Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 09.08.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#32 за 09.08.2013
ДЕСЯТЬ УЛЮБЛЕНИХ В╤РШ╤В ПОЕТА СТАН╤СЛАВА З╤НЧУКА

Минуло вже три з половиною роки, як п╕шов за межу в╕чност╕ в╕домий укра╖нський поет, публ╕цист, перекладач, фольклорист, чудовий знавець р╕дно╖ мови, високого класу редактор художньо╖ л╕тератури Стан╕слав Серг╕йович З╕нчук (1939-2010 рр.).
Сп╕льними зусиллями родини З╕нчук╕в — дочки Солом╕╖, дружини Людмили та друз╕в поета — в╕домих письменник╕в, л╕тературознавц╕в, музейних прац╕вник╕в, вчител╕в побачила св╕т книга «Гроно рясту» — спогади про чудового поета та про добру, чуйну людину, яким був Стан╕слав Серг╕йович. Ус╕ спогади, а ╖х написали 70 особистостей, н╕би про 70 рок╕в земного життя Стан╕слава, пронизан╕ щирою повагою до поета, до його невтомно╖ прац╕ над художн╕м словом, над коп╕ткою працею його, як редактора книг та журнал╕в. В╕н був редактором, зав╕дувачем редакц╕╖ Державного видавництва художньо╖ л╕тератури «Дн╕про», зав╕дувачем редакц╕╖ видавництва «Молодь», начальником редакц╕йного в╕дд╕лу М╕н╕стерства у справах нац╕ональностей та м╕грац╕╖… Усього й не перел╕чити, де Стан╕слав був не ст╕льки високопосадовцем, ск╕льки охоронцем р╕дного слова, р╕дно╖ мови. ╤ не т╕льки охоронцем, а й чудовим творцем сво╖х власних в╕рш╕в та високохудожн╕х переклад╕в з ╕нших л╕тератур. Зокрема, п╕дсумком його пл╕дно╖ перекладацько╖ прац╕ стала книга «Суз╕р’я л╕ри», до яко╖ було ним в╕д╕брано 50 в╕рш╕в ╕ншомовних автор╕в та пересп╕в ген╕ально╖ «П╕сн╕ п╕сень», включено╖ за неперевершену досконал╕сть до Книги Книг — Б╕бл╕╖. Ус╕ автори ц╕╓╖ зб╕рки були дуже шанован╕ Стан╕славом З╕нчуком, в╕н м╕г годинами розпов╕дати про кожного з них, але з-пом╕ж ус╕х — десять найулюблен╕ших!
К╕лька рок╕в тому, ще за життя, Стан╕слав опубл╕кував у газет╕ «Л╕тературна Укра╖на» (27.04.2006 р.) доб╕рку перекладних в╕рш╕в «Десять мо╖х улюблених в╕рш╕в». У передньому слов╕ до сво╓╖ доб╕рки в╕рш╕в-переклад╕в з ╕нших мов в╕н, зокрема, писав:
«Поети не т╕льки пишуть, а й читають книжки сво╖х побратим╕в р╕зних епох ╕ куточк╕в планети. ╤ частенько ╖хн╕ серця прискорюють ритм, натрапляючи на рядки, котр╕ глибоко западають у душу, а пот╕м пересл╕дують повсюди, доки не змусять в╕дтворити ╖х р╕дною мовою. Часом це вда╓ться з одного «заходу», а ╕нод╕ змагання з автором трива╓ роками, аж поки перекона╓шся, що зум╕в зберегти майже все, адже в поез╕╖ втрати неуникн╕.
Пропону╓мо доб╕рку в╕рш╕в майстр╕в, як╕ стали класиками у сво╖х л╕тературах (а це переважно ближн╓ заруб╕жжя), а також двох недавн╕х дебютант╕в, громадян Укра╖ни — гагауза В╕тал╕я Бошкова й угорки Магди Ф╕зеш╕. Широка ампл╕туда цих речей: в╕д траг╕чного передсмертного запов╕ту незламного татарина Муси Джал╕ля, створеного в гестап╕вських заст╕нках, до зворушливого «Бурундука» колишнього в’язня гулаг╕в, рос╕янина Анатол╕я Жигул╕на чи весело╖ й дотепно╖ казки «За╓ць варить пиво» незабутнього сябра Волод╕ Короткевича. А як╕ перлини ╕нтимно╖ л╕рики Павла Василь╓ва чи Бориса Пастернака! На вс╕ смаки».
Красива поез╕я — в╕чна. Вона не п╕двладна часов╕. Бо вона — Поез╕я!
Отже, пропону╓мо уваз╕ читач╕в десять улюблених в╕рш╕в Стан╕слава З╕нчука, перекладених ним укра╖нською мовою.

Данило КОНОНЕНКО

В╕тал╕й БОШКОВ
* * *
Ск╕льки р╕зних мов,
Ст╕льки доль у них.
Розкв╕тають, мов
Чар╕вний кв╕тник.
Слово р╕дне, линь
╤ дзвени стократ.
Кому ти полин —
Хай скара╓ кат.
Кепськ╕ справи — час
Визнати уже:
Р╕дне слово в нас
Стало як чуже.
Понад слова грань
Скарбу не знайдеш.
Слово — наш талан
╤ над╕я теж.
Ск╕льки мов, епох,
Ст╕льки р╕зних щасть.
Хай же кожн╕й Бог
Одцв╕сти не дасть.


Павло ВАСИЛЬ╢В
* * *
В степу люту╓ сн╕говиця,
Але вона не заляка:
Вкладу долоню в рукавицю —
Пащеку вогняну вовка.
Загорнуся в плечисту шубу,
Згадаю ту, кого люблю,
╤ чарку поц╕лунком в губи
На смерть порвисто загублю.
Н╕, не д╕статися хуртеч╕
До с╕ней тих, де теплий дух.
Востанн╓ полум’я ╕з печ╕
Осипле галагана пух.
Прочиню двер╕ ненароком,
А там — чад лазн╕ та п╕тьма...
Про що з╕ мною око-в-око
Пов╕да╓ тепер кума?
Чи м╕сяця покаже лупу?
Чи кригу в опар╕ схова?
А чи синиць замерзлих купу
Натрусить щедро з рукава?


Расул ГАМЗАТОВ
ЖУРАВЛ╤

Мен╕ зда╓ться часом, що солдати,
Як╕ не повернулися з бо╖в,
Лягли не в землю р╕дну в╕чно спати,
А обернулись в б╕лих журавл╕в.
╥х дружний лет н╕кому не спинити!
Вони нам подають невтомно клич...
Чи не тому так часто й сумовито
Ми не в╕дводим од небес облич?
Крилатий ключ, такий до болю р╕дний,
За обр╕╓м невдовз╕ промайне.
У т╕м строю прогалина пом╕тна —
Чека╓, мабуть, м╕сце те мене.
Над╕йде час — у вир╕й зграя птича
В╕зьме з собою в журному ряду.
Тод╕ ╕ я з-за хмари вас покличу —
Благословити зм╕ну молоду.
...Мен╕ зда╓ться часом, що солдати,
Як╕ не повернулися з бо╖в,
Лягли не в землю р╕дну в╕чно спати,
А обернулись в б╕лих журавл╕в.


Микола ГУМ╤ЛЬОВ
СЛОВО

В оний день, коли над св╕том новим
Бог лице схилив на благов╕ст,
Сонце зупиняли тод╕ словом,
Словом руйнували мури м╕ст.
╤ орел не розправляв рамена,
М╕сяць зор╕ брав поп╕д крило,
Коли, наче полум’я знамено,
В тиш╕ слово царствено пливло.
Для життя низького були числа,
Впряжен╕ в яремне чересло,
Через те, що вс╕ в╕дт╕нки мисл╕
Мудрочоле передасть число.
Сивий патр╕арх, п╕д свою руку
П╕дкоривши ╕ добро, ╕ зло,
Вдатися не зважився до звуку, —
Креслив мовчки на п╕ску число.
Та забули ми, що ос╕янне
Т╕льки слово м╕ж земних тривог,
╤ в ╢вангел╕╖ в╕д ╤оанна
Сказано, що слово наше — Бог.
Ми його обмежити зум╕ли
Вбогими обн╕жками ╓ства.
╤, як бджоли в улику змертв╕л╕м,
Важко пахнуть вимерл╕ слова.


Муса ДЖАЛ╤ЛЬ
МО╥ П╤СН╤

В серц╕ мо╓му ви буйно
 розкв╕тли,
Щоб об╕ч мене стати в строю.
Ск╕льки таму╓те вол╕ та св╕тла,
Ст╕льки вам жити у р╕дн╕м краю.
Дав я вам крила —
 ширять небесами,
А поведе вас одвага моя.
Як умрете — мушу вмерти
 ╕з вами,
Будете жити — то житиму я.
П╕сня пром╕ниться сонцем
 на сход╕,
Зводиться з нею народ, як ст╕на.
П╕сня п╕дтриму╓ друга в поход╕,
Ворога в битв╕ п╕сня стина.
Я зневажаю усе др╕б’язкове,
Пустопорожн╕х не терплю
 розмов.
Правда лиш ма╓ право на слово
╤ кришталева син╕вська любов.
П╕сн╕ зв╕ряю найб╕льш╕ святин╕,
Волю останню й присягу мою:
П╕сню завжди в╕ддавав
 Батьк╕вщин╕,
Нин╕ В╕тчизн╕ життя в╕ддаю.
Славив я в п╕сн╕ весну
 благов╕сну,
П╕снею зводив до бою ряди.
Ось ╕ останню досп╕вую п╕сню, —
Кат замахнувся на не╖ рудий.
В п╕сн╕ — незгасне
 свободи начало,
Вмерти борцем спонука╓ вона.
П╕снею власне життя
 прозвучало,
Кличем до бою смерть пролуна!


Анатол╕й ЖИГУЛ╤Н
БУРУНДУК

Восени у глух╕й долин╕,
Де шумить Колима-р╕ка,
На похилен╕й деревин╕
Ми сп╕ймали бурундука.
Схилом скрепер униз про╖хав
╤ ломаччя ковшем розтряс,
╤ посипалися гор╕хи,
Що соб╕ в╕н з╕брав про запас.
А зв╕ря заметалося, б╕дне,
М╕ж корчами окрай р╕ки.
Певне, думало: «Очевидно,
Вб’ють мене груб╕яни дядьки».
— Чим же взимку
 тепер живиться?
Бач, верткий який неборак! —
Хтось узяв зв╕реня в рукавицю
╤ п╕д веч╕р прин╕с в барак.
Побивався в╕н спершу трошки,
За житлом тайговим тужив.
Згодом кличку д╕став —
 Тимошка.
Так у нас у барац╕ й жив.
А нарядник, дивак-хлопчина,
Реготав, як уздр╕в зв╕рка:
— Треба номер йому на спину,
В╕н так само у нас — зека!..
Ми про сит╕сть забули н╕би...
Та до дн╕в, коли станув сн╕г,
Годували Тимошку хл╕бом
╤з казенних пайк╕в сво╖х.
Навесн╕, докоривши дол╕,
На галяв╕ п╕д сп╕в пташок
В╕дпустили зв╕ря на волю.
В цьому ми розум╕ли толк.


Володимир КОРОТКЕВИЧ
ЗА╢ЦЬ ВАРИТЬ ПИВО

Туман пливе з долини сивий,
Над полем стелиться туман...
«Див╕ться, за╓ць варить пиво», —
Говорять люди жартома.
А я пом╕тив ненароком:
Б╕ля вогню сидить куц╕й,
Тригубий, с╕рий, косоокий,
З ячменю варячи нап╕й.
Ялина ╕скрами стр╕ля╓...
Аби нараз окр╕п не зб╕г, —
Цурпалком вариво м╕ша╓,
Кушту╓, спльову╓ наб╕к.
╤ пиво за╓ць зварить густо.
А на закуску — бурячок,
Травичка, заяча капуста,
Г╕лок осикових пучок.
З зайчихою хильнуть по чарц╕
╤ д╕ткам тр╕шки п╕днесуть.
Тоненьким голосом, зухвальц╕,
«Шум╕ла морква...» — заведуть.
...Побачиш — не жени з засади,
Дай спок╕й хоч на день йому:
╤ за╓ць мусить рад╕сть мати,
Стр╕чаючи лиху зиму!


Борис ПАСТЕРНАК
╢ВА

Стоять дерева край води,
╤ п╕вдень в голуб╕м берет╕
На глибину жбурнув туди
Хмарин рибальськ╕ перемети.
Як нев╕д, обр╕й потопа,
╤ в небо це, неначе в с╕т╕,
Пливе купальник╕в товпа —
Ж╕нки, чолов╕ки ╕ д╕ти.
П’ять-ш╕сть купальниць в лозняку
На берег вибрались без шуму,
Щоб викрутити на п╕ску
Сво╖ купальницьк╕ костюми.
Анумо в╕дгадать зум╕й:
Чи то вуж╕, чи к╕льця пряж╕?
А може, сам спокусник-зм╕й
Ча╖вся в мокр╕м трикотаж╕?..
О ж╕нко в ╢вин╕м вбранн╕,
Я не соромлюсь твого виду.
Запалю╓ш вогонь в мен╕
Аж перехоплю╓ м╕й видих.
Ти зчорна створена сама
Чи п╕сня з циклу неземного?
Немов у сн╕ не жартома
Ти виникла з ребра мойого.
З об╕йм╕в вислизнула враз,
Хоч зоста╓шся завжди близько...
Ти — найкоштовн╕ша з окрас
╤ найщемк╕ш╕ серця стиски.


Олександр ТВАРДОВСЬКИЙ
* * *
Не винен я у тому, що з в╕йни
Не повернулись ╕нш╕, що вони
(Хто старший, а хто — паг╕лля юначе)
Зостались там; не йдеться, що я м╕г
Уберегти ╖х, т╕льки не вбер╕г, —
Не в тому р╕ч.
Однак, однак, одначе...


Магда Ф╤ЗЕШ╤
ВОСКРЕС╤ННЯ

Були ми псами в сво╖й кра╖н╕,
були бездомн╕, як власн╕ т╕н╕.
Ми спали в трухл╕й солом╕ й с╕н╕,
╕ об’╖дав нас хробак без л╕н╕.
Лишала ос╕нь нам т╕льки см╕ття,
зима зривала ╕з нас лахм╕ття.
Ми знали: скоро гряде зав╕я —
спас╕ння наше ╕ наша мр╕я.
Ми кулаками слали погрози:
хай будучину не тнуть морози!
╤ ось хурделить вона — владика.
Злилися сп╕ви ╕ зойки дик╕...
Сни з╕гр╕вають пухк╕ копиц╕,
далеко бачать пуст╕ з╕ниц╕.
А клич «до збро╖!»
 примчать гр╕мниц╕,
в╕зьмемо м╕ц╕ та моц╕ в криц╕,
з╕ св╕тла зробим соб╕ кольчуги,
в стремена скочимо
 без напруги,
пришпорим коней —
 гайнем по полю,
щоб захистити здобуту волю.
Хай рвуться душ╕ у нас
 в╕д болю, —
не в╕ддамо знамено, як долю!

Переклади
Стан╕слава З╤НЧУКА

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 09.08.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12137

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков