Версiя для друку Обговорити в форумi

Рядки, обпалені війною...

ГЛАВИ З РОМАНУ
(Продовження. Поч. у № 26)

Командир бачив, який втомлений вигляд мав Амет-Хан. Знав, що він уже кілька днів не спав. «Ну що, на нього підвищити голос у наказному порядку, щоб йшов відпочивати, щоб хоч годину поспав?». Морозов звик віддавати накази упівголоса. І усі підлеглі розуміли його з півслова. Ще раз глянувши на командира ескадрильї, сказав:
— Амет-Хан, прошу вас: негайно йдіть відпочивати! Чого сидите? Вас що, відпочивати примушувати треба? Вам сьогодні летіти. Поки є можливість, йдіть поспіть годинку.
Амет-Хан мовчки вийшов від Морозова і попрямував до свого бліндажа.
У небі було неспокійно. Літаки сідали на поле і тут же, набравши нового боєзапасу і заправившись паливом, знову піднімалися в повітря. Аеродром працював у звичайному бойовому ритмі. На землі лишалися тільки ті, кому сьогодні не поталанило.
Амет-Хан приліг на лежак і не помітив, як заснув. Його тіло, яке не знало спокою багато днів, раптом відчуло під собою ложе і саме мимоволі розслабилось. Амет-Хан поринув у глибокий сон.
Бій — це та вершина напруги, з якої не можна було вийти без того найбільшого переживання, коли тіло і свідомість стискалися в єдиний залізний моноліт, впрягаючи в інтенсивну роботу мозок і всі частини тіла. Дуже великою ціною потрібно було розплачуватися за найменшу помилку, незібраність, необачність, нерішучість та багато іншого. Кожен льотчик розумів, що бій — це гра зі смертю. Усе залежить від тебе самого, але й від того, з ким тебе зведе доля вступити в бій. Вийти живим з цієї гри може тільки найспритніший, найсильніший, найсміливіший і найрозумніший. Хвилини відпочинку після неймовірної напруги бою, величезної втрати енергії сприймалися і були найвищою нагородою. Льотчик, котрий щойно вернувся з бою, довго не міг зрозуміти і повірити в те, що бій відбувся і щойно закінчився, а він… живий! Мозок довго ще не міг повірити в те, що вже нема того стресу, який щойно переслідував його в повітрі. Уже в нього ніхто не стріляє! Він уже переміг, вернувшися живим! Екстрим скінчився, тіло заспокоїлось, але мозок продовжував прокручувати початок, хід, завершення бою. Бій скінчився вдало, але він тривав у підсвідомості, поки не став забуватися у хвилини сну. Він не забудеться зовсім, пригнічений враженнями інших боїв, яких ще буде немало. Якщо спитати бойових льотчиків, яким пощастило вижити після багатьох боїв, вони не розкажуть і половини того, як вони проводили ці бої з противником. Вони добре пам’ятають лише ті бої, в яких були збиті і дивом лишились живими. Пам’ятають ті, де їхня майстерність переважила майстерність противника, і вони збили його. Для них головне — збити противника раніше, ніж він зробить це з тобою. Програти бій — втратити життя. Це означає вийти зі строю бійців назавжди. Це значить піти з життя.

СКАНДАЛ НА ЛЬОТНОМУ ПОЛІ

Через дві години до бліндажа вбіг сержант.
— Товаришу командир ескадрильї, ваш літак готовий!
Амет-Хан схопився з лежака.
— Готовий? Дуже добре. Ходімо! «Невже так швидко замінили мотор?» — подумав він. — «От молодці, навчилися швидко працювати. Дуже оперативна робота!».
Взявши телефон, облямований овчиною, і, натягуючи його на голову, Амет-Хан попрямував до літака. Він стояв на злітній смузі. Мотор натужно працював, обертаючи несучий пропелер у спокійному режимі. З вихлопних сопел вибивався сизуватий дим, запах якого нагадував гіркуватий присмак моторного мастила. Йому здалося, що в роботі мотора з’явилися скрипи і звуки, не характерні для справного механізму. Біля літака стояв давно йому знайомий досвідчений фахівець своєї справи. На гімнастерці механіка сяяло чотири ордени — бойові нагороди за якісну підготовку і ремонт літаків полку. Влізши по приставній драбинці в кабіну, не закриваючи ліхтар, Амет-Хан глянув на дошку приладів. Механік сунув йому в руку журнал, в якому за чинними правилами він повинен був поставити свій підпис під записом: «Літак прийняв у справному стані, зауважень нема», далі йшли його штатна посада і прізвище. Трохи вище стояв інший запис: «Літак у повній справності здав», і поруч — зазначені посада і прізвище механіка. Тут стояв закарлючений розпис механіка полку. Віддавши журнал назад механіку, Амет-Хан ще раз глянув на дошку приладів. Додавши обертів двигунові, він почав зосереджено і уважно вслуховуватись в його гул. З вихлопних розтрубів усе так само вибивався сизий дим, згущаючись при збільшенні обертів мотора.
— Зачекайте з підписом. Встигнемо, — сказав він механіку.
Той запитально подивився на Амет-Хана.
— Щось мені не подобається звук.
— Який звук? Він — звичайний, як завжди.
— Якщо мотор працює, як і раніше, то й звук також повинен бути такий самий, як і раніше. Вірно?
— Звичайно.
— Якщо так, то прислухайтеся самі: я можу вам сказати точно, що другий клапан підгорів, у поршневий стакан надходить мастило. Ще година роботи і мотор почне стукати, а потім заклинить.
— Зробили усе, що треба. Вам просто це здалося. Ми усе змастили, поміняли.
— Що ви міняли? Потрібно терміново поміняти блок. Це можна зробити, лиш відкривши верхню головку двигуна. А ви, вибачте, його з місця не зрушили.
— Товаришу капітан, у цьому нема необхідності! Клапани всі працюють відмінно! Ви ж мене знаєте. Я не перший рік займаюся двигунами!
— Авжеж. Знаю вас як доброго механіка. Ви чуєте, як працює двигун?
— Як? Працює нормально.
— Він працює з надривом. І це усе без будь-якого навантаження. На землі. З нього проціджується мастило.
— Де ви бачите мастило?
— Десь за годину двигун заклинить і припинить роботу. Добре, коли це трапиться на землі. А якщо в повітрі? Станеться несподіваний штопор, що в бойовій обстановці не бажано. І якщо мені вдасться вийти живим з цього зрадницького маневру, у мене не буде можливості ремонтувати двигун посеред степу.
— Я відповідаю за свою роботу, — наполягав механік, — блок двигуна цілий. Мастило тримається на належному рівні! Машина не підведе в повітрі, я гарантую!
— Я розумію. Ви квапитесь. Роботи багато. А в кого її зараз мало? — поглянув Амет-Хан на механіка. — Машина до вильоту не готова, прийняти її від вас не можу. Вона несправна. Можете доповідати командиру полку, що машина не готова до польоту. Попросіть ще часу. Я вилечу на іншій машині.
— Я вже доповів командиру про те, що літак до польоту готовий. Ремонт закінчено. Ось мій підпис у журналі!
— Але там нема мого підпису. І, схоже, його там не буде! Ви поспішили доповісти. Признайтесь, що машина не готова.
Амет-Хана почала дратувати механікова наполегливість. Це був досвідчений механік-моторист. Ніколи такої суперечки між ними не виникало. Тут усі звикли вірити одне одному без вагань. Це був єдиний випадок, коли між досвідченим льотчиком і механіком виникла суперечка. Амет-Хан ще раз прокрутив те, що трапилось: підходячи до літака, він з-поміж десятків інших шумів, на які був багатий військовий польовий аеродром, почув у гудінні мотора своєї «Аерокобри» якісь сторонні, як йому здалося, звуки. «Що це за звуки? Їх у справжньому моторі не повинно бути!». Сівши в кабіну, він помітив, що машина неправильно реагує на педаль обертів. Чутно було якесь поскрипування, запах моторного мастила. Сторонньому слуху вони нічого не говорили. Але Амет-Хан провів з літаками різних марок не одну сотню годин. Роботу поршнів, оберти валу двигуна літака він відчував, як роботу власного серця. Вкотре прислуховувався до роботи двигуна, і все більше розчаровувався в тому, що літак не підготовлений так, як треба. Він був упевнений, що машина несправна. Якщо підняти літак у такому стані, він може загинути.
Механік, досвідчений фахівець своєї справи, чи не помічав цього, чи не хотів помічати те, що для Амет-Хана було очевидним. Мотор машини тільки підлатали, зробили все нашвидкуруч. Цього замало. Треба її підготувати до вильоту і до бою! Адже на ній йому, Амет-Хану, йти в бій! Він не приймав літак від механіка. Це загрожувало скандалом.
У цей час до літака підрулила автомашина командира полку. З неї не вийшов, а вискочив Морозов. Він був весь роздратований:
— Чому не вилітаєте?! В чому річ?!
До командира полку підбіг механік і, взявши руку під козирок, доповів:
— Товаришу командир, ми точно в призначений вами час підготували літак до вильоту, відремонтували двигун. Він, як бачите самі, працює добре. Але командир ескадрильї Амет-Хан Султан відмовляється приймати машину. В журналі приймання не розписується. Летіти не хоче… Я не розумію, в чому річ, розберіться, будь ласка, самі.
Командир перевів суворий погляд на Амет-Хана. Амет-Хан вимкнув двигун і швидко спустився по драбинці.
— У чому річ? — суворо спитав Морозов, дивлячись розширеними очима. — Не хочете летіти?!
— Ні, товаришу командир. Я готовий летіти. Для того й прийшов до літака. Летіти ні на чому. Літак до вильоту не готовий! Прийняти його не можу.
— Як це «не готовий»?! Мені механік зараз при вас доповів, що літак готовий! Хвилин двадцять тому прибігав, доповів — машину підготував! Механіки так довго над нею усією службою чаклували! А ви відмовляєтесь приймати?! Ви що, не довіряєте досвідченому механіку?
— Так точно. Відмовляюсь, товаришу командир.
— Скандалу хочете? Кожна машина на рахунку! Механік! Підтвердіть готовність! Я чув ваш рапорт про готовність, чи ні?
— Підтверджую, товаришу командир. Машина готова!
— Чули? Машина готова. Я йому, механіку, вірю. Він — досвідчений фахівець своєї справи. Жодного разу не підводив. Я не розумію, у чому справа? Що з вами сьогодні сталося? Не взнаю кращого командира ескадрильї! Чи це ви, Амет-Хане? Згадайте Статут! Що з вами відбувається, врешті?
— Статут пам’ятаю. Вибачте, товаришу командир. Сам дивуюсь. Я відмовляюся летіти на несправному літаку. Він не готовий до польоту і не готовий до бою. За якусь годину він може загинути через несправності в двигуні. Статут пам’ятаю. Він для мене святий. Накажіть летіти на запасному.
— А цей чим поганий?
— Товаришу командир, він не злетить. Не злетить він. Я в цьому впевнений!
— Ви кажете: «Не злетить»?! Зараз я сам перевірю! Такого я ніколи ні від кого не чув. Ви мене дивуєте, Амет-Хане! Ну що ж, я сам перевірю машину і, вернувшись, вирішу: хто з вас двох піде під трибунал! Не забувайте, що зараз війна!
Цей випадок був з тих, які називають неординарними. І він міг вивести із себе командира полку. Він ледь стримував роздратування, намагаючись лишатися спокійним і розсудливим. Морозов повільно, начеб заспокоюючись, піднявся по драбинці в кабіну льотчика. Про щось згадавши, покликав механіка, узяв з його рук журнал, глянув на його підпис, сховав журнал у кабіні і закрив ліхтар.

ТРАГЕДІЯ З УЧАСТЮ КОМАНДИРА ПОЛКУ. СЛУЖБОВЕ РОЗСЛІДУВАННЯ

Заревів заведений двигун. Машина, набираючи швидкість, рівно пішла на розбіг, щоб здійнятися над аеродромом, зробити кілька фігур вищого пілотажу, що дуже любив робити командир полку, і потім приземлитися, щоб почати розбирати «за фактом наявного випадку недисциплінованого командира третьої ескадрильї…» зі всіма випливаючими звідси наслідками, неприємними для винуватця скандалу висновками. А висновки будуть жорстокими і нещадними.
Почувши суперечку, передбачаючи неприємності, вийшли з капонірів охоронники й ті, хто не був пов’язаний з польотами. Усіх присутніх на аеродромі цікавило лиш одне питання: «Що буде?».
Пробігши метрів п’ятсот, літак, ведений Морозовим, ледь гойднувшись, відірвав колеса від землі і почав рівно набирати висоту. Усе, що відбувалося, викликало явне задоволення у механіка. Він посміхався, з неприхованим інтересом спостерігаючи в бінокль за командиром, який упевнено сидів у кабіні літака. Всім своїм виглядом він начеб говорив: «Ось бачите? А ви казали! Я усе зробив, як слід». Усі, хто стояв біля смуги, з неменшим інтересом продовжували спостерігати за літаком, у ліхтарі якого ледь виднілася голова командира полку. Механік передчував відмінний політ і небачений прочухан льотчику, який насмілився засумніватися в тому, що він бездоганно, грамотно відремонтував літак. Але… дива не сталося. Усі, хто спостерігав за польотом літака, раптом побачили, що відбувається щось неймовірне: літак, що хвацько піднімався увись, зненацька опустив ніс, начеб змінив свій попередній намір, вимкнув мотор, а разом з ним і обертання гвинта і… колом пішов донизу, увійшовши в штопор. Уткнувшися носом у землю, гвинтом пробуравив незоране поле, здійнявши високо вгору хмару куряви. Від сильного удару об тверду землю несучі площини літака з гуркотом відвалилися. Лишившись одночасно без обох крил, центроплан разом з кабіною льотчика почав перевертатися по землі, розмелюючи на дрібні частини уламки крил і кулемети з боєзапасом та паливні баки. Люди, які спостерігали за цією трагедією, що зненацька розгорілася, завмерли в заціпенінні. Але тривало це недовго: близько п’ятнадцяти-двадцяти секунд. Усі кинулися до місця падіння — хто на машині, хто пішки. Здійняли тривогу. На велике щастя всіх, хто спостерігав, літак не загорівся, а боєзапас не почав вибухати.
Коли до місця падіння літака підоспіли бійці аеродромної обслуги з цистерною води і шлангом, корпус літака і його уламки все ще були окутані хмарою куряви і сизого диму, що сильно пахнув моторним мастилом, яке не злюбив Амет-Хан. Він устиг застрибнути на підніжку командирської машини і першим разом з водієм-сержантом примчав до уламків літака. Він відшукав ліхтар і з трудом, за допомогою того ж сержанта відкинув його дверцята. Морозов був живий і неушкоджений. Йому допомогли залишити кабіну. Тільки помітна блідість виказувала схвильованість командира полку. На ньому не було жодної подряпини.

(Продовження буде)

Переклад
Данила КОНОНЕНКА

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #27 за 05.07.2013 > Тема ""Білі плями" історії"