"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
#20 за 17.05.2013
АМЕТ-ХАН СУЛТАН
Пам’ять
ПУБЛ╤ЦИСТИЧНИЙ ЕТЮД ╤ Думалося, що пошуки мо╖ марн╕, запитання риторичн╕. Але сталося неспод╕ване. — Вас ц╕кавить Амет-Хан Султан? — зм╕ряла мене поглядом сан╕тарка санатор╕ю Пол╕на Захар╕вна. — Тод╕ я познайомлю вас ╕з родичами, але спочатку раджу прочитати дещо з л╕тератури. ╤ тут же запропонувала к╕лька книг нарис╕в рос╕йською та укра╖нською мовами. Не пригадую вже автора, але особливо запам’яталася мен╕ розпов╕дь «Меч Амет-Хана Султана», де йшлося про нер╕вний по╓динок, в якому льотчик, йдучи на таран, був збитий, але викинувся на парашут╕ й приземлився в нейтральн╕й смуз╕. Наша п╕хота, на очах яко╖ в╕дбувся пов╕тряний б╕й, як по команд╕, п╕днялася в атаку, щоб врятувати одчайдуха в╕д загибел╕. Н╕мц╕ дуже добре знали пофарбовану в червоний кол╕р бойову машину дв╕ч╕ Героя Радянського Союзу ╕, як правило, уникали з ним зустр╕ч╕ в неб╕. Не пам’ятаю, ск╕льки на його рахунку бойових вильот╕в. Знаю, що л╕тав в╕н у склад╕ французько-радянсько╖ ескадриль╖ «Норманд╕я-Н╕ман». Недаремно ж його бюст встановлено в музе╖ бойово╖ слави в Париж╕, але в╕с╕м рок╕в, до смерт╕ Стал╕на, його погруддя провалялося серед см╕ття в одному з п╕двал╕в Алупки, тобто в себе вдома... Вузькою татарською вуличкою ми п╕д╕ймалися все вище та вище, за сухорлявою Пол╕ною Захар╕вною я ледве встигав, ╕ ось нарешт╕ зупинилися на просторому ╕ порожньому подв╕р’╖. — Доведеться трохи зачекати, — заговорила, наче вибачаючись, провожата ╕ запропонувала с╕сти на лавчин╕. Але чекати не довелося. Бо тут ╕з даху хати пружинисто з╕скочив якийсь чолов╕к, з╕скочив так легко, наче випав ╕з хмари: — Шам╕ль, — простягнув руку ╕ запросив до хати, де вже чекала нас т╕тка Беккерова. Ситуац╕я була незвичайна. Адже я опинився в ╓дин╕й на весь п╕вденний берег Криму татарськ╕й сакл╕ ╕ вперше у сво╓му житт╕ бачив живого татарина. Знав, що родину Амет-Хана Султана також виселяли. — В Указ╕ Верховно╖ Ради СРСР 1945 року йдеться про встановлення погруддя «на родине награжденного», — звернувся я до Шам╕ля, — але ╕ неозбро╓ним оком видно, що цей текст твор╕ння п╕зн╕шого часу. Ц╕каво, як той рядок на пам’ятн╕й плит╕ постаменту звучав ран╕ше? — Ти бач, який приск╕пливий! — вигукнув запально Шам╕ль ╕ чомусь звернувся до мовчазно╖ т╕тки. — Звичайно, ран╕ше було написано: «на месте свершения подвига». Пам’ятник хот╕ли встановити в Батайську, де дядько п╕шов на таран, але Амет образився ╕ ходив до Ворошилова, Голови Верховно╖ Ради СРСР ╕ заявив категорично: «Що ж це, у мене вже ╕ батьк╕вщини нема╓?». Тому напис зм╕нили ╕ пам’ятник привезли в Алупку. Його встановлення в╕дбулося за участ╕ Героя, в присутност╕ бойових побратим╕в. Пригадую, як один ╕з них усе вбол╕вав: «Амет, не жартуй з╕ смертю! Все одно тоб╕ третьо╖ З╕рки Героя не дадуть! Не дадуть, бо ти — татарин». Але в╕н л╕тав ╕ п╕сля в╕йни! Випробовував нов╕ модел╕ л╕так╕в ╕... не повернувся з польоту. — А може, йому допомогли не повернутися? — висловив я жахливий здогад. — Ти бач, який допитливий! — звернувся в╕н знову до мовчазно╖ т╕тки. — Ми теж так думали... А пам’ятник простояв недовго, а на його м╕сц╕ одного ранку побачили т╕льки клумбу кв╕т╕в... Шам╕ль простягнув пакет фотограф╕й урочистих похорон╕в Амет-Хана Султана в Москв╕ на Новод╕вочому кладовищ╕. — ╤стор╕╖ наших народ╕в перепл╕талися, ваш╕ хани контактували з нашими гетьманами, правда, за цей контакт народи платили сльозами ╕ нав╕ть кров’ю, — обережно почав я тему «зради», перекидаючи м╕сток в╕д Берестечка до наших дн╕в. — Нас теж виселяли... Напевно, чували? — Звичайно! Про ваших бандер╕вц╕в увесь св╕т зна╓! — знову запально вигукнув Шам╕ль. — Але вас не могли так виселити, як нас, татар. Боялися зах╕дн╕ кордони оголювати! Та й багато вас, може, вс╕ й не вм╕стилися б! — Вм╕стилися б, — похмуро вставила ╓дине за всю розмову речення т╕тка. — Так, Укра╖на велика, та ще б╕льша сиб╕рська тайга... — А брат Амета в╕дсид╕в десять рок╕в, — продовжив Шам╕ль. — Бувало, зустр╕чалися вони в Алупц╕, за ось цим столом. Спалахувала така дискус╕я, що аж чуби тр╕щали... Щира розмова за чашкою кави так вр╕залася в пам’ять, що я, повернувшись на Волинь, не стримався ╕ якось розказав про цю зустр╕ч у товариському кол╕. — А тоб╕ не вистача╓ лише кримських татар, — сумно зауважив колега по перу ╕ пустив чар╕вними к╕льцями дим, мальовничо струсивши м╕зинцем ╕з цигарки поп╕л. ╤ я змушений був прикусити язика... на десять рок╕в...
II Коли п╕дполковник Амет-Хан Султан прил╕тав ╕з Москви в Алупку, в╕н ╕шов на свою вулицю до майора Амет-Хана Султана — бронзового погруддя на високому постамент╕, б╕ля п╕дн╕жжя якого завжди палахкот╕ли канни.
П╤ДПОЛКОВНИК Тв╕й р╕дний Крим... фортечн╕ мури генуезця... Гукни — зда╓ться, тавр озветься. МАЙОР На хв╕ртц╕, що веде на ханський мезарлик, «Служебный ход» наляпано б╕лилом. Скр╕зь орди яничар╕в злих... Перед вождем народ╕в зраду ми вчинили?.. Аллах! — б╕жить ╕ шепче Хаста-Баш. — Крим — наш, а Роман-Кош х╕ба не наш? П╤ДПОЛКОВНИК Даремно усм╕ха╓шся, майоре! Ц╕ гори не тво╖, чуже для тебе море! А прибережн╕ камен╕ напроти Пригадують Наришк╕них розк╕шну позолоту. Московська челядь, петербурзька знать, Куди в╕д Воронцових ут╕кать? Над похованням губернаторського пса Вита╓ дух ╕мперський в небесах! МАЙОР М╕ж кипарисами чия це стежка? Царська! А де ж моя, д╕д╕вська? Де татарська? Знай, в╕д Керч╕ по славний Херсонес — Весь Крим у сяйв╕ слави КПРС! П╤ДПОЛКОВНИК Лиш нам все лет╕ти, бо зроду ╤кари! На сонячних стропах повис Чатир-Даг! Верховний вусатий! Наш «батьку» звитяг! Чому ж так жорстоко? Тому, що татарин? Ти в╕шав на груди мо╖ ордени, Гнав р╕дного брата в сн╕ги чужини... МАЙОР Схаменися, Амет! То — Аллаха печать, Що в татарськ╕м улус╕, московськ╕й квартир╕ Нев╕дступно за нами, мов звук на буксир╕, Депортован╕ наш╕ в╕тчизни летять. П╤ДПОЛКОВНИК Сперсь на лук, з Соколино╖ веж╕ Хан Г╕рей за польотом тим стежить. Таранив Кремль? Ходив до Ворошилова? Ну й що, татарськ╕ рани ворушили? МАЙОР Хто ти? Як╕ тво╖ провини? Як дорости з вигнанця до меншини? ╤ забери — прошу тебе, молю! — ╤з ханського палацу л╕жко Катерини Для промосковських пол╕тичних шлюх! ╤ не жартуй з╕ смертю! Небезпечна путь! Знай, третього Героя не дадуть! П╤ДПОЛКОВНИК Ти ж — мов сапсан — крилом торкнувся хмари, Мов Учан-Су повис м╕ж темних скал. Григоренко зорить, козирнув генерал: Не дадуть, не дадуть, бо — татарин! МАЙОР Комеск Амет! Амет, скажи, куди лет╕ти, Коли навколо холод ╕ п╕тьма, Мов оси, напос╕лись «мессершм╕дти», А батьк╕вщини, кореня — нема?! П╤ДПОЛКОВНИК Амет! Амет! Як т╕льки ти летиш! У захват╕ Норманд╕я, ╕ Н╕ман, ╕ Париж! П╤ДПОЛКОВНИК Ми — Червоного Каменя б╕лий мускат, Поминальн╕ салюти гвард╕йських гармат. МАЙОР ╤з простр╕лених бочок — солодк╕ салюти, Мов проскура, мис потонув у вин╕? Мотори ревуть, ╕ н╕чого не чути, ╤ скаче наосл╕п м╕й хан у мен╕ на кон╕. П╤ДПОЛКОВНИК Вже б╕женц╕ — гори, жебрак — Демердж╕, За дротом колючим свобода дрижить. МАЙОР Норманд╕я — Н╕ман, Алупка — Париж... Знялась ескадрилья, як в╕тер, летиш. Мов соколи, «яки» п╕рнули у хмари, Згор╕ли, як факели, «хейнкел╕» в мл╕. Чолом присягаючи кримськ╕й земл╕, Я йшов на таран, бо татарин, татарин! П╤ДПОЛКОВНИК Так, б╕женц╕ — гори, жебрак — Демердж╕! За дротом колючим свобода дрижить! М╕нарети, мов «м╕ги», шугнули в блакить... Р╕дний Крим... ╤ куди в╕н летить? МАЙОР Чорне море п╕д нами летить ╕ за нами... Ось б╕жать: Хаста-Баш ╕ Арслан... Салюту╓ ╕з веж╕ Ай-Петр╕ димами: Чи до правди яйла п╕дросла? Ось, доб╕гши до моря, пот╕к ╕ хлоп’я, Щось гукають мен╕, та н╕чого не чути. Понт — напнутим шумким голубим парашутом: Ти ╕з ким, Узун-Таш ╕ Алушто? Чий чурек ╕ чехир? Ця чинара — чия? П╤ДПОЛКОВНИК До б╕нокля припала знервована СМЕРШ: На так╕й висот╕ вже н╕чим не в╕зьмеш! В’яжеш в сонц╕ петлю, йдеш у штопор, в п╕ке. Ти вже в смерт╕ летиш, у сльоз╕ Джанике.
В╕ктор ЛАЗАРУК м. Луцьк
Нещодавно побачила св╕т документальна книга кримськотатарського письменника Самад╕на Шукурдж╕╓ва про Амет-Хана Султана, деяк╕ розд╕ли з яко╖ готуються до друку у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Сл╕дкуйте за газетою!
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 17.05.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11761
|