Версiя для друку Обговорити в форумi

Постаті

(Продовження. Поч. у № 37-39)

Звідти Сагайдачний повів військо до міста Єлець, що знаходилось у восьми милях від Лівен (приблизно 7,7 кілометра). Під стінами Єльця козаки з’явилися також раптово. Воєвода Андрій Полєв був не дуже досвідченим в обороні фортець. Після кількаденної облоги козаки приступом оволоділи Єлецькою фортецею, знищили гарнізон, забрали багато полонених. Воєвода загинув, а його дружина стала бранкою. Царське посольство до Криму — посол Степан Хрущов, піддячий Семен Бредихін та 50 кримських татар, що його супроводжували, які зупинилися на постій в Єльці, також потрапили до рук козаків. 30 тисяч грошей царської казни стали трофеями козацького війська.
Подальші міста на шляху просування козацького війська — Лебедян, Данків і Скотин — здобув загін полковника Михайла Дорошенка, майбутнього гетьмана реєстрового козацтва. Дорошенків загін пішов потім під Переяславль-Рязанський, щойно збудоване, але ще слабо укріплене місто. Козаки оволоділи ним.
Головні сили війська Сагайдачного за тиждень дійшли від Скотина до Михайлова. Десять днів тривала облога Михайлова і жорстокі бої під його стінами. В результаті — козацькі війська здобули і спалили це місто та його фортецю. Так свідчать польські й українські джерела. Московське джерело — «Повесть об осаде г. Михайлова гетьманом Сагайдачным в 1618 году» (опубліковане в «Киевской старине» 1885 року) подає іншу версію перебігу подій.
Козацький гетьман ніби з Данкова пішов на Шацьк, а під Михайлів підступив спочатку полковник Милостивий з тисячним загоном. Як написано в московському джерелі, він одержав від гетьмана інструкцію: «Нощию пройти безвестно і взяти град Михайлов укладкою». Але злива страшенної сили, що перетворила дорогу в суцільну багнюку і все покрила мороком, перешкодила козакам Милостивого прибути вчасно. Вони з’явилися під Михайловом 12 серпня вранці. А туди за кілька годин до прибуття козаків на підмогу гарнізону дісталися 40 ратників з міста Сапожка. Вояки гарнізону і ратники зробили вилазку і перемогли козаків, змучених важким переходом, які й мусили із втратами відступити.
Як тільки дійшла звістка про цю поразку, Сагайдачний, дуже розгніваний, вирушив з усім головним військом і 16 серпня воно вже було під Михайловим, до якого вночі пробилося 80 стрільців та інших ратників з Калуги та Серпухова.
«Повесть...» досить докладно описує, як військо Сагайдачного цілу добу готувалося до штурму і облоги фортеці: робилися дерев’яні щити і драбини, в’язанки соломи і хмизу, стягувалися великі гілки дерев та інший горючий запальний матеріал для «примету», тобто завалів під оборонні стіни та фортечні вежі, який потім підпалювався.
17 серпня козаки оточили місто Михайлів суцільним кільцем. Сагайдачний планував штурмувати його з усіх боків, гарматну підготовку зосередив на двох місцях, ведучи прицільний вогонь з гармат запалювальними ядрами. Піхота посилала вогненні стріли. Безупинно на возах доставлявся для «примету» матеріал. Два дні і одну ніч тривав штурм. Захисники міста наважилися зробити нічну вилазку. Вони завдали козакам втрат і знищили щити, штурми і «примети» — розповідається в «Повести...». Козаки відступили. Сагайдачний наказав підготуватися до нової облоги і штурму. 28 серпня Михайлів був знову оточений з усіх боків. Наступ націлили на сторожову вежу, до стін якої козаки приставили «примети», а також засипали оборонні рови землею. Михайлівці чинили запеклий опір. Скидали на козаків колоди і важке каміння. На міських валах точився рукопашний бій. З метою розпорошення сил обложених Сагайдачний наказав підпалити стіни Архангельської брами. Здавалося, що у михайлівців становище безнадійне: великі втрати, закінчився порох. Однак, як пише автор «Повести...», вони зібралися з останніми силами, зробили вилазку, знову спалили знаряддя облоги.
Оскільки Сагайдачний переконався, що облога затягується, зауважує автор «Повести...», він припинив її, наказавши спалити посад Михайлова. Після цього вирушив у напрямку Москви. Автор «Повести...» пояснює, що і на цей раз, як і в попередню облогу і штурм, михайлівців врятувало чудо.
Український дослідник з діаспори Юрій Крохмалюк ставить під сумнів вірогідність московського повідомлення, передовсім зважаючи на мізерну чисельність допомоги гарнізону, що прийшла ззовні, — 40, а потім 80 ратників.
Крохмалюк робить припущення, що московська версія, можливо, відбиває перебіг подій під Михайловим на першому етапі, коли велися бої з тисячним загоном козацького полковника Милостивого ще до приходу 20-тисячного головного війська Сагайдачного. А може бути й те, як це іноді відбувається в уяві сучасників, що події обох етапів переплітаються і фінал першого пересувається на кінець другого. Отже, Крохмалюк, враховуючи козацькі і польські дані, стверджує, що козаки здобули-таки Михайлів.
Через чотири дні козацьке військо було вже під Касимовим. Оволодівши ним, козаки пройшли 20 миль і здобули місто Каширу над Окою, а потім укріплені міста Буцки, Боярський город, Романів, Матіїв Город та ін.
Звідси український гетьман пішов до Тушина, де мало відбутися зосередження обох союзних армій. Під Москвою опір козацькому військові чинили військові сили на чолі з воєводою Бутурлиним. Козаки їх розгромили. Сагайдачний, який був наділений надзвичайною фізичною силою, переміг Бутурлина. Ударом буздухана — бойової булави, він звалив московського воєводу разом з конем на землю.
8 жовтня, ввечері, українське військо, обійшовши Москву, підійшло під Тушино (за кілька верст від Москви) і об’єдналось з військом польського королевича Владислава.
Отже, похід Сагайдачного на Москву тривав близько трьох місяців. Козацьке військо подолало від Путивля до Москви майже тисячу кілометрів вздовж і через ріки, ліси і бездоріжжя. Нищили міста, укріплені оселі, замки, фортеці, захоплювали величезні трофеї, полонених. Сагайдачний діяв за тодішніми жорстокими і руйнівними правилами і звичаями ведення війни.
Про похід Сагайдачного писав сучасник Якуб Собеський: «Конашевич надзвичайно спритно, страшенно збентеживши ворога, злучився з Владиславом під самою Москвою, столицею держави. Проніс переможні хоругви свої по безмежних просторах, спустошив вогнем і мечем неприятельські землі, обернувши в сумні руїни такі незвичайні, сильні своєю позицією і залогами міста, як Єлець, Шацьк, Лівни, Калуга.
Обтяжений багатою здобиччю, розніс страх свого імені у всій Московії. Неприятель, що стогнав під його ударами, бачив, як переходили до рук козаків золоті посудини і дорогоцінні багатства і, ляментуючи, рахував ці юрби бранців різного віку і стану, що йшли за його колісницею, за його обозом».
Далі, наближуючись до Москви, Сагайдачний форсував річку біля Коломни. Проти українського війська були відправлені військові сили, очолювані князем Григорієм Волконським і досвідченим полководцем — князем Дмитром Пожарським. Але Пожарський захворів ще в поході і повернувся до Москви. Московське військо, зібране наспіх, було недисципліноване і більше займалося пограбуванням околиць. Козаки легко його розгромили, коли московські вояки спробували перешкодити їм у форсуванні річки Оки. Сагайдачний обминув сильно укріплену Коломну, справжню твердиню, захищену рікою. Каширською дорогою козаки, вже не зустрічаючи опору, прямували безпосередньо на московську столицю. Всі наявні військові сили з боярами, зібрані за наказом царя і відправлені проти українського війська, в паніці розбіглися при появі козаків. «Жах їх усіх узяв», — писалося в тодішньому джерелі.
Переможний хід козацької армії шляхом, обраним Сагайдачним, заскочив ворога, який не чекав наступу на його східні незахищені тили. Це вже з самого початку порушило оборонні плани московського командування, дезорієнтувало воєводу Бутурлина, примусило їх провести перегрупування військ, кращі з яких були зняті з польського фронту і перекинуті на більш небезпечний — український, що відкрило полякам дорогу на Москву, і королевич Владислав з військом у своєму марші майже не зустрічав сильного опору.
Важливим моментом було також те, що військовими діями козацького війська в Рязанщині Сагайдачний ізолював від центральної Московщини сильно уфортифіковані Воронеж і Бєлгород, що були для московських військ опорними вихідними пунктами в напрямку на Україну і татарські землі. Там сходилися найважливіші шляхи з усіх боків, там була й переправа через Донець. Водночас акції козацьких загонів не допустили мобілізації московських військ з рязанської землі, найбагатшої і найзалюдненішої в Московії.
З’єднання сил союзників у Тушино супроводжувалося урочистостями. Гетьман Сагайдачний передав королевичу Владиславу полонених комендантів Єльця і Лівен та московських послів до Криму. На військовій раді вирішили провести штурм Москви в ніч на 14 жовтня, саме на свято Покрови. Польська артилерія мала підготувати наступ, розпочавши обстріл укріплень, козаки мали штурмом здобути московську столицю.
Однак штурм не вдався, хоч до нього, як завжди, під особистим керуванням Сагайдачного, ретельно готувалися. Був втрачений фактор раптовості. Два перебіжчика з польсько-козацького табору повідомили московському командуванню про час штурму. Як не намагалися козаки таємно, непоміченими підійти до московських стін і брам, стрільці їх чекали і були готові дати відсіч. Опівночі козаки зосередилися під стінами Москви. Запорожці висадили в повітря Острозьку браму. Козаки пішли на штурм, але зустріли запеклий опір. Жорстокий бій був недовгим. Козаки були змушені відійти.
Польські війська не пішли до бою. Вимагаючи від своїх командуючих видати заборгований їм жолд (жалування), вони взагалі відступили навіть від облоги і отаборилися між Серпуховим і Бовськом, чекаючи на виплату грошей. Водночас сеймові комісари при війську зажадали від Владислава закінчення війни, оскільки завершився 3-місячний термін, визначений сеймом для неї. Королевич, який не досяг своєї мети, — він не отримав московської корони, — волів би перезимувати в Московщині і навесні поновити бойові дії. Але ситуація, яка склалася в його війську, і політичні ускладнення в Речі Посполитій спонукали польського королевича піти на перемир’я.
Сагайдачний, побачивши, що військо Владислава до бою не іде, відійшов від Москви на південь, без особливих зусиль здобув Коломну, вдаривши з півночі, де твердиня мала найслабший захист, тут ріка її омивала з півдня. Потім було зайнято Серпухів і Калугу, де Сагайдачний став укріпленим табором, чекаючи на закінчення переговорів.

(Продовження буде)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #40 за 04.10.2013 > Тема ""Білі плями" історії"