Версiя для друку Обговорити в форумi

Спочатку було Слово...

До щорічного Форуму видавців у Львові вже звикли. Вважають його суто львівським явищем, бо проводиться вже з 1994 року. Тому й чекають, як Різдва чи Великодня. Здається, все повторюється — з року в рік, за усталеною схемою... Проте відвідувачі Форуму не можуть не помічати деякого зростання рівня європейськості. Все частіше можна почути польську мову або, скажімо, німецьку. Цього разу тему екології Дунаю обговорювали виключно німецькою. Навіть Юрій Андрухович розмовляв з колегами цією мовою, але присутні могли почути переклад, одягнувши навушники. Потім хтось дав мені маленький плакат зі статтею все того ж Юрія Андруховича «Добре, що є поляки». Кинув оком на початок статті: «...Польська література для мене починалася з музики — Грехута, Нємен. Бо якщо ти раптово стаєш фаном Нємена, то вже не можеш не зацікавитися Норвідом...». Ох, вже цей Юрій Андрухович... Донбас із Кримом готовий Росії віддати, а сам «фанатіє» від німецької та польської культур. Втім, сам Юрій колись переконував публіку, що його не так зрозуміли. Хай буде так. В усякому випадку, з Європою він нас знайомить інтенсивно. Сподіваюся, європейців з Україною також. Але не будемо все зводити до Андруховича та чималої групи львівських полонофілів. Бо ось вже якась молода дівчина дає мені запрошення. Читаю: «Запрошення на презентацію книги «Флоренція, що квітне у віках» і трохи нижче: «Це перша спроба української громади Флоренції поділитися зі своїми родинами, друзями та всіма охочими старовинними скарбами батьківщини Відродження».
Помітила і високо оцінила Форум видавців російськомовна частина України. Приємно, що вже вийшов спецпроект газети «Корреспондент» — «Гид по форуму издателей во Львове» (самые интересные гости и мероприятия крупнейшего книжного события страны). Красномовними є такі рядки:
«В стране, где издается одна книга в год, в дело борьбы за популяризацию чтения многим верится не больше, чем в победную войну с ветряными мельницами. Но только не Александре Коваль. 20 лет назад она задалась целью превратить родной Львов в книжную столицу Украины и преуспела... Основанная Коваль в 1994 году ярмарка Форум издателей превратилась в самое ожидаемое книголюбами событие года. В этом году на юбилейный Форум приедут 220 украинских и зарубежных издателей.
360 авторов и почетных гостей примут участие в нескольких сотнях презентаций, дискуссий, автограф-сессий и встреч с посетителями. Если год назад на Форуме побывали 45 тысяч львовян и гостей города, то в этот раз организаторы ожидают до 50 тыс. книгоманов...». Далі згадуються зарубіжні гості Форуму: Тетяна Толстая (Росія), Бахит Кенжеєв (казах, який пише російською, але живе в Канаді), Жан-Клод Маркаде, Джеремі Стронг, Лінор Горалік та інші. Не забули й українських авторів: Тараса Прохаська, Любко Дереша, Люко Дашвар (Ірину Червону) і Мар’яну Гапоненко. Останній, до речі, лише 32 роки, вона народилася в Одесі, але тепер живе в Німеччині і пише німецькою.
Щоб читач мав повніше уявлення про спектр заходів Форуму видавців, процитую дещо з програмки:
— Презентація проекту першого в Україні пам’ятника книзі;
— «Круглий стіл» на тему: «Місце сучасної української літератури на літературній мапі світу»;
— Міжнародний семінар «Україна, Молдова, Білорусь: Трансформація ідеалів громадянського суспільства»;
— Презентація книги про доброчинців у часи Голодомору «Людяність в нелюдяний час» (упорядники В. Тиліщака та В. Яременко);
— Презентація книги Олексія Кононенка «Антологія українського анекдоту»;
— «Клуб Бойових Митців» (акція за участі братів Капранових);
— Журнал «ШО» представляє своїх авторів;
— «Особлива роль жінки в розвитку творчих можливостей людини» (в рамках презентації книг Рєзніка);
— «Прем’єра українського музичного кабаре-шоу «Мама-анархія». Презентація альманаху «Жлобологія»;
— Концерт Ореста Лютого з програмою «Лагідна українізація» і «Сувора українізація» + презентація альманаху «Жлобологія».
І так далі. До речі, Орест Лютий (він же Антін Мухарський) добре продумав, як популяризувати свій альманах. Привіз до Львова клітку з двома «гопниками», ті постійно лузають насіння, п’ють пиво, смітять, безцеремонно намагаються когось зачепити з публіки та й розмовляють відповідно специфічною російською мовою мешканців київської Троєщини. Ні в кого з мешканців Форуму не виникло сумніву в доцільності перебування цих парубків у клітці. В Мухарського — завжди якісь новаторські ідеї. Розходилася його «Жлобологія» добре. Мабуть, саме завдяки «гопникам». Мені здалося, що це професійні актори або ж студенти якогось театрального вишу.
Тепер подібні вистави здаються цілком нормальним явищем у рамках львівського Форуму. А могло ж і не вийти за рамки ярмарку... Сама ж Олександра Коваль проливає світло на історію цього унікального явища:
«Що Форум поступово і впевнено йде вгору, стало зрозуміло в 1998 році. Саме тоді сталася глобальна фінансова криза, Росія на початку вересня оголосила дефолт, росіяни в банках втратили всі свої заощадження, гривня за лічені дні подешевшала вдвічі, й у людей був панічний настрій. Я думала, що Форум не відбудеться, але люди, на диво, купували книжки навіть більше, ніж завжди. Навколо була тривога, готова перерости в паніку, а на Форумі — чудова погода, прекрасний виторг і оптимістичний прогноз. А вже наступного 1999 року кількість учасників подвоїлася...».
Отже, Форум-2013. Ніби все, як і раніше. Але мимоволі звертаєш увагу на агітаційні плакати, якими були оформлені стенди більшості видавництв: «Ні — монополії на друк підручників!», «Геть цензуру з освіти!», «Скажи НІ монополізації та цензурі в освіті!» і таке інше. Раніше такого не було — отже, допекли видавцям новітні процеси... І все ж люди працюють!
Наше Національне газетно-журнальне видавництво цього року вперше було представлене на форумі. Відвідувачі мали можливість ознайомитися з періодичними виданнями, зокрема, газетами «Кримська світлиця», «Культура і життя», журналом «Пам’ятки України: львівське малярство», окрема презентація якого відбулася у Палаці Потоцьких.
Цікавою була зустріч з братами Капрановими і (дивовижне везіння!) з Айдером Еміровим (колись він очолював кримськотатарську бібліотеку, тоді ж ми з ним і познайомилися). А тепер брати представляли мальовану «Історію незалежності України». Я звернув увагу на протатарське трактування деяких історичних подій. Тут же помітив пана Айдера і запропонував переглянути книгу. Тому сподобалося, і він дав братам-письменникам запрошення на Кримський міжнародний книжковий форум, який відбудеться в Алушті 7-10 листопада цього року. А свій підхід до кримськотатарської теми брати пояснили так:
— Сьогодні Крим є невід’ємною частиною України. А кримські татари нерідко були нашими союзниками. Битви під Жовтими Водами і під Конотопом були переможними завдяки підтримці кримських татар. А поразки були тоді, коли наш союз руйнувався. Тому ми вважаємо за потрібне передивитися радянський погляд щодо кримських татар як на народ-зрадник. Вся російська історія проникнута упередженням, що татари брали ясир, що вони сякі-такі... Ми також значною мірою перебуваємо в полоні цієї історії. Забуваємо, що Богдан Хмельницький називав Тугай-Бея «мій брате, моя душа», а дід Петра Дорошенка Михайло Дорошенко уклав з кримськими татарами договір про спільну війну. Козаки разом з кримськими татарами захищали Крим від калмиків, а часом вели бойові дії навіть проти Османської імперії. Тому вважаємо ненормальним явищем, коли кримські татари в школі першим ділом дізнаються, що їхній народ завжди був джерелом нещасть для українців...
Книга розходилася добре, я навіть купив два примірники. А ось стоїть Богдан Гордасевич, син відомої поетеси Галини Гордасевич. На його стелажі мамині книги. Тут же його донька, яка, схоже, дуже пишається своєю бабусею. Прошу Богдана висловити свої думки щодо Форуму. Ось його відповідь:
— Форум видавців тримається виключно на Олександрі Коваль. На її енергії, креативності і... послідовності. Якщо дивитися в корінь, то будь-яке соціально важливе дійство тримається на одній людині. Якщо є хороша людина, генератор ідеї, то саме вона якнайкраще її впроваджує. Друзі, однодумці також потрібні, але автор ідеї — найголовніший виконавець. Без Олександри Коваль Форум трансформувався б у якийсь банальний ярмарок. Тобто була б лише торгівля, продаж книжок. А так — скільки цікавих проектів! Форум видавців проводиться вже в двадцяте, і ми бачимо, як він відроджує і підтримує нашу європейськість...
Дмитра Бондаренка не помітити на Форумі неможливо. Може, тому, що постійно займає одне й те ж місце. Під час минулих зустрічей ми нерідко говорили з ним про Крим. А тепер вже торкнулися і турецької теми:
— Тепер, коли я вже побував у Туреччині, то можу судити про цю країну, — каже Дмитро. — Там теж своєрідний «Вавилон». Принаймні Стамбул — це великий плавильний казан. Хоч основна маса населення — турки, але є багато греків, вірмен, болгар, боснійців... І українців чимало, особливо жінок. Були ми в супермаркеті, причому не в центрі міста, а на околиці. І раптом одна продавщиця обізвалася. Сказала, що давно тут живе, вийшла заміж за турка. І по-земляцьки почала підбирати нам товар. Все ж уявлення про Україну у турків не завжди вірні. Один з них казав, що незабаром поїде в Україну, бо у нас дуже гарні дівчата, а на одного українського чоловіка (мовляв, це ж усім відомо!) припадає по двоє жінок. Щось він там наплутав з пропорціями населення, але факт той, що міф такий живе. Так ось, попри багатонаціональність Туреччини відчувається, що це могутня і досить модерна держава турків. Так і тут, на Форумі. Можна почути різні мови, але відчувається, що вся територія проведення Форуму — це надзвичайно «просунута» європейська частинка України.
А ось шахіст з чернігівської провінції Микола Чава, автор чудової книги, перекладеної ним же російською мовою. Стверджує, що в його рідній Чернігівщині, як і загалом по Центральній Україні (не кажучи вже про Східну), російськомовний варіант книги «Рыцарь шахматной игры» користується не меншою популярністю, ніж україномовний «Лицар шахової гри». Україномовний варіант накладом у 500 примірників уже давно розійшовся. Значну частину закупив якийсь канадець українського походження і повіз на американський континент. Російськомовний варіант вийшов у 2013 році накладом у 300 примірників. Він є яскравим свідченням того, що закон Ківалова-Колесніченка таки має певний вплив навіть на Центральну Україну, а не лише на Південний Схід. Бо для багатьох шахових клубів мова не має значення. Але ж колись там домінувала українська, а тепер звикають і до російської. Це не радує, звичайно, але чомусь і паніки не викликає. Надто вже потужним явищем є Форум видавців. Він показує деякі наші слабкі місця, але ж не може не відображати і зміцнення України в духовному плані.

Сергій ЛАЩЕНКО

На фото: Брати Капранови і Айдер Еміров

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2013 > Тема "Урок української"