Версiя для друку Обговорити в форумi

Постаті

Один з найвидатніших полководців Європи, політик, державний діяч, дипломат, захисник української культури і духовності, поборник освіти в Україні — він уособлював людину доби Відродження. Як й інші ренесансні особистості, Петро Сагайдачний піднісся до найвищих щаблів тодішньої освіченості, був титаном духу та думки, людиною могутніх пристрастей, кипучої нестримної енергії.
Створення історичного портрета діячів минулого вимагає обов’язкового висвітлення ранніх періодів їхнього життя, зокрема дитинства. Бувало, що саме тоді закладалися окремі риси характеру та ментальності, які могли проявитися та визначитися значно пізніше, у зрілому віці.
Докладно розповісти про перший період життя Петра Сагайдачного немає можливості, оскільки документальних даних обмаль. Але все ж поодинокі свідчення сучасників кидають світло на деякі важливі моменти біографії цієї визначної постаті, яку висунуло українське козацтво на історичну арену в добу до Богдана Хмельницького. Більше того, Петро Сагайдачний був одним з найвидатніших діячів взагалі всієї української історії.

РОДОВІД

Місцем народження Петра Сагайдачного його сучасник Йоахим Єрлич у своєму творі «Літописець або хронічка» називає місто Самбір, точніше, село Кульчиці біля Самбора (тепер Львівська область).
Єдиною зачіпкою для відомостей про батька є церковний пам’ятник Петра Сагайдачного з Києво-Михайлівського Золотоверхого монастиря, в якому після імені Петра стоїть — Конон, за українською вимовою — Конаш. Історики XIX ст., а деякі і в кінці XX ст., вважають, що тут йдеться про ім’я батька. Однак український історик Богдан Барвинський, досліджуючи ще у 1930 році походження Петра Сагайдачного, встановив, що козацький гетьман належав до українського шляхетського роду Попелів-Конашевичів, відомого у Перемишльській землі вже з XV ст. Отже, родове прізвище Петра — Конашевич, а Сагайдачний — це прізвисько. Тому слід писати подвійне прізвище через тире: Петро Конашевич-Сагайдачний.
Ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав і надрукував у 1622 році віршований панегірик-некролог: «Вірші на жалісний погреб зацного лицаря Петра Конашевича Сагайдачного». Хоча закони жанру зобов’язували автора до особливої інтонації твору, дещо піднесено пафосної, але повідомлення сучасника про конкретні факти біографії українського гетьмана робить книжку Саковича важливим історичним джерелом.

ВІРА

«Вихований у вірі церкви всходнєй (тобто православній) з літ дитинства», — пише Сакович і таким чином переконує нас, що в родині Конашевичів твердо додержувалися прадідівської віри.
Все життя Петро Сагайдачний був відданий православній вірі і багато зробив для захисту Православної Церкви. Він зайняв непохитну позицію несприйняття рішення Берестейського церковного собору 1596 року про унію — релігійне єднання православних і католиків. Визнаючи своїм духовним зверхником Папу Римського, уніати приймали основні догмати католицизму. Хоч православні обряди та українська мова у богослужінні зберігалися, однак сама Православна Церква оголошувалася поза законом. У тодішніх історичних умовах унія виступала як ідеологія чужоземних феодалів та польської королівської влади і використовувалася ними для колоніального гноблення і переслідування православних українців. Селянство, міське населення, козаки, значна частина православного духовенства і української шляхти виступили проти унії.*
(*Слід зауважити, що в майбутньому уніатство зазнало певної історичної трансформації. З кінця XVIII ст. польські магнати і шляхта після поділів Польщі між Російською і Австрійською імперіями втратили політичну владу на правобережній Україні, однак зберігали там економічне і духовне панування. Вони переслідували і тероризували українське населення, для частини якого в той час уніатська віра стала традиційною, рідною. Як відомо, уніатська греко-католицька церква у тодішній період виступає захисником українського населення, зокрема, сприяє поширенню освіти серед нього. В радянський період греко-католицька церква була заборонена, люто переслідувалися її вірні та священнослужителі. З початку 90-х років XX ст. в Українській незалежній державі ця церква вийшла з «катакомбного існування», її визнали легальною конфесією).
Петро Сагайдачний написав твір «Пояснення про унію», який, щоправда, не дійшов до нас (деякі історики висловлюють сумнів, що автором його був Сагайдачний). Проте зберігся лист, у якому литовський підканцлер Лев Сапіга називав цей твір «дуже цінним». Тоді саме склався тактичний блок православних українців і протестантів Литви проти католицизму. Кальвініст, майбутній литовський гетьман Криштоф Радзивілл підтримував на шляхетських сеймиках козаків. Зберігся лист Петра Сагайдачного до нього. Вони разом воювали у перші роки XVII ст. проти шведів.
Петро Сагайдачний був ініціатором і реалізатором громадської, духовної і, можна сказати, державної акції величезного значення, тобто відновлення православної церковної ієрархії в 1620 р., через чверть століття після її скасування Берестейською унією. Сагайдачний використав приїзд до Києва єрусалимського патріарха Теофана, який повертався зі своєї подорожі до Москви. За активної участі Сагайдачного відбулася нарада представників з усіх частин України та Білорусі, які з’їхалися на престольне свято Печерського монастиря — день Успіння. Вони намітили кандидатів на митрополичу та п’ять єпископських катедр і звернулися до патріарха з проханням висвятити їх.
Теофан довго не наважувався, бо «боявся короля і ляхів», — пояснювалося в одному з тогочасних джерел. Однак Сагайдачний запевнив патріарха, що він бере його під свою опіку і дає поруку за його безпеку. Теофан нарешті згодився і в присутності софійського митрополита Неофіта та епископа строганського Аврамія висвятив на київського митрополита Йова Борецького, ректора Київської братської школи, та єпископів на катедри: Полоцьку, Луцьку, Володимирську, Перемишльську, Пінську та Холмську. Робилося це у великій таємниці, вночі, при наглухо зачинених і завішених вікнах, щоб ніхто не побачив світла. Трьох єпископів висвячували навіть у дорозі, коли патріарх виїхав з Києва у супроводі козацького полку, яким командував особисто Петро Сагайдачний. Під його і козаків охороною Теофан благополучно доїхав до молдавського кордону і попрямував далі. Польський уряд, який поставився до цього церковного акту як до державного злочину, видав універсал про арешт новопоставлених вищих православних ієрархів. На їхню оборону Сагайдачний поставив козацтво — збройну силу. Це було дуже важливим та сміливим політичним вчинком, що послабляв позиції католицизму і польської влади на українських землях.

СПАРТАНСЬКЕ ВИХОВАННЯ

Про ранній період життя майбутнього козацького гетьмана маємо свідоцтво ще одного сучасника. Себастіан Петрицій, польський філософ і лікар, професор Краківської академії (1554-1626 роки) розповідав про спартанське виховання Петра Конашевича. Він «змалку привчився, — пише Петрицій, — до зброї, вмінню натягати лука та коня з рук не випускати, з негодою боротися не покривцями, а витривалістю, легко переносити всяку тяготу, голод, важку роботу, не боятися ворога і у небезпеці проявляти мужність».
Безперечно, ці, закладені з дитинства, якості відіграли визначальну роль у формуванні Петра Сагайдачного як воїна, як керівника морських і суходільних походів, головнокомандувача козацького війська в Московському поході 1618 р. і в Хотинській війні 1621 року.

ОСВІТА

Щоб дізнатися про освіту Петра Сагайдачного, треба знову звернутися до «Віршів» Касіяна Саковича. Автор називає місто Острог на Волині. Там дійсно в 70-х роках XVI ст. була заснована школа.
Фундатором і меценатом Острозької школи був дуже багатий і впливовий український магнат Костянтин Острозький, поборник православ’я. Він згуртував в Острозі відомих учених, письменників, діячів освіти, викладачів з Києва, Львова та інших українських міст, створив при школі друкарню.
Острозьку школу називали академією. Вона мала триступінчастий характер, об’єднавши елементарну школу з середньою та началами вищої. В Острозі також удосконалювалися в науках люди, які вже мали певний рівень освіти.
Касіян Сакович, як правило, не датує факти і події, що згадує у своїх «Віршах», але опосередковано приблизно можна зробити припущення щодо хронології навчання Сагайдачного. Він пише: «Шол потом до Острога для наук уцтивах, которые там квитли за благочестивих княжат, которые ся в науках кохали». Розквіт Острозької академії припадає на 80-ті роки XVI ст. Таким чином, співвідносячи з датуванням інших періодів життя Петра Сагайдачного, можна, мабуть, припустити, що вчився майбутній козацький гетьман в Острозькій академії у 80-х роках XVI ст.
В Острозькій академії не тільки вперше визначився тип української вищої школи, а й виник її зв’язок з культурним і суспільно-політичним життям України. Отже, в Острозі майбутній український гетьман не лише глибоко опанував знання. Тут сформувався його прогресивний, гуманістичний, патріотичний світогляд. Тож можна стверджувати, що Сагайдачний тривалий час перебував у атмосфері напруженого інтелектуального й духовного життя, де панували передові ідеї доби, порушувалися гострі політичні та релігійні питання, які хвилювали тодішнє українське суспільство.
Після Острога Сагайдачний на все своє життя стає поборником і захисником культури і освіти в Україні.
Український історик Іван Крип’якевич стверджує, що Петро Сагайдачний, «як вихованець Острозької школи, у самому джерелі пізнав задуми тогочасних організаторів української культури, а пізніше ввійшов у тісний зв’язок з гуртком освітніх діячів. Щоб піднести значення Київського братства, він вписався в його члени разом з цілим Запорозьким Військом». Однак справедливий висновок Івана Крип’якевича потребує доповнення і поглиблення оцінки цієї історично вагомої події.
Маніфестаційним вступом усього війська до братства, що діяло проти політики Польщі, відіграючи одночасно роль культурного та наукового центру України, запорожці продемонстрували солідарність із його програмою, а також те, що беруть його під свій захист. Така акція козацтва, очоленого Сагайдачним, сприяла популярності цієї української організації київських міщан у широких народних масах, високо піднесла авторитет братства, а водночас оберігала його від репресій. Хоча нову політичну і культурну інституцію було засновано без дозволу короля, проте ні польський уряд, ні коронний гетьман (він же київський воєвода С. Жолкевський), ні католицьке й уніатське духовенство не наважувалися заборонити його, бо побоювалися козацтва, керованого Сагайдачним. Уніатські єпископи у своєму меморандумі папі до Рима скаржилися, що співробітництво між Київським братством і запорожцями на чолі з гетьманом Сагайдачним несе велику загрозу католицизму.

Олена АПАНОВИЧ
(Продовження буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 13.09.2013 > Тема "Українці мої..."