Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2013 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#43 за 25.10.2013
УНСО: ОРГАН╤ЗАЦ╤Я АВАНТЮРИСТ╤В ЧИ ПАС╤ОНАР╤╥В?

Читач запиту╓...

З РЕДАКЦ╤ЙНО╥ ПОШТИ
Дорога «Св╕тличко»! Дякую тоб╕ за всеб╕чне регулярне висв╕тлення сусп╕льно-пол╕тичного ╕ багатьох ╕нших аспект╕в життя Укра╖ни. На тл╕ широкого пол╕тичного р╕зноман╕ття все б╕льш пом╕тною ста╓ д╕яльн╕сть одн╕╓╖ з його яскравих прояв╕в — пол╕тичного об’╓днання «Свобода».
Однак давненько ми щось не чули про ╖╖ пол╕тичну попередницю, славно чи сумнозв╕сно в╕дому (як кому) УНА УНСО. Вже став забуватися колись звичний гурк╕т БТРу — такого соб╕ «персонального авто» Дмитра Корчинського, на якому в╕н час в╕д часу полюбляв д╕ставатися до свого тод╕шнього робочого м╕сця — Верховно╖ Ради. Дим-димок в╕д машин... Де ж тепер те робоче м╕сце ╕ де його тод╕шн╕й нев╕д’╓мний суб’╓кт? Де под╕лись в╕дважн╕ хлопчики-«унсовц╕»? Чи розчинилися, чи то так ╕нтегрувалися до т╕╓╖ ж таки «Свободи»? Чи своя свобода ╖м б╕льше до смаку?
Було колись в Укра╖н╕… А було колись, а було… Чи десь ╕ зараз ще в╕дбува╓ться? Хто що зна╓, под╕л╕ться та╓мницею! Ц╕каво все-таки, як-не-як, а це вже наша нов╕тня ╕стор╕я, реал╕╖ сьогодення, так би мовити. А то, може, «д╕ла давно минулих дн╕в»? Та без минулого не бува╓ майбутнього. Отож чека╓мо на висв╕тлення. Це потр╕бно для прийдешнього!

З повагою, В╕ктор СИДОРЕНКО,
пост╕йний читач
м. С╕мферополь
* * *
Шановна редакц╕╓! Свого часу дуже пом╕тною в пол╕тичному житт╕ укра╖нц╕в була радикальна орган╕зац╕я Укра╖нська народна самооборона (УНСО). Проте останн╕м часом про не╖ майже н╕чого не чути. Чим займаються тепер «унсовц╕»? Наск╕льки об╜рунтованими були звинувачення УНСО в радикал╕зм╕? Як тепер ветерани орган╕зац╕╖ оц╕нюють св╕й пройдений шлях?

З повагою, Олекс╕й СУПРУН, читач «Кримсько╖ св╕тлиц╕»
м. Старий Крим

╤ справд╕, яким був внесок «унсовц╕в» у розбудову Укра╖ни? Пригадую розмову з севастопольцем Михайлом Кузменюком — творцем приватного музею Зах╕дноукра╖нсько╖ культури ╕м. ╤вана Сн╕гура. Згадуючи Степана Хмару, Андр╕я Шк╕ля ╕ скандально в╕домий «потяг дружби» 1992 року, в╕н говорив про УНСО досить прохолодно. Мовляв, дуже нашкодили тод╕ радикальн╕ хлопц╕... ╤ насамперед тим, хто намагався утверджувати Укра╖ну в Криму поступово, спираючись на культуру, просв╕тництво, пост╕йний д╕алог з рос╕йськомовним населенням. Можливо, в цьому випадку севастополець буковинського походження мав рац╕ю. А в ╕нших? Чи не занадто була «демон╕зована» пресою ╕ телебаченням ця досить житт╓ст╕йка ╕ майже легендарна орган╕зац╕я? Зустр╕ч з головою Ки╖всько╖ м╕сько╖ орган╕зац╕╖ УНА-УНСО ╤горем Мазуром (парт╕йне псевдо «Тополя») в╕дбулася в оф╕с╕ орган╕зац╕╖. Не можу сказати, що допитував я Тополю, як стал╕нський смерш╕вець, та все ж приск╕пливих, каверзних запитань з мого боку вистачало. «Унсовець» в╕дпов╕дав спок╕йно ╕ виважено; в╕н був зовс╕м не схожим на авантюриста...

— ╤горю, вас, «унсовц╕в», часто називають авантюристами, шукачами пригод. Ви згодн╕ з таким визначенням?
— Н╕, не згоден. Б╕льше п╕д╕йшло б слово «пас╕онар╕╖»...
— Пас╕онар╕╖? Ви читали Гум╕льова?
— Так, читав.
— Тод╕ нам буде легше сп╕лкуватися. Пригадую давню статтю про динам╕ку поширення ╕мен╕ «Тарас» в Укра╖н╕ на початку минулого стол╕ття. Виявилося, що сутт╓ву роль в цьому процес╕ в╕д╕грала «Просв╕та». В умовах царського самодержавства ця орган╕зац╕я активно готувалася до в╕дзначення юв╕лею – 100-р╕ччя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Так активно, що Тарасами почали називати сво╖х д╕тей нав╕ть укра╖нц╕, як╕ проживали в Австро-Угорщин╕. До цього були ╤вани, Васил╕, Миколи, а пот╕м – сотн╕, тисяч╕ Тарас╕в! Утворення активно д╕ючих патр╕отичних орган╕зац╕й на початку минулого стол╕ття можна назвати пас╕онарним вибухом?
— Думаю, що можна. Лев Гум╕льов багато в чому мав рац╕ю. Скаж╕мо, ╓ у нього ц╕кава тема прикордоння. Чому частина руських княз╕вств пост╕йно п╕дн╕малася проти Ки╓ва? Туди т╕кали княз╕-невдахи з╕ столиц╕ Рус╕. Т╕, як╕ мали «зуб» на центральну владу. Пот╕м так╕, як Андр╕й Боголюбський, його нав╕ть палили... А утворення Запорозько╖ С╕ч╕? Туди прибувала «виштовхнута» частина тогочасного укра╖нського сусп╕льства, яке контролювалося польською владою. А Шервудський л╕с в Англ╕╖? Це також територ╕я, на яку боялися заходити представники влади. Саме в умовах прикордоння народжуються нов╕ сп╕льноти, щоб пот╕м зм╕нити ситуац╕ю в кра╖н╕. Принаг╕дно зацитую так╕ слова Гум╕льова, — ц╕кавий матер╕ал про нього подала газета «День» в╕д 25.01.2013: «Пас╕онар╕╖ прагнуть зм╕нити навколишн╓ середовище ╕ здатн╕ на це. Саме вони орган╕зовують далек╕ походи, з яких повертаються не вс╕. Вони борються за п╕дкорення народ╕в, як╕ оточують ╖хн╕й власний етнос, або, навпаки, воюють проти загарбник╕в...». Х╕ба не про запорозьких козак╕в сказано, не про УНСО?
— А може, Запорозька С╕ч – це випадков╕сть? Просто був гарний скелястий остр╕в за порогами... Адже Хортиця – це майже неприступне м╕сце.
— Думаю, не випадков╕сть. Зб╕г р╕зних фактор╕в породив нашу С╕ч. Остр╕в, д╕йсно, класний! Але, як на мене, л╕с — це краща «партизанська» територ╕я. ╤ в степу важко перемогти повстанц╕в. Згадаймо батька Махна чи тих же ск╕ф╕в, яких н╕як не могли перемогти перси.
— Якщо запорожцям трохи вдалося зм╕нити ситуац╕ю в географ╕чних межах тогочасно╖ Реч╕ Посполито╖, то Роб╕на Гуда Шервудський л╕с не виручив. ╤ н╕ холодноярськ╕ повстанц╕, н╕ геро╖ Гуляй-Поля не зм╕нили на краще ситуац╕ю в Укра╖н╕. Вона стала радянською. У вас за спиною два десятил╕ття боротьби. Як ви оц╕ню╓те цей пер╕од? Коли були спади ╕ п╕днесення? Що на них впливало?
— Добре згаду╓ться 1990 р╕к. Вибух пол╕тично╖ активност╕ – н╕би гаряч╕ джерела, гейзери зануртували... Тод╕ з одного боку були так╕ авторитетн╕ люди, як Степан Хмара чи Левко Лук’яненко, а з ╕ншого – так звана «нарвана» молодь. Це були люди, як╕ вже не хот╕ли обмежуватися написанням патр╕отичних в╕рш╕в. Вони сам╕ були готов╕ вдарити хама у в╕дпов╕дь на приниження ╕ образи. Ц╕ хлопц╕ ус╕м серцем сприймали ╕дею: добро повинно бути з кулаками. Н╕хто за нас самих н╕чого будувати не буде. Треба заповнювати пустоти, н╕ш╕, наповнювати владн╕ структури патр╕отичними людьми, як╕ можуть запропонувати сусп╕льству ╕ншу, вищу як╕сть. Я не маю на уваз╕ виключно людей з УНСО — хоч ми й здатн╕ бути ╓диною командою, готовою до радикальних д╕й. Вт╕м, слово «радикальний» мен╕ не дуже й подоба╓ться. Точн╕ше було б сказати, що ми готов╕ до чорново╖ роботи. Не лише сид╕ти в каб╕нетах Верховно╖ Ради, але й по╖хати за потреби до страйкуючих на як╕сь заводи ╕ шахти або визволити укра╖нц╕в з рабства...
— Що ви ма╓те на уваз╕?
— Свого часу ми ╖здили в Чечню визволяти наших «бранц╕в», як╕ ╖здили в зруйновану республ╕ку на зароб╕тки, а пот╕м... опинялися в рабств╕ у якогось господаря. Працювали на важких роботах лише за харч╕. М╕ж першою ╕ другою чеченською в╕йною був короткий пер╕од затишшя. Ось ╕ посунули туди наш╕ зароб╕тчани... Пот╕м ╖хн╕ родич╕ просили нас, щоб ми визволяли невдах з полону.
— ╤ ви визволяли?
— Так, ми ╖хали до Чечн╕, прекрасно розум╕ючи, що й сам╕ можемо безсл╕дно щезнути. Адже ╖здили по республ╕ц╕ беззбройними, беззахисними – автомат╕в нам н╕хто не давав.
— Свого часу в╕дома льв╕вська журнал╕стка Мар╕я Базелюк писала репортаж╕ з Чечн╕, особисто сп╕лкувалася з Джохаром Дуда╓вим ╕ стверджувала, що в Чечн╕ укра╖нц╕в поважають; нав╕ть ╕сну╓ сво╓р╕дний культ Укра╖ни. ╤ це саме завдяки участ╕ укра╖нц╕в у чеченському опор╕. То як же чеченц╕ могли експлуатувати сво╖х н╕бито союзник╕в?
— Н╕, нема╓ там такого культу. Якщо ╕ ╓ проукра╖нськ╕ настро╖, то вони не масов╕. Перес╕чний чеченець — це вовк, який розум╕╓ т╕льки силу. Це не грузини, як╕ були готов╕ нас на руках носити. Кожен з нас був для них як не братом, то сватом... Чеченц╕ сл╕в на в╕тер н╕коли не кидають. Але якщо чеченець зняв ╕з себе папаху ╕ дав тоб╕, то це означа╓, що у тебе ╓ справжн╕й ╕ в╕рний друг. Але таких випадк╕в з нашими хлопцями я знаю лише два.
— А як саме ви визволяли з полону наших зароб╕тчан?
— Ми домовлялися з польовими командирами, а вже т╕ визволяли з полону наших н╕бито «родич╕в». Звичайно, при╖здили вони з озбро╓ною охороною на автомашинах ╕ п╕д таким тиском переконували сво╖х сп╕вплем╕нник╕в в╕ддати «раб╕в» без викупу. ╤ ось тут вже той факт, що ми воювали за свободу ╤чкер╕╖ з╕ збро╓ю в руках, мав певне значення – «раб╕в» в╕дпускали. До реч╕, якщо говорити про д╕╖ УНСО у Придн╕стров’╖, то не треба забувати, що це укра╖нська етн╕чна територ╕я. Це нав╕ть не можна вважати виходом «за меж╕ укра╖нського простору», як ви висловилися, бо прост╕р це наш. У Тираспол╕ укра╖нська мова звучить част╕ше, н╕ж у Харков╕; там ╓ ун╕верситет ╕мен╕ Тараса Шевченка, там 300 тисяч кор╕нного укра╖нського населення – не м╕грант╕в, не переселенц╕в... Укра╖нська мова там одна з трьох державних. На той момент вже почали з’являтися укра╖нськ╕ церкви Ки╖вського патр╕архату. ╤ люди йшли туди, бо розум╕ли, що духовно ╖м не Москва ближча, а Ки╖в. Може, це й м╕нус, що наш╕ позиц╕╖ були поряд з рос╕йськими козачками чи з солдатами генерала Лебедя. Але був ╕ плюс, бо м╕сцева укра╖нська громада чекала якихось адекватних крок╕в з боку укра╖нсько╖ влади, але ╖х не було. ╤ коли до нас приходили бабус╕, приносили вареники ╕ кисле молоко, просили залишатися там, об╕цяли годувати й надал╕, то ми розум╕ли, що ╓ ╓диними на той момент небайдужими до ╖хньо╖ дол╕ посланцями Укра╖ни. Придн╕стровц╕ посилали в Укра╖ну сво╖х представник╕в, щоб орган╕зувати повернення територ╕╖, яка до 1940 року перебувала в склад╕ Укра╖нсько╖ РСР. По-мо╓му, це реакц╕я здорово╖ нац╕╖, яка хоче повернути соб╕ все сво╓. Так би зробили ╕ поляки, ╕ угорц╕, ╕ румуни...
— Я пригадую розпов╕д╕ мандр╕вника з Черн╕гова Олександра Волощука про враження в╕д Степанакерта. Столицю Наг╕рного Карабаху в╕рменська д╕аспора в╕дбудувала значно краще, н╕ж велика, потужна держава Рос╕я в╕дбудувала Грозний. У столиц╕ Чечн╕ можна побачити ру╖ни шк╕л ╕ л╕карень подал╕ в╕д центру м╕ста. А ╕з Степанакерта в╕рмени зробили справжню «писанку». Бо розум╕ють, що вияв сол╕дарност╕ з т╕╓ю частиною народу, яка зараз бореться, якнайкраще цементу╓ нац╕ю в ц╕лому. А байдуж╕сть до дол╕ «сво╖х» розмагн╕чу╓, деморал╕зу╓...
– А як╕ настро╖ переважають в Укра╖н╕? Нер╕дко чу╓ш, що ╕ Придн╕стров’я нам не потр╕бне, бо з молдаванами треба жити у злагод╕, ╕ Крим краще Рос╕╖ в╕ддати, бо тод╕ л╕пшими будуть показники на виборах, та й в╕д Донбасу з Харковом мудр╕ше в╕дмовитися, бо тод╕ нас точно приймуть до НАТО ╕ ╢вросоюзу. А якщо говорити про Наг╕рний Карабах, то там ╓ святин╕ ╕ азербайджанськ╕, ╕ в╕рменськ╕. ╤ азербайджанц╕ мають на нього не менше прав, н╕ж в╕рмени. Але в╕рмени, коли в╕дбили, в╕дстояли цю територ╕ю, зробили так: на м╕сц╕ азербайджанських цвинтар╕в зробили в╕йськов╕ частини ╕ заасфальтували все. ╤ цим вони дають зрозум╕ти хлопцям, як╕ приходять служити в арм╕ю, що вони стоять... на к╕стках азербайджанц╕в. Мовляв, уявля╓те, що вони зроблять з вами, вашими р╕дними, якщо прийдуть сюди? Але ж тут ╓ ╕ наш╕, в╕рменськ╕ святин╕, ╕ вони вс╕ будуть зруйнован╕. Тому за цю землю треба боротися до останнього. Якщо програ╓те, ворог вас не пожал╕╓... Ось приклад радикального п╕дходу! Ще один приклад: у Абхаз╕╖ разом з нами воювали батько ╕ син Ткачуки. П╕д час бою за Шрому батько був поранений, а син загинув... Ми вир╕шили поховати його в Сухум╕, в центральному парку, поряд ╕з загиблою в╕д рук терорист╕в стюардесою Над╕╓ю Курченко. Коли абхазц╕ ╕ рос╕йськ╕ козачки вибили грузин╕в ╕з Сухум╕, вони викопали труну, в╕двезли ╖╖ до моря ╕ там, на берез╕, розстр╕ляли з гранатомет╕в... Ми б так н╕коли не зробили! ╤ не зробили б так, як в╕рмени в Карабаху. Нам би не дозволив це зробити лицарський кодекс, засво╓ний, мабуть, в╕д запорожц╕в. А нас звинувачують в надм╕рному радикал╕зм╕ ╕ в ╕нших гр╕хах, хоча ╓диною нашою «провиною» ╓ те, що ми ╓ пас╕онарною сп╕льнотою на зразок Запорозько╖ С╕ч╕. У по-справжньому незалежн╕й держав╕ мало б панувати толерантн╕ше ставлення до таких сп╕льнот...

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2013 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12461

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков