Версiя для друку Обговорити в форумi

Пам’ять
22 ВЕРЕСНЯ — ДЕНЬ ПАРТИЗАНСЬКОЇ CЛАВИ

У кримському лісі
безсмертник цвіте
й дев’ясил,
Трава підроста,
де нога походила
чужинська.
Мов крапельки крові,
на гіллі осіннім кизил,
І чиста роса,
як сльоза материнська.

Стою на узліссі
в задумі один,
І спомин вогнем
пропіка моє тіло.
Між грабів оцих
і оцих вічно юних ялин
Тут кулі свистіли.

Димілися вирви,
війни лютував ураган
І падали люди
в шаленій стрімкій
круговерті.
Дерева грудьми
заступали в бою
партизан
Від наглої смерті.

Ось давня землянка.
Зчорніло ошкірився зруб,
Посічений кулями весь
і зотлілий на порох.
Завмер біля неї
на чатах кремезний дуб,
Якого не знищив ворог.

Аж ось на широку галяву
стежки
Мене привели.
Я стою-спогадаю:
Сюди партизанам
несли літаки
І вісті, й підмогу
з далекого краю.

Тепер літачок
тут у бронзі летить,
Як пам’ять про дні
і тривожні, і давні…
А ліс партизанський
 верхів’ям шумить
Нашіптує думи
 про месників славних.

В долині, де траса
 біжить з-під коліс,
Де з гір напливають
 ранкові тумани —
Звівсь пам’ятник:
шапка і стрічка червона
навскіс —
Носили таку партизани.

Шуми мені, лісе,
дубами старими шуми,
Ялинами й буками
 думу свою потаємну
Про те, як людей
захищав ти
своїми грудьми
У пору воєнну.

До тебе не раз я
іще повернусь,
Прийду лікувать
 твої болі і рани.
Могилам,
порослим барвінком,
Доземно вклонюсь,
В яких спочивають
мої земляки-партизани.

Прийду надвечірком
у тихий задумливий ліс,
Де сонце схилило в зажурі проміння-штандарти,
Де стрімко у небо
гранітний здійнявсь
 обеліск —
З деревами тут
у почесній постою я варті.

Де скрізь по узліссі
безсмертник цвіте
й дев’ясил,
Трава підроста,
де нога походила
 чужинська.
Мов крапельки крові,
на гіллі палає кизил,
І чиста роса,
як сльоза материнська.

Данило КОНОНЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 20.09.2013 > Тема ""Білі плями" історії"