Версiя для друку Обговорити в форумi

Частенько заходячи до редакційної кімнати «Кримської світлиці», наші читачі помічають чимало газет з багатьох регіонів України — з Волині, Рівного, Львова, Києва, Полтави, Запоріжжя… І відразу ж тягнуться до них, вибирають щось цікаве для себе, читають, беруть із собою.
І всі уже знають — і працівники редакції, і наші читачі, що ці газети привіз Іван Григорович Кассала, — наш, так би мовити, позаштатний кур’єр, один з найактивніших читачів і пропагандистів «Кримської світлиці» на теренах тих областей, де йому доводиться бувати. Окрім газет Іван Григорович привозить книги, журнали та альманахи, які купує за свої кровні пенсійні гроші або які йому дарують автори для «Кримської світлиці».
Дивишся на цього сивочолого, трохи згорбленого роками, колись вродливого і буйночубого чоловіка, і по-доброму заздриш його життєвій енергії, його неспокійному характеру, його непосидючості. Це ж треба отак: маючи квартиру у місті Камені-Каширському, що на Волині, він буває в тому помешканні короткочасними наїздами. Решту свого життя — ось уже понад двадцять років — він проводить у дорозі, добираючись від одного населеного пункту до іншого чи то автобусом, чи електричкою… Луцьк, Рівне, Київ, Полтава, Запоріжжя, Сімферополь, Севастополь, Ялта… Де вже там відсиджуватись у своїй квартирі… Не кожен із молодих витримає таке щоденне навантаження переїздів, а він, Іван Григорович Кассала, якому 7 вересня виповнюється аж 86 (!) років, витримує. А він же ще сповнений енергії до подорожей, а він ще в дорозі зі своїми двома похідними сумками, наповненими доверху періодичними україномовними виданнями та книгами. І робить це він не за якусь там плату, не з якогось там примусу, а зі своєї доброї волі, за велінням душі. Дивак чоловік, подумає хтось. Але ж якби не такі люди, то й життя було б застояне, як вода в копанці, вкритій зеленим запліснявілим жабуринням…
А за плечима цього непосидючого чоловіка вже стільки прожитих років — часом легких і радісних, часом сумних і важких для душі. Окреслимо бодай схематично його біографічні віхи.
Народився Іван Кассала 7 вересня 1927 року в козацькій сім’ї українців (визначення самого Івана Григоровича) у селі Міські Млини, поблизу Опішні на Полтавщині. Жив у дитячі роки на березі річки Ворскли на хуторі Шкидинівка поблизу Диканьки. Дуже любив читати твори Миколи Гоголя і вчився в школі на відмінно, — згадує Іван Григорович.
Переживши страшний голодомор на Полтавщині 1932-1933 років, родина Кассали 1939 року переїхала на Кубань. У травні 1944 року сім’я повернулася в Україну до селища Сахнівщина Харківської області. Іван пішов працювати до промартілі «Вільна праця», а весь 1947 рік, під час голоду, жив на Івано-Франківщині. З 1948 року служив у повітряно-десантних військах на Житомирщині. А після демобілізації з армії вступив на юридичний факультет Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова. 1961 року почав працювати слідчим прокуратури, а згодом перейшов на роботу адвоката у місті Камені-Каширському на Волині. З 1 жовтня 1988 року — на пенсії.
Ось звідтоді й почав Іван Григорович Кассала їздити по всій Україні, розвозячи демократичні видання — газети, журнали, книги. Подорожуючи від міста до міста електричками, Іван Григорович і сам багато читає. Найцікавіше у книзі він легенько помічає олівцем, ніби каже тому, хто читатиме наступним за ним цю книгу: «Читай тут, не витрачай марно часу. Найцінніше ось підкреслено…». А ще Іван Григорович, їдучи в електричці чи сидячи на станції в очікуванні її, складає вірші, а затим видає їх маленькими книжечками. У його творчому доробку збірки віршів «Мамина дорога», «Сонати волинського вітру», «Пісні України»… Ці поетичні рядки Івана Кассали знаходять теплий, щирий відгук у читачів. Вірші його ритмічні, мелодійні, пісенні. Легко читаються і легко запам’ятовуються, несуть у собі великий заряд патріотизму, українськості. Колись в молоді роки про його вірші тепло відгукувались корифеї української літератури Павло Тичина і Микола Бажан: «Мене вже визнали поетом Павло Тичина і Бажан…», — пише в одному зі своїх віршів Іван Кассала.
А нещодавно в Івана Кассали у севастопольському видавництві «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка побачила світ збірка віршів «Ритми серця», до якої увійшли кращі вірші, написані автором упродовж останніх років.
Сердечно здоровимо Івана Григоровича з цим творчим здобутком та з його славним високоліттям — 86-річчям від дня народження. Бажаємо йому непохитних і невичерпних ритмів серця, оптимізму, бадьорості духу і яскравого кримського сонця на всю його щедру душу!
З роси та води, дорогий друже, Іване Григоровичу! Нехай спокій душі Вашій тільки сниться, а Ваш 90-літній ювілей зустрінемо в «Кримській світлиці»!
Пропонуємо читачам добірку віршів Івана Кассали з його збірки «Ритми серця».

Данило КОНОНЕНКО

Іван КАССАЛА
РИТМИ СЕРЦЯ

УКРАЇНІ

Моя Україна — це пісня,
Моя Україна — це сад,
Це Ворскла моя і Опішня
Журавками в небо летять.
Квітучі сади і тополі,
Як юність моя золота!
Моя Україна — це воля,
Від Бога — соборна й свята!
Немає другої на світі
Для нас, українців, землі.
Я буду, як матір, любити
До віку єдину її.
* * *
Колихали мене в люлі
Руки мамині колись,
Додавали вік зозулі,
Солов’ї в душі лились.
Батькові слова, мов крила,
Відкривали новий світ.
На душі росла світлина,
А на серці — ритмів хист.
Від зорі дзвеніли струни,
З неба — провесню блакить.
В снах виспівували музи
Та будили творчу мить.
Пісню мами, батька слово,
Струм зорі, красу землі
Й позолоту сонця в мові
Пригортаю до душі.

РИТМИ СЕРЦЯ

Найбільше свято мого серця —
Матусина турбота на зорі...
Ласкаві руки і очей озерця,
Що зводили на працю косарів,
Стелити в гони золоті покоси
Попід садами в диво-солов’ях,
І їм у такт виспівували коси
І ритми маминого серця у піснях.
А ми росли поміж ланів Полтави,
Під райдугами долі в тих житах,
Що нам дали ті запашні отави
Із маминої пісні і життя.

ДАЙ СИЛИ, ЗЕМЛЕ

Зціли мене хвилею, море!
Дай сили, наснаги,
 у слові обнови!
Зціли мене променем, зоре!
Дай струму, горіння, любові!
Зціли мене подихом, вітре!
Дай мрійності волі
 і безміру світу!
Зціли мене колосом, земле!
Мені так потрібно ще жити....
* * *
Привіт! — казав мені ранок.
І я любувався зорею,
А небо цвіло-розцвітало
Та сіяло роси на землю.
І день посміхався привітно,
Над морем глядів із віконця,
Так солодко стало і світло
Від струму ласкавого сонця.
Привіт... аж потягся руками
В майбутнє, в незнане... Туди,
Де дихало море вітрами,
Мов дикий тарпан молодий.

СВЯТИЙ КОРСУНЬ

В полоні трав святі акрополі,
Краса нагір’я, берегів.
Квітує літо в Севастополі,
В землі святих богатирів.
Квітує рід глибинних коренів:
Старинний дзвін — сльоза і біль,
Колони мармурові й поручні
Ще прикрашають древній дім.
В тремтінні трав і моря пахощів
Історія, як блиск роси,
Моя земля, святиня пращурів,
Мій Корсунь Древньої Русі.
Вклоняюся колонам сивого,
Святого храму, що хрестив
Нам Володимира Великого
І дав від Бога мудрість всім.
Розчулений і гордий світочем,
Де православія зоря
Зійшла з небес, де морем вимита
Моїх дідів свята земля.

ОСІНЬ

В дібровах літо відгуляло,
Сховалось в роси від стихій,
І осінь виглянула з гаю
У позолоті дорогій.
Взяла собі у друзі вітер,
В подружки —
 хмари дощові...
Зняла вбрання
 з крислатих вітів
І розіслала в килими.

МАТЕРІ

Добрий день,
клопітлива матусю!
Скільки в мене
лишилось любові,
Щоб сьогодні
розчулила Вас.
Ви завжди
нам буяли весною,
Білим проліском
в нашому домі,
І ростили
пристойними нас.
Добрий день,
моя сиза голубко,
З добрим серцем
і лагідним словом
Та очима
— цвітіння весни.
Погукайте
з порога сьогодні,
Відгукніться
у травах шовкових,
Посміхніться
у сонці мені.
* * *
Закалинено, заполинено,
Все життя моє перевіяно,
Переказано, передумано,
Переплакано, пережурено.
Де був променем
— став жаринкою,
Де був повінню
— став краплинкою.
Лише далеч літ
стигне колосом,
Слід життя мого
сяє золотом...
* * *
Здається, тебе виглядаю:
Зажмурюсь і бачу в імлі —
У вирій в журбі відлітають
Крикливі ключі журавлів.
Журною журавкою потай
Летить твоя юна краса
В пустий неосяжності простір,
Закинутий десь в небесах.
Твій голос тремтить у печалі,
Струною на серці бринить.
Я піснею рвуся у далі —
З журавкою стрітись
на мить...

ПРОБУДИ

Заспівай, дібровонько, веснянку,
Посміхнися квітами очей.
Сон-траву піду збирати ранком,
Як співає трелі соловей.
Подарую тобі, мила, квіти,
В римах слова вірші від роси.
Світ земний — від моря, сонця й вітру,
І любов — пробудження весни.
Щоб твій вік прозорий, як озерце,
Не зазнав ні горя, ні біди,
Коли можеш вислухати серце,
То мій світ в своєму пробуди!

КОРІННЯ

Моє коріння в мові,
Моє життя в красі,
У кожнім звуці слова,
В крилатому вірші,
У пісні солов’їній,
На струнах всіх доріг
Красуні України,
Яку люблю до сліз.
Моє коріння в мові,
В моїй святій землі,
На золотому полі,
Окутім в голубінь.
В сорочці-вишиванці,
В красунь земних очах,
В підкові мого батька,
І, матінко, — у Вас!

ПАВЛУ ТИЧИНІ

Від Тичини згад остався
В часі пройдених сторіч,
З ним не раз я зустрічався
В дні негод і протиріч.
Він узрів в моєму слові
Те, що кривдоньку стина,
Посміхнувся й тихо мовив:
«В тебе хватка Богуна!».
Я почав молитись Богу,
Як і він, в душі горів:
«Освіти ти нам дорогу
Ясен-місяць угорі»!
Я поринув в світлу мрію,
В глибочінь, у синю даль,
І тепер сміливо сію
Слово, витончене в сталь!

ЧОРНОМОРІЇ

Тут зоря мальована
Сходить в Чорноморії,
Україна зоряна,
Молода, нескорена.
Тут гроза і блискавка
Високо над горами,
Тут земля вколисана
Мужньо Чорноморами.
Тут шляхи золочені,
Пшениці під вежами,
Богом напророчено
Бути незалежними!

Я ПРИВІТАЮ КРИМ

Мені кортить
приїхати у Крим,
Де море вічним подихом
 кипить.
Я про татар казок
наслухався малим,
Як підростав
у мрії золотій.
Візьму води
з дзвінких гірських джерел,
І сонце привітаю
на зорі.
Всі таємниці
виманю з печер
І покладу
рядками на папір.
Мені кортить
забратись на курган,
Вловити вітру
моряний мотив,
Побачить захід,
зболений від ран,
Занотувать річок джерельний спів.
Мені кортить вклонитися усім,
Хто тут живе і хто за Крим поліг.
Мабуть, мені якийсь печерний див
Прищеплює до серця милий Крим.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #36 за 06.09.2013 > Тема "Українці мої..."