Версiя для друку Обговорити в форумi

Готуючись до 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка, в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї на початку жовтня відкрили незвичайну виставку — «Вишитий Кобзар». Автор вишивок — Іван Рябчук.
Він народився в 1941 році в селі Петрівське (до перейменування Юшків Ріг) Таращанського району на Київщині. Вже йшла війна. Батько — Іван Корнійович Рябчук — був штурманом літака. Він єдиний уцілів з усього екіпажу, коли літак було збито. Півроку провалявся в гіпсі. Потім воював у піхоті. Спочатку командиром взводу, а після поранення командував ротою. Батько знову був поранений, але повернувся додому живий. Потім батьки перебралися в Умань на Черкащині. Батько, який закінчив біологічний факультет Дніпропетровського університету, працював викладачем в Уманському педучилищі ім. Т. Г. Шевченка, а мати завідувала бібліотекою Уманського педінституту ім. Павла Тичини.
Іван Рябчук у 1959 році закінчив Львівське музичне училище, потім вступив до Ніжинського педінституту ім. Гоголя. З третього курсу студента Рябчука забрали в армію. Доучувався він уже після проходження строкової служби. Іван Рябчук з 1970 до 2009 року викладав хорове й оркестрове диригування в Уманському педучилищі, водночас грав на домрі в оркестрі народних інструментів цього ж училища. Оркестр був лауреатом різних конкурсів.
Мати Івана Івановича Віра Павлівна все життя вишивала — рушники, картини, штори, скатертини. Вся хата була у вишивках. Іван виріс у цьому вишитому світі української народної культури.
На виставці експонується материна вишивка — ікони, рушники, серветки, скатертина і три краватки, які Віра Павлівна вишила для чоловіка і двох синів.
На сорокаріччя Івана Івановича мама вишила рушник з побажанням «Хай щастить тобі, сину». Мами вже немає, а її побажання щастя досі перед очима в сина. 8 жовтня мамі виповнилося б 95 років, але вона померла в 2002-му. За життя мами Іван Рябчук не вишивав. Тільки допоміг трохи вишити тло на іконах. А коли мама померла, почав вишивати. У Віри Рябчук не було доньки, і її мистецтво перейшло до сина.
Спочатку Іван Іванович вишив портрет Тараса Шевченка і вірш «Заповіт». Узори взяв у журналі «Жінка». Потім вишив вірш «Думи мої», потім — «Тече вода». Нині в доробку Івана Рябчука понад двадцять серветок, вишитих віршами Тараса Шевченка. Іван Іванович вишиває поруч з віршем ініціали Кобзаря, дату і місце написання поезії, а також свої ініціали та дату й місце вишивання.
Кожна людина може знайти в «Кобзарі» щось своє. Ось вишивка поезії Тараса Шевченка:

«І досі сниться: під горою,
Між вербами та над водою,
Біленька хаточка. Сидить
Неначе й досі сивий дід
Коло хатиночки і бавить
Хорошеє та кучеряве
Своє маленькеє внуча».

А нижче Іван Рябчук вишив: «Мене зворушив вірш цей Кобзаря. Згадав дитинство й діда Корнія».
Майстер витрачає на одну вишивку від одного до трьох місяців. Встає раненько і береться за роботу. Як тільки випаде вільний час, відразу ж береться вишивати. Цього року він уже зробив рушник і п’ять серветок. Жінки-вишивальниці говорять, що вишивка Івана Рябчука — ідеальна. Її зворотній бік такий же гладенький, без жодного вузлика, як і лицьовий. Іван Іванович вишиває хрестиком. Серветки облямовані оригінальними вишитими орнаментами і мереживом.
В Ірпінь, рідне місто дружини, Рябчуки переїхали в 2009 році. Іван Рябчук співає в народному хорі ветеранів «Пам’ять» і в народному ансамблі козацької пісні «Хортиця». Виставки його вишивки експонувалися в Ірпені на День незалежності, на святі міста, в бібліотеці — на день народження Кобзаря. Директор Ірпінської бібліотеки Олена Циганенко привітала Івана Івановича з новим успіхом. Високо оцінив виставку «Вишитий Кобзар» письменник Володимир Коскін, який виріс і навчався в Умані. На презентації також була присутня заслужений майстер народної творчості України Тетяна Федорова, яка народилася в Умані. Я вже давно помітив, що Ірпінь «притягує» до себе талановитих людей.
На презентації виставки в музеї ансамбль «Хортиця» виконав козацькі пісні і пісні на слова Тараса Шевченка. Ольга Файнікова продекламувала поему Тараса Шевченка «Утоплена».
А коли я почув, як дружина Івана Івановича Валентина Павлівна співає арію Наталки Полтавки із однойменної опери Миколи Лисенка та інші українські пісні, то в мене з’явився здогад, який підтвердив сам Іван Іванович. Колись третьокурсник Іван Рябчук почув красивий дівочий спів. Він не втримався, зазирнув в аудиторію і побачив свою майбутню дружину, яка приїхала з Ірпеня вступати до інституту і співала на прослуховуванні.
Нині подружжя Рябчуків має двох дітей і п’ятьох онуків. Серед онуків Рябчуків — Ганя та Іван. Дід Рябчук у вишивці адаптував до своїх нащадків пісню «Несе Галя воду». Він вишив ілюстрацію до пісні, а імена змінив: «Несе Ганнуся воду, коромисло гнеться, а за нею Ваня, як барвінок в’ється». І тут же вишив: «На згадку моїм онукам. Дід. 2004».
На жаль, діти і онуки Івана Рябчука не успадкували його талант вишивальника.
Чоловіків, які вишивають, не так уже й мало. Але я не знаю чоловіка чи жінку, які б вишили в такій кількості поезії Кобзаря. Шукали в Інтернеті — не знайшли.
Виставку «Вишитий Кобзар» Івана Рябчука варто показати і в інших містах України, і за кордоном для української діаспори.

Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ,
директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею
Фото автора

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2013 > Тема "Душі криниця"