"Кримська Свiтлиця" > #32 за 09.08.2013 > Тема "Душі криниця"
#32 за 09.08.2013
ДЕСЯТЬ УЛЮБЛЕНИХ В╤РШ╤В ПОЕТА СТАН╤СЛАВА З╤НЧУКА
Минуло вже три з половиною роки, як п╕шов за межу в╕чност╕ в╕домий укра╖нський поет, публ╕цист, перекладач, фольклорист, чудовий знавець р╕дно╖ мови, високого класу редактор художньо╖ л╕тератури Стан╕слав Серг╕йович З╕нчук (1939-2010 рр.). Сп╕льними зусиллями родини З╕нчук╕в — дочки Солом╕╖, дружини Людмили та друз╕в поета — в╕домих письменник╕в, л╕тературознавц╕в, музейних прац╕вник╕в, вчител╕в побачила св╕т книга «Гроно рясту» — спогади про чудового поета та про добру, чуйну людину, яким був Стан╕слав Серг╕йович. Ус╕ спогади, а ╖х написали 70 особистостей, н╕би про 70 рок╕в земного життя Стан╕слава, пронизан╕ щирою повагою до поета, до його невтомно╖ прац╕ над художн╕м словом, над коп╕ткою працею його, як редактора книг та журнал╕в. В╕н був редактором, зав╕дувачем редакц╕╖ Державного видавництва художньо╖ л╕тератури «Дн╕про», зав╕дувачем редакц╕╖ видавництва «Молодь», начальником редакц╕йного в╕дд╕лу М╕н╕стерства у справах нац╕ональностей та м╕грац╕╖… Усього й не перел╕чити, де Стан╕слав був не ст╕льки високопосадовцем, ск╕льки охоронцем р╕дного слова, р╕дно╖ мови. ╤ не т╕льки охоронцем, а й чудовим творцем сво╖х власних в╕рш╕в та високохудожн╕х переклад╕в з ╕нших л╕тератур. Зокрема, п╕дсумком його пл╕дно╖ перекладацько╖ прац╕ стала книга «Суз╕р’я л╕ри», до яко╖ було ним в╕д╕брано 50 в╕рш╕в ╕ншомовних автор╕в та пересп╕в ген╕ально╖ «П╕сн╕ п╕сень», включено╖ за неперевершену досконал╕сть до Книги Книг — Б╕бл╕╖. Ус╕ автори ц╕╓╖ зб╕рки були дуже шанован╕ Стан╕славом З╕нчуком, в╕н м╕г годинами розпов╕дати про кожного з них, але з-пом╕ж ус╕х — десять найулюблен╕ших! К╕лька рок╕в тому, ще за життя, Стан╕слав опубл╕кував у газет╕ «Л╕тературна Укра╖на» (27.04.2006 р.) доб╕рку перекладних в╕рш╕в «Десять мо╖х улюблених в╕рш╕в». У передньому слов╕ до сво╓╖ доб╕рки в╕рш╕в-переклад╕в з ╕нших мов в╕н, зокрема, писав: «Поети не т╕льки пишуть, а й читають книжки сво╖х побратим╕в р╕зних епох ╕ куточк╕в планети. ╤ частенько ╖хн╕ серця прискорюють ритм, натрапляючи на рядки, котр╕ глибоко западають у душу, а пот╕м пересл╕дують повсюди, доки не змусять в╕дтворити ╖х р╕дною мовою. Часом це вда╓ться з одного «заходу», а ╕нод╕ змагання з автором трива╓ роками, аж поки перекона╓шся, що зум╕в зберегти майже все, адже в поез╕╖ втрати неуникн╕. Пропону╓мо доб╕рку в╕рш╕в майстр╕в, як╕ стали класиками у сво╖х л╕тературах (а це переважно ближн╓ заруб╕жжя), а також двох недавн╕х дебютант╕в, громадян Укра╖ни — гагауза В╕тал╕я Бошкова й угорки Магди Ф╕зеш╕. Широка ампл╕туда цих речей: в╕д траг╕чного передсмертного запов╕ту незламного татарина Муси Джал╕ля, створеного в гестап╕вських заст╕нках, до зворушливого «Бурундука» колишнього в’язня гулаг╕в, рос╕янина Анатол╕я Жигул╕на чи весело╖ й дотепно╖ казки «За╓ць варить пиво» незабутнього сябра Волод╕ Короткевича. А як╕ перлини ╕нтимно╖ л╕рики Павла Василь╓ва чи Бориса Пастернака! На вс╕ смаки». Красива поез╕я — в╕чна. Вона не п╕двладна часов╕. Бо вона — Поез╕я! Отже, пропону╓мо уваз╕ читач╕в десять улюблених в╕рш╕в Стан╕слава З╕нчука, перекладених ним укра╖нською мовою.
Данило КОНОНЕНКО
В╕тал╕й БОШКОВ * * * Ск╕льки р╕зних мов, Ст╕льки доль у них. Розкв╕тають, мов Чар╕вний кв╕тник. Слово р╕дне, линь ╤ дзвени стократ. Кому ти полин — Хай скара╓ кат. Кепськ╕ справи — час Визнати уже: Р╕дне слово в нас Стало як чуже. Понад слова грань Скарбу не знайдеш. Слово — наш талан ╤ над╕я теж. Ск╕льки мов, епох, Ст╕льки р╕зних щасть. Хай же кожн╕й Бог Одцв╕сти не дасть.
Павло ВАСИЛЬ╢В * * * В степу люту╓ сн╕говиця, Але вона не заляка: Вкладу долоню в рукавицю — Пащеку вогняну вовка. Загорнуся в плечисту шубу, Згадаю ту, кого люблю, ╤ чарку поц╕лунком в губи На смерть порвисто загублю. Н╕, не д╕статися хуртеч╕ До с╕ней тих, де теплий дух. Востанн╓ полум’я ╕з печ╕ Осипле галагана пух. Прочиню двер╕ ненароком, А там — чад лазн╕ та п╕тьма... Про що з╕ мною око-в-око Пов╕да╓ тепер кума? Чи м╕сяця покаже лупу? Чи кригу в опар╕ схова? А чи синиць замерзлих купу Натрусить щедро з рукава?
Расул ГАМЗАТОВ ЖУРАВЛ╤
Мен╕ зда╓ться часом, що солдати, Як╕ не повернулися з бо╖в, Лягли не в землю р╕дну в╕чно спати, А обернулись в б╕лих журавл╕в. ╥х дружний лет н╕кому не спинити! Вони нам подають невтомно клич... Чи не тому так часто й сумовито Ми не в╕дводим од небес облич? Крилатий ключ, такий до болю р╕дний, За обр╕╓м невдовз╕ промайне. У т╕м строю прогалина пом╕тна — Чека╓, мабуть, м╕сце те мене. Над╕йде час — у вир╕й зграя птича В╕зьме з собою в журному ряду. Тод╕ ╕ я з-за хмари вас покличу — Благословити зм╕ну молоду. ...Мен╕ зда╓ться часом, що солдати, Як╕ не повернулися з бо╖в, Лягли не в землю р╕дну в╕чно спати, А обернулись в б╕лих журавл╕в.
Микола ГУМ╤ЛЬОВ СЛОВО
В оний день, коли над св╕том новим Бог лице схилив на благов╕ст, Сонце зупиняли тод╕ словом, Словом руйнували мури м╕ст. ╤ орел не розправляв рамена, М╕сяць зор╕ брав поп╕д крило, Коли, наче полум’я знамено, В тиш╕ слово царствено пливло. Для життя низького були числа, Впряжен╕ в яремне чересло, Через те, що вс╕ в╕дт╕нки мисл╕ Мудрочоле передасть число. Сивий патр╕арх, п╕д свою руку П╕дкоривши ╕ добро, ╕ зло, Вдатися не зважився до звуку, — Креслив мовчки на п╕ску число. Та забули ми, що ос╕янне Т╕льки слово м╕ж земних тривог, ╤ в ╢вангел╕╖ в╕д ╤оанна Сказано, що слово наше — Бог. Ми його обмежити зум╕ли Вбогими обн╕жками ╓ства. ╤, як бджоли в улику змертв╕л╕м, Важко пахнуть вимерл╕ слова.
Муса ДЖАЛ╤ЛЬ МО╥ П╤СН╤
В серц╕ мо╓му ви буйно розкв╕тли, Щоб об╕ч мене стати в строю. Ск╕льки таму╓те вол╕ та св╕тла, Ст╕льки вам жити у р╕дн╕м краю. Дав я вам крила — ширять небесами, А поведе вас одвага моя. Як умрете — мушу вмерти ╕з вами, Будете жити — то житиму я. П╕сня пром╕ниться сонцем на сход╕, Зводиться з нею народ, як ст╕на. П╕сня п╕дтриму╓ друга в поход╕, Ворога в битв╕ п╕сня стина. Я зневажаю усе др╕б’язкове, Пустопорожн╕х не терплю розмов. Правда лиш ма╓ право на слово ╤ кришталева син╕вська любов. П╕сн╕ зв╕ряю найб╕льш╕ святин╕, Волю останню й присягу мою: П╕сню завжди в╕ддавав Батьк╕вщин╕, Нин╕ В╕тчизн╕ життя в╕ддаю. Славив я в п╕сн╕ весну благов╕сну, П╕снею зводив до бою ряди. Ось ╕ останню досп╕вую п╕сню, — Кат замахнувся на не╖ рудий. В п╕сн╕ — незгасне свободи начало, Вмерти борцем спонука╓ вона. П╕снею власне життя прозвучало, Кличем до бою смерть пролуна!
Анатол╕й ЖИГУЛ╤Н БУРУНДУК
Восени у глух╕й долин╕, Де шумить Колима-р╕ка, На похилен╕й деревин╕ Ми сп╕ймали бурундука. Схилом скрепер униз про╖хав ╤ ломаччя ковшем розтряс, ╤ посипалися гор╕хи, Що соб╕ в╕н з╕брав про запас. А зв╕ря заметалося, б╕дне, М╕ж корчами окрай р╕ки. Певне, думало: «Очевидно, Вб’ють мене груб╕яни дядьки». — Чим же взимку тепер живиться? Бач, верткий який неборак! — Хтось узяв зв╕реня в рукавицю ╤ п╕д веч╕р прин╕с в барак. Побивався в╕н спершу трошки, За житлом тайговим тужив. Згодом кличку д╕став — Тимошка. Так у нас у барац╕ й жив. А нарядник, дивак-хлопчина, Реготав, як уздр╕в зв╕рка: — Треба номер йому на спину, В╕н так само у нас — зека!.. Ми про сит╕сть забули н╕би... Та до дн╕в, коли станув сн╕г, Годували Тимошку хл╕бом ╤з казенних пайк╕в сво╖х. Навесн╕, докоривши дол╕, На галяв╕ п╕д сп╕в пташок В╕дпустили зв╕ря на волю. В цьому ми розум╕ли толк.
Володимир КОРОТКЕВИЧ ЗА╢ЦЬ ВАРИТЬ ПИВО
Туман пливе з долини сивий, Над полем стелиться туман... «Див╕ться, за╓ць варить пиво», — Говорять люди жартома. А я пом╕тив ненароком: Б╕ля вогню сидить куц╕й, Тригубий, с╕рий, косоокий, З ячменю варячи нап╕й. Ялина ╕скрами стр╕ля╓... Аби нараз окр╕п не зб╕г, — Цурпалком вариво м╕ша╓, Кушту╓, спльову╓ наб╕к. ╤ пиво за╓ць зварить густо. А на закуску — бурячок, Травичка, заяча капуста, Г╕лок осикових пучок. З зайчихою хильнуть по чарц╕ ╤ д╕ткам тр╕шки п╕днесуть. Тоненьким голосом, зухвальц╕, «Шум╕ла морква...» — заведуть. ...Побачиш — не жени з засади, Дай спок╕й хоч на день йому: ╤ за╓ць мусить рад╕сть мати, Стр╕чаючи лиху зиму!
Борис ПАСТЕРНАК ╢ВА
Стоять дерева край води, ╤ п╕вдень в голуб╕м берет╕ На глибину жбурнув туди Хмарин рибальськ╕ перемети. Як нев╕д, обр╕й потопа, ╤ в небо це, неначе в с╕т╕, Пливе купальник╕в товпа — Ж╕нки, чолов╕ки ╕ д╕ти. П’ять-ш╕сть купальниць в лозняку На берег вибрались без шуму, Щоб викрутити на п╕ску Сво╖ купальницьк╕ костюми. Анумо в╕дгадать зум╕й: Чи то вуж╕, чи к╕льця пряж╕? А може, сам спокусник-зм╕й Ча╖вся в мокр╕м трикотаж╕?.. О ж╕нко в ╢вин╕м вбранн╕, Я не соромлюсь твого виду. Запалю╓ш вогонь в мен╕ Аж перехоплю╓ м╕й видих. Ти зчорна створена сама Чи п╕сня з циклу неземного? Немов у сн╕ не жартома Ти виникла з ребра мойого. З об╕йм╕в вислизнула враз, Хоч зоста╓шся завжди близько... Ти — найкоштовн╕ша з окрас ╤ найщемк╕ш╕ серця стиски.
Олександр ТВАРДОВСЬКИЙ * * * Не винен я у тому, що з в╕йни Не повернулись ╕нш╕, що вони (Хто старший, а хто — паг╕лля юначе) Зостались там; не йдеться, що я м╕г Уберегти ╖х, т╕льки не вбер╕г, — Не в тому р╕ч. Однак, однак, одначе...
Магда Ф╤ЗЕШ╤ ВОСКРЕС╤ННЯ
Були ми псами в сво╖й кра╖н╕, були бездомн╕, як власн╕ т╕н╕. Ми спали в трухл╕й солом╕ й с╕н╕, ╕ об’╖дав нас хробак без л╕н╕. Лишала ос╕нь нам т╕льки см╕ття, зима зривала ╕з нас лахм╕ття. Ми знали: скоро гряде зав╕я — спас╕ння наше ╕ наша мр╕я. Ми кулаками слали погрози: хай будучину не тнуть морози! ╤ ось хурделить вона — владика. Злилися сп╕ви ╕ зойки дик╕... Сни з╕гр╕вають пухк╕ копиц╕, далеко бачать пуст╕ з╕ниц╕. А клич «до збро╖!» примчать гр╕мниц╕, в╕зьмемо м╕ц╕ та моц╕ в криц╕, з╕ св╕тла зробим соб╕ кольчуги, в стремена скочимо без напруги, пришпорим коней — гайнем по полю, щоб захистити здобуту волю. Хай рвуться душ╕ у нас в╕д болю, — не в╕ддамо знамено, як долю!
Переклади Стан╕слава З╤НЧУКА
"Кримська Свiтлиця" > #32 за 09.08.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12137
|