Версiя для друку Обговорити в форумi

В своїй хаті - своя й правда!

«Кримська світлиця» вже неодноразово писала про нашого давнього читача і вірного передплатника зі Щорса Павла Семененка. Ідею народовладдя мешканець одного з найпівнічніших районів Чернігівщини пропагує з початку 90-х років. Він і кримськими справами цікавиться, тому що усвідомлює: гармонія в країні залежить не стільки від політичного керівництва країни, скільки від рівня свідомості і активності народних мас. Якщо з останнім усе в порядку, то президент просто виконує волю народу. А куди ж йому діватися? Коли ж маси пасивні, то тут взагалі важко щось передбачити. Тому мешканцю Сіверщини Павлові Дмитровичу Семененку до всього є діло. І до Криму також.
Нещодавно я отримав теплого листа від щорсівця:
«Сергію Івановичу, у ваших статтях відчувається турбота про наше суспільство. Ви хочете, щоб між громадянами України були взаєморозуміння і злагода. Справді, цього нам катастрофічно не вистачає, особливо політикам. На мій погляд, так буде тривати доти, доки більшість українських громадян не об’єднаються в організаційно структуровані територіальні громади. Тобто громади за місцем проживання, — аби мати можливість на своїх зібраннях систематично спілкуватися і вирішувати спільні життєво важливі проблеми. Зрештою, аби стати реальним, а не декларованим джерелом і володарем політичної влади в країні. Навчитися формувати і контролювати органи місцевої, регіональної і державної влади. Ось тоді й реалізується провідна політична ідея українського народу: «принцип вічовий, принцип широкого демократизму і визнання рівного політичного права для кожної одиниці суспільства» (цитую Володимира Антоновича «Про козацькі часи на Україні», стор. 18), бо справжня демократія — це «політична влада, яка належить народові, проводиться в інтересах народу і здійснюється самим народом» (Авраам Лінкольн, президент США). А ще ж і Михайло Драгоманов працював у цьому напрямку. Він підкреслював, що український соціалізм — не партія, а громада — об’єднання тісно пов’язаних між собою товариств».
Тема народовладдя останнім часом регулярно обговорюється в газеті «День». Скажімо, в цьогорічному числі «Дня» № 125-126 дописувач Олександр Прилипко запитує: «Чому ми пішли в бік очікуваної манни небесної від обраних пророків і не стали на власній історико-культурній і національній лінії?».
Що ж воно таке, оця «власна історико-культурна і національна лінія»? Тут я наведу слова одного з найактивніших авторів «Дня» Сергія Грабовського. Він не дає конкретного визначення, але багато чого пояснює, причому прив’язується до відомих подій у Врадіївці:
«Врадіївка, схоже, змінила все. Тому що там, у степовому селі на козацьких землях, жителі змушені були за умов уже узвичаєного безправ’я діяти за давнім українським звичаєвим правом. Бо ж інше, сучасне державне право, на жаль, перестало діяти. А звичаєве право регулювало всі сфери міжлюдських відносин: господарчі, шлюбно-сімейні, статево-вікові, військові тощо. На основі цього права діяли так звані копні суди, які розбирали виключно кримінальні справи на громадських сходах. Через копний суд громади самі шукали злодіїв, чинили попереднє слідство й допити, визначали міру покарання й виконували вироки. Воно й досі не забуте, оскільки вплетене в найголовніші коди української культури...». Далі автор наводить уривок з книги Дмитра Яворницького «Як жило славне Запорозьке низове військо»: «Кріпкі були запорожці ще й через ті закони, якими судили вони... І справді, ворогам, злодіям, зрадникам, гвалтівникам, усім тим, які ламали стародавні козацькі звичаї, не було в запорожців помилування...» (стаття «Врадіївка, схоже, змінила все», газета «День» № 130-131). Отже, лише кілька номерів, а тональність вже значно оптимістичніша. А йдеться ж, по суті, про одне й те ж: про організовані територіальні громади. Або ж про миттєву самоорганізацію незнайомих людей — в разі потреби. Сергій Грабовський продовжує: «...Я ще на початку року звернув увагу на те, наскільки побільшало повідомлень про самочинний опір громадян сваволі працівників ДАІ чи міліціонерів, про затримання ними «мажорів»-автомобілістів, котрі чи то ініціювали аварії на вулицях, чи то просто створювали аварійні ситуації, які, на щастя, не вели до людських жертв. У кожному випадку фактом ставала миттєва самоорганізація десятка чи кількох десятків чоловіків та жінок, які діяли часом жорстко (це коли «мажорам» діставалося на горіхи), але ефективно...».
Водночас є ще чимало людей, які вважають, що населення залишається дуже пасивним навіть у ситуаціях, які могли б змінити ситуацію на краще. «Кримська світлиця» — газета особлива, адже намагається підходити до своїх читачів як до членів... єдиної територіальної громади. Ось тільки територія тут — не вулиця і не багатоповерхівка, а вся Україна. Через те в обговоренні можуть брати участь люди з найвіддаленіших регіонів держави. Тому сьогодні ми попросили висловити свою думку «світличанина» з Коломиї (Івано-Франківська область) Любомира Грабця. Нагадаю, що пан Любомир є сином відомого командира групи військ «УПА-Південь» Омеляна Грабця (1911-1944). Ось що сказав прикарпатець:
— Чи реально все те, що пропонує Павло Семененко? Те, що українці починають розуміти, що слід самоорганізовуватися, а не чекати «доброго царя», — це добре. Ідея поступово починає оволодівати масами, завойовує уми і серця молоді. «Власть імущі» підстраховуються, тому гарячково починають створювати громадські ради «при» міському голові, «при» місцевих радах тощо. Тобто ідея полягає в тому, щоб одразу в зародку взяти громаду під своє крило, підпорядкувати її собі. Частково це їм вдається. Але все одно ідея прокладає собі дорогу. Цей процес не можна зупинити. Будуть деякі «припливи» і «відпливи», тобто певні затримки, але процес формування громадянського суспільства вже пішов. Погано, звичайно, що найактивніші люди виїхали з України — саме тому, що вони активні і шукають країну, де можна реалізуватися краще. Це говорить про те, що поки у нас немає переконливої ідеології — мовляв, будь-що треба залишатися в Україні і тут щось міняти, тут проявляти свою активність. До речі, є активні і глибоко патріотичні люди, які попри все залишилися в Україні. Їх переслідують, дискредитують... Але вони все одно є. Навколо них об’єднуються небайдужі, об’єднуються чисті серця, бо приклад героїв завжди запалює людей.
А ось точка зору відомого громадського діяча з Харкова Марка Зобова:
— Дійсно, події у Врадіївці мають знаковий характер — такого в Україні ще не було. Це свідчить про те, що в суспільній свідомості відбувся певний якісний стрибок – люди вперше безпосередньо показали – хто в Україні ВЛАДА. Але треба переходити від такого стихійного народовладдя до системного, організованого, для чого потрібна методична копітка робота з правової освіти громадян України з метою сприяння самоорганізації територіальних громад. Така праця вже ведеться по Україні її справжніми патріотами, які пішли в народ і понесли правові знання в маси. Серед них особливе місце посідає правозахисниця Римма Білоцерківська, яка фактично все своє життя віддає справі народовладдя.
Початок руху в цьому напрямку вже дуже помітний, на нього звернули увагу політичні гравці. Найдивніше те, що першою політичною силою, яка почала вже правову просвітницьку діяльність з питань самоорганізації населення, виявилася не опозиція, а ГО «Український вибір». Ось так! З середини липня під егідою УВ копіює дії Римми Білоцерківської український політик, голова Фонду державного майна України (2005-2008), народний депутат України 2-го, 3-го, 4-го та 5-го скликань В. П. Семенюк-Самсоненко.
У Харкові правовою освітою населення займається вже декілька угруповань, минулого року була створена Харківська обласна Координаційна рада зі сприяння самоорганізації населення (ХОКР ССН), яка має на меті правову освіту мешканців Харківської області. Процес набирає обертів, створюються перші організації у м. Харкові, роблять свої перші кроки громади на селі. Робота таких подвижників, як Павло Семененко зі Щорса, не була марною.
Вірно каже Любомир Грабець з Коломиї: «Процес формування громадянського суспільства вже пішов». Пішов, і його вже не зупинити.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 06.09.2013 > Тема "Урок української"