Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Оксана Бас-Кононенко, мовознавець: ЯКЩО ЛЮДИ СВОЮ МОВУ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ТО ПРИЙДЕ ╤НША МОВА, А ЗНАЧИТЬ - ╤НША КРА╥НА
М╕н╕стерство ╕нформац╕йно╖ пол╕тики Укра╖ни презентувало нову програму "Укра╖нська – це...


«ЯКЩО У ВАС ╢ ХОЧ КРАПЛЯ ПАТР╤ОТИЗМУ ╤ КУЛЬТУРИ…»
кримчанин, укра╖нець ╤ван Лук'янович Лавтар не зда╓ться ╕ турбу╓ чиновницьку ки╖вську...


Остап К╤НДРАЧУК, ялтинський кобзар – на Майдан╕ Незалежност╕ у Ки╓в╕: КОЛИ СУСП╤ЛЬСТВО МОВЧИТЬ, ГОВОРЯТЬ КОБЗАР╤... ╤ Д╤ТИ
Сьогодн╕ призовий фонд Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖,...


ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2013 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#41 за 11.10.2013
ЕТНОМОВНА СИТУАЦ╤Я НА П╤ВДН╤ УКРА╥НИ

Мова про мову

(РЕТРОСПЕКТИВА)

Нев╕домий кореспондент, що укладав результати перепису Херсонсько╖ губерн╕╖ 1897 року, зазначав: «молдаване, называвшие себя «руснаками», и малороссы из образованных, называвшие себя великороссами, встречались сплошь и рядом... среди великороссов записано не мало, усвоивших русскую грамоту и книжный язык...». В╕н п╕дсумову╓, що малорос╕в (укра╖нц╕в) у м╕стах нал╕чувалось всього чверть населення, «хотя везде на улицах и базарах среди серого люда слышится чистая малоросская речь, а в кругах среднего и выше среднего класса господствует говор с густым дыханием» (фонетична особлив╕сть укра╖нсько╖ мови – В. Д.).
«Интеллигенция из малороссов, – продовжу╓ автор, – привыкшая уже в домашней жизни употреблять книжный язык, склонна считать себя не «малороссами», а русскими. То же самое могло случиться и со многими из массы малороссов, владеющих сколько-нибудь русской речью и желающих выделить себя от «простых хохлов». Только допущением такого предположения и можно объяснить кажущееся наблюдателю несоответствие цифр жизни» (О населении губернии по данным всеобщей переписи 1897 г. – Херсон, 1905).
Вищезгаданий кореспондент описував становище в губернському м╕ст╕, де укра╖нц╕в за р╕дною мовою (а саме цей принцип було закладено при визначенн╕ нац╕ональност╕ особи п╕д час перепису) було б╕льше, ан╕ж оф╕ц╕йно заф╕ксовано. Треба додати, що в м╕стах губерн╕╖ ф╕ксу╓ться ╕ чверть ╓вре╖в, ╕ 4,35% молдован, ╕ 1,8% поляк╕в, тому частка рос╕ян не така вже й велика – 40,6%, а ще й сумн╕вна (через зазначен╕ вище причини).
Але якщо взяти дан╕ щодо аналог╕чно╖ ситуац╕╖ в пов╕тах (тобто в с╕льськ╕й м╕сцевост╕), де на той час проживала переважна б╕льш╕сть населення, то можемо в╕дзначити факт безперечного дом╕нування укра╖нц╕в – 63,2% в╕д ус╕х жител╕в пов╕т╕в (рос╕ян – 11,34%, румун╕в – 6,7%, н╕мц╕в – 5,7%) (Первая всеобщая перепись населення Российской Империи, 1897 г. – XLVII. – Херсонская губерния. – М., 1904). Це в╕дпов╕да╓ ╕╓рарх╕чн╕й диференц╕ац╕╖ в ц╕лому по губерн╕╖, хоча рос╕ян та ╓вре╖в там ф╕ксу╓ться вдв╕ч╕ б╕льше, що доводить тезу про урбан╕стичний (м╕ський) характер рос╕ян, ╓вре╖в ╕ неурбан╕стичний – укра╖нц╕в, молдован ╕ н╕мц╕в, як╕ взагал╕ займалися виключно с╕льським господарством. Вони оп╕кували в цьому ╕ ╓вре╖в, але останн╕, за винятком к╕лькох с╕льськогосподарських колон╕й, масово пере╖жджали до м╕ст. Апполон Скальковський зазнача╓, що серед останн╕х ╕ прир╕ст населення б╕льший, н╕ж прир╕ст «християнського населення», яке не зменшу╓ться «только благодаря постоянному приливу сельского населения».
Отже, можемо зробити висновок щодо повного дом╕нування укра╖нського населення в губерн╕╖ та щодо факту поповнення м╕ст за рахунок саме с╕льського (переважно укра╖нського) населення.
Тогочасн╕ ╕сторики (╢. Загоровський, О. Маркевич, А. Скальковський) в╕дзначали, що б╕льша частина п╕вденно╖ територ╕╖, яку було надано для колон╕зац╕╖, належала власне Запор╕жжю, але рос╕йський уряд не бажав сприймати ц╕ земл╕ як «не подлежащие его веданию» ╕ хот╕в знищити нав╕ть натяк на як╕сь пол╕тичн╕ права, що протистояли ╕де╖ самодержавства, а тому «сепаративный строй должен был уступить место общерусскому» (Загоровский А. Славянская колонизация Новороссии. – К., 1913). Однак робимо висновок, що ще до початку колон╕зац╕╖ на цих землях були укра╖нц╕ (жител╕ козацьких с╕л ╕ паланок), ╕ тому ╖х можна ц╕лком аргументовано ╕дентиф╕кувати як кор╕нне населення, основне заняття якого – хл╕боробство.
В╕дома секретна настанова Катерини ╤╤ генерал-прокуроров╕ князю В’яземському, яка вимагала вжити вс╕х можливих заход╕в для швидшого «обрус╕ння» Малорос╕╖, передбачала призначення на кер╕вн╕ посади виключно великорос╕в. Священик Херсонсько╖ ╓парх╕╖ В. Лобачевський зазначав, що коли начальниками у в╕йськових поселеннях були головним чином рос╕яни, вони «хозяйство и порядки все вели по-русски» (Лобачевский В. Бугское козацтво и военные поселения. – К., 1887). Саме тому частка рос╕ян наприк╕нц╕ Х╤Х ст. ╓ найб╕льшою серед адм╕н╕страц╕╖ та в╕йськових (в╕дпов╕дно 67% ╕ 52%), серед науковц╕в ╕ вчител╕в (51% ╕ 46%), серед прислуги та проституток (49% ╕ 55%), поступаючись лише в землеробств╕ укра╖нцям, частка яких склада╓ там 74%.
Щоправда, треба в╕дзначити, що укра╖нц╕ теж складають в╕дносно чималий процент серед адм╕н╕страц╕╖ та в╕йськових – в╕дпов╕дно 21% ╕ 18% (згадаймо: це саме т╕ особи, як╕ визнають свою нац╕ональну мову р╕дною – В. Д.). Отже, серед людей, що св╕домо визнавали себе укра╖нцями, були ╕ дворяни, ╕ духовенство, ╕ купц╕ (аналог╕чн╕ факти ф╕ксуються й серед поляк╕в, 20% яких були саме дворянами, ╕ серед румун╕в, 6,4% яких – дворяни).
╤сторик М. Могилянський в╕дзнача╓ висок╕ темпи асим╕лятивних процес╕в у напрямку до рос╕йсько╖ культури ╕ визнача╓ як один ╕з головних чинник╕в цього процесу наявн╕сть книжок ╕ газет «исключительно на русском языке» (Могилянский Н. Природа и население Новороссии как факторы производства. – Одесса, 1920). В╕н пише, що найб╕льше протистоять цим процесам татари, н╕мц╕ та болгари, а ╓вре╖ приймають рос╕йську (метропол╕йну – В. Д.) культуру. Що стосу╓ться укра╖нц╕в, то ╖хн╕й в╕дсоток ╓ нижчим за аналог╕чний в ╕нших губерн╕ях (у Ки╖вськ╕й – 79,2%, у Под╕льськ╕й – 81%, у Полтавськ╕й – 93%, у Харк╕вськ╕й – 80,7%), а саме – 53,43% в╕д к╕лькост╕ жител╕в губерн╕╖. Але, як ми побачимо дал╕, цей в╕дсоток т╕льки зб╕льшуватиметься – через те, що ситуац╕я на «нових землях» поступово стаб╕л╕зуватиметься, а разом з нею стаб╕л╕зуватиметься ╕ нац╕онально-мовний процес, який зрештою дор╕вня╓ться до загальноукра╖нського. Так, м╕ста заселяються (поповнюються) селянами з губерн╕╖ та ╕нших губерн╕й Укра╖ни-Малорос╕╖, а м╕сця у селах, зв╕льнен╕ переселенцями, займають м╕гранти ╕з зах╕дних рег╕он╕в та рос╕йських губерн╕й, що, власне, принципово не вплива╓ на мовну ситуац╕ю в губерн╕╖.
Якщо розглянути окрем╕ пов╕ти, що входили до Херсонсько╖ губерн╕╖, то в╕дзнача╓мо найб╕льшу частку укра╖нц╕в за р╕дною мовою в Александр╕йському (37,8%), ╢лисаветградському (73,3%) та Херсонському (69,6%) пов╕тах, найб╕льшу частку рос╕ян у тому ж таки Херсонському (12,9%) та Тираспольському (12,9%) пов╕тах. Потр╕бно також в╕дзначити, що частка укра╖нц╕в у Тираспольському (33,5%) та Одеському (46,6%) пов╕тах, хоча й в╕дносно менша, але все ж дом╕нуюча (у першому румун╕в – 25,9%, у другому ╓вре╖в – 3,3%). ╢вре╖в найб╕льше у Херсонському пов╕т╕: 7,5%, але це стосу╓ться с╕льсько╖ м╕сцевост╕ (пов╕тов╕ центри принципово не в╕др╕знялись в╕д села в нац╕ональному план╕). Що ж до м╕ст губерн╕╖, то в Херсон╕ частка рос╕ян складала 47,2%, ╓вре╖в – 29%, укра╖нц╕в – 19,6%, у Микола╓в╕ – в╕дпов╕дно 65,3%, 19,5%, 3,4%. В Одес╕, яка вже тод╕ мала характер пол╕су та була макросв╕том, частка рос╕ян складала 49,1%, укра╖нц╕в – 9,4%, ╓вре╖в – 30,8%.
Отже, ми бачимо, що наприк╕нц╕ XIX стол╕ття велик╕ м╕ста вже ╓ субстанц╕ями, що соц╕ально в╕др╕зняються в╕д аналог╕чного комплексу соц╕альних проблем губерн╕╖ в ц╕лому (зазначений комплекс передбача╓ попри ╕снування тенденц╕╖ пр╕оритетност╕ ╕ноземно╖ колон╕зац╕╖ факт дом╕нування серед переселенц╕в вих╕дц╕в з Малорос╕╖, слоб╕дських полк╕в та Запор╕жжя). У календар╕ на 1845 р╕к зазнача╓ться, що у Херсон╕ нал╕чу╓ться 23 963 жител╕. Частка р╕зноман╕тних дворян склада╓ 0,3%, ╓вре╖в за походженням (у заф╕ксованих терм╕нах) – 12,3%, м╕щан – 30,7%, селян – 29,7%, з чого робимо висновок про поповнення м╕ста за рахунок села та про перех╕д м╕ського жителя з прошарку селян до прошарку м╕щан.
Питома вага укра╖нц╕в за стор╕чний пер╕од м╕ж XVIII–XIX стол╕ттями знизилася по вс╕й Малорос╕╖ – через причини оф╕ц╕йно╖ та ╕ндив╕дуально╖ русиф╕кац╕╖ та масовий пере╖зд до нових земель. Так, у Ки╖вськ╕й губерн╕╖ укра╖нц╕в стало менше на 10%, у Под╕льськ╕й – на 3%, у Полтавськ╕й – на 6%, але в Тавр╕йськ╕й стало б╕льше на 17%.
Читач в╕дразу проводить аналог╕╖ м╕ж тогочасним станом ╕ сучасн╕стю та в╕дзнача╓, що тенденц╕╖, початок яким покладено ще Катерининським урядом, тривають ╕ в наш час. Згадаймо тезу щодо начальник╕в-великорос╕в ╕ питому вагу рос╕ян серед них, пр╕звища, що ф╕ксуються в арх╕вах (в╕йськов╕ кер╕вники Тимоф╓╓в, Стрешн╓в, Рубанов, Муратов, Нелюбов, Кругликов тощо та козаки Чорний, Глоба, Вирозуб, Мовчан, Барабан…), та пр╕звища, як╕ бачимо на дверях каб╕нет╕в у виконкомах, – ╕ ми робимо висновок про ╕сторичну тотожн╕сть. Але при тому метропол╕╖ потр╕бно було впливати ╕ на ситуац╕ю в сел╕, де укра╖нська мова дом╕нувала (╕ за законом аналог╕╖ дом╕ну╓ зараз).
Найефективн╕шим засобом у цьому була школа, ╕ тому на початку XX стол╕ття в╕дчутно п╕двищу╓ться р╕вень осв╕ченост╕ селян (а разом ╕з ним ╕ питома вага нос╕╖в рос╕йсько╖ мови). У зв╕т╕ про народну осв╕ту за 1910 р╕к зазнача╓ться: «Школе важно учесть язык учащихся, чтобы... выяснить пути, по которым следует вести его на первых ступенях обучения... необходимо выяснить родной язык учащегося, чтобы скорее сблизить его с русской национальной речью и литературою, на что в настоящее время тратится так много времени и сил». Притому визначаються райони, де укра╖нська мова найб╕льше дом╕ну╓: «...Явится необходимость кое-где, особенно в Александрийском, Херсонском и Ананьевском уездах, ввести преподавание... на малорусском языке... чтобы скорее и легче перейти к изучению господствующего русского языка».
Але вс╕ ц╕ заходи, як ╕ оф╕ц╕йн╕ заборони на укра╖нську мову, не змогли принципово зм╕нити мовну ситуац╕ю. Можливо, саме тому радянська влада вибрала ╕нший шлях – через дозв╕л укра╖н╕зац╕╖. Т╕льки Груз╕╖, В╕рмен╕╖ та Укра╖н╕ декларувалась вимога оформлювати перепис 1926 року нац╕ональною мовою (виключно – В. Д.) (Херсонський обласний державний арх╕в. Ф.Р – 435. Оп. 1. Спр. 888). Причому п╕дставою вважати особу такою, що волод╕╓ укра╖нською мовою, була в╕дпов╕дь на формальну анкету, де зазначались передплатн╕ видання, терм╕н самоосв╕ти та самовизначення терм╕ну оволод╕ння мовою. Зв╕льнювались ╕з посади лише т╕ особи, що ухилялись в╕д ц╕лком формальних заход╕в. Про л╕беральне ставлення до виконання Указу св╕дчить той факт, що до адм╕н╕страц╕╖ заводу ╕м. Петровського в Херсон╕, яка ухилялась в╕д цих заход╕в, не було застосовано жодних покарань.
Читаючи настанови та укази щодо укра╖н╕зац╕╖, ми бачимо, що вони не виконуються й сьогодн╕, а основними причинами були як тод╕, так ╕ зараз «нестача кошт╕в та культурних сил для навчання укра╖нсько╖ мови» ╕ «недостатн╓ поновлення апарату за рахунок притягнення нових укра╖нських елемент╕в» (Укра╖н╕зац╕я радянських установ. – Харк╕в, 1925). Остання причина лежить десь на р╕вн╕ ментал╕тету та зумовлю╓ться в╕дпов╕ддю на класичне запитання «а судд╕ хто?».
Щодо перепису 1926 року, то в╕дразу можна пом╕тити зб╕льшення в╕дсотку укра╖нц╕в у м╕ст╕ Херсон╕, що, певно, детерм╕новано тогочасними ор╕╓нтац╕ями, бо одночасно зменшився в╕дсоток рос╕ян та ╓вре╖в. Можна також припустити, що так в╕дбувалось повернення до «лав свого етносу» тих ос╕б укра╖нсько╖ нац╕ональност╕, як╕ призвели ще у Х╤Х стол╕тт╕ до вищезазначеного «несоответствия цифр жизни».
Отже, к╕лькост╕ нос╕╖в двох слов’янських мов дор╕внялись (по 36%) у м╕ст╕, ╓вре╖ склали 25,5%. В сел╕ укра╖нц╕в – 82,6%, рос╕ян – 9,2%, в СМТ – в╕дпов╕дно 63,5% та 21,9%, в ц╕лому в окруз╕ – в╕дпов╕дно 77,4% та 11,9% (╓вре╖в – 6,5%) (Одеська область: Адресна й дов╕дкова книга. – Одеса, 1934). Як бачимо, з’явля╓ться СМТ – новий р╕зновид населеного пункту – зам╕сть колишнього м╕стечка. Але якщо останн╓ не ор╕╓нтувалось на певн╕ м╕ськ╕ традиц╕╖, то СМТ стало породженням тод╕шнього устрою та ор╕╓нтац╕╖ на пролетар╕ат. Принципово╖ в╕дм╕нност╕ в╕д села цей пункт не мав, але прислужився поступовому н╕велюванню села як головно╖ особливост╕ етносу, оск╕льки з часом жител╕в СМТ-райцентру стали ф╕ксувати як м╕ських, а прац╕вник╕в навколишн╕х радгосп╕в – як роб╕тник╕в. Це зрештою призвело до виникнення почуття другосортност╕ у вих╕дц╕в ╕з селянсько╖ родини за сво╓ походження, до зменшення в╕дсотку селян ╕ в╕дпов╕дно – до зб╕льшення в╕дсотку роб╕тник╕в ╕ м╕ських жител╕в. А останн╕й чинник уже давав змогу п╕днести рос╕йську мову (як мову б╕льшост╕ м╕щан) до статусу державно╖ на територ╕╖ Укра╖ни.
Вищеназван╕ процеси активно розпочалися вже у п╕сляво╓нн╕ роки, коли зникли нац╕ональн╕ райони (до в╕йни було 40 нац╕ональних селищних рад – н╕мецьких, ╓врейських, рос╕йських ╕ зм╕шаних), нац╕ональн╕ школи, дитяч╕ будинки та садки, коли вся арх╕вна документац╕я почала вестися виключно рос╕йською мовою, коли вс╕ навчальн╕ заклади, окр╕м педагог╕чних ╕ медичних, перейшли на рос╕йську мову викладання. ╤ це все в╕дбувалося паралельно з процесом зб╕льшення укра╖нського населення в ц╕лому в област╕, зокрема ╕ в Херсон╕, де б╕льш╕сть учн╕в та студент╕в були укра╖нцями: на стац╕онар╕ – 85,8%, у с╕льськогосподарських закладах – 87,6%, у педагог╕чних – 67,8% (рос╕ян – 25,3%, ╓вре╖в – 2,2%) (Херсонський обласний державний арх╕в. Ф.Р – 2000. Оп. 4. Спр. 7).
Досл╕дження показали, що саме в пер╕од 60-70-х рок╕в в╕дбувся пом╕тний процес трансформац╕╖ оф╕ц╕йних даних – через вищезазначен╕ причини щодо ф╕ксування м╕ських жител╕в ╕ статусу роб╕тника (скаж╕мо, комбайнер, що живе в ╤ван╕вц╕, ставав роб╕тником за соц╕альним станом ╕ м╕ським жителем). Але все одно – до принципових зм╕н щодо нац╕онально-мовно╖ ╕╓рарх╕╖ це не призвело, а лише давало змогу аргументувати певним чином декларовану зверхн╕сть рос╕йсько╖ мови.
Останн╕й радянський перепис 1989 року засв╕дчив факт дом╕нування укра╖нсько╖ нац╕ональност╕ в Херсонськ╕й област╕ (75,7%). Причому, якщо в област╕ цей в╕дсоток зменшився п╕сля перепису 1979 року на 1%, то в Херсон╕ – зб╕льшився з 66% до 67,1%, що знову-таки доводить тезу про поповнення м╕ста за рахунок селян. Укра╖нську мову визнають р╕дною (першою) 67,7% населення област╕, серед укра╖нц╕в цей в╕дсоток склада╓ 87,7%, серед рос╕ян – 3,9%, серед б╕лорус╕в – 15,1%, серед молдован – 24,5%, що св╕дчить про останн╕х як про б╕л╕нгв╕в. Узагал╕ б╕л╕нгв╕стична культура характерна саме для укра╖нц╕в ╕ молдован ╕сторично, а для тих же ╓вре╖в ╕ рос╕ян – нехарактерна (в╕дпов╕дно 92,2% та 96% серед них визнають рос╕йську мову за р╕дну), ╕ частка монол╕нгв╕в серед них найб╕льша. Серед укра╖нц╕в 12,2% ╓ нос╕ями рос╕йсько╖ мови як р╕дно╖, що в ц╕лому становить 28,6% нос╕╖в ц╕╓╖ мови в област╕ (Численность городского и сельского населения на 1 января 1991 г.; Сельские населенные пункты и численность населения в них на 1 января 1990 г. – Херсон, 1991).
Отже, можна в╕дзначити, що ситуац╕я за сто рок╕в м╕ж анал╕зованими переписами принципово зм╕нилася т╕льки в м╕стах, залишившись незм╕нною в с╕льськ╕й м╕сцевост╕ та загалом у рег╕он╕. Це визнача╓ться за допомогою наукового анал╕зу. Ус╕ ж спроби волюнтаристського втручання на користь тих чи ╕нших пол╕тичних сил залишались марними, в╕дображаючись лише на м╕ському соц╕ум╕. Ми вже в╕дзначали, що факти дом╕нування роб╕тник╕в за походженням ╕ м╕ського населення в област╕ ╓ фальсиф╕кованими, а тому ╕ цей чинник мовно╖ пол╕тики ╕мпер╕╖ не ╓ науково аргументованим.
За приклад щодо нев╕дпов╕дност╕ «громадсько╖ думки» реал╕ям ситуац╕╖ можна взяти Одеську область, яку дехто намага╓ться прир╕вняти до, наприклад, Донецько╖. Укра╖нц╕ област╕, частка яких склада╓ три чверт╕, на 74,2% ╓ нос╕ями сво╓╖ нац╕онально╖ мови (у сел╕ – 96%, у м╕стах – 60,6%). Укра╖нську мову р╕дною вважають ╕ 20,8% поляк╕в, ╕ 7,8% н╕мц╕в, ╕ 5,2% молдован, а всього нею волод╕╓ 56,1% жител╕в област╕ (серед фактор╕в необх╕дно зазначити багатонац╕ональний склад, значну питому вагу м╕жнац╕ональних шлюб╕в ╕ м╕грант╕в ╕з-поза Укра╖ни – В. Д.).
Щодо Херсонсько╖ област╕, то проблематичною ситуац╕я ╓ лише в м╕ст╕ Херсон╕. Нав╕ть у Нов╕й Каховц╕ через регулярне поповнення населення м╕ста за рахунок прим╕ських селищ (64,5% укра╖нц╕в) державна мова якщо не дом╕ну╓, то й в╕дчутно не поступа╓ться рос╕йськ╕й функц╕онально. За оф╕ц╕йними даними, 69,2% укра╖нц╕в Херсона вважають укра╖нську мову р╕дною (у Н. Каховц╕ – 78,8%, у Каховц╕ – 91,3%). Що стосу╓ться район╕в, то в╕дпов╕дна цифра ╓ найнижчою (нижче за 90%) у Ген╕чеському – 81,9%, а в ╕нших взагал╕ – не нижчою за 97%, причому ╓ випадки ф╕ксування частки рос╕ян – нос╕╖в укра╖нсько╖ мови до 15% (Великоолександр╕вський та Нововоронцовський райони) (Демченко В. Мовна ситуац╕я на П╕вдн╕ Укра╖ни: Дисертац╕я на здобуття наукового ступеня кандидата ф╕лолог╕чних наук: 10.02.01. – Одеса, 1996).
Отже, можна зробити загальний висновок про дом╕нування укра╖нського етносу та його мови на територ╕╖ колишньо╖ Новорос╕╖ протягом ус╕╓╖ ╕стор╕╖ масового заселення цього рег╕ону.
Можна т╕льки пошкодувати, що п╕сля прийняття Акту про незалежн╕сть уряд в╕дразу не пров╕в перепису сво╖х державних ресурс╕в, зокрема людських. Тод╕ б швидше за все етномовна ситуац╕я формально в╕дчутно в╕др╕знялася б в╕д 1989 року, оск╕льки впливали б ╕ пол╕тичн╕, суб’╓ктивн╕ та часов╕ чинники.
Робимо загальний висновок про утворення певно╖ нац╕онально-мовно╖ ситуац╕╖ на П╕вдн╕ Укра╖ни, головною особлив╕стю яко╖ ╓ факт майже одночасного заселення укра╖нц╕в ╕ рос╕ян – за к╕льк╕сно╖ переваги перших, але мова яких займала нижн╕й страт (становище, п╕двладне щодо метропол╕йно╖ мови). У певн╕ пер╕оди укра╖нська мова оф╕ц╕йно виводилася на р╕вень вищого страту, неоф╕ц╕йно перебуваючи там завжди.
╤снують об’╓ктивн╕ та суб’╓ктивн╕ причини утворення тако╖ проблематично╖ ситуац╕╖ в рег╕он╕ та взагал╕ на територ╕╖ Укра╖ни.
Це, по-перше, осв╕та, яка реал╕зовувалася в м╕ст╕ рос╕йською мовою, що впливало зрештою ╕ на ситуац╕ю в сел╕. Нос╕й укра╖нсько╖ мови потрапляв до того ж таки с╕льськогосподарського вишу, де мовою навчання завжди була рос╕йська, ╕ зак╕нчував його б╕л╕нгвом, який в оф╕ц╕йн╕й ситуац╕╖ використову╓ мову навчання. Цей процес продовжу╓ться за будь-якого устрою та уряду, поки цей виш не буде переор╕╓нтовано на укра╖нську мову. Вплив мови вищо╖ осв╕ти в╕дчува╓ться п╕д час анал╕зу з╕браних анкет, коли в╕дпов╕д╕ селян ╕з в╕дпов╕дною осв╕тою детерм╕новано п╕дсв╕домим перенесенням ситуац╕╖ до м╕ста, де вони навчалися.
По-друге, мова засоб╕в масово╖ ╕нформац╕╖, науково╖ та художньо╖ л╕тератури, що ма╓ в╕дчутний вплив на р╕вн╕ ╕ндив╕дуально╖ св╕домост╕, ╕ це також в╕дчува╓ться в анкетних в╕дпов╕дях, коли ╕нформант робить виб╕р мови читання-писання, телев╕з╕йних передач ╕ прослуховування п╕сень на користь рос╕йсько╖ мови. Можливо, радикальн╕ заходи зм╕нили б через деякий час цю ситуац╕ю, а так процес буде занадто тривалим (ми бачимо це сьогодн╕ – через чверть стол╕ття – В. Д.), а насл╕дки – непередбачуваними.
Як зазначалося ще 1924 року, недостатня к╕льк╕сть ╕ як╕сть власне укра╖нських управл╕нц╕в ╓ одним ╕з чинник╕в недостатньо╖ ефективност╕ укра╖н╕зац╕╖. Кадри, що ╓ св╕домими нос╕ями укра╖нсько╖ мови, як╕ б використовували свою орган╕чну мову на робочому м╕сц╕, в короткий терм╕н могли б зм╕нити ситуац╕ю на краще. Це третя об’╓ктивна причина.
По-четверте, тривала депопуляризац╕я села та профес╕╖ хл╕бороба, про що ми вже говорили, дещо упов╕льнила св╕й процес у наш час, але лише урядова переор╕╓нтац╕я на с╕льське господарство зможе принципово зм╕нити цю тенденц╕ю.
Вищеперерахован╕ об’╓ктивн╕ причини вза╓мозумовлюються з суб’╓ктивними, як╕ враховують наявн╕сть процесу асим╕ляц╕╖ укра╖нц╕в у м╕ст╕ протягом стол╕ть, що детерм╕ну╓ться ╕ генетичними особливостями кор╕нно╖ нац╕ональност╕, властивостями б╕л╕нгвальност╕. ╤ навпаки – монол╕нгвальною особлив╕стю рос╕ян та ╕нших нос╕╖в рос╕йсько╖ мови як р╕дно╖, про яких О. Потебня писав як про вже етн╕чних рос╕ян. З боку мовно-генетичного аспекту два ╕сторично спор╕днен╕ етноси за цими властивостями ╓ протилежними.
Отже, для розгляду зазначено╖ проблеми на П╕вдн╕ Укра╖ни, на наш погляд, б╕льше п╕дходить не диференц╕ац╕я за територ╕альними або демограф╕чними факторами, а анал╕з ╕сторично╖ опозиц╕╖ «м╕сто — село», що м╕стить у соб╕ сконцентрован╕ проблеми розвитку людського сусп╕льства взагал╕ та нац╕онально-мовних в╕дношень зокрема. ╤ тому можлива стратег╕я в цьому план╕ – переор╕╓нтац╕я народного господарства в б╕к села, а на обласному р╕вн╕ – запоб╕гання поверненню рос╕йсько╖ мови на оф╕ц╕йний р╕вень. А головним аргументом ╓ фактичне дом╕нування укра╖нсько╖ мови в Укра╖н╕ взагал╕ та на П╕вдн╕ зокрема.
Яку конкретну справу на р╕вн╕ м╕ста пропонувалося зробити для виконання вищезазначено╖ стратег╕╖? Не примушуючи в╕дразу оволод╕ти укра╖нською мовою тих, хто того не може або нав╕ть не бажа╓, хоча час на те вже вийшов, потр╕бно створити сприятлив╕ умови для нос╕╖в укра╖нсько╖ мови та тих, хто бажа╓ оволод╕ти нею: вони не повинн╕ соромитися сво╓╖ мови на робочих м╕сцях (особливо у сфер╕ обслуговування). Для цього потр╕бно було перевести всю м╕ську наочн╕сть (реклами, аф╕ш╕, оф╕ц╕йн╕ назви) на оформлення укра╖нською мовою, стимулюючи це матер╕ально: увести податок на рос╕йськомовн╕ видання, який в╕дчутно перевищуватиме аналог╕чний на видання укра╖нською мовою тощо. Вжити таких заход╕в вимага╓ ╕ Закон про мови в Укра╖н╕, терм╕н виконання в╕дпов╕дних статей якого вже зак╕нчився. Нос╕╖ рос╕йсько╖ мови не мають проблем, сприймаючи оголошення укра╖нською мовою на тому ж вокзал╕ (без дублювання рос╕йською), – через спор╕днен╕сть мов ╕ через факт волод╕ння державною мовою б╕льш╕стю тих же рос╕ян. Так робиться в ус╕х кра╖нах св╕ту, де переважа╓ одна нац╕ональн╕сть, а про компактне проживання рос╕йсько╖ нац╕ональност╕ на П╕вдн╕ науково╖ аргументац╕╖ не ╕сну╓, що ми й довели вище.
Отже, саме повернення до виток╕в нац╕онально-мовного утворення п╕вденного рег╕ону – через ор╕╓нтири на с╕льське господарство та селянина з його мовою – дасть позитивн╕ результати щодо орган╕чно╖ мовно╖ ситуац╕╖ не т╕льки в селах, а й у м╕стах П╕вдня Укра╖ни.
Так писалося чверть стол╕ття тому. Такою була ретроспектива сучасного стану в етномовн╕й сфер╕ П╕вдня Укра╖ни. Чи зм╕нилася ситуац╕я нин╕, вир╕шуйте сам╕.

Володимир ДЕМЧЕНКО,
кандидат ф╕лолог╕чних наук, доцент

м. Херсон

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #41 за 11.10.2013 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12401

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков