Версiя для друку Обговорити в форумi

РОЗДУМИ ПРО МІСЦЕ І РОЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ІНТЕЛІГЕНЦІЇ В ІНФОРМАЦІЙНИХ ВІЙНАХ

Нещодавно знайомі житомиряни передали мені свіжий номер популярної в місті газети «Житомирщина» зі статтею «Неофашизм не пройде!» (автор матеріалу Орест Виска). Даючи газету, друзі просили якось по-журналістськи відреагувати, бо на їхню думку акценти в статті зміщені до неможливості: «читаючи статтю, можна подумати, що Тягнибок і «Свобода» становлять величезну загрозу не лише для українського народу, а й для всього людства. Ніби й нема у нас інших проблем — варто тільки заспокоїти «Свободу» і все відразу стане добре» — пояснили вони причину своєї стурбованості. Твердо я нічого не обіцяв житомирянам, але ознайомившись з матеріалом, зрозумів, що вони таки мають рацію. Тепер дещо детальніше про суть справи — аби стало зрозуміліше нашим читачам.
Виявляється, 10 квітня в Житомирі за ініціативи Антифашистського комітету та громадської ради при облдержадміністрації пройшов обласний антифашистський форум. У ньому взяли участь представники 47 партій, громадських організацій Житомирщини, ветерани війни і праці, учнівська, студентська молодь. Відкриваючи зібрання, голова обласного Антифашистського комітету, Герой Соціалістичної Праці Володимир Цирюк пояснив необхідність цього форуму стурбованістю суспільства з приводу відродження в Україні фашизму, провідником якого... стало ВО «Свобода». Що ж закидають «Свободі»? Виявляється, ця організація становить величезну небезпеку для України, бо «насаджування у свідомість молодого покоління фашистської ідеології призведе не лише до руйнування моралі, а й до знищення майбутнього української нації».

НЕБЕЗПЕКА ПЛАНЕТАРНОГО МАСШТАБУ?

Ох, знову ці Тягнибок і Фаріон! На словах за Україну, а насправді знищити хочуть наш народ. Дякувати Богу, що є у нас Антифашистський комітет! Може, згуртувавшись навколо нього, не пропадемо? Вчитуюся у статтю далі, сподіваючись вловити обнадійливі нотки. Голова Антифашистського комітету України Георгій Буйко стверджує, що багатонаціональна Україна опинилася на порозі… фашизації. Ну-ну, чому ж воно так, цікаво? Ага, навіть деякі паралелі проводяться:
«У 30-х роках минулого століття саме так було в Німеччині, де фашистські ідеологи кинули гасло: «Німеччина понад усе!» Євреїв, чехів, поляків, югославів за їхнім твердженням треба бити, а слов’ян узагалі знищити. І молодь Німеччини повірила в це, у результаті 8,5 млн. поляків не повернулися з війни у Фатерланд…». Це вже, як кажуть: «на городі бузина, а в Києві дядько…» Радикальна риторика «Свободи» ніколи не сягала гітлерівсько-геббельсівського рівня. А ось кремлівські ріжки у пана Буйка вже визирнули... Це ж тільки російські імпершовіністи не вважали поляків, чехів, югославів повноцінними слов’янами. Вигідніше було обмежуватися тільки східними: росіянами (оскільки ті повністю «свої»), ну й на доважок ще українці та білоруси – ті податливі до русифікації. Але ж німецькі нацисти в таких тонкощах не розбиралися! Ось вам перший «прокол».
Пан Георгій найбільшою несправедливістю нашого часу вважає, що «галицьким фашистам» (тобто ветеранам ОУН-УПА) влада західних областей доплачує по 500 гривень. То хай би й ветеранам Великої Вітчизняної війни та шахтарям Донбасу місцева влада так щедро доплачувала. Хіба свободівці були б проти? Точно не були б, адже як українські патріоти вони зовсім не зацікавлені у прискореному вимиранні української нації. Все це реально зробити, треба лише, щоб олігархи і чиновники менше крали, тоді грошей на такі доплати вистачить усім верствам населення. Але ж наші комуністи вже давно прислужують багатіям, їм плювати на простий народ, та й Кремль не вимагає від них служіння українському народові. Тому вони будуть гавкати на галичан, але не посміють розкрити писок на своїх господарів-олігархів.

ЗГАДУЮЧИ ХАТИНЬ, НЕ ЗАБУВАТИ ПРО ДРАЖНУ

Дуже деструктивним (якщо не сказати точніше — підлим) способом боротьби за істину є залучення до цькування українських патріотів представників інших націй.
Скажімо, керівник білоруської громади Житомира Ростислав Рудич нагадав, що кожен четвертий білорус поліг від рук фашистів. І трагедія білоруського села Хатині стала довічним символом горя, що його несе людям фашизм. Пан Ростислав вважає, що нинішня українська влада є дуже нерішучою, а вона ж повинна зробити належні висновки з минулого і добряче попрацювати над тим, щоб зупинити наступ неонацистів в Україні. І знову ці всюдисущі «неонацисти»… В Україні вони, виявляється, є. А в Білорусії, де вже півтора десятиліття успішно проводиться політика лінгвоциду (знищення білоруської мови), ніяких неонацистів не існує в природі.
Автор цих рядків ніколи не мав до «Свободи» особливого пієтету. Завжди вистачало помилок у її лідерів, а головною була та, що, прагнучи побудувати єдину соборну Україну, вони робили ставку не на весь народ, а лише на якусь невелику, найрадикальнішу частину галичан. Тепер в регіональну політику керівництвом внесено суттєві корективи, але ж, як виявилося, – надто пізно. Тепер на «Свободу» можна безкарно вішати усіх собак, бо інформаційна перевага на боці їхніх опонентів. Але що у даній ситуації маємо робити ми – люди, яким зовсім не світять депутатські мандати та чиновницькі крісла? Якою, зокрема, повинна бути позиція інтелігенції? Думаю, що пересічний український інтелігент повинен усвідомити: там, де починається зона напівправди, там надій на конструктивне вирішення національних проблем відразу стає менше. А де починається зона масштабної брехні, там їх взагалі немає. Чому згадуючи про Хатинь, пан Рудич жодним словом не прохопився про маленьке білоруське село Дражно, знищене червоними партизанами? Це сталося 14 квітня 1943 року. Партизани загону ім. Кутузова провели операцію помсти гарнізону білоруської поліції, який співпрацював з німецькими окупантами. Озброєні поліцейські чинили запеклий опір, заховавшись в укріплених бункерах. Тоді партизани скерували усю свою лють на місцеве населення. За даними білоруського журналіста Віктора Хурсіка, партизани вбили 25 мешканців, переважно жінок і дітей. Спалили 37 будинків. Жертв убивали пострілом в голову або ж перерізали їм горло… У квітні 2008 року, за підтримки білоруського Товариства охорони пам’яток, нечисленні свідки різанини встановили в Дражні (це недалеко від Мінська) пам’ятний хрест. Але згодом його зламали «невідомі винуватці», а Віктора Хурсіка засудили на 15 діб ув’язнення. Чому знищення мирного населення німецькими карателями — це погано, а своїми ж «єдинокровними братами» росіянами та білорусами — добре? До речі, від білоруських патріотів я чув, що під час війни загинув не кожен четвертий білорус, а... кожен третій. Захистивши грудьми Росію від гітлерівців, білоруси дуже «підставилися» і стали легкою здобиччю як німецьких карателів, так і червоних виконавців волі Кремля. Останні менш за все переймалися долею білоруських селян, їх не цікавив відсоток жертв серед мирного населення. Головним завданням було не пропустити на схід ешелони з танками, гарматами і живою силою противника. На українській території ситуація була іншою. УПА берегла цивільне населення і не дозволяла червоним партизанам здійснювати ту ж політику, що її здійснювали в Білорусії скинуті з парашутів «сталінські соколи». Тому у процентному відношенні на окупованих територіях українців загинуло значно менше, ніж білорусів. Тому своїх далекоглядних і жертовних українських «нацистів» народ до цих пір пам’ятає, шанує і ставить їм пам’ятники. Доплата ветеранам ОУН-УПА є цілком вмотивованою. Прикро, що її не отримують упівці, які проживають у східних областях. Бо чи не збережене українськими повстанцями цивільне населення Західної України відбудовувало потім шахти Донбасу?

АНТИСЕМІТИЗМ — ПОГАНО. А СІОНІЗМ ЧИМ КРАЩИЙ?

Голова єврейської общини Житомира, член громадської ради при облдержадміністрації, командир антифашистської бригади «No pasaran!» Михайло Гурвіц наголосив, що підґрунтям фашизму є ксенофобія, антисемітизм, расизм, а зараз ще й… русофобія. Згоден, що вищеназвані «ізми» це погано, але чому тихо і скромно обійдено сіонізм? Знищення євреїв німцями у 1941 році – це погано, знищення беззахисних палестинських жінок і дітей озброєними до зубів євреями-сіоністами у 1947 році – це добре? Взагалі, я переконаний, що для антифашистської бригади «No pasaran!» знайшлося б ефективніше застосування на території України. Чому б пану Гурвіцу не відреагувати оперативно і не заступитися за честь відомого кримськотатарського правозахисника Мустафи Джемілєва? Адже як активний і переконаний антифашист мусив би знати, що його одноплемінник з Криму Марк Бен-Наїм досить ефективно працює на ниві провокацій. То полякам ляпаса дасть (концтабір «Освенцім» він називає не німецьким, а польським, звинувачуючи весь польський народ в тому, що мило з попелу спалених жертв «производилось на польских предприятиях поляками». То відомого борця за права кримськотатарського народу Мустафу Джемілєва назве «фашистським прихвостнем» і шкодує, що того не розстріляли після війни. Як міг допомагати гітлерівському Рейху кримськотатарський хлопчик, який народився наприкінці 1943 року? Мабуть, ці нові віяння пов’язані із запланованим розкраданням земель корінних народів – українського і кримськотатарського. Тому й робляться спроби принизити честь інтелігенції – і тієї, що в «Свободі», і тієї, що в кримськотатарському русі.
А чому нагадування «свободівцями» про Коліївщину дехто вважає проявом екстремізму? Це скоріше прояв слабкості, бо коли б «Свобода» мала реальну силу, то Марка Мойсейовича давно вже взяли б за шкірки і витурили за межі України — на радість українським демократам і антифашистам. Користуючись нагодою, нагадаю «свободівцям», що ідеологи КПРС трактували Коліївщину позитивно, адже всі окупанти, всі кліщі-кровососи були експлуататорами українського народу. Народ мав право на опір. Не будемо забувати, що в 2018 році виповнюється 250 років Коліївщини. Яким буде на той час українське суспільство? Для того, щоб подія залишилася лише історичною датою (і не більше того), треба усі наступні п’ять років активно працювати на досягнення злагоди в суспільстві. Їй-Богу, «свободівцям» варто шукати точки дотику з комуністами. Принаймні, у таких делікатних питаннях як експлуатація людини людиною. Нагадати комуністам про Маркса і самим стати хоча б на 30% марксистами. Це пішло б на користь українському народові. Бо тоді й не будуть зливатися в українофобському екстазі абсолютно різні політичні сили. Боротьба з українофобією може бути досить ефективною, треба тільки щоб «Свобода» уникала крайнощів.
Тепер торкнемося такого питання: де пан Гурвіц побачив русофобію на Житомирщині? Я проїхав маршруткою чималу віддаль від Новограда-Волинського до Житомира і за цей час у салоні не почув жодної (!) української пісні. А російська попса звучала на повну гучність. Жодного разу я не почув української пісні і в самому обласному центрі. Таку мовну політику тепер прийнято називати «наступом українським неонацизму»? Це щось новеньке в інформаційних війнах. Геббельсу б таких фахівців! Пану Гурвіцу я співчуваю – надто велика залежність від господарів. Але що робити нам, пересічним українцям?
Ось я, син російського філолога і комуніста-романтика в одній особі, — що я повинен робити? Брати активну участь у цькуванні «свободівців» і в добиванні української мови? Нелогічно. Мій батько ніколи не був запеклим українофобом, навпаки — вірив у мирне співжиття української і російської мов. Комуністи-романтики взагалі не здатні чинити зло своєму народові. Це моє глибоке переконання! Хіба що у випадку сильної дезінформованості. А може, оголосити війну горе-«антифашистам», які лише підливають масла у вогонь і активно готують грунт для виникнення нових міжнаціональних конфліктів?

АКТИВНИЙ, НАСТУПАЛЬНИЙ ДІАЛОГ

«Свободівці», напевно, були б за війну. Але я не певен, що це буде конструктивно. З комуністами-українофобами легше було б воювати, якби в Україні існувала партія проукраїнських лівих. На жаль, такої досі не існує, тому краще обійтися без війни. Я завжди був прихильником компромісних розв’язок, тому й зараз схиляюся саме до такого варіанту. Ось перший секретар ЦК комсомолу України Олександр Присяжнюк закликав 9 травня провести парад переможців – вийти на святкову ходу з портретами дідів і прадідів-комсомольців. А ще він звернувся до влади з вимогою ефективніше вирішувати молодіжні проблеми – навчання, працевлаштування, тоді «свободівцям» не буде про що говорити, «задурманюючи фашистською риторикою юнаків і дівчат». І «свободівці» могли б зробити крок назустріч комсомолу. Мовляв, визнаємо, що останні два-три десятиліття радянської влади були не такими вже й поганими. І тепер готові об’єднатися з лівими силами у боротьбі з розкраданням національних багатств. Зараз крадуть практично в кожній галузі, тому такий союз був би не зайвим. Навіть проголошення самої ідеї єднання антиолігархічних сил було б доброю справою. Незвично і одним, і другим, але вкрай необхідно! «Свободівці» повинні зрозуміти, що не всі ліві куплені олігархами (хіба що керівництво пригодоване), тому шукати порозуміння з простими людьми треба. Ось, скажімо, «антифашисти» вимагають «припинити руйнацію пам’ятників радянської епохи». Про те, що варто оголосити мораторій на побудову нових і знищення старих пам’ятників, деякі проукраїнські політики говорили ще за президентства Ющенка. Радикали тоді їх не слухали і звинувачували ледь не в національній зраді. Тепер же, коли комуністи хочуть відкривати нові пам’ятники Леніну, вже нічого не можуть вдіяти. А зробити ще можна дуже і дуже багато, особливо якщо воювати не проти когось, а за ідею, за український народ. Можна прийти на мітинг лівих і говорити про те, що від соціалізму ленінського штибу в Україні вже нічого не лишилося. Угодовство і цинізм комуністичнох верхівки не знає меж. Бо Володимир Ілліч таки знайшов би спосіб залити сала за шкуру нинішнім олігархам. А комуністи краще кілька нових пам’ятників йому поставлять, тільки б не зачіпати тих злодіїв і експлуататорів, від яких «вождь революції» не залишив би мокрого місця… Думаєте, лівий електорат настільки зазомбований, що вже не сприйме жодної логічної думки? Впевнений, що мислячі люди є і серед лівих. Якщо «антифашисти» вимагають у керівників держави розглянути питання про «неприпустимість ідеологічного, національного і регіонального антагонізмів», то й тут роботи непочатий край. Я вже згадував про те, що українців нахабно позбавляють права на рідну пісню навіть в умовах центральної України. А чому б «свободівцям» не стати більшими центристами і не почати говорити про потребу консенсусу в суспільстві? Про те, що вони готові до найтолерантнішого співвідношення (скажімо 45% українських і 55% російських пісень у громадських місцях) на всьому державному просторі від Карпат до Луганщини. Головне, щоб за цим хтось слідкував. І тоді Європа буде ставити українських «неонацистів» у приклад польським, угорським, румунським та ін. демократам, бо зрівнятися з нами в толерантності буде просто неможливо! Якщо повернутися до теми регіональнх антагонізмів, то треба неодмінно говорити про необхідність встановлення єдиного рівня толерантності на всій території держави. Якщо у «неонацистському» Львові 25% населення спілкується російською, то й на вулицях «супертолерантних» Донецька, Харкова, Севастополя і Маріуполя повинен бути такий же відсоток української мови. Хто в Європі насмілиться звинувачувати «Свободу» у поширенні «людиноненависницької ідеології» при таких скромних показниках у програмних документах? А головне, що українські патріоти в самій Україні побачили б зміни на краще і пов’язували б їх саме із «Свободою». Отже, на цьому етапі ми повинні спочатку навчитися захищати «Свободу» від іноземної агентури та платних українофобів, а потім її неодмінно треба заставити… вчитися на власних помилках.

Сергій ЛАЩЕНКО
Житомир – Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #19 за 10.05.2013 > Тема "Резонанс"