"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема "Душі криниця"
#26 за 28.06.2013
КОЗАКА НА «СОВКА» НЕ ПЕРЕКУ╢Ш!
Нещодавно «св╕тличани» з Ки╖вщини показали мен╕ к╕лька в╕рш╕в с╕чеславця Олександра М╕рошниченка. Якщо говорити точн╕ше, то прожива╓ народний поет у сел╕ Вищетарас╕вка Томак╕вського району Дн╕пропетровсько╖ област╕. Як для пенс╕онера ╕з зрос╕йщено╖ Дн╕пропетровщини, в╕рш╕ Олександра Григоровича здалися мен╕ ╕ патр╕отичними, ╕ досить талановитими. Друз╕ просили надрукувати бодай щось ╕з доробку степовика у «Кримськ╕й св╕тлиц╕» (ви ж, мовляв, там близько, на п╕вдн╕). Ну не зовс╕м близько, та все ж рег╕он один – П╕вденний Сх╕д. ╤ я тод╕ написав листа поету, попросив тр╕шки розпов╕сти про себе. В╕дпов╕дь в╕д пана М╕рошниченка не забарилася. Головне, що до конверта в╕н вклав сво╖ нов╕ в╕рш╕, як╕ мен╕ дуже сподобалися. Надто в╕дчутним був у них запах с╕чеславського степу, дух укра╖нства, вол╕:
Б╕жить дорога через степ – Не видно ╖й к╕нця ╕ краю – ╤ з душ гр╕ховних скверни леп Немов свята вода змива╓ Ми ╕демо вздовж л╕сосмуг, Через балки ╕ перелоги, Ми п’╓м пянкий полинний дух Й не знають втоми наш╕ ноги... Ми зачарован╕ ╕дем ╤ враз, як сяйво, думки спалах: Так це ж ╕ ╓ отой Едем, Який ми Бог зна де шукали!
Про сво╓ нин╕шн╓ життя пан Олександр написав так: «Дуже важко жити в рег╕ональному ╕ комун╕стичному оточенн╕... Хоч я 1937 року народження, але не зашорений комун╕стичною ╕деолог╕╓ю. Мо╖ батьки – м╕сцев╕, степовики. Пам’ятаю, батько незадовго перед смертю сказав: «Сов╓цька власть зробила з укра╖нськими селянами те, що колись добувач╕ меду робили ╕з бджолами. Колись, щоб взяти мед у бдж╕л (коли ще не було вулик╕в), викопували в земл╕ ямку – насипали туди с╕рки ╕ п╕дпалювали. Брали т╕ дуплянки, куди бджоли наносили найб╕льше меду, тримали ╖х над с╕рчаним димом ╕ в╕д нього гинули найб╕льш трудящ╕ бджоли... А залишали незайманими т╕ дуплянки, де було мало меду, тобто, де бджоли були ледач╕шими. ╥х, ледач╕ших, ╕ лишали на розпл╕д...». Батько мав на уваз╕, що аналог╕чн╕ процеси упродовж с╕мдесяти радянських рок╕в в╕дбувалися з укра╖нським селянством. Я добре пам’ятаю голод 1947 року. У сел╕ були випадки людо╖дства. Дос╕ пам’ятаю, як тр╕щить на зубах зерно кураю – воно др╕бн╕ше проса. Пам’ятаю, якого смаку лобода... Пам’ятаю: мене, як хорт б╕дного зайця, ганяв по степу голова колгоспу, бо я збирав колоски на пол╕. Я вт╕к у л╕сосмугу, а мою сестру в╕н наздогнав ╕ так упер╕щив батогом, що й сукенка (╓дина, у сестри, до реч╕) лопнула на спин╕... ╤ тепер вони мене аг╕тують за комун╕ст╕в? Даремно стараються... Живу я тепер один, бо ж╕нка з сином живуть у Запор╕жж╕, а донька з родиною у Н╕копол╕. Нема з ким щиро й поговорити... Село чималеньке — 37 вулиць ╕ провулк╕в, чотири тисяч╕ мешканц╕в... Кажуть, представники 60 нац╕й тепер живуть у нас... Хоч ядром селища був козацький зим╕вник! Пот╕м з’явилися «в╓л╕короси-кр╕посн╕», — вигран╕ панами в карти, вим╕нян╕ на собак: це ╤ванови, Петрови, Шевцови, ╢горови, Стр╓льцови... Ну, а в радянський час – додалися представники багатьох ╕нших народ╕в. Живуть давно на наш╕й земл╕, та не вс╕ шанують укра╖нське...». Читаючи ц╕ рядки, чомусь подумав: це ж треба, щоб наш «св╕тличанський» побратим Петро Коваль з’╖здив до М╕рошниченка! Вони ж земляки, козацьк╕ поети, фактично однодумц╕, та й живуть поряд... Ще й пр╕звища у обох так╕ трудов╕! Пан Коваль, хоч ╕ втратив майже з╕р та не бо╖ться далеких дор╕г, як ╕ не боялися ╖х н╕коли сл╕п╕ бандуристи... А ще у попередньому сво╓му лист╕ я вислав Олександров╕ М╕рошниченку деяк╕ статт╕ колишнього повстанця Володимира Караташа (той воював у сотн╕ «Сталевого» на територ╕╖ Черкасько╖, К╕ровоградсько╖, Одесько╖ областей, тобто на тактичному в╕дтинку «УПА — П╕вдень»). Може, й листуватимуться степовики-однодумц╕, а наша газетярська робота в тому й поляга╓, щоби об’╓днувати добрих людей... До того ж мешканець Вищетарас╕вки дуже просив мене, щоб я над╕слав йому якусь художню чи документальну книжку про УПА. Може, й наш╕ читач╕ могли б чимось допомогти степовиков╕? Якщо вже не змогли радянськ╕ ╕деологи перекувати його на «совка», то хай ╕ надал╕ буде людина справжн╕м козаком, духовним побратимом лицар╕в УПА. Спод╕ва╓мось, що хтось в╕дгукнеться. Адреса Олександра Григоровича М╕рошниченка така: Вул. Садова, 32 с. Вищетарас╕вка Томак╕вського району Дн╕пропетровсько╖ област╕ ╤ндекс — 53563
Серг╕й ЛАЩЕНКО
Олександр М╕рошниченко
ТАРАЩА — М╤СТО ЮНОСТ╤
Як вся Укра╖на, де кожен «сво╓» Обстою╓, знай, в суперечках. На картах ╕стор╕╖ ╓ ╕ мо╓, Малесеньке, р╕дне м╕стечко. Я в ньому уперше кохав ╕ страждав, ╤ з нього т╕кав сам в╕д себе, Та т╕льки в яких би краях не бував, Все знов повертався до тебе... До дому свого, повертаючись, я Так само, як м╕й древн╕й пращур, Снаги набираюсь з джерел Котлуя ╤ землю ц╕лую Таращ╕...
ЖУРАВЛ╤
До предков╕чно╖ земл╕, Шляхи долаючи ╕ втому, До Укра╖ни журавл╕ Летять ╕з вир╕ю додому. З чужих кра╖в, з чужих земель Летять вони, п╕двладн╕ генам, До р╕дних, батьк╕вських осель ╥х тягне сила незбагненна... До себе тягне ╖х земля, Яка на св╕т ╖х народила, ╤ журавл╕в зв╕дус╕ля Несуть до не╖ дуж╕ крила! ╥х не страшить далекий шлях, ╥х не ляка дороги втома, Хоч добре ╖м було в гостях, Але найкраще бути вдома... Хай там в╕д гн╕зд пропав ╕ сл╕д, Хай там все вимерзло за зиму — Н╕що польоту журавл╕в До краю р╕дного не стрима!
ДЕ ЗАПОРОЗЬКА С╤Ч БУЛА...
Де Запорозька С╕ч була, Неначе борозни з-п╕д плугу, Б╕жать, знай, хвил╕ спроквола Понад колись Великим Лугом. Хоча Дн╕про став не таким, Яким насправд╕ був в природ╕, Й «перевелися» козаки, Та гени ╖х живуть в народ╕... ╤ пам’ять ще про них жива, Хоча ╕ вкрилася ╕ржею, Хоча бунчук ╕ булава, Як рекв╕зит, лежать в музе╖. В нас гра╓ вольност╕ вино — З такого зл╕плен╕ ми т╕ста, У кожн╕м з нас живе Махно, Ми зроду-в╕ку анарх╕сти. Тож не дратуйте нас, поки Свободи й гн╕ву сплять химери, А то п╕дн╕муть в б╕й полки Нов╕тн╕ Гонти ╕ Бандери!
ГОЛОСОМ СТОЛ╤ТЬ
Образа лл╓ться через в╕нця — Вола╓ голосом стол╕ть: Допоки ж будуть укра╖нц╕ Чужими на сво╖й земл╕? Допоки ворон двоголовий Буде кружлять над козаком ╤ зверхньо каркати на мову «Общепонятным языком»?! Образа лл╓ться через в╕нця ╤ в св╕т, горлянкою стол╕ть, Вола╓ – встаньте, укра╖нц╕, На захист р╕дно╖ земл╕!
ЛАСТ╤ВКА
Ти, наче блискавка, л╕тала, Ти не спинялась н╕ на мить, А ос╕нь тихо п╕дкрадалась ╤ ось пройшло вже п╕взими... Ти за морями десь зиму╓ш, В далек╕м вир╕ю, а я, Весни чекаючи, сумую Без тебе, ласт╕вко моя! Жду не д╕ждусь т╕╓╖ мит╕, Коли стр╕лою навесн╕ Ти промайнеш в ясн╕й блакит╕ ╤ защебечеш вдалин╕.
ВО╥НАМ УПА
Вони не скиглили, а встали, Наповнен╕ любов’ю вщерть, ╤ в б╕й п╕шли, хоч добре знали, Що ╖х чека╓ в╕рна смерть. Вони в╕дважно йшли на монстра, Щоб Укра╖ну захистить – Вони не здатн╕ були просто ╤накше, у невол╕, жить. У них, в жертовних ╖хн╕х грудях Тверда упевнен╕сть була, Що Укра╖на, врешт╕, буде, Що н╕ П╕лати, н╕ ╤уди Не допоможуть силам зла.
НЕ ПОТР╤БН╤ МЕДИ ╤ МАСЛИНИ...
Не потр╕бн╕ мен╕ н╕ меди на стол╕, Н╕ заморськ╕ оливи-маслини. Буду в пекл╕ гор╕ть в смоляному котл╕, Т╕льки б щастя було в Укра╖ни!
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 28.06.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=11958
|