Версiя для друку Обговорити в форумi

Подорожні нотатки

Красиве це озеро в обрамленні гір, зелених пасовищ, сучасних автомагістралей, невеличких, наче намальованих міст, насиляних, мов коштовні намистини, на берегову лінію, що в’ється навколо водного плеса.
І вся ця європейська країна красива, як казка, а її реальне життя є взірцем для багатьох у світі. Хоча вона багато в чому не схожа на своїх сусідів ні історією, ні сьогоденням.
Історія розповідає, що 1291 року три кантони – Урі, Унтервальден та Швіц — домовилися гуртом відбивати напади ворогів... У них це вийшло, і тому до них пристали інші кантони. А потім не захотіли відходити: німецькі — до Німеччини, французькі – до Франції, італійські – до Італії. Так і залишились: кожен зі своєю мовою, традиціями, звичками, стали швейцарцями, послуговуючись у своїй державі аж чотирма мовами (четверта — ретороманська – її ще називають мовою давніх римлян, нею розмовляють, пишуть, навчаються в гірському кантоні Граубюнден).
Самі швейцарці називають свою країну країною парадоксів: здавалось би, стара європейська демократія, однак швейцарські жінки одержали право голосу на загальнонаціональних виборах лише 1971 року, і то не у всіх кантонах. А сама Швейцарія стала членом ООН тільки 2002 року.
Країна «вічного нейтралітету», але на душу населення припадає зброї більше, ніж в будь-якій іншій країні Європи. Чоловіки в швейцарській армії служать п’ять місяців (та ще проходять перепідготовку по три тижні щороку), зате все життя тримають вдома зброю та обмундирування.
Кажуть, що швейцарську армію можна мобілізувати за 48 годин. Але навіщо? На цій території двісті років не було воєнних дій. І «випадкова» зброя у них, слава Богу, не стріляє.
А ще ця країна викликає захоплення тим, що в ній кожного року... новий президент! І ніхто його не обирає – принаймні в нашому розумінні. Настає Новий рік, і один президент здає пост, а другий його приймає. В країні обирають парламент, а він призначає членів уряду. Керівників департаментів, а в нашому розумінні міністрів, усього 7. А вже міністри почергово стають президентами (до речі, продовжуючи виконувати свої міністерські функції). І ніхто не виходить на вулиці, не бунтує, прапорами не махає, не пропонує гречку або сто гривень, аби за нього проголосували.
Таке враження, що швейцарців політика взагалі не цікавить. Не впевнена, що вони достеменно знають, хто в них нині править країною. Бо від того нічого не змінюється. І взагалі час тут рухається, як швейцарський годинник, – точно, чітко й розмірено. І банки швейцарські такі ж надійні, як і сто років тому.
А якщо вам на рахунок швейцарського банку покласти нічого і на пристойний швейцарський годинник не вистачає, то принаймні ви завжди можете скуштувати швейцарський шоколад чи швейцарський сир. Усе це — атрибутика життя, за якою цю країну знають і шанують у світі.
А ще у переліку суто швейцарського – а отже надійного і досконалого — перебуває така життєво важлива для людини сфера, як медицина. І про це хочеться розповісти окремо. Тим більше, що нещодавно на запрошення однієї з найкращих у Швейцарії мережі приватних клінік Женольє та з допомогою одеської турфірми «Імпалатревел» разом з групою журналістів я мала нагоду побувати в цих медичних закладах, роздивитися все, що можна. З потаємною мрією – дочекатися такого в Україні.

ГОЛОВНЕ ДЛЯ ЛІКАРЯ — РЕНОМЕ

Зараз чимало вихідців із колишнього Союзу приїжджають до Швейцарії на обстеження, уточнення діагностики і лікування. Зрозуміло, що приїжджають ті, хто має гроші. І зрозуміло, що вони не з тих, хто викидає їх на вітер.
За оцінкою Всесвітньої організації охорони здоров’я, медична галузь Швейцарії – одна з найкращих та найефективніших у світі. Директор із маркетингу мережі медичних клінік Женольє Марина Вербицька пояснює це так: є багатовікові традиції. (Історія свідчить, що перший медичний факультет було відкрито в Базелі ще 1460 року. Понад півтисячі років – непоганий час для вдосконалення та професіоналізму). Є увага суспільства і підтримка влади: щороку з бюджету на потреби медичної галузі надається 11,6% ВВП. (За цим показником Швейцарія посідає друге місце у світі після США). І є ефективна система освіти та жорсткий контроль за якістю медичних послуг.
У Швейцарії всі навчаються довго. Із школи учні виходять у 20 років. А щоб стати лікарем, треба ще 13 років навчатися у виші. Не кожному до снаги пройти такий марафон. Але той, хто залишається, зазвичай стає гарним лікарем.
Щодо контролю за якістю медичних послуг, то його, крім Федерального офісу охорони здоров’я (міністерство), здійснює Швейцарська асоціація лікарів, яка діє з 1843 року і об’єднує понад 90% фахівців. Цікавлять її не тільки скарги на лікарів (хоча це – теж), а й те, як підвищують вони свою кваліфікацію, чи беруть участь у медичних конференціях, чи повідомляють про свої дослідження... Про кожного лікаря можна прочитати на сайті агентства: і про його здобутки, і фахову біографію. Найголовніше для лікаря — реноме, це його авторитет, пацієнти і заробіток.
Можливо, тому швейцарські медики стали провідними фахівцями у світі з лікування багатьох тяжких захворювань. Саме тут виконано першу в світі операцію з аорто-коронарного шунтування, тут розроблено новітній комплекс препаратів для лікування гепатитів. Саме у Швейцарії з’явилася перша дитина «з пробірки». Відомі успіхи швейцарців у лікуванні СНІДу: в усьому світі інкубаційний період переростання ВІЛ у СНІД займає 5-6 років, а в Швейцарії – 20...
Але найбільше вражає те, що у суперклініках країни мають змогу обстежуватись і лікуватись усі її громадяни, незалежно від статків. А все тому, що ще 1949 року у Швейцарії запроваджено страхову медицину. За цей час була можливість її перевірити і вдосконалити. На свій медичний поліс кожен швейцарець щомісяця відраховує 15% від зарплати. В середньому це 200-300 франків.
Медичне страхування — обов’язкове для кожного, а страховий поліс відкриває двері будь-якої клініки – державної чи приватної. Власне, в Швейцарії не дуже й розділяють поняття «державний» та «приватний». Близько 60% пацієнтів обслуговують державні клініки, а 40% — звертаються до приватних.
Швейцарську систему варто вивчати хоча б тому, що вона справді дає змогу своїм громадянам одержувати висококваліфіковану медичну допомогу. І варто звернути увагу на неї як на перспективу, до якої ми намагаємося йти, але робимо це дуже несміливо і неефективно.

«ЧЕК-АП» ЗА ОДИН ДЕНЬ

До мережі Женольє входить 12 медичних закладів, що розміщені в різних кантонах Швейцарії. Третина з них перебуває тут, на березі Женевського озера. Рекламний буклет розповідає, що в клініках можна одночасно розмістити 800 пацієнтів, тут працює близько тисячі дипломованих лікарів, дві тисячі інших співробітників, а за рік робиться 30 тисяч хірургічних операцій.
...Між Женевою та Лозанною, ближче до зелених луків, де пасуться «лілові корівки», до полів, до природи, але з видом і на саме озеро, і на Альпи (а в гарну погоду можна навіть побачити верхівку Монблану на французькій стороні), розташована головна клініка мережі Женольє – з однойменною назвою. Клініка комплексна, важко сказати, з точки зору медицини, чим вона тільки не займається. Тут і онкологія, і загальна хірургія, і гінекологія, урологія, гастроентерологія, ортопедія, внутрішні хвороби, і пластична та естетична хірургія...
Пацієнт, який прибуває на обстеження чи лікування, спочатку потрапляє не в клініку, а... в санаторій. Чудові готельні номери з вишуканою обстановкою, усім необхідним, включаючи чай-каву і можливістю їх пити на балконі, спостерігаючи чудові краєвиди. Це так звана резиденція, поєднана з лікувальним корпусом критим переходом. Адже не обов’язково лягати в клініку, щоб, скажімо, пройти «чек-ап», тобто повне діагностичне обстеження організму: ультразвукове, рентгенологічне, ехографію внутрішніх органів, розгорнутий аналіз крові (експрес-лабораторія за хвилину дасть показники крові за 56 параметрами), провести інші, більш поглиблені дослідження. І якщо не виникає якихось проблем, пацієнт може пробути в клініці всього один день. І поїхати додому. Тоді обстеження йому коштуватиме 1000 швейцарських франків (франк – це більше від долара, але менше від євро). Плюс гонорар лікарю.
Але проблеми інколи таки виникають, і саме тоді, коли їх не чекаєш. Координатор клініки Анна Балі, іспанка, яка добре знає російську, оскільки її бабуся, котра свого часу вийшла заміж за іспанця, «просто-таки примушувала читати Толстого та Достоєвського», розповіла «свіжий» випадок, коли один відомий кінорежисер, почувши про діагностику за один день, вирішив скористатися випадком. А в пацієнта було знайдено рак печінки. Добре, що на ранній стадії, добре, що так сталося, довелося зробити операцію, і через кілька днів режисер здоровим поїхав додому.
Лікар П’єр-Олів’є Проклон, який працює у Центрі діагностики, жартує, що він любить направляти на «чек-ап» людей, які ні на що не скаржаться. «Тому, що у них там все одно щось знайдуть?» – перепитую. — «Суть не в тому, щоб «вихопити» проблему сьогодні, — відповідає, — головне — застерегти від її появи «потім». Адже перші ознаки старіння організму з’являються вже після 30-ти років, а в 35 фіксуються зміни, які можуть стати проблемними в майбутньому. Навіть якщо людина «практично здорова»...
Клініка гордиться своїм всесвітньо відомим центром з попередження старіння під керівництвом професора Жака Пруста. Тут пацієнту допомагають скласти повну картину стану його біологічного здоров’я, визначити фактори старіння і попередити подальший розвиток хвороб чи якихось порушень, що викликатимуть негативні зміни в організмі. «Засобів Макропулоса ніхто не придумав, — каже Марина, — але, знаючи загрози, можна уповільнити процеси старіння».

Добре знати наперед, де варто «підстелити соломку». Але будь-яка лікарня — це все-таки рятувальний орган, і приходять сюди переважно люди хворі або дуже хворі. Одна із спеціалізацій клініки Женольє — діагностика та лікування новоутворень: як доброякісних, так і злоякісних. Головна мета, як завжди, — попередження та рання діагностика, однак, якщо ні з тим, ні з іншим не встигли, в «бій» ідуть найсучасніші методи лікування: радіологічні, хіміотерапевтичні, гормональні, хірургічні тощо. Недаремно серед спеціалізацій клініки значиться і онкологія, і радіоонкологія та ядерна медицина, і Інститут радіології. Недавно споруджено новий операційний блок на 1300 квадратних метрів, його поділено на 5 операційних залів, обладнаних усім найновішим, що тільки є в медичній техніці, включаючи цифрові технології, автоматизовані системи, можливості телемедицини...
Одним з найновіших методів лікування раку молочної залози стала система інтраопераційної радіотерапії (ІОРТ). При ній шеститижневу хіміотерапію, яку так важко переносять жінки після операції, замінюють одним-єдиним сеансом безпосередньо під час операції. Невеличкий лінійний прискорювач, що знаходиться тут же, в операційній, впродовж кількох хвилин опромінює місце резекції спеціальним пучком електронів. І все. Така процедура не тільки ефективна, а й заощаджує чималі кошти пацієнту.
«Цікаво, що приватним лікарям, які тут працюють, клініка нічого не платить, — уточнює Марина. — Навпаки, це вони платять за оренду приміщення, за користування найновішою технікою. А лікарі одержують гонорар за свій професіоналізм, тому втратити репутацію для них дуже страшно».

ЇМ ЧАСТО ВДАЄТЬСЯ НЕМОЖЛИВЕ

Місто Вевей – колись давнє поселення на шляху із Риму до Британії — у ХІХ столітті стає улюбленим місцем відпочинку для європейської знаті. Тут писав Жан-Жак Руссо і лорд Байрон. Тут Микола Гоголь працював над «Мертвими душами». У ХХ столітті тут жили і тут померли Чарлі Чаплін, англійський письменник Грем Грін і лауреат Нобелівської премії польський письменник Генрик Сенкевич. Вздовж набережної Женевського озера – галерея знаменитостей, які залишили свій слід у Вевеї. Між пам’ятниками румунському поету Михаю Емінеску і Чарлі Чапліну – пам’ятник Миколі Гоголю, надпис французькою та українською мовами. Кажучи сьогоднішнім сленгом, таки «вставляє» і підносить національний дух. Я не глянула із тильного боку, але той, хто здогадався це зробити, сказав, що там є надпис: подарунок від сім’ї Порошенків...
П’ятнадцять кілометрів красивою набережною, засадженою деревами та квітами, і ви вже в іншому культурному центрі Швейцарської рив’єри, невеликому місті Монтрьо, яке також у ХІХ столітті перетворилося на культурний, туристський та курортно-санаторний центр. Тут жив і помер російський письменник Володимир Набоков. Тут відпочивали композитори Петро Чайковський та Ігор Стравинський, на честь останнього в Монтрьо названо прекрасний концертний зал. Нині місто знамените ще й джазовим фестивалем, який відбувається тут вже 45 років. А ще, буваючи в Швейцарії, сюди прагнуть потрапити фанати улюбленої не одним поколінням прихильників рок-групи Queen. Майже 15 років їй належала студія звукозапису у Монтрьо, де було записано чимало хітів – і їхніх, і Роллінг Стоунз, Кріса Рі, Девіда Боуі. Вдячні швейцарці спорудили на березі Женевського озера пам’ятник солісту Queen Фредді Мерк’юрі.
Названі імена – тільки частинка представників світової культури, багато хто з яких не тільки відпочивав, а й лікувався у санаторіях Монтрьо. А перший санаторій Швейцарії – це нинішня клініка Вальмонт-Женольє. За свою сторічну історію вона мала честь приймати коронованих осіб, політиків, письменників, художників і артистів.
Заснував її 1905 року доктор Генрі-Август Відмер, новатор у галузі лікування психічних захворювань. Він здобув освіту у багатьох університетах Європи, у Лозанні заклав основи університетської поліклініки, а потім задумав збудувати клініку Вальмонт на схилах гір. Кращого місця знайти було б важко. З будь-якого місця відкривається вражаючий вид – що на Женевське озеро, що на Альпи.
Тема нервових розладів – особливо людей «тонкої структури» – художників, поетів, музикантів завжди актуальна: що тепер, що на початку минулого століття. Тож у клініці Вальмонт побували імпресіоністи Дега, Моне, Ренуар, Сезанн, тут лікувалися Рільке, Набоков, Чарлі Чаплін, Коко Шанель, Ельза Тріоле. Перелік можна продовжувати.
Ми розмовляємо з директором клініки Баб Сікле на терасі, де обідають пацієнти: чимало з них на колясках, дехто на милицях. Однак вигляд у них – зовсім не хворих, а місце, де вони перебувають, — не їдальня, а фешенебельний ресторан, «інтер’єром» якого слугують охристо-зелені відтінки гір та води Женевського озера. Директор розповідає, що в довгій історії клініки був період, коли тут лікували проблеми кишково-шлункового тракту, потім тут була перша у Швейцарії клініка естетичної хірургії. Нині клініка – реабілітаційна і займається ортопедичним та неврологічним відновленням. Два головних лікарі в клініці, два світила: ортопед – доктор медичних наук Даніель Уебіляр та невролог – професор Жульєн Богуславський, один з найкращих у світі фахівців із лікування хвороби Паркінсона, інсультів, розсіяного склерозу, епілепсії, мігрені, черепно-мозкових травм, спеціаліст по «пам’яті», психічних розладах мозку і взагалі будь-яких розладів центральної та периферичної нервових систем. До нього на консультацію приїжджають з усіх кінців світу. Для нас важливо ще й те, що професор Богуславський – потомок, уже, щоправда, не в першому «коліні», вихідців з України. На жаль, зустрітися ми з ним не змогли: пан професор був на той час на виїзді.
Зате обійшли численні тренувальні зали, які допомагають відновити опорно-руховий апарат, рухливість суглобів, зміцнити мускулатуру. Для цього існують зали фізіотерапії, ерготерапії, терапевтичний критий басейн з підігрівом, кілька залів для масажу. Лікувальна фізкультура тут суто індивідуальна і проводиться з особистим тренером.
Постопераційна реабілітація не менш потрібна і для тих, хто переніс операцію на серці, судинах, хто пережив інфаркт чи інсульт. З неврологічними хворими працює команда нейропсихологів, психотерапевтів, лікарів трудової терапії, спортивних тренерів і дієтологів. Ми побачили майстерні для постінсультних хворих, де їх навчають заново користуватися всім тим, що необхідно для повернення до нормального життя.
«До нас нерідко приїжджають люди з прекрасно зробленими операціями, але майже втраченими для відновлення колишнього обсягу функцій, — бідкається Марина Вербицька, — але нашим лікарям часто вдається просто неможливе».

ЛЮДСТВО... З ПРОБІРКИ

...Клініку Моншуазі в Лозанні досі називають жіночою. Професор Р. Л. Роша заснував її 1932 року як пологовий будинок для заможних.
(Клініка ця — в центрі міста, і доїхали ми до неї на метро, тільки метро це їздить без водіїв: повністю на автоматиці. Отаке воно – єдине в Швейцарії метро).
Саме в цій клініці з’явилася перша в світі дитина із пробірки. І нині «дитяча програма» Моншуазі успішно діє. Однак з того часу спеціалізація закладу значно розширилася, і тепер клініка займається не тільки гінекологією, а й ортопедією, офтальмологією, урологією, захворюваннями ЛОР-органів, пластичною та реконструктивною хірургією, навіть спортивним відновленням... Нам розповіли, що час від часу тут відновлюється після сезону хокейних баталій збірна Росії (можливо, й наші «соколи» та «донбасці» грали б краще, аби у них була така можливість?). Швейцарська волейбольна збірна теж звертається туди за допомогою. Ортопедія в цій клініці має великі набутки в лікуванні та заміні колінних та тазостегнових суглобів, саме тут їх навчилися «вирощувати», використовуючи біологічний матеріал пацієнта.
Те, що в клініці Моншуазі активно присутня спортивна тематика, – не дивно. Адже Лозанна — столиця Олімпійського руху: тут знаходиться штаб-квартира Міжнародного Олімпійського комітету і Олімпійський музей, Міжнародний спортивний арбітражний суд, європейське представництво Всесвітнього антидопінгового агентства, ще двадцять міжнародних спортивних федерацій.
...Дитині «з пробірки», яка першою в світі народилася в цій клініці, уже виповнилося 28 років. Лікар Бернар Дізерен – фахівець із репродуктивної медицини, він же гінеколог-ендокринолог і хірург – розповідає, що недавно бачився з «першачком», усе в нього в житті гаразд. А ще у хлопця є брат, який теж народився з пробірки. Доктор Бернар задумався, відповідаючи на запитання, скільком дітям він особисто став медичним «батьком»? Каже, що рахунок сягнув тризначного числа.
Але дедалі більше клініка займається «складною гінекологією». Доктор Бернар давав інтерв’ю, тільки-но повернувшись із операції, видно було, що він надзвичайно втомлений. Сказав, що оперував злоякісну пухлину, уже задавнену, але вважає, що прогноз – оптимістичний.
Лікарі, які працюють в клініці Моншуазі, своїми успіхами завдячують співпраці з університетською клінікою в Лозанні. Здавалося б, недавно в операційну залу прийшов лазер, тепер завдяки телеметрії лапароскопічна операція стала більш точною і надійною. Подекуди достатньо зробити розріз в один сантиметр, щоб провести найскладнішу операцію на внутрішніх органах.
Одна з нових і прогресивних технологій, що використовуються у клініці, – лікування фіброми матки з допомогою фокусованих ультразвукових хвиль високої інтенсивності. Ультразвукові частоти просто-таки «випалюють» окремі перероджені клітини, не зачіпаючи здорові. А відбувається операція під контролем МРТ, що дає змогу постійно спостерігати за процесом і вносити необхідні корективи.

СТВОРИТИ Б У СЕБЕ ШВЕЙЦАРІЮ...

Чи можна поїхати лікуватися до швейцарської клініки? Можна. Туди дорогу протоптали, мабуть, не десятки, а сотні наших громадян. Коли ми були в клініці Женольє, якраз заїхала на лікування українська пара. І не з першого ешелону політиків чи бізнесменів. Отже, не тільки олігархам, а й бізнесменам середньої руки це під силу зробити. Кажуть, не буває тижня, щоб хтось з України не приїхав діагностуватись чи лікуватися. Справді, якщо в такій клініці, не дай Бог, робити операцію, на це потрібні десятки тисяч швейцарських франків. Але є процедури менш затратні, і буває, що людина роками лікується незрозуміло від чого і кінець кінцем витрачає в Україні не менші гроші, але безрезультатно. Тоді, можливо, швидше і дешевше — Швейцарія.
Але, вочевидь, важливо зараз поговорити про інше. В Україні теж є прекрасні клініки. Є чудові фахівці. Он до Іллі Ємця в медичний центр дитячої кардіології та кардіохірургії теж з багатьох країн приїжджають... Є в нас і імениті фахівці старої школи, їхні учні. Ці клініки і нині мають високий авторитет і з мінімальними можливостями роблять просто-таки чудодійні речі. Є в нас «медичні острови» високого професіоналізму і величезного досвіду. Але немає загального рівня системи, нема фінансових можливостей. Швейцарія показує, як це може бути. Ти бачиш перспективу і розумієш, що вона далека.
Але якщо до неї не йти, то вона не настане ніколи.

Лариса ОСТРОЛУЦЬКА
Київ – Лозанна – Вевей —Монтрьо — Женева — Київ

ПРО АВТОРА. Лариса Остролуцька народилася у селі Росошани Кельменецького району Чернівецької області. Закінчила факультет журналістики Львівського державного університету ім. І. Франка.
Під час навчання працювала в районній газеті «Наддністрянська правда», університетській «За радянську науку», додатку до «Молоді України» — «Студентський гарт». Після закінчення університету «освоювала» середньоазіатські простори, працюючи у газетах «Советская Каракалпакия», «Комсомолец Узбекистана».
Повернувшись в Україну, була кореспондентом, завідувачем відділу газети «Молодь України», такий же шлях пройшла в газеті «Радянська Україна». Відтак брала активну участь у створенні газети «Україна молода», в якій обіймала посаду заступника головного редактора та виконуючого обов’язки головного редактора. Була власним кореспондентом в Україні газет «СНГ – общий рынок», «Общая газета» (Росія), заступником головного редактора газети «Демократична Україна» та журналу «Жінка».
Майже десять років працювала першим заступником, заступником керівника прес-служби Кабінету Міністрів України.
Член Спілки журналістів України, заслужений журналіст України. Лауреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо».
Її перу належать книги «В сердце было моем» та «Трудовий гарт молоді».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 07.06.2013 > Тема "З потоку життя"