"Кримська Свiтлиця" > #22 за 31.05.2013 > Тема "Душі криниця"
#22 за 31.05.2013
МОВ КРИЛА ЛАСТ╤ВКИ
Спочатку було Слово...
Ну що б, здавалося, слова... Слова та голос — б╕льш н╕чого. А серце б’╓ться — ожива, Як ╖х почу╓!.. Бо в тих словах — уся доля народу. Без них нема╓ нас, нема╓ нашого минулого, нема╓ й майбутнього. Вв╕брало воно, р╕дне слово, в себе в╕ков╕чний плин Дн╕пра, шурх╕т колосся, шеп╕т д╕брови, сп╕в соловейка. Вв╕брало в╕льнолюбний поклик с╕роми-козака, який боронив р╕дну землю в╕д ворожих зайд, ╕ дзеньк╕т його шабл╕, закличний погук Богдана Хмельницького та передсмертний стог╕н ╤вана Гонти, вогненне слово Кобзаря ╕ мудре Франкове слово, вплелися в нього н╕жна, в╕дома всьому св╕тов╕ народна п╕сня ╕ жив╕╖ Лисенков╕ струни. В наш╕й мов╕ — думки ╕ мр╕╖ наших предк╕в про волю ╕ щастя, боротьба й звитяга, ╖хн╓ одв╕чне трудолюбство ╕ мр╕йлива душа. Просте, рахманне слово несе людям Добро, Правду, ╤стину. Його не можна не любити, без нього не можна жити. Мова — це барвиста крайка, яка прослалася з глибини в╕к╕в у майбуття, тримаючись за не╖, ми дола╓мо перелоги ╕ крут╕ гори. Р╕дна мова слугу╓ нам завжди. Словами щирими ми зв╕ря╓мося в дружб╕ один одному й ╕ншим народам, словами н╕жними в╕дкрива╓мо серце кохан╕й, словом гострим ╕ м╕цним, як криця, да╓мо в╕дс╕ч ворогов╕. Нас чару╓ музика сл╕в: На Чорному мор╕, на б╕лому камен╕... або: Без милого й сонце св╕тить, як ворог см╕╓ться. Не можна ходити по р╕дн╕й земл╕, не чаруючись виплеканою народом у в╕ках р╕дною мовою. Виплеканою, подарованою нам на в╕ки в╕чн╕, щоб берегли, щоб лел╕яли, щоб розвивали дал╕. Слова можуть об’╓днувати ╕ роз’╓днувати, але злютовуюча, об’╓днуюча ╖хня сила в стократ дужча. В народу нема╓ скарбу б╕льшого, як його мова. ╤ коли ╓ загроза хоч дещицю втратити з того скарбу, нас пройма╓ тривога. Як мат╕р за р╕дну дитину, як дбайливого господаря за чистий лан. Така тривога сьогодн╕ ма╓ п╕д собою п╕дстави. Тож ма╓мо зробити все для того, щоб не згорнулися крила, щоб не об╕рвалася золота нитка, яка веде з давнини в наш╕ дн╕. Слова — це т╕ ж зерна, що впали у родючу землю, це хл╕б наш насущний, без якого немислиме саме життя. Слова — це крила ласт╕вки, вона ╖х не почува╓, але без них не може злет╕ти. Люб╕мо р╕дну мову, береж╕мо ╕ плекаймо ╖╖ як сестру, як мат╕р, як власних д╕тей.
Юр╕й МУШКЕТИК
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 31.05.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11821
|