"Кримська Свiтлиця" > #25 за 21.06.2013 > Тема "З перших уст"
#25 за 21.06.2013
СЕРЦЕ ЗАВМИРА╢...
Рядки, обпален╕ в╕йною...
Нас, д╕тей в╕йни, дос╕ хвилюють п╕сн╕ того часу. Та ╓ серед них особлива, названа мужньо ╕ строго: «Враги сожгли родную хату…». Коли слуха╓ш ╖╖ – серце завмира╓. Мабуть, не вс╕м в╕домо, що вона була п╕ддана нещадн╕й цензур╕ ╕ п’ятнадцять рок╕в лежала в арх╕вн╕й шухляд╕ композитора Матв╕я Блантера. А це ж була, можливо, найвагом╕ша, найправдив╕ша п╕сня про велику трагед╕ю народу. Безперечно, що й у творчост╕ поета Михайла ╤саковського це найкращий в╕рш, який викликав широкий в╕дгук серед людей р╕зних покол╕нь. Та що там казати! Це ж ╕ м╕й тато, як тисяч╕ ╕нших, носив ту ж таки бойову медаль «За взятие Будапешта»… П╕сню з незм╕нним усп╕хом виконували Марк Бернес ╕ Юхим Флакс. А в Укра╖н╕ вона не звучала. Т╕льки недавно ╖╖ вперше засп╕вав народний артист Укра╖ни Григор╕й Гаркуша. Саме на замовлення славного нашого сп╕вака я переклав укра╖нською цей дуже складний для в╕дтворення поетичний текст. А пот╕м згадалися ще й ╕нш╕, дуже популярн╕ в молод╕ наш╕ роки ╕нтимно-л╕ричн╕ п╕сн╕ – «П╕д кленами», «Я усм╕хаюсь тоб╕», «Чом серденько защем╕ло», «Романс Рощина», «Як, скажи, тебе зовуть?». Вони теж зазвучали по-укра╖нському ╕ через багато рок╕в начеб одержали друге життя. Я не ставив перед собою яко╖сь певно╖ мети. Просто хот╕лося ще раз показати, як╕ справд╕ безмежн╕ можливост╕ ма╓ наша мелод╕йна р╕дна мова. А наск╕льки це вдалося – в╕дчують читач╕, а можливо, й артисти та ╖хн╕ шанувальники.
Петро ПЕРЕБИЙН╤С, лауреат Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка, заслужений д╕яч мистецтв Укра╖ни
КАТИ СПАЛИЛИ Р╤ДНУ ХАТУ… Слова Михайла ╤саковського Укра╖нський текст Петра Перебийноса Музика Матв╕я Блантера
Кати спалили р╕дну хату, Згубили всю його с╕м’ю. Куди ж тепер ╕ти солдату, Кому нести печаль свою? П╕шов солдат сл╕дами болю На дв╕ дороги св╕тов╕. Знайшов солдат посеред поля Сумний горбочок у трав╕. Стояв солдат – ╕ наче грудка Застряла в горл╕, запекла. Сказав солдат: «Моя голубко, Стр╕чай геройського орла. Готуйся гостя пригощати, Неси на ст╕л усе, що ╓. Не гр╕шно випити за свято ╤ за повернення мо╓…». Н╕хто солдата не побачив, Н╕хто добридень не сказав. Лиш в╕тер подихом гарячим Траву могильну колисав. З╕тхнув солдат, ╕ винувато В╕дкрив м╕шок св╕й речовий. Поставив пляшку непочату На с╕рий кам╕нь гробовий. «Не дор╕кай, моя любове, Що я вернувся ось такий: Хот╕в я пити за здоров’я, А з горя п’ю за упок╕й. З╕йдуться суджен╕ для щастя, Та не з╕йтись нам у житт╕…». ╤ лив солдат у м╕дну чашку Вино з печаллю в самот╕. В╕н запивав пекучий док╕р ╤ з болем серця говорив: «Я йшов сюди чотири роки, Я три держави п╕дкорив…». Хмел╕в солдат, сльоза котилась, Гойдалась т╕нь його, мов хрест. На грудях вогником св╕тилась Медаль за м╕сто Будапешт.
П╤Д КЛЕНАМИ Слова Ольги Фад╓╓во╖ Укра╖нський текст Петра Перебийноса Музика Оскара Фельцмана
Весна в саду п╕д кленами Дивилась на личко д╕воче. П╕д кленами зеленими Син╕ли сполохан╕ оч╕. Торкав молодий в╕тров╕й Пасмо к╕с весняне. Погляд зн╕чений тв╕й Засл╕пив мене. Коли удвох стр╕чалися, Весна зацв╕тала м╕ж нами. Стр╕чалися, прощалися, А тайни сво╓╖ не знали. Л╕та промайнули, як дим. Дален╕╓ луна. Я у тебе один, Ти нав╕к одна. Весна шумить п╕д кленами, Дзвенять солов’╖ та г╕тари. П╕д кленами зеленими, Як завжди, стр╕чаються пари. Настала пора золота, ╤ над ними в цей час Хай весна зацв╕та, Як цв╕ла для нас. Настала пора золота, ╤ над вами в цей час Хай весна зацв╕та, Як цв╕те для нас.
Я УСМ╤ХАЮСЬ ТОБ╤ Слова ╤нни Гофф Укра╖нський текст Петра Перебийноса Музика Едуарда Колмановського
Життя розлуча╓ з тобою, З любов’ю, з мо╓ю судьбою. Боюся – злама╓шся ти ╕ заплачеш, ╤ я усм╕хаюсь тоб╕, ╕ я усм╕хаюсь тоб╕. Д╕стався нам в╕к неспок╕йний. Косили нас грози ╕ в╕йни. На смертн╕й меж╕ ми не раз побували, Та я усм╕хався тоб╕, та я усм╕хався тоб╕. Бувають поразки болюч╕, Бува╓, що ревн╕сть нас мучить. Та треба одному ╕з двох усм╕хнутись, ╤ я усм╕хаюсь тоб╕, ╕ я усм╕хаюсь тоб╕. Поглянь загадково на мене! Ти поруч, ласкава, бентежна. Ти поруч, але водночас ти далеко, А я усм╕хаюсь тоб╕, а я усм╕хаюсь тоб╕. Життя розлуча╓ з тобою, З любов’ю, з мо╓ю судьбою. Боюся – злама╓шся ти ╕ заплачеш, ╤ я усм╕хаюсь тоб╕, ╕ я усм╕хаюсь тоб╕. Удвох подола╓м розлуку, Допоки ╓дна╓мо руки, Допоки любов ще ╕сну╓ на св╕т╕, ╤ я усм╕хаюсь тоб╕, ╕ я усм╕хаюсь тоб╕.
ЧОМ СЕРДЕНЬКО ЗАЩЕМ╤ЛО? Слова Михайла Матусовського Укра╖нський текст Петра Перебийноса Музика Тихона Хренникова
Чом серденько защем╕ло так негадано? Мов дихнув десь в╕тер на струну… Про любов п╕сень багато складено, А тоб╕ я засп╕ваю лиш одну. По стежин╕, що нав╕ки нам рокована, Ось ╕ду я в н╕жному тепл╕. Нав╕ть сонце св╕титься закохано В╕дтод╕, як ми зустр╕лись на земл╕. За горою крижаною чи на полюс╕ Не в╕ддам тебе я холодам. Покажи скор╕ше хоч на глобус╕, Де чека╓ нас над╕я молода. Я полину над л╕тами ╕ просторами, Засв╕чу веселку грозову. ╤ вершину в╕рност╕ нескорену Св╕тлим ╕менем тво╖м я назову. Посаджу я сад любов╕ на околиц╕. Перший цв╕т край неба промайне. А коли весна у даль покотиться, Може, в радост╕ згада╓ш ти мене. РОМАНС РОЩИНА Слова Миколи Дор╕зо Укра╖нський текст Петра Перебийноса Музика Микити Богословського
Та чому ж ти не зустр╕лася Юною, н╕жною У мо╖й веснян╕й далеч╕, Що була в╕щою? Голова стала б╕лою. Пора вже до вир╕ю. Та чому ж бо ти зустр╕лася Лиш тепер? Я забув серед ровесник╕в, Ск╕льки л╕т пройдено. Нагадала ти усе мен╕ Молодим поглядом. Про одне т╕льки думаю – Ще жаль ту весну мою, Що без тебе неповторною В╕дцв╕ла. Як бо╖ться сивина моя Св╕тлого кучеря! ╤ ста╓ш ти ще молодшою, Як ╕ду поруч я. Небо св╕тить нам зорями Над р╕зними долями. Ти остання моя ласт╕вка, Даль моя!
ЯК, СКАЖИ, ТЕБЕ ЗОВУТЬ? Слова Михайла Матусовського Укра╖нський текст Петра Перебийноса Музика Вен╕ам╕на Баснера
Били грози в оч╕ нам, Б’╓ загроза в оч╕ нам… Рано ще рад╕ти перемоз╕. Та зустр╕лася вона, Посм╕хнулася вона На с╕льськ╕й запилен╕й дороз╕. Т╕льки глянула – ╕ в путь, Т╕льки глянула – ╕ в путь! Розмовляли з нею ми недовго. «Як, скажи, тебе зовуть, Як, скажи, тебе зовуть?» ╤ вона сказала: «Перемога». Це за тебе йшли п╕д гр╕м, Просто неба йшли п╕д гр╕м Моряки в задимлених бушлатах. Часто ╕менем тво╖м, Св╕тлим ╕менем тво╖м Марили солдати в медсанбатах. З-п╕д шинел╕ в час б╕ди, Б╕ля серця в час б╕ди Бронзою св╕тилися медал╕. Ти далеко не ходи, Ти вже довго не ходи! Ми тебе в окопах виглядали. Т╕льки глянула – ╕ в путь, Т╕льки глянула – ╕ в путь! Розмовляли з нею ми недовго. «Як, скажи, тебе зовуть, Як, скажи, тебе зовуть?» ╤ вона гукнула: «Перемога!».
"Кримська Свiтлиця" > #25 за 21.06.2013 > Тема "З перших уст"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11924
|