Версiя для друку Обговорити в форумi

До 200-річчя Кобзаря

Ювілейні дати геніїв – це історичні віхи світової культури, свідчення духовної зрілості та національної свідомості народів, які подарували людству титанів думки і творчості.
Двохсотлітній ювілей Тараса Шевченка – це тест на національну зрілість української нації, українську ідентичність, людську гідність і суспільну гармонію. І, безперечно, тест на знання творчого спадку та духовних заповітів Кобзаря, на їх сучасне осмислення і включення у світову культурну спадщину. Проте дійсність виявила, що з усіх перелічених вище критеріїв за нинішньою 12-бальною системою оцінювання ми знаходимося в аутсайдерах у порівнянні, зокрема, із такими європейськими країнами як Німеччина й Італія, які цього року у світовому масштабі відзначають 200-ліття Вагнера і Верді (до речі, приємно, що Україна на достойному рівні долучилася до цієї загальносвітової культурної події). Аналіз причин такого байдужого ставлення влади і суспільства загалом до унікальної постаті українського генія – це предмет іншої серйозної розвідки.
Історія молодого лучанина Руслана Теліпського, який десять років свого життя присвятив дослідженню монументальної Шевченкіани, вселяє надію, що пророче Слово Тараса Шевченка про «оновлену землю», вільну Україну таки збудеться. Глибину розуміння Кобзаря Русланом засвідчують його слова: «сьогодні єдина постать, яка не роз’єднує нації, — це Шевченко. Його не можна маргіналізувати. Наша історія кувалася більше словом, ніж шаблями. Шевченкове слово закликає нас скрізь репрезентувати себе українцями через мову, культуру, історію і почуватися самодостатньою нацією, яку ніхто не може принижувати».
У пошуках скульптурної шевченківської спадщини (монументів, стел, погрудь, меморіальних дощок) Руслан побував практично в усіх великих і малих містечках і селах України та більш ніж 20 країнах Європи, Азії, Америки. На сьогодні його колекція містить понад 600 авторських світлин. Свою фотошевченкіану Руслан уже продемонстрував у багатьох країнах світу. Як молодий шевченкознавець і громадський діяч він був членом оргкомітету із встановлення пам’ятників Кобзареві в Оттаві та Ризі. До 17-ої річниці української незалежності у 2008 році організував пішу ходу з Луцька до Канева під промовистою назвою «Тарасів дороговказ» (хода тривала понад місяць, довжина маршруту 1000 км через 9 областей України). У 2014-му Руслан планує повторити цей похід у широкому колі однодумців і шанувальників великого Тараса.
З наукового погляду цікавим є аналіз дослідником кількісного зрізу наявності скульптурних форм по областях України і закордоння. Із 1200 (за приблизними підрахунками дослідника) монументів Кобзареві 130 із них споруджено за межами України. В Україні понад 500 скульптурних форм знаходяться у західних областях України (лідери — Івано-Франківська, Львівська, Тернопільська). Зокрема, на території Львівщини їх налічується 200 одиниць. Для прикладу, на Луганщині та у Криму лише по 10. У Донецькій, Закарпатській, Вінницькій, Миколаївській, Херсонській, Волинській областях, за даними Руслана Теліпського, встановлено менше ніж по 20 монументальних зображень Пророка. Несподіваним і прикрим є порівняльний факт, який подає дослідник щодо Полтавської області – близько 40 пам’ятників Тарасові Шевченку і 100 вождю світового пролетаріату Лєніну (!). І це серцевина України! Звернув увагу дослідник і на мистецьку сторону скульптурних форм, а головне, на їх стан. Багато із них потребують реставрації та елементарного догляду: помити, почистити, упорядкувати прилеглу територію зеленими насадженнями, квітами. Цей побіжний аналіз фактажу засвідчує глибоку суспільну апатію українців до свого коріння, до своїх сакральних постатей, до своєї сутності. Але навіть при такій нашій пасивності геній Шевченка пошанований майже у 40 країнах світу (для порівняння – Пушкін у 50, а Папа Римський Іван Павло II у 45). Монументальна Шевченкіана, на думку Руслана Теліпського, є унікальною і неповторною. А унікальність полягає у різноманітності підходів до увіковічнення Кобзаря: за віковою ознакою (від немовляти до старця), за творчою діяльністю (поет, мислитель, філософ, художник, кобзар), за соціальним статусом (кріпак, пастух, римський патрицій, повстанець-революціонер, борець проти соціального і національного гніту, пророк). Дослідник відзначає певну тенденцію до сакралізації сучасних скульптурних образів Шевченка, зокрема у вигляді апостола, ангела, Мойсея і навіть Ісуса Христа.
Сьогодні надзвичайно актуальним є приклад подвижницького служіння українській ідеї розбудови вільної демократичної України Руслана Теліпського через розповсюдження знань про Тараса Шевченка, його загальнолюдські та національні цінності у світі. Варто дослухатися до щирих слів Руслана: «Через свою «Монументальну Шевченкіану» хочу посіяти зернятка духовності й патріотизму, щоб вони проростали в наших дітях». Якби кожен з нас долучив і свої зерна до пошанування нашого Пророка через виконання його заповітів, серед яких найважливіший і найперспективніший — це любов до України, до рідної землі, то дуже скоро «воскресла» б Україна і «воскрес» її народ у колі вільних і заможних народів світу. Але любов не абстрактну, а переплавлену в конкретні життєствердні справи широкою громадою, насамперед її молодіжним сегментом.
Для повернення до генія Тараса важливо кожному на цій українській землі сущому замислитися і чесно відповісти самому собі на такі запитання: «Хто для мене Тарас Шевченко?»; «Хто Тарас Шевченко для України?»; «Хто Тарас Шевченко для світу?»; «Що я зробив для реалізації Його пророчих заповітів?».
Було б корисним, якби наші мас-медіа провели подібним опитуванням тестування наших громадян на національну свідомість, людську гідність й українську ідентичність.
Жертовний десятилітній марафон служіння генію Шевченка Руслана Теліпського є яскравим прикладом для наслідування, особливо серед молодої генерації українців.

Р. S. До речі, моє знайомство з цим непересічним юнаком відбулося 2009 року на міжнародній конференції з канадознавства у Чернівецькому національному університеті імені Ю. Федьковича, де Руслан свою доповідь щедро ілюстрував світлинами скульптурних зображень Кобзаря, яких у нього на той час було понад сотню. А сьогодні понад 600! І ще одна цікава деталь: на товариській вечері Руслан жваво спілкувався з учасниками конференції, але не допінгував себе ні цигарками, ні алкоголем. Він і сьогодні сповідує здоровий спосіб життя в гармонії з природою і оточуючими. Руслан мріє створити електронний каталог усіх монументальних зображень Шевченка і видати ілюстровану книгу-довідник. Переконана, що такій цілеспрямованій творчій особистості цю благородну місію вдасться здійснити. Побажаємо йому успіху!

Наталя ГУМНИЦЬКА
м. Львів

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #30 за 26.07.2013 > Тема "Українці мої..."