Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#37 за 13.09.2013
ОБН╤М╤ТЕСЬ, БРАТИ МО╥…

До 200-р╕ччя Кобзаря
ПРО ЩО НАГАДАВ ВЕРЕСЕНЬ...

Вересень — м╕сяць, коли народився Олександр ╤ванович Губар, професор-укра╖н╕ст Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету, л╕тературознавець, автор багатьох наукових статей ╕ книг про творч╕сть письменник╕в Криму, Укра╖ни, про видатних майстр╕в художнього слова братн╕х л╕тератур. Олександр Губар — один ╕з тих, хто будував, за висловом його л╕тературного кумира Павла Григоровича Тичини, «аркодужн╕ мости ╓днання» пом╕ж народами, культурами, л╕тературами.
Вересень — це й м╕сяць скорботи за нашим невтомним труд╕вником на нив╕ нашо╖ нац╕онально╖ л╕тератури Олександром ╤вановичем Губарем, бо трохи б╕льше десяти рок╕в тому, саме у вересн╕, на 81-му роц╕ свого життя Олександр ╤ванович в╕д╕йшов за межу в╕чност╕. Отож цей сумний вересень, ця сумна патр╕арша ос╕нь не виходить з нашо╖ пам’ят╕, а залиша╓ться в н╕й ╕ теплою згадкою про доброго друга ╕ товариша, ╕ невт╕шною зажурою, що ми його н╕коли б╕льше не зустр╕немо в св╕тлих гам╕рних ун╕верситетських коридорах, урочисто-п╕днесеного, переповненого Тичин╕вською поез╕╓ю, за кафедрою в студентськ╕й аудитор╕╖, розважливого, мудрого — на сп╕лчанських з╕браннях, розумного ╕ дотепного — на велелюдних л╕тературних вечорах, ерудованого енциклопедиста — на наукових конференц╕ях…
Все те, що в╕н, Олександр Губар, зробив для нашо╖ духовност╕, — безц╕нне. Все те, що в╕н зробив для духовного ╓днання укра╖нц╕в з ╕ншими дружн╕ми нам народами, заслугову╓ найвищо╖ оц╕нки. Зокрема, в останн╕ роки свого життя в╕н ус╕ сво╖ знання ╕ творч╕ сили в╕ддавав зближенню укра╖нсько╖ й кримськотатарсько╖ л╕тератур, духовному збагаченню двох народ╕в, як╕ пл╕ч-о-пл╕ч живуть ╕ трудяться в Криму, на невеликому кв╕тучому клаптику земл╕ велико╖ Укра╖нсько╖ держави.
Наближа╓ться значна под╕я в духовному житт╕ Укра╖ни — 200-р╕ччя в╕д дня народження ген╕я нашо╖ нац╕онально╖ л╕тератури Т. Г. Шевченка.
Ще в 1939 роц╕ Павло Григорович Тичина, запросивши на урочистост╕ з нагоди 125-р╕ччя в╕д дня народження Шевченка кер╕вника тод╕шньо╖ дово╓нно╖ Сп╕лки письменник╕в Кримсько╖ АРСР кримськотатарського письменника Шам╕ля Аляд╕на, заклав перший кам╕нь у п╕дмур╕вок буд╕вл╕ дружби м╕ж укра╖нською ╕ кримськотатарською л╕тературами. ╥дучи до столиц╕ Укра╖ни на Шевченк╕вське свято, Шам╕ль Аляд╕н зробив переклад Шевченкового «Запов╕ту» сво╓ю кримськотатарською мовою ╕ прочитав його перед величезною аудитор╕╓ю, що з╕бралася на Шевченк╕вський юв╕лейний веч╕р. Павло Тичина, який добре волод╕в турецькою мовою, що зрозум╕ла й кримським татарам, дав високу оц╕нку тому перекладу, нагородивши письменника Шам╕ля Аляд╕на юв╕лейною Шевченк╕вською медаллю.
Повернувшись окриленим з Ки╓ва до Криму, аксакал кримськотатарсько╖ л╕тератури, звичайно ж, не без сприяння Павла Тичини, загор╕вся ╕де╓ю видати бодай маленьку зб╕рочку Шевченкових поез╕й кримськотатарською мовою. Залучивши до перекладацько╖ роботи сво╖х колег, Шам╕ль Аляд╕н посприяв тому, аби уже наступного, 1940 року, у Кримському державному видавництв╕ побачила св╕т зб╕рка твор╕в Тараса Шевченка, до яко╖ ув╕йшло 9 в╕рш╕в.
Ця невеличка зб╕рочка вибраних поез╕й Т. Шевченка кримськотатарською мовою, переживши жорсток╕ роки в╕йни ╕ депортац╕╖ кримськотатарського народу в 1944 роц╕, лишилася в ╓диному прим╕рнику в головн╕й кримськотатарськ╕й б╕бл╕отец╕ ╕мен╕ ╤сма╖ла Гаспринського. Кажуть, усе нове — то призабуте старе. ╤ ось через багато рок╕в, навесн╕, коли святкували вже 185-р╕ччя в╕д дня народження Великого Кобзаря Укра╖ни, якось з╕бравшись за круглим столом у редакц╕╖ кримськотатарсько╖ газети «Янъы дюнья» («Новий св╕т»), що вида╓ться в С╕мферопол╕, невтомний досл╕дник творчост╕ поета-академ╕ка П. Г. Тичини, котрий якось сказав, що «вс╕ ми — зор╕ одного неба», Олександр ╤ванович Губар нагадав присутн╕м колегам — кримськотатарським та укра╖нським письменникам, що настав сприятливий час поновити те добре починання, започатковане нашими попередниками, ╕ сл╕д було б п╕дготувати нове, б╕льш розширене, видання Шевченкових твор╕в, аби до нього ув╕йшли не лише в╕рш╕, а й бодай к╕лька широко в╕домих поем.
Минуло небагато часу, ╕ книга твор╕в Тараса Шевченка в перекладах кримськотатарською ╕ паралельно укра╖нською побачила св╕т 1999 року в с╕мферопольському видавництв╕ «Доля». Вона називалася «Далекий ╕ близький Шевченко» («Узакъ ве якъин Шевченко»). До не╖ ув╕йшло двадцять два твори Т. Г. Шевченка, а саме: «Думка», «Тополя», «В╕тер з га╓м розмовля╓», «Розрита могила», «Запов╕т», «Доля», «Сестр╕» та ╕нш╕, пом╕ж в╕рш╕в — ╕ поеми «Катерина», «Кавказ», «╤ мертвим, ╕ живим…». До переклад╕в з укра╖нсько╖ на кримськотатарську долучилися сучасн╕ в╕дом╕ талановит╕ кримськотатарськ╕ поети — Шак╕р Сел╕м, Юнус Кандим, Абляз╕з Вел╕╓в, ╤са Абдураман…
Розлогу анал╕тичну емоц╕йно-наснажену передмову до ц╕╓╖ книги вибраних твор╕в Т. Шевченка написав професор Олександр Губар, узявши для назви рядок з Шевченкового в╕рша «Обн╕м╕тесь, брати мо╖…». А прим╕тки до видання склали письменники Валер╕й Басиров та Юнус Кандим.
Нин╕, в дн╕, коли Укра╖на готу╓ться зустр╕чати 200-р╕ччя в╕д дня народження свого Великого Сп╕вця, нашого ген╕ального поета Тараса Шевченка, ╓ нагода повернутися до того майже п’ятнадцятир╕чно╖ давнини видання ╕ ознайомити наших читач╕в з вступним словом О. ╤. Губаря до книги вибраних твор╕в Т. Шевченка укра╖нською та кримськотатарською мовами «Далекий ╕ близький Шевченко».

Данило КОНОНЕНКО


ОБН╤М╤ТЕСЬ, БРАТИ МО╥…

Ген╕ю, котрий, за висловом великого Д╕дро, «пада╓ з неба», призначено представляти св╕й народ серед народ╕в св╕ту. На фронтон╕ св╕тово╖ л╕тератури в одному ряду з Гомером ╕ Данте, Шексп╕ром ╕ Гете, Байроном ╕ Гюго, Пушк╕ним ╕ М╕цкевичем, Лермонтовим ╕ Л. Толстим сто╖ть ╕м’я ╕ ген╕ального поета, художника-академ╕ка, мислителя, непохитного борця за свободу ╕ незалежн╕сть укра╖нського народу, його пророка Тараса Григоровича Шевченка.
До самозабуття любив в╕н свою батьк╕вщину – Укра╖ну:

Я так ╖╖, я так люблю,
Мою Укра╖ну убогу,
Що проклену святого бога,
За не╖ душу погублю!

З винятковою поетичною силою в╕н створив образ Укра╖ни, захоплено осп╕вав ╖╖ геро╖чну ╕стор╕ю, славну «козацьку бувальщину», а також чар╕вно-дивну красу природи р╕дного краю. У центр╕ ж його поетичних роздум╕в завжди знаходився замучений р╕дний народ, заради якого поет готовий був в╕ддати все: ╕ труд, ╕ гор╕ння гн╕вного духу, ╕ життя.
Тараса Шевченка терзала траг╕чна доля не т╕льки свого народу, а й ус╕х пригноблених землян. В╕н висловив св╕й сповнений вогняно╖ ненавист╕ протест до р╕зношерстих тиран╕в, поневолювач╕в народ╕в «не з позиц╕й виключно укра╖нського, а з позиц╕й знедоленого людства». У його творч╕сть ув╕йшла усв╕домлена ╕ тверда «любов до вс╕х людей, бажання загальнолюдського братерства» (╤. Франко).
У вс╕й св╕тов╕й л╕тератур╕ нема╓ йому р╕вного поета щодо глибини художнього осягнення страждання пригноблених, як нема╓ йому р╕вного ╕ щодо потрясаючо╖ сили гн╕ву та ненавист╕ до деспотизму ╕ тиран╕╖. Англ╕йська письменниця Пол╕н Бентл╕ наголошу╓, що Шевченко як великий нац╕ональний поет вв╕в не т╕льки у загальнолюдську культуру, в художн╕й космос свою Укра╖ну, але виступив гр╕зним пророком народно╖ битви проти царя ╕ кр╕посник╕в. «В жодн╕й ╕нш╕й ╓вропейськ╕й л╕тератур╕ нема╓ такого протесту проти рабства, нема╓ такого ╕ншого ген╕ального поета, який би показав жахлив╕сть рабства з такою г╕дною подиву силою, як Шевченко». Тому Тарас Шевченко – борець за свободу людства, ╓днання ╕ братолюбн╕сть народ╕в здобув всесв╕тню любов ╕ славу. В╕н, за висловом американського президента Л╕ндона Джонсона, «був б╕льше, н╕ж укра╖нець. В╕н був державним мужем ╕ громадянином св╕ту».
Художн╕й ген╕й Т. Шевченка урятували в╕д загибел╕ видатн╕ д╕яч╕ рос╕йсько╖ культури. Серед них – художник з╕ св╕товим ╕менем К. Брюллов, поет В. Жуковський, художники О. Венец╕анов, В. Григорович. З ╖хньою допомогою, а також за допомогою укра╖нських д╕яч╕в культури – поета ╢. Греб╕нки, художника ╤. Сошенка Шевченка було викуплено з кр╕пацько╖ невол╕. Це трапилося 22 кв╕тня 1838 року. Шевченков╕ тод╕ виповнилося 24 роки. П╕сля тривалих понев╕рянь, ганьблення, зневаги зд╕йснилася мр╕я: в╕н став студентом Академ╕╖ мистецтв, улюбленим учнем К. Брюллова. За п╕дтримки цих людей Шевченко з дивовижною швидк╕стю здобув багат╕ знання з ╕стор╕╖, живопису, л╕тератури, театру, музики, ф╕лософ╕╖, естетики, з╕йшов на вершини найпередов╕ших загальнолюдських ╕деал╕в.
1840 року побачив св╕т його перший зб╕рник в╕рш╕в п╕д назвою «Кобзар», завдяки якому, на думку поета-академ╕ка Павла Тичини, «укра╖нська л╕тература обличчям сво╖м р╕шуче повернулася в б╕к народу, до берег╕в реального життя». М╕сце Т. Шевченка в укра╖нськ╕й л╕тератур╕ як поета народного, творця укра╖нсько╖ л╕тературно╖ мови, найкращого знавця народу ч╕тко визначили М. Чернишевський, М. Добролюбов, О. Герцен. Яскравий, з╕гр╕тий теплом душ╕ образ Т. Шевченка, «русской земли человека замечательного», створив видатний рос╕йський поет М. Некрасов у в╕рш╕ «На смерть Шевченка».
Доля ген╕╖в, як засв╕дчила ╕стор╕я, траг╕чна. Трагед╕я Шевченка – приголомшлива. Всього сорок с╕м л╕т ╕ один день прожив, а точн╕ше, перестраждав в╕н на б╕лому св╕т╕. Двадцять чотири з них – у кр╕пацьк╕й невол╕. Згодом як «опаснейший государственный преступник», причетний до Кирило-Мефод╕╖вського товариства, за революц╕йн╕ твори був кинутий у каземат Третього в╕дд╕лу. А пот╕м пролягла дорога на заслання – в Оренбурзький окремий корпус рядовим солдатом. В ухвал╕ Третього в╕дд╕лу, яка була оголошена поетов╕ у травн╕ 1847 року, стоять слова, власноруч написан╕ Миколою I: «П╕д найсувор╕ший нагляд з забороною писати ╕ малювати». В сво╓му щоденнику Т. Шевченко записав: «Если бы я был изверг, кровопийца, то и тогда для меня удачнее казни нельзя было бы придумать, как сослав меня в Отдельный оренбургский корпус солдатом. Вот где причина моих невыразимых страданий. И ко всему этому мне еще запрещено рисовать. Отнять благороднейшую часть моего бедного существования! Трибунал под председательством самого сатаны не мог бы произнести такого холодного, нечеловеческого приговора. А бездушные исполнители приговора исполнили его с возмутительною точностью». Жорстока муштра, смердюча казарма, неволя, приниження людсько╖ г╕дност╕, жахлива, сатанинська царська заборона поетов╕ «писати ╕ малювати» – все це п╕д╕рвало здоров’я Шевченка ╕ передчасно звалило в домовину. 10 березня 1861 року в╕н п╕шов ╕з життя. ╤ван Франко писав: «В╕н був сином мужика, ╕ став володарем в царств╕ духа. В╕н був кр╕паком, ╕ став велетнем у царств╕ людсько╖ культури. В╕н був самоуком, ╕ вказав нов╕ св╕ти ╕ в╕льн╕ шляхи професорам ╕ книжним ученим. Десять л╕т в╕н томився п╕д вагою рос╕йсько╖ солдатсько╖ муштри, а для вол╕ Рос╕╖ зробив б╕льше, н╕ж десять переможних арм╕й».
Микола I, цей «гвардейский папа всех реакций», як назвав його О. Герцен, докладав сил, щоб перетяти дорогу «Кобзаря» Т. Шевченка до народ╕в Рос╕╖.
Не минуло ╕ще й десяти дн╕в п╕сля прибуття Т. Шевченка на м╕сце заслання – до Оренбурга, як з Петербурга в Крим було в╕дправлено секретний циркуляр № 438 в╕д 19 червня 1847 р. м╕н╕стра внутр╕шн╕х справ Рос╕╖ Л. О. Петровського на ╕м’я тавр╕йського губернатора В. ╤. Пестеля про вилучення ╕ заборону твор╕в Т. Г. Шевченка, П. О. Кул╕ша, М. ╤. Костомарова:

«СЕКРЕТНО.
ЦИРКУЛЯРНО.
ГОСПОДИНУ ТАВРИЧЕСКОМУ ГРАЖДАНСКОМУ ГУБЕРНАТОРУ.
ГОСУДАРЬ ИМПЕРАТОР ВЫСОЧАЙШЕ ПОВЕЛЕТЬ СОИЗВОЛИЛ: НАПЕЧАТАННЫЕ СОЧИНЕНИЯ: ШЕВЧЕНКИ – «КОБЗАРЬ», КУЛЕША – «ПОВЕСТЬ ОБ УКРАИНСКОМ НАРОДЕ», «УКРАИНА» И «МЫХАЙЛО ЧЕРНЫШЕНКО», КОСТОМАРОВА – «УКРАИНСКИЕ БАЛЛАДЫ» И «ВЕТКА», – ЗАПРЕТИТЬ И ИЗЪЯТЬ ИЗ ПРОДАЖИ.
О ТАКОМ ВЫСОЧАЙШЕМ ПОВЕЛЕНИИ СЧИТАЮ ДОЛГОМ СООБЩИТЬ ВАШЕМУ ПРЕВОСХОДИТЕЛЬСТВУ ДЛЯ ЗАВИСЯЩЕГО ОТ ВАШЕЙ СТОРОНЫ К ИСПОЛНЕНИЮ ОНОГО РАСПОРЯЖЕНИЯ, – ПРИСОВОКУПЛЯЯ, ЧТО ГОСПОДИНОМ МИНИСТРОМ НАРОДНОГО ПРОСВЕЩЕНИЯ ПРЕДПИСАНО УЖЕ ЦЕНСУРНОМУ ВЕДОМСТВУ НЕ ДОЗВОЛЯТЬ ВПРЕДЬ ПЕРЕПЕЧАТЫВАТЬ ОЗНАЧЕННЫЕ СОЧИНЕНИЯ НОВЫМ ИЗДАНИЕМ.
О ПОЛУЧЕНИИ СЕГО ЦИРКУЛЯРА И О РАСПОРЯЖЕНИИ ВАШЕМУ ПО ОНОМУ ВЫ НЕ ОСТАНОВИТЕ МНЕ ДОНЕСТИ.
МИНИСТР ВНУТРЕННИХ ДЕЛ Л. ПЕТРОВСКИЙ.
ДИРЕКТОР (Подпись).*

З року в р╕к помножуються пут╕-дороги Кобзаря до народ╕в св╕ту. Його полум’яне, з╕гр╕те б╕ля самого серця, сповнене любов╕ до людей слово ув╕брав у свою душу ╕ кримськотатарський народ. Широков╕домий кримськотатарський поет, проза╖к Шам╕ль Аляд╕н говорив: «╤нтерес у нашого народу до укра╖нсько╖ поез╕╖ величезний. Осяйним ╖╖ символом ╓ Тарас Шевченко, ця одна ╕з найвищих вершин св╕тово╖ поез╕╖, яку видно з ус╕х к╕нц╕в планети».
Свободолюбна поез╕я Шевченка близька кримськотатарському народов╕. Це св╕же, прозоре джерело, з якого в╕н черпа╓ силу ╕ мужн╕сть, в╕ру у добро ╕ злагоду. Проте простежити от╕ стежки-дороги Т. Шевченка до кримських татар, до кримськотатарсько╖ культури та л╕тератури у наш час не так легко. Причини – в╕дом╕. В роки депортац╕╖ загинули в Криму дорогоц╕нн╕ л╕тературн╕ фонди, видання твор╕в кримськотатарських письменник╕в, ╖хн╕ рукописи, особист╕ арх╕ви. Було знищено кримськотатарськ╕ б╕бл╕отеки. Письменники старшого покол╕ння згадують, що в╕рш╕ укра╖нського поета ╖м в╕дом╕ ╕ще з╕ шк╕льно╖ парти. Про творч╕сть Т. Шевченка говорилося у шк╕льних п╕дручниках. Але де ╖х тепер знайти?
Авторов╕ цих рядк╕в повезло. Працюючи у б╕бл╕отец╕ Ки╖вського державного музею-квартири Павла Григоровича Тичини, я виявив збережен╕ поетом у жахлив╕ 30-т╕ роки близько двадцяти джерел з ╕стор╕╖ кримськотатарсько╖ л╕тератури, культури. Це зб╕рки твор╕в тод╕ вже репресованих ╕ ф╕зично знищених А. Г╕райбая, Б. Чобан-заде, А. Лят╕ф-заде, У. ╤пч╕, О. Акчокракли, Менл╕ Аз╕за (Джавтобел╕) та ╕нш╕. Волод╕ючи турецькою та кримськотатарською мовами, П. Тичина читав ╖хн╕ твори в ориг╕нал╕. Збереглися в музе╖ к╕лька прим╕рник╕в л╕тературних журнал╕в, а також навчальних пос╕бник╕в кримськотатарською мовою, як╕ виходили в Криму.
У «Читанц╕», упорядкован╕й ╤. Ал╕мгера╓м, Т. Шевченко поданий у сус╕дств╕ з класиками рос╕йсько╖ л╕тератури Пушк╕ним, Лермонтовим, Гоголем, Некрасовим, Турген╓вим, а також з к╕лькома поетами тод╕шн╕х радянських республ╕к. Розд╕л названо: «Т. Шевченко. Б╕ограф╕я». П╕сля стислого знайомства з житт╓вим ╕ творчим шляхом вм╕щено переклад «Запов╕ту» кримськотатарською мовою. До реч╕, цей пос╕бник, як я д╕знався згодом, збер╕гся в б╕бл╕отец╕ кримськотатарського поета Абляз╕за Вел╕╓ва.
…1939 р╕к. У Ки╓в╕ в╕дбувся Пленум Сп╕лки письменник╕в СРСР, присвячений 125-р╕ччю в╕д дня народження Тараса Шевченка. Поет-академ╕к, сп╕вець «чуття ╓дино╖ родини» Павло Григорович Тичина прочитав кримськотатарською мовою «Запов╕т» Т. Г. Шевченка у переклад╕ Шам╕ля Аляд╕на. У лист╕ до мене Шам╕ль Аляд╕н детально розпов╕в про сво╓ знайомство з П. Г. Тичиною. В╕н був вражений тим, що укра╖нський поет блискуче волод╕в кримськотатарською мовою, розмовляв нею з ним завжди при зустр╕чах, зазначав, що з ╕нтересом стежить за розвитком кримськотатарсько╖ л╕тератури. Висловив Шам╕лю Аляд╕ну свою думку про його переклад «Запов╕ту». «Переклад мен╕ сподобався. «Запов╕т» перекладений мовами багатьох народ╕в Радянського Союзу, але в деяких ╕з них немало «в╕дсебеньок», домисл╕в, викликаних трудн╕стю в╕днаходження сл╕в для рим, а у вас увесь переклад склада╓ться з╕ сл╕в самого Шевченка. ╤ рими його. Це дуже важливо».
За переклад «Запов╕ту» Шам╕ль Аляд╕н був нагороджений юв╕лейною Шевченк╕вською медаллю. «Юв╕лейна медаль вс╕ роки лежала на мо╓му стол╕ в будинку спец╕ал╕ст╕в (вул. Жуковського, будинок 20, кв. 11) до в╕йни. Я п╕шов на фронт 26 липня 1941 року. Б╕льше мене в цю квартиру не пускали». Як склалася доля медал╕, письменник не зна╓.
Будучи головою Сп╕лки письменник╕в Кримсько╖ АРСР, Шам╕ль Аляд╕н орган╕зував ╕ видання книги Т. Шевченка, присвячено╖ 125-р╕ччю в╕д дня народження Кобзаря, кримськотатарською мовою – «Т. Г. Шевченко. САЙЛАМА ШИИРЛЕР» – «Т. Г. Шевченко. ИЗБРАННЫЕ СТИХИ». – Госиздат Крымской АССР, 1940. До реч╕, ця книга в одному прим╕рнику збереглася в кримськотатарськ╕й республ╕канськ╕й б╕бл╕отец╕ ╕м. ╤. Гаспринського.
Це було перше видання в ╕стор╕╖ кримськотатарсько╖ л╕тератури. Завдяки йому, кримськотатарському народов╕ стало можливим сво╓ю р╕дною мовою почути голос ген╕ального сп╕вця Укра╖ни, в╕дчути тепло його душ╕ ╕ удари серця укра╖нського народу.
В╕дкрива╓ться книга в╕домим портретом Тараса Шевченка, створеним ╤. Р╓п╕ним. ╤люстрована картинами самого поета: «Гамал╕я», «Тополя», «Шевченко малю╓ дв╕р селянина», «Самаритянка», «Байгуш╕».
В гранично стисл╕й передмов╕ (автор Г. Ейхлер) подано б╕ограф╕ю Т. Шевченка, загальна оц╕нка його як во╕стину народного поета, сп╕вця селянсько╖ революц╕╖, ╕дейного соратника М. Чернишевського, М. Добролюбова.
Почина╓ться книга програмовим твором Кобзаря «Запов╕т», написаним хворим поетом 25 грудня 1845 року у Переяслав╕. У цей траг╕чний момент свого життя в╕н тривожиться долею Укра╖ни. ╤ п╕сля смерт╕ не бажа╓ розлучатися з нею, запов╕даючи поховати його «серед степу широкого на Вкра╖н╕ мил╕й», в╕руючи у зв╕льнення В╕тчизни в╕д соц╕ального ╕ нац╕онального гн╕ту. Укра╖нський народ сприйняв «Запов╕т» сво╖м революц╕йним г╕мном. В╕рш перекладено майже вс╕ма мовами народ╕в св╕ту. Кримськотатарською мовою, кр╕м перекладу А. Ал╕ма, опубл╕кованого в ц╕й книжц╕, в╕дом╕ переклади Шам╕ля Аляд╕на, Е. Шем’╖-заде, А. Мефа╓ва...
Необх╕дно в╕дзначити заслугу видавц╕в, перекладач╕в, упорядник╕в книги, яка поляга╓ в настанов╕ показати титан╕чну силу художнього ген╕я Т. Шевченка-поета, його багатогранн╕сть, виходячи за меж╕ вульгарно соц╕олог╕чного штампу, який, до реч╕, позначився ╕ на передмов╕ до книги.
Адже поет-революц╕онер був ╕ живою людиною. В╕н любив ╕ бажав бути любимим.
Т. Шевченко залишив неповторний сл╕д у розвитку ╕нтимно╖ л╕рики. ╤нтимн╕ мотиви д╕стали ц╕каву мистецьку розробку ╕ в його л╕роеп╕ц╕. Окрасою зб╕рки ╓ переклад О. Ам╕та фрагмента з поеми «Гайдамаки» п╕д назвою «Ярема ╕ Оксана», що сприйма╓ться чар╕вною п╕снею про щастя молодост╕, окрилено╖ гарячою ╕ чистою, як сльози, людською любов’ю.
Тема кохання в л╕риц╕ ╕ в л╕роеп╕ц╕ Т. Шевченка найчаст╕ше поста╓ у форм╕ болючо╖, супроводжувано╖ медитативними роздумами л╕рично╖ драми, в основ╕ яко╖ лежить ╕стор╕я нерозд╕лено╖ любов╕ або любов╕, розтоптано╖ жорстокими обставинами життя. Такою ж була ╕ любовна ╕стор╕я самого поета-страдника, якому судилося доживати сво╖ дн╕ в самот╕, без с╕м’╖, без дорого╖ ╕ близько╖ йому кохано╖ людини, ╕ нав╕ть без житла.

А я так мало, небагато
Благав у бога. Т╕льки хату,
Одну хатиночку в гаю,
Та дв╕ топол╕ б╕ля не╖,
Та безталанную мою,
Мою Оксаночку.

У цьому ж ключ╕ поста╓ тема любов╕ в одному ╕з найкращих вз╕рц╕в романтично╖ поез╕╖ Т. Шевченка – в балад╕ «Тополя», побудован╕й за мотивами укра╖нсько╖ м╕фолог╕╖ про перетворення д╕вчини внасл╕док незд╕йснено╖ любов╕ в дерево. Любий д╕вчини п╕шов на в╕йну, «п╕шов та й загинув». Балада вм╕щена в зб╕рц╕ у переклад╕ О. Ам╕та.
Над ╕нтимною л╕рикою Т. Шевченка ╕ творами, як╕ тут згадано, можна було б поставити еп╕графом його ж афористичний висл╕в: «Невесело на св╕т╕ жить, коли нема кого любить».
В його поез╕╖ звучать глибоко спов╕дальн╕ роздуми про батька, мат╕р, брат╕в, сестру. До книжки ув╕йшов чудовий, хвилюючий задушевним драматизмом в╕рш «Сестр╕» в майстерному переклад╕ Шам╕ля Аляд╕на. В╕н присвячений сестр╕ Ярин╕ Григор╕вн╕, яку дуже любив. Приязнь, що пробудилася м╕ж ними ╕ще в дитинств╕, не переривалася н╕коли.
Дал╕ йдуть твори: «Муза» (в переклад╕ А. Ал╕ма), «Доля» (в переклад╕ М. Сулеймана), написан╕ поетом на засланн╕. Т. Шевченко в╕дстою╓ естетичн╕ принципи народност╕, реал╕зму, в╕д яких не в╕дступав усе сво╓ творче життя. З теплотою, л╕ричною задушевн╕стю в╕н малю╓ свою натхненницю – «з╕роньку», «порадоньку святую» музу, котра не покидала поета-мученика, сприяла ст╕йкост╕, його непохитност╕ на шляху творчих шукань: «Мен╕ ти всюди помагала, мене ти всюди доглядала». Поет не бажа╓ розлучатися з╕ сво╓ю «чистою, святою» музою:

Не покидай мене. Вноч╕,
╤ вдень, ╕ ввечер╕, ╕ рано
Витай з╕ мною ╕ учи,
Учи неложними устами
Сказати правду.

В служ╕нн╕ правд╕, «свят╕й правд╕» – визволенню народу Укра╖ни в╕д соц╕ального ╕ нац╕онального гноблення поет вбачав сво╓ призначення, суть свого життя.
Т. Шевченко створю╓ також персон╕ф╕кований образ дол╕, витриманий в л╕рично-еп╕чному ключ╕ у в╕рш╕ «Доля». Доля, як ╕ муза, була для нього другом, братом ╕ сестрою. Поет щасливий ╕ гордий нею – в╕рною супутницею, що, як ╕ в╕н, не кривила душею:

Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.

Принципи служ╕ння народов╕, в╕рност╕ житт╓в╕й правд╕ були ╕ ╓ близькими кримськотатарським майстрам поетичного слова.
До книги внесено ╕ в╕рш Т. Шевченка «Бували в╕йни й в╕йськов╕ свари» (в переклад╕ Ю. Тем╕ркая), в якому поет схвильовано в╕дтворював одну ╕з складних ╕ тяжких для Укра╖ни стор╕нок ╕стор╕╖. Невелика романтична за сво╖м характером поема «У т╕╓╖ Катерини» (перекладач ╤бра╕м Бахшиш) переселя╓ читача в Крим. Вражають р╕знобарвно виписан╕ образи запорожц╕в, нос╕╖в високих морально-етичних звича╖в, козацького побратимства. П╕д заголовком «Веч╕р» знайшов сво╓ м╕сце в книжц╕ класичний в╕рш «Садок вишневий коло хати» (переклад Османа Ам╕та). ╤ван Франко назвав його ╕дил╕╓ю з життя селянсько╖ родини, натхненно виписаною на фон╕ неповторно чар╕вно╖ укра╖нсько╖ природи. В╕рш створений Т. Шевченком у каземат╕. При читанн╕ його в кол╕ друз╕в поет плакав.
Книга «Вибран╕ в╕рш╕» Т. Шевченка без переб╕льшення стала значущим документом в ╕стор╕╖ кримськотатарсько╖ л╕тератури, що засв╕дчив важливий момент духовного зближення двох народ╕в, ╕нтеграц╕╖ культур.
Входження Т. Г. Шевченка в кримськотатарську л╕тературу, культуру значною м╕рою завдячу╓ ученому з╕ св╕товим ╕менем, академ╕ку А. Ю. Кримському. На Звенигородщин╕, батьк╕вщин╕ Т. Г. Шевченка, пройшло чимало рок╕в його життя. В дитинств╕ в╕н захопився поез╕╓ю славетного земляка, народними опов╕даннями, легендами, п╕снями про нього. У них Шевченко виступа╓ живим, безсмертним, мудрим, непримиренним до панства. Народна муза малювала поета викривачем самодурства пан╕в дошкульними, дотепними, сповненими вогнистою ╕рон╕╓ю ╕ сарказмом словами. В наукових досл╕дженнях Агатангел Юхимович глибоко ╕ аргументовано осмислю╓ роль Т. Шевченка «у виробленн╕ укра╖нсько╖ л╕тературно╖ мови», яка, на його думку, стала вираженням нац╕онально╖ св╕домост╕ укра╖нц╕в. У 1901 роц╕ побачила св╕т зб╕рка поез╕й Агатангела Кримського «Пальмове г╕лля», яку ╤. Франко у сво╖й реценз╕╖ назвав «поважним ╕ тривким надбанням нашо╖ л╕тератури». Зак╕нчу╓ талановитий поет книжку свою згадкою про Шевченкове свято на Кавказ╕, звертанням до Шевченка-батька:

Батьку Тарасе!
Ти чуй присягання!
Ми, укра╖нськ╕╖ д╕ти,
Мат╕р ╕ б╕дного меншого
 брата
Будем вов╕ки любити.
Будем боротися,
 ╖х визволяти
З пазур╕в сина Едома!
Каже над╕я:
 д╕ждемся напевне
В╕льного р╕дного дома.

Це звертання А. Кримського ╤ван Франко назвав «гарячим запов╕том нашого поета». Для А. Кримського Тарас Шевченко ╓ прикладом патр╕отичного служ╕ння р╕дн╕й В╕тчизн╕ – Укра╖н╕. Поет в╕рив, що народ напевне д╕ждеться «в╕льного р╕дного дому». За той «в╕льний р╕дний д╕м» Тарас Шевченко в╕ддав життя.
1914 року, незважаючи на заборону царського уряду, професор Московського Лазар╕вського ╕нституту сх╕дних мов А. Кримський орган╕зував у Москв╕ к╕лька нелегальних вечор╕в, присвячених стол╕ттю в╕д дня народження Тараса Шевченка. Учений написав ╕ статтю про Т. Шевченка, яка була заборонена цензурою.
А в 1923 р. у спец╕альному виданн╕ Всеукра╖нсько╖ академ╕╖ наук вийшла книга А. Кримського «Переклади Т. Шевченка турецькою мовою».
В╕домо, що турецьку мову розум╕ли багато кримських татар. Тому вих╕д ц╕╓╖ книги був також под╕╓ю в розвитку кримськотатарсько-укра╖нських л╕тературних зв’язк╕в ╕ в прилученн╕ кримськотатарського народу до творчост╕ Т. Шевченка.
Сприяючи входженню Шевченка в кримськотатарську л╕тературу, академ╕к А. Кримський як ор╕╓нтал╕ст, тюрколог, що очолював кафедру сх╕дно╖ ╕стор╕╖ ╕ ф╕лолог╕╖ Всеукра╖нсько╖ академ╕╖ наук, доклав багато зусиль ╕ до входження кримськотатарсько╖ культури в укра╖нську. Вважаючи себе укра╖нцем «за належн╕сть до т╕╓╖ земл╕, ╖╖ етномовного середовища, серед якого народився ╕ жив», в╕н н╕коли не забував про батьк╕вщину його предк╕в – Крим.
Учений перебував у пост╕йному контакт╕ з такими видатними кримськотатарськими д╕ячами культури, як ╤сма╖л Гаспринський, Бек╕р Чобан-заде, Осман Акчокракли, Абдула Лят╕ф-заде, ╕сториком Якубом Кемалем. Учений вс╕ляко заохочував до поглиблення зв’язк╕в з укра╖нознавством.
В╕н ╕н╕ц╕ював створення «Коротко╖ антолог╕╖ кримськотатарських поет╕в». Це була под╕я в ╕стор╕╖ кримськотатарсько╖ ╕ укра╖нсько╖ культур. Адже з╕ стор╕нок антолог╕╖ кримськотатарська поетична муза заговорила укра╖нською л╕тературною мовою, мовою Тараса Шевченка. Вперше укра╖нський читач почув незвичайний голос поетично╖ душ╕ кримськотатарського народу, в╕дкрив для себе ц╕лий св╕т образ╕в, естетичних барв.
Поста╓ запитання: хто ж зд╕йснив переклади вз╕рц╕в кримськотатарсько╖ поез╕╖ укра╖нською мовою? На нього в╕дпов╕в сам А. Ю. Кримський. «Переклади, котр╕ я подаю нижче, майже вс╕ зробив Осман Акчокракли». Завдання було дуже складним ╕ в╕дпов╕дальним. Не кожен м╕г його вивершити. Необх╕дна була для усп╕шного зд╕йснення такого важливого задуму багата ╕ р╕зногранна художня ╕ндив╕дуальн╕сть. Вона, по-перше, повинна волод╕ти тонким естетичним смаком, щоб розум╕ти мистецьку сво╓р╕дн╕сть само╖ кримськотатарсько╖ поез╕╖, ╖╖ сх╕дно╖ грац╕озност╕, неповторност╕ гри уяви, ф╕лософ╕чност╕, ╖╖ ритмомелодики, поетичного синтаксису та ╕нших стор╕н ╖╖ поетики.
По-друге, якими шляхами йти перекладачев╕, щоб все це багатство та неповторн╕сть кримськотатарсько╖ поез╕╖ передати засобами укра╖нсько╖ мови, тако╖ в╕дм╕нно╖ в╕д кримськотатарсько╖? А як зберегти в перекладах особливост╕ кримськотатарського в╕ршування? Осман Акчокракли ╕ Агатангел Кримський все це добре розум╕ли. ╤, по-трет╓, необх╕дне було досконале волод╕ння укра╖нською мовою. ╤ тут без Тараса Шевченка не можна було об╕йтися. Адже О. Акчокракли не м╕г оволод╕ти укра╖нською мовою без засво╓ння вершинних досягнень у ╖╖ розвитку, яких д╕йшов Т. Г. Шевченко.
Агатангел Юхимович Кримський ╕ сам взяв участь у створенн╕ антолог╕╖. В╕н був консультантом, допомагав редагувати переклади, маючи перед собою, як в╕н згадував, ориг╕нали твор╕в кримськотатарських автор╕в.
Антолог╕ю завершу╓ ╜рунтовний ╕сторико-л╕тературний нарис А. Кримського «Л╕тература кримських татар», що ув╕йшов до створеного ним зб╕рника, який збер╕га╓ться в особист╕й б╕бл╕отец╕ П. Г. Тичини при Ки╖вському музе╖-квартир╕ поета, за № 1113, «Студ╕╖ з Криму» (1930), разом з ц╕лим рядом праць, що знайомлять укра╖нського читача з л╕тературою, культурою, ╕стор╕╓ю, етнограф╕╓ю, мовою кримськотатарського народу. Це ╕ «Стор╕нки ╕стор╕╖ Криму та кримських татар», «До ╕стор╕╖ тепер╕шн╕х 25% татарсько╖ людност╕ в Криму», «Чуфуткале». Окремо видана його праця «Тюрки, ╖х мови та л╕тератури», де присвячено ц╕лий розд╕л з’ясуванню особливостей кримськотатарсько╖ мови ╕ цим самим зроблений певний внесок в ╕нтеграц╕ю культур двох наших народ╕в. Наголосимо: вс╕ назван╕ прац╕ академ╕ка написан╕ укра╖нською мовою.
Депортац╕я кримських татар б╕льш н╕ж на п╕встол╕ття загальмувала ╕сторично значущий процес ╕нтеграц╕╖ кримськотатарсько╖ та укра╖нсько╖ культур, якому так багато в╕ддав сили ╕ здоров’я ун╕версальний ф╕лолог з╕ св╕товим ╕менем, пропагандист творчост╕ поетичного ген╕я Укра╖ни А. Ю. Кримський. П╕сля повернення кримськотатарського народу на свою ╕сторичну батьк╕вщину цей процес знайшов сво╓ продовження в активн╕й д╕яльност╕ Кримсько╖ республ╕кансько╖ орган╕зац╕╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни (голова правл╕ння орган╕зац╕╖ – Д. Кононенко – поет, перекладач, публ╕цист, лауреат прем╕╖ ╕м. С. Руданського Кримського фонду культури, заступник голови Шак╕р Сел╕м – кримськотатарський поет, перекладач, лауреат прем╕╖ ╕м. Адама М╕цкевича, засновано╖ в Польщ╕). До орган╕зац╕╖ входять укра╖нськ╕, рос╕йськ╕ та кримськотатарськ╕ письменники. Працюють митц╕ у т╕сних творчих контактах. Разом проводять л╕тературно-художн╕ вечори у ВНЗ, б╕бл╕отеках, школах. Виступають в прес╕, по республ╕канському рад╕о, телебаченню.
Актив╕зувалася перекладацька д╕яльн╕сть. В переклад╕ укра╖нською мовою Данила Кононенка з’явилися твори кримськотатарських поет╕в А. Вел╕╓ва, Ш. Сел╕ма, Ю. Тем╕ркая, Н. Умерова, Р. Фазила, Р. Хал╕да, А. Кок╕╓во╖. В╕ктор Гуменюк, Микола М╕рошниченко переклали твори Ю. Кандима, О. Корсовецький – Ш. Аппазова. Рос╕йською мовою Валер╕й Басиров переклав поез╕╖ Е. Шем’╖-заде, Ш. Сел╕ма, ╤. Асан╕на, Ю. Кандима.
У поетичн╕й антолог╕╖ «На наш╕й, на сво╖й земл╕», що вийшла в Ки╓в╕ 1995 року, ц╕лий ряд сучасних поет╕в Криму подано двома мовами – кримськотатарською ╕ укра╖нською. 1997 року також двома мовами вийшла в Ки╓в╕ зб╕рка в╕рш╕в Юнуса Кандима «Сар╕ ань» («Жовта мить»).* (Перекладач М. М╕рошниченко).
Досконал╕ переклади в╕рш╕в Лес╕ Укра╖нки кримськотатарською мовою зробив А. Вел╕╓в. Ш. Сел╕м переклав кримськотатарською мовою в╕рш «Люб╕ть Укра╖ну» В. Сосюри, а Юнус Кандим переклав кримськотатарською мовою в╕рш╕ П. Тичини, А. Кримського, а також цикл опов╕дань М. Коцюбинського про кримських татар «П╕д м╕наретами», «На камен╕», «В путах шайтана», написав проникливо емоц╕йну статтю про великого «сонцепоклонника», продовжувача традиц╕й Т. Шевченка, який у сво╖х новелах просп╕вав повну людяност╕, любов╕ п╕сню про кримськотатарський народ.
Але чи не найважлив╕шим творчим здобутком у зм╕цненн╕ духовного ╓днання укра╖нського ╕ кримськотатарського народ╕в ╓ видання вибраних твор╕в Кобзаря двома мовами «Далекий ╕ близький Шевченко» (упорядник В. Басиров). З великою в╕дпов╕дальн╕стю ╕ любов’ю п╕д╕йшли до створення ц╕╓╖ феноменально╖ книги кримськотатарськ╕ митц╕. ╥м близький укра╖нський поет-засланець, мученик, захисник знедолених вс╕╓╖ земл╕, в т╕м числ╕ ╕ знедолених кримськотатарського народу.
«Трагед╕я ╕ ╕стор╕я кримськотатарського народу тисячами невидимих ниток зв’язана з долею ╕ трагед╕╓ю укра╖нського народу. Якраз тому Шевченко дорогий кримським татарам, як╕ повинн╕ читати його не т╕льки укра╖нською мовою, але ╕ сво╓ю р╕дною мовою», – так пише поет, головний редактор газети «Янъы дюнья» Нузет Умеров.
Под╕ля╓ ц╕ думки ╕ поет, проза╖к, перекладач ╕ видавець Валер╕й Басиров: «Ск╕льки б роки не точили пам’ять знедолених, ск╕льки б очман╕л╕ нев╕гласи не заяложували св╕тле ╕м’я Шевченка – зоря ц╕╓╖ Людини не тьмян╕╓, а навпаки – продовжу╓ сходження над св╕том. Шевченко – слава ╕ горд╕сть не лише укра╖нського народу, а й тих, хто, попри вс╕ перепони, тору╓ шлях до свободи, л╕пшого життя».
Поему «Катерина» кримськотатарською мовою переклав поет Шак╕р Сел╕м. «Працюючи над перекладом поеми, я плакав ночами, – пише в╕н. — Мене потрясла трагед╕я чисто╖, щиро╖ д╕вочо╖ любов╕, трагед╕я материнства». «…Потрясла трагед╕я»… «Нема сильн╕ш в╕д землетрусу, як потрясать серця людей», – так чудово сказав про могутн╕сть поетичного таланту Т. Шевченка Павло Тичина. Але чи кожному митцев╕ дана ця могутн╕сть? Н╕. Нею ж волод╕в «наш ген╕й з ген╕╖в» – Тарас Шевченко.
Про ж╕ночу траг╕чну долю створив Шевченко так╕ «прегарн╕ перли нашо╖ л╕тератури, як «Катерину», «Наймичку», «В╕дьму», «Петруся» та «Княжну», – писав ╤ван Франко. «Не знаю в л╕тератур╕ всесв╕тн╕й поета, – продовжу╓ ╤ван Франко, – котрий би так витривало, так гаряче ╕ з ц╕лою св╕дом╕стю промовляв в оборон╕ ж╕нок…». «Не знаю в л╕тератур╕ всесв╕тн╕й поета, котрий би представив так високо ╕ так щиро людський ╕деал ж╕нки-матер╕, як се вчинив Шевченко в сво╖х поемах «В╕дьма», «Неоф╕ти» ╕ «Мар╕я». Для Тараса Шевченка «Слово МАМО — Велике╓, Найкраще╓ слово!»

Олександр ГУБАР,
 професор, член Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни, лауреат прем╕╖ ╕м. Степана Руданського Кримського фонду культури

(Зак╕нчення в наступному номер╕)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12280

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков