Версiя для друку Обговорити в форумi

Постаті

І
Пісню про Байду знає, мабуть, кожен в Україні. Та далеко не всім відоме справжнє прізвище цього легендарного героя, якому народ дав таке звучне ім’я, а ще менше відомі життєві колізії цієї людини.
Байдою звали Дмитра Івановича Вишневецького, якому по праву судилося стати одним із перших ватажків козаччини. Одразу зазначимо, що дослідники неодностайні у питанні — хто саме був першим. Користуючись найбільш повним і науково вивіреним списком, який подано в працях академіка М. С. Грушевського з історії України, схиляємося до думки, що саме Дмитро Вишневецький започатковує українське гетьманство.
Князь Дмитро Іванович Вишневецький був старшим із чотирьох синів князя Івана Михайловича Вишневецького. Його ім’я згадується вперше в люстрації 1545 р. (де зафіксовані матеріали ревізії Волинського воєводства). В цих документах Вишневецький значився як володар маєтків у селах Кушнин, Підгайці, Окнин, Тараж, Комарин, Крутнев, Лопушна Кременецького повіту.
Про родовід Д. Вишневецького серед істориків нема єдиної думки. Польські вчені вважають, що він походить з роду Корибута сина Ольгердова. Російський історик М. М. Карамзін відносить його до нащадків Рюрика. «Родословная книга» засвідчує походження Вишневецьких з княжого роду Гедиминів. Доречно згадати з цього приводу думку М. Грушевського: «Рід княжат Вишневецьких був галузею (старшою лінією) кн. Збаразьких, потомків князя Федька Несвизького, славного героя повстання українського панства під прапором Свитригайла. Се був багатий княжий рід, якого гніздом була полуднево-західня Волинь (Кременеччина), а два близько положені містечка Збараж і Вишневець, на теперішній галицькій границі, дали ймення двом княжим лініям сього роду».
Чи такою вже була лінія долі, чи то неспокійна вдача вела Дмитра Вишневецького шляхами тривожними, небезпечними, але це не були просто пошуки пригод, його честолюбиві устремління не прямували в бік турнірів і пригод середньовічного лицарства. Хоча деякі вчені, зокрема французька дослідниця Шанталь Лемерсьє-Келькеже, схильні до того, щоб трактувати його як кондотьєра (у буквальному перекладі — найманий полководець), проте життєпис Дмитра Вишневецького свідчить про безпідставність такої характеристики. Перед нами постає не романтичний шукач пригод, а цільна героїчна натура. В ньому поєдналася відвага варяга-дружинника із значущістю постаті литовського князя часів Ольгерда й Вітовта. Недарма Дмитра Вишневецького його сучасники порівнювали зі слов’янським богатирем, силі якого було підвладне майже все.
Відвазі та мужності таких людей віддавали належне навіть польські хроністи. Вони не могли приховати свого захоплення «хоробрими русинами». Один з них так писав про народ, «овіяний славою»: «У подолян не відрізниш, хто пан, а хто слуга, ламаного шеляга не варта гординя. Не носять вони строкатого вбрання; вони овіяні славою, яка дорожча ваших нарядів. Слава про цей народ відома повсюди, і залишиться за ним на віки вічні, хоча б Польща й загинула. Те, що вчинив Геркулес, коли перебив гідр і не щадив земних богів, то на Русі може зробити кожен. Самсон роздер щелепи левові: подібні подвиги в наш час русину є звичними; могутній турок роззявив на нас пащу, і хоробрі русини не раз пхали до неї руку. Вирушив би він з численним військом на Польщу, але зупинила його руська сила».
І Дмитро Вишневецький був із тої самої славної когорти, про яку писав хроніст, а крім того, він мав у житті й певну, визначену мету — захищати свій край від споконвічних ворогів і руйнівників Вітчизни — бусурманів.
Польський король Сигізмунд Август шанував Дмитра Вишневецького за сміливість і відвагу і в 1550 р. призначив його старостою Черкас та Канева — тобто на тій межі, де ніколи не припинялася боротьба між волелюбними козаками і татарською ордою. Власне, тут і потрібен був ватажок авторитетний та енергійний, який організував би надійну відсіч татарським полчищам, оборону від набігів на Україну.
Дмитро Вишневецький — це український феодал польсько-литовської держави, хоч і не з тих, хто цілком влаштовував тогочасну адміністрацію, яка здебільшого відсувала українців від процесів управління. Мотивували це тим, зазначав М. Грушевський, що для католицької держави, якою була Литва, православні не можуть бути щирими слугами. Управління державою і пов’язані з цим привілеї тримало в своїх руках католицьке панство. А надання воєводської посади навіть такій надзвичайно заслуженій перед державою і шанованій особі, як Костянтин Острозький, викликало бурю невдоволення серед католицького магнатства. Тому українське панство збайдужіло до політичного життя, а займалося здебільшого власним благоустроєм. Але Дмитро Вишневецький не міг спокійно спостерігати, як на українські землі здійснювали грабіжницькі напади султанська Туреччина та Кримське ханство, як гинули міста і села, а тисячі одновірців гнали в полон. У цій ситуації польсько-литовський уряд виявився безсилим. Всі оборонні заходи литовське князівство спрямувало лише на зміцнення окремих замків на південному пограниччі.
Дмитро Вишневецький мав намір виступити в похід проти загарбників. Та обережний король стримував його, подекуди заради власного спокою, а здебільшого — зв’язаний обіцянкою перед кримським ханом Девлет-Гіреєм.
Минуло два роки від часу призначення Вишневецького старостою. Отримавши чергову відмову від польського короля про військове спорядження, він поставив ультимативну вимогу, загрожуючи в разі незгоди перейти на службу до московського царя або турецького султана. Можливо, прискорили таке рішення й особисті причини: невдале сватання до княжни Галешки Острозької. Не отримавши згоди короля, Вишневецький зібрав загін відданих йому людей і подався в степ. Згодом поселився в Бєлгороді, що належав тоді Туреччині.
II
Король, аби не втратити здібного воєначальника, послав гінця з проханням вернутися. Вишневецький повернувся до Черкас і приступив до здійснення давнішньої своєї мрії, а саме: спорудження військової фортеці, що надійно захищала б українські землі від нападників. На Дніпрі, серед численних порогів, на острові Хортиця вирішив Дмитро Вишневецький звести замок. Чому саме тут? Бо з півдня до України прилягала могутня Турецька держава, заснована на руїнах Візантії, яка забрала під свою опіку сусідні князівства — Сербію, Болгарію, Молдавію, а на сході — простяглися володіння Кримської Орди, що заснувалася тут із столицею в Бахчисараї.

(Закінчення в наступному номері)

У місті Тальне Черкаської області на центральній площі встановили єдиний в Україні пам’ятник чотирьом гетьманам — Івану Мазепі, Петру Дорошенку, Байді-Вишневецькому і Богдану Хмельницькому.
 Як повідомили УНІАН у прес-службі Тальнівської райдержадміністрації, над створенням скульптурної композиції працювала група художників, скульпторів та істориків, а реалізація проекту стала можливою завдяки сприянню та фінансовій підтримці місцевого благодійника Володимира Мовчана і народного депутата Геннадія Бобова.

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #43 за 25.10.2013 > Тема "Українці мої..."