Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 04.10.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#40 за 04.10.2013
ЛЮБОВ╤ БЕНТЕЖНА СТРУНА

Про в╕чне...

У народженн╕ ц╕╓╖ книжки, яку автор назвав «Любов╕ бентежна струна», певно, основну роль в╕д╕грали листи й телефонн╕ дзв╕нки читач╕в, яким дуже сподобались в╕рш╕ поета, осв╕тлен╕ почуттям любов╕, ╕ прохання: видати хоч невеличку книжечку саме тако╖ л╕рики. А тут ще й видавець трапився ╕з готовн╕стю п╕дсобити ц╕й справ╕.
Признаймось сам╕ соб╕: що може бути вище, св╕тл╕ше справжнього великого кохання? Саме воно творить ╕ продовжу╓ життя. ╤, певно, нещасний той, кого воно об╕йшло, кого торкнулась лише ╕м╕тац╕я цих почутт╕в.
Не все написане — особиста б╕ограф╕я автора, дещо взято з ╕нших доль, а дещо намалювала уява поета. Деяк╕ в╕рш╕ складалися так, що поет промовляв ╕ в╕д ╕мен╕ ж╕нки, глибоко осягаючи ╖╖ суть ╕ поривання. Цього навчила автора п╕сенна творч╕сть. Але все написане пройшло редакц╕ю його поетично╖ душ╕.
Отак склалася ця книжка, де ╓ «В╕н» ╕ «Вона», де ╓ почуття, як╕ наповнюють серця рад╕стю й тривогою, в╕рою ╕ сумн╕вом. Та попри все — вони омелод╕юють ╕ осонцюють наше життя. Деяк╕ поез╕╖ з цього видання в╕домий поет-п╕сняр Вадим Дмитрович Крищенко дару╓ читачам газети «Кримська св╕тлиця».

Вадим КРИЩЕНКО
ЛЮБОВ╤ БЕНТЕЖНА СТРУНА

* * *
Ну що сказати про любов?
Це та╖на зими ╕ л╕та,
Яка вже начебто в╕дкрита,
Яку ми в╕дкрива╓м знов.
Любов╕ в╕чне в╕дкриття,
Де н╕жн╕сть — наче з╕рка рання,
Де с╕ль г╕рка розчарування
╤ непорочност╕ дитя.
Ну що сказати про любов?

ПРИСНИЛАСЬ ТИ

Приснилась ти мен╕ ц╕╓╖ ноч╕ —
Ми бос╕ б╕гали по росян╕й трав╕.
╤ полотняна вишита сорочка
Так прикрашала
рв╕йний образ тв╕й.

День запл╕тався у тво╓ волосся,
╤ наш╕ руки трепетно сплелись…
Прокинувся… Невже це
в╕дбулося?
Та н╕, це ще в╕дбудеться колись.
* * *
Коли сн╕ги повернуться додому,
Закриють на земл╕ сл╕ди брудн╕ —
Не в╕дчиняй дверей сво╖х
н╕кому,
Не в╕дчиняй н╕кому — лиш мен╕.
Коли закрутять в неб╕ замет╕л╕
╤ згаснуть вечора розсипан╕ вогн╕ —
Не розстеляй сво╖ постел╕ б╕л╕,
Не розстеляй н╕кому — лиш мен╕.
Коли зими узори ср╕бносн╕жн╕
Н╕ч намалю╓ на тво╖м в╕кн╕ —
Ти не даруй н╕кому
спраглу н╕жн╕сть,
Ти не даруй н╕кому — лиш мен╕.
Коли мине зима, настане л╕то
╤ запалають кв╕ти запашн╕ —
Не дай себе н╕кому полюбити,
Не дай себе н╕кому — лиш мен╕.
* * *
Б╕ля твого вогню
позабулось колишн╓.
Як на образ святий,
я на тебе молюсь.
А що нас дал╕ жде —
зна╓ т╕льки Всевишн╕й,
Та у Нього про це
запитати боюсь.
Хай вза╓мне тепло
 в╕тер дн╕в не остудить...
Дв╕ст╕ раз повторю,
щоб тоб╕ довести,
Що такого, як я,
в тебе б╕льше не буде,
╤ не буде тако╖ у мене – як ти.
* * *
Ти не можеш мен╕ надокучити
В дн╕ погож╕, в години дощ╕в.
Ти ум╕╓ш лиш солодко мучити,
Щоб в любов╕ весь час шален╕в.
Ти мене поверта╓ш до радост╕,
Щоб яснився тим сяйвом згори.
Ми неначе пливемо по райдуз╕,
Одягнувши ╖╖ кольори.
Нас ╓дна╓ духовност╕ трапеза,
Де з╕йшлися ╕ в╕ра, й любов,
Бо з тобою й притишена пауза —
Це продовження н╕жних розмов.
Дивний випадок дзвонить,
як кирниця...
Наговорено н╕би без меж,
Та не можемо наговоритися,
Налюбитись не можемо теж.
* * *
Ти п╕шла... Синя шаль
 припадала до пл╕ч,
╤ озвучилась тиша тво╓ю ходою...
Ти п╕шла... Щоб я мовчки
всю н╕ч, усю н╕ч
Притуляв ту подушку,
що пахла тобою.

ГРА╢ СТРУНА

Н╕ч. Безсоння. Один.
╤ ф╕алок букет...
╤ озвалася музика —
мов без причини.
А зоря на в╕кн╕ тв╕й малю╓
портрет,
Я на нього дивлюсь
╕ ц╕лую очима.
Ти далеко... Ти з кимсь
чи одненька-одна?
╤ чи спомин про мене
з тобою ночу╓?
А у мене в душ╕ дивовижна струна Гра╓, гра╓, щоб ти
 через в╕дстань почула.
* * *
Хочеш — подарую я тоб╕ себе:
Все роби з╕ мною – я скажу нараз╕.
А коли байдуж╕сть в серц╕
зашкребе –
Висуши, мов кв╕тку
в керам╕чн╕й ваз╕.
 
ГОРИТЬ ВОГОНЬ

Тво╖ вуста притишу я вустами,
Щоб ми почули двох сердець
биття.
Колишн╓ все, що ко╖лося з нами,
Нехай летить в╕д нас у забуття.
Горить вогонь.
Кохання сурма лине,
А я стою ╕ Господа молю:
Хай воскреситься,
в ц╕м вогн╕ не згине
Моя душа, залюблена в твою.

ЗАБЕРИ МЕНЕ ╤З САМОТИ

(Для ж╕ночого голосу)
Одиноке в╕кно,
Що вдивля╓ться в н╕ч.
Не знаходить воно
Ан╕ сл╕в, н╕ облич.
За в╕кном тим одна
Я в чеканн╕ стою.
╤ ляга╓ струна
На самотн╕сть мою.
Одиноке в╕кно
╤ з╕терт╕ сл╕ди.
Все одно, все одно
П╕д╕йдеш ти сюди.
В╕дгукнеш мене сам,
Забереш в╕д жалю...
╤ я руку подам,
╤ любов простелю.
Забери мене ╕з самоти
╤ зорю кохання засв╕ти,
Щоб гор╕ли оч╕ до знемог,
Щоб щаслив╕ ми були удвох.
Забери мене ╕з самоти,
Щоб я знала — ╓ у мене ти,
Щоб серця, як╕ вогнем горять,
Огорнула Божа благодать.

╤ РАПТОМ Я ЗБАГНУВ

До твого ╕мен╕ шукав
тотожну риму,
Та знайден╕ слова
п╕дходили не дуже.
╤ раптом я збагнув,
немов в╕дчув незримо,
Що треба римувать
 не ╕мена – а душ╕.

ЗГАДКА ПРО ТАНЕЦЬ
А. О.

Не в╕длет╕в ╕ не розтанув,
Пахнув, як л╕тн╕ чебрец╕, –
У душу вр╕с той давн╕й танець
╤ тепл╕ губи на щоц╕.
Вогнем тво╓ паш╕ло т╕ло.
У шал╕ т╕м забракло сл╕в.
Тоб╕, здалось, чогось хот╕лось,
╤ я також чогось хот╕в.
Блаженства дух витав над нами,
╤ лог╕ка була сл╕па...
Я в╕дчував тод╕ руками
Гнучкий тв╕й рух на кожне «па».
Ми молод╕ були ╕ гож╕,
Не знали остраху й вини...
Було це?.. Чи приснилось, може,
Прийшло до мене в сив╕ сни?
...Н╕чне кафе з в╕дкритим ╜анком,
Л╕хтар з╕гнутий вдалин╕.
╤ музика старого танго,
Що дотепер звучить в мен╕.

НА ГОСТИНУ ДО ОСЕН╤

Ми прийшли на гостину до осен╕,
Вже на дач╕ н╕кого нема,
Вже не можна проб╕гтися босими,
Та для нас це, як мовлять, — дарма.
Гр╕╓ п╕чка з димами у комин╕,
Гр╕╓ руку твою м╕й рукав.
До к╕нця ми ще не усв╕домили,
Яке щастя нам Бог дарував.
╤ н╕кого й н╕чого не треба нам.
Пригортаю я спрагло тебе.
А любити так н╕жно ╕ трепетно —
Це, напевне, прийшло ╕з небес.

ПРОХАННЯ

Ти — н╕би мавка-чар╕вниця:
Побачив — ╕ немов завмер...
Дай б╕ля тебе об╕гр╕ться,
Бо б╕ля ╕нших — я замерз.
З╕йшлись стр╕чання ╕ розлука
В тво╖х долонях молодих...
Дай об╕зватись чистим звуком,
Бо б╕ля ╕нших — я затих.
Ти глянула — пахт╕ють кв╕ти
╤ лине музика без сл╕в...
Дай б╕ля тебе заясн╕ти,
Бо б╕ля ╕нших — потемн╕в.
Хоч оч╕ з тихою журбою,
Та зваба у журб╕ своя...
Дай б╕ля тебе стать собою,
Бо б╕ля ╕нших я — не я.

ЗАЧЕПИВСЯ ЗА Н╤ЖН╤СТЬ ТВОЮ

Зачепився за н╕жн╕сть твою,
Зачепивсь за несказане слово.
Зупинився ╕ мовчки стою,
Бо тебе хочу стр╕нути знову.
В круговерт╕ розмов — су╓ти
Не сховайся в розлуку тривожну,
Бо пов╕рилось серцю, що ти —
Та, як╕й спов╕датися можна.
Я пов╕даю т╕льки одне,
Що в житт╕ був таким необачним.
В╕рю я — зрозум╕╓ш мене,
Все збагнеш... ╤ гр╕хи вс╕ пробачиш.
А як в грудях вогонь запече –
Не спиню я свого поривання,
До тво╖х п╕дступлюся очей,
Щоб мене причастили коханням.
* * *
Я повол╕ божевол╕ю без тебе,
Я без тебе, як без неба гордий птах.
Ой, мен╕ до болю треба, треба
Простелить сво╓ кохання
на тво╖ вуста.
Божевол╕ю… Й не можу
щось зробити,
Щоб в╕д цього божев╕лля в╕д╕йти.
…Кольори весни ╕ перш╕ кв╕ти,
А в мо╖х очах шалених – т╕льки ти.

НЕ ЗВ╤РЯЙ МЕНЕ Н╤ З КИМ

Не зв╕ряй мене ╕з тими,
Хто горнув тебе чи горне...
З пориваннями палкими
Хочу бути неповторним.
Не зв╕ряй мене ╕з тими,
Котрих ти ще не забула.
Хай з туманами густими
В╕дпливе в╕д нас минуле.
Хочу стр╕ть з тобою л╕то
Й золотий ос╕нн╕й обрис.
Вмалювать в життя пал╕тру
Лише тв╕й жаданий образ.
Не пор╕внюй б╕ле й с╕ре...
Це м╕й час — пробив годинник!
У сяйн╕й ж╕ноч╕й в╕р╕
Хочу буть тоб╕ ╓диним.

ЛЮБИ МЕНЕ, ЛЮБИ

А пом╕ж нами все було:
╤ холод, ╕ живе тепло,
╤ н╕жн╕сть без меж╕ та м╕ри,
╤ т╕нь болюча недов╕ри.
А серце т╕шать, серце мучать
Слова м’як╕, слова колюч╕.
Ой, пом╕ж нами все було,
Було ╕ впало на чоло.
Чого в коханн╕ б╕льш:
 ут╕хи чи журби?
Озветься знову св╕т
загадкою н╕мою.
Але тоб╕ кажу: люби мене, люби,
Люби мене, люби,
допоки ми з тобою.
Г╕ркоту згадувать не сл╕д —
Хай згубиться до не╖ сл╕д,
Бо хто забуде, хто пробачить,
Тому колись Господь в╕ддячить.
Нехай нас б╕льше вже не мучать
Слова пекуч╕ ╕ колюч╕.
Н╕кчемн╕ зл╕сть та су╓та,
Лише любов в житт╕ свята.
Чого в коханн╕ б╕льш:
ут╕хи чи журби?
Озветься знову св╕т
загадкою н╕мою.
Але тоб╕ кажу: люби мене, люби,
Люби мене, люби,
допоки ми з тобою.

ТИ МЕН╤ ПОТР╤БНА

Тихий блиск веч╕рнього вокзалу.
Розставання потайна сльоза...
Ти мен╕ чогось недоказала.
Я тоб╕ чогось недоказав.
В сут╕нках ромашково╖ ноч╕
Роз╕йшлися наш╕ по╖зди.
Т╕льки серце попросити хоче:
Залишись з╕ мною назавжди.
У тво╖х очах н╕м╕ питання.
Мила, на ус╕ я в╕дпов╕м.
Ти для мене, наче з╕рка рання,
╤ хай буде заздр╕сно ус╕м.
Заховав слова в зелен╕ шати,
Щоб любов нас кликала сюди...
Не сказав, а мусив би сказати:
Ти мен╕ потр╕бна назавжди.
Ти мен╕ потр╕бна назавжди,
Щоб сховати долю од б╕ди,
Розд╕лить веселощ╕ та б╕ль
Так, як д╕лять люди хл╕б ╕ с╕ль.
Ти мен╕ потр╕бна назавжди,
Як пов╕тря, як ковток води.
Для живого св╕тла ╕ тепла —
Я молю, щоб поруч ти була.

А НАМ ТАК ВТ╤ШЕНО БУЛО

Ця н╕ч в╕длунювала грозами,
╤ довго сон чомусь не йшов.
Ця н╕ч з над╕ями й прогнозами
Зв╕ряла душ╕ на любов.
╤ ти була, немов цар╕вна,
В одн╕й сорочц╕ без прикрас...
╤ в те, що ти мен╕ потр╕бна,
Пов╕рив я в сто перший раз.
Мовчать хот╕лось ╕ балакати,
╤ до чола тулить чоло...
Хоч за шибками н╕чка плакала,
А нам так вт╕шено було.
* * *
Не сторонись мо╖х сивин:
Вони не б╕л╕, а гаряч╕.
В них спрага вересневих днин,
Щоб стр╕ть тебе, тебе побачить.
Ти цв╕т чола не в╕дсторонь —
То рок╕в кольори зимов╕,
Але в сивинах ще вогонь,
Там ще горить вогонь любов╕.

БУЛО КОХАННЯ

Було кохання...
Все немов прекрасно —
Пишалося, дзвен╕ло ╕ цв╕ло.
Було кохання, та чомусь погасло
╤ зморшкою упало на чоло.
Л╕чить не буду: перше, друге, трет╓...
Ну, що поробиш —
йшло вже на таке.
Чому ж об серце так болюче
треться
Прощальне слово — зг╕ркле
й шкарубке?
Я не шкодую... Та душа тривожна
Не в╕дгукнеться на веселий сп╕в,
Бо зна╓ те: см╕ятися не можна
На тризн╕ в╕дгор╕лих почутт╕в.
* * *
Коли тоб╕ я надокучу
Й байдуж╕сть огорне раптово,
Не сл╕д себе терп╕нням мучить —
Скажи лиш «н╕» — коротке слово.
Коли байдуж╕сть не торкнеться,
Не вчу╓ш почуття г╕ркого,
Як буду любий твому серцю —
Скажи лиш «так» — ╕ б╕льш н╕чого.

А НАС БЛАГОСЛОВИТЬ ВОНА...

Хвала тоб╕, ж╕ноцтво наше —
Навколишн╕й живий кв╕тник.
Що Бог захоче — ж╕нка скаже,
Щоб слухав серцем чолов╕к.
Б╕ля ж╕нок ста╓мо кращ╕,
Добр╕шими ста╓мо теж.
Ж╕ночий погляд серце лащить,
╤ ти байдуже не пройдеш.
Ми по ж╕нках зв╕ря╓м вчинки —
Хай правди зазвучить струна.
Благослови, Всевишн╕й, ж╕нку,
А нас благословить вона.

ЛЮБОВ БАГАТОГРАННА

Моя любов багатогранна —
Вона пот╕шить ╕ поб’╓.
Моя любов — болюча рана
Й неждане зц╕лення мо╓.
М╕й розпач ╕ жива над╕я.
Я в н╕й, як в пекл╕ чи в раю.
...А ╕ншо╖ — не розум╕ю,
А ╕ншу — я не визнаю.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #40 за 04.10.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12378

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков