Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ШТРАФ НА РАД╤ОСТАНЦ╤Ю ДРУЖИНИ САДОВОГО НАКЛАДЕНО ЗА ПОРУШЕННЯ МОВНИХ КВОТ
сума штрафу ПрАТ «Рад╕окомпан╕я Люкс» становить 50 520,00 грн.


РАДА ПРИР╤ВНЯЛА ПОРАНЕНИХ П╤Д ЧАС РЕВОЛЮЦ╤╥ Г╤ДНОСТ╤ ДО УЧАСНИК╤В БОЙОВИХ Д╤Й
Верховна Рада ухвалила урядовий закон про внесення зм╕н до закону "Про статус ветеран╕в в╕йни,...


УКРА╥НА ДЕМОНСТРУ╢ ДОСТАТНЬО СКРОМН╤ РЕЗУЛЬТАТИ У БОРОТЬБ╤ З КОРУПЦ╤╢Ю
Про це Ком╕сар ╢вропейського Союзу з питань ╓вропейсько╖ пол╕тики сус╕дства та перемовин ╕з...


У РОС╤╥ ЧИСЛО БАНКРУТСТВ НАБЛИЗИЛОСЯ ДО ╤СТОРИЧНОГО РЕКОРДУ
К╕льк╕сть збанкрут╕лих компан╕й в Рос╕╖ виросла в третьому квартал╕ 2017 року на три в╕дсотки...


ТЕРЕЗА МЕЙ СЬОГОДН╤ – ЦЕ РОНАЛЬД РЕЙГАН ВЧОРА
Прем’╓р Великобритан╕╖ сказала Пут╕ну все, що про нього дума╓ Зах╕д. На заход╕ знають, що...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2013 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#44 за 01.11.2013
Н╤ СМЕРТЬ, Н╤ ЧАС НЕ РОЗЛУЧИЛИ ╥Х…

Два кольори...

Вони завжди приходили удвох: високий, статний, поважний професор-укра╖н╕ст, письменник Олександр ╤ванович Губар ╕ вона — м╕н╕атюрна жвава ж╕ночка дещо екзотично╖ зовн╕шност╕ (бо тато — кита╓ць) — Майя Олександр╕вна Копитк╕на, дружина науковця.
Непросто було припустити, що цей шлюб планувався десь на небесах, — наст╕льки вони були несхожими. Майя Олександр╕вна — кор╕нна москвичка, яка понад сорок рок╕в свого життя взагал╕ не чула укра╖нського слова, вона й зараз обурю╓ться тим, що у Верховн╕й Рад╕ Укра╖ни «свобод╕вц╕» заважають виступати рос╕йською мовою (н╕бито в рос╕йськ╕й Держдум╕ в╕льно звучать мови нац╕ональних меншин), а для Олександра ╤вановича укра╖нська мова та л╕тература були сутн╕стю його життя, ╕ його навряд чи хвилювали б почуття тих народних обранц╕в, хто ними нехтував. А якщо розпод╕лити людей на ф╕зик╕в ╕ л╕рик╕в (це колись було модно) або ж «технар╕в» ╕ гуман╕тар╕╖в, то шляхи подружжя тут теж не перетиналися. Москвичка присвятила сво╓ життя громадському харчуванню, здобула середню ╕ вищу техн╕чну осв╕ту ╕ досягнула чималих кар’╓рних усп╕х╕в — об╕ймала посаду заступника директора тресту ╖далень одного ╕з район╕в м╕ста, в ╖╖ п╕дпорядкуванн╕ було 55 ╖далень разом з ╖хн╕ми ф╕л╕алами, 10 рок╕в пропрацювала директором ╖дальн╕ при Держбанку СРСР, була депутатом райради трьох скликань, у той час як щирий укра╖нець Олександр ╤ванович бродив житт╓вими стежинами великих митц╕в слова, з╕ставляв, узагальнював, робив в╕дкриття ╕ д╕лився ус╕м цим з╕ студентами та читачами.
Вони були представниками р╕зних св╕т╕в, ╕ я ╖х мимовол╕ пор╕внювала ще з одн╕╓ю парою (бо удвох редакц╕ю газети не в╕дв╕дував б╕льше н╕хто) — поетом Михайлом Т. ╕ його дружиною, що «ощасливила» л╕тератора, коли тому було вже п╕д с╕мдесят рок╕в. Цей шлюб тривав недовго — м╕й давн╕й товариш Михайло помер в╕д серцевого нападу, а «молода» вдова м╕сяц╕в через два привела в його квартиру ╕ншого чолов╕ка, з яким теж уклала шлюб та вол╕ла н╕коли не розлучатися.
Але ж пом╕ж Олександром ╤вановичем та Май╓ю Олександр╕вною було таки щось ╕нше: вони нагадували десятикласник╕в, ошелешених першим, ще не зв╕даним почуттям, хоча обо╓ вже мали с╕м’╖, д╕тей ╕ не були повн╕стю в╕льними в╕д попередн╕х стосунк╕в. Все вир╕шила випадкова зустр╕ч на кримському пляж╕, де опинилася в╕дпов╕дальна прац╕вниця в перший же день при╖зду до санатор╕ю. А попереду було ст╕льки сп╕льних в╕дпочинк╕в, як╕ тривали майже все л╕то! Вт╕м, Май╖ Олександр╕вн╕ було що втрачати: в Москв╕ вона мала хорошу, одержану нею квартиру, мала чолов╕ка ╤вана Копитк╕на, за плечима у якого — художн╓ училище ╕ пол╕граф╕чний ╕нститут ╕ який нин╕ ╓ академ╕ком ╕нформац╕йних наук. Та картини його Майю не вражали, вона жила сво╖м окремим життям. Там же залишились ╕ дв╕ донечки — Наталя та трир╕чна Оля, що вже говорити про престижну роботу…
Та Олександр ╤ванович, з’ясовуючи стосунки з ╤ваном ╤вановичем, заявив: вона у мене працювати не буде. ╤ Майя Олександр╕вна з головою поринула в життя свого нового коханого чолов╕ка ╕, зда╓ться, розчинилася в ньому. Разом побували вони в Ки╓в╕, Харков╕, Львов╕, Дн╕пропетровську, Черн╕вцях, де в╕н колись навчався ╕ працював, у Шевченк╕вських м╕сцях, — всюди, куди Олександра ╤вановича запрошували на р╕зноман╕тн╕ заходи, а також у редакц╕ях, видавництвах, нав╕ть на з’╖зд╕ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни у Ки╓в╕. ╤ де вони б не були, скр╕зь звучало укра╖нське слово, до якого ж╕нка дедал╕ б╕льше призвичаювалася. А це було для не╖ не зайвим, бо пан╕ Май╖ доводилося друкувати на машинц╕ вс╕ рукописи чолов╕ка, зм╕ст яких вона не лише розум╕ла, але й могла заперечити чи посперечатися з того чи ╕ншого приводу. Вона й зараз в╕льно, з непоганою вимовою чита╓ укра╖нськ╕ тексти, а ось говорити мовою чолов╕ка ╖й важкувато.
Про те, яку роль в╕д╕гравала дружина в його творчому житт╕, св╕дчили посвяти на книгах, зроблен╕ рукою Олександра ╤вановича: «Любимой дорогой моей Маечке, Майчонку, которая не только вдохновляла ╕ «подгоняла» меня в работе над сценарием, но отдала много пота и крови в подготовке и написании книги», «Жене, помощнице и вдохновителю, с которой вместе страдали и радовались в работе над этой книгой» тощо. Москвичц╕ з китайським кор╕нням доводилося ╕ перекладати книги чолов╕ка рос╕йською мовою, це вона п╕дготувала до друку його б╕бл╕ограф╕чний покажчик на 65 стор╕нках — у не╖ просто не було ╕ншого життя, ╕ вона його не хот╕ла. Нав╕ть коли Олександр ╤ванович вирушав на лекц╕╖ до студент╕в чи слухач╕в курс╕в п╕двищення квал╕ф╕кац╕╖ (а працював в╕н у трьох м╕сцях), дружина ╖хала з ним ╕ була десь поряд: ходила в магазини, в╕дпочивала на лавочц╕, бо удвох же на лекц╕ю не п╕деш!
Так ╕ прол╕тали щаслив╕ дн╕ Май╖ Олександр╕вни, а всього — понад 25 рок╕в, ╕ тривало це, поки чолов╕к не занедужав. То був 2003 р╕к. У професора спочатку забол╕ли ноги, ╕, щоб в╕н м╕г якось завершити навчальний р╕к, маленька тенд╕тна ж╕нка допомагала йому добиратися до м╕сця роботи, не шкодуючи свого скромного ф╕зичного ресурсу.
Пот╕м вони ╖здили т╕льки в л╕карн╕ на р╕зноман╕тн╕ процедури, що виявилися неефективними. Тепер Майя Олександр╕вна була заклопотана пошуками найкращих л╕кар╕в, та судинна патолог╕я залишала дедал╕ менше над╕й на одужання.
За к╕лька м╕сяц╕в усе ск╕нчилося. Майя Олександр╕вна втратила не т╕льки чолов╕ка, але ╕ смисл життя, його наповнен╕сть, бо поряд — н╕ д╕тей, н╕ онук╕в, бо вона розчинилася в ньому одному, якого б╕льше не було. Та були його творч╕сть, його плани, його пам’ять, про яку треба було потурбуватися хоча б тому, щоб не з’╖хати з глузду.
За ╖╖ ╕де╓ю в ТНУ було облаштовано аудитор╕ю Олександра Губаря (недарма ж в╕н пропрацював там понад 30 рок╕в). Дружина науковця передала туди всю його величезну б╕бл╕отеку (понад 3 тисяч╕ книг): «Щоб книги продовжували працювати, а не покривалися пилом». Вона «проштовхувала» його статт╕, що були доречними у зв’язку з тими чи ╕ншими датами, ходила, як ╕ колись вони разом, до «Кримсько╖ св╕тлиц╕» та «Голоса Крыма», щось пропонуючи, ╕ на шпальтах цих газет письменник продовжував сво╓ життя. А коли в ун╕верситет╕ одержала недоплачен╕ колись чолов╕ков╕ к╕лька тисяч, загор╕лась думкою видати його рукопис, присвячений Тичин╕ ╕ Подвойському, який 20 рок╕в пролежав у стол╕. Пот╕м сама, буква до букви, кома до коми, зв╕рила з ним наб╕р майбутньо╖ книги, зд╕йснений з допомогою Всеукра╖нського ╕нформац╕йно-культурного центру. А коли книга вийшла, Майя Олександр╕вна розсилала ╖╖ по музеях, б╕бл╕отеках, друзях чолов╕ка, нащадках геро╖в досл╕джень письменника, пот╕м одержувала листи-в╕дгуки, знову в╕дчуваючи себе потр╕бною ╕ важливою людиною, на яку, можливо, дивиться тепер ╖╖ чолов╕к ╕з зоряного неба.
Завдяки Май╖ Олександр╕вн╕ не залишилося непом╕ченим ╕ 90-р╕ччя з дня народження О. Губаря. Пройшли з цього приводу заходи, з’явилися публ╕кац╕╖, зокрема в «Голосе Крыма», адже в останн╕ роки життя кримськотатарська культура та л╕тература стали для письменника не менш важливими, н╕ж сво╖ р╕дн╕. Особливо резонансними були його прац╕, присвячен╕ Агатангелу Кримському, зб╕рку твор╕в якого, укладену Олександром Губарем, з його вступним словом було видано трьома мовами. Тож увесь цей час вдячн╕ прац╕вники кримськотатарсько╖ газети передплачують ╖╖ Май╖ Олександр╕вн╕.
Озираючись в далеке минуле, моя сп╕врозмовниця згаду╓ в╕йну, бомбардування, що, до реч╕, не ставало на завад╕ н╕ робот╕ московських завод╕в ╕ фабрик, н╕ навчанню д╕тей. З’явився лише додатковий обов’язок — праця на трудовому фронт╕, а саме: риття окоп╕в, спорудження укр╕плень. В╕д цього не зв╕льнявся н╕хто. Май╖на мати, Мар╕анна Васил╕вна Алекс╓╓ва, хоча ╕ була ╕нвал╕дом п╕сля операц╕╖, працювала разом з ╕ншими. А тата, артиста цирку, акробата Д╕н Дз╕ М╕на вислали невдовз╕ п╕сля народження дочки на Далекий Сх╕д за те, що був… китайцем. Так в╕н назавжди випав ╕з життя дружини ╕ сво╓╖ дитини. Щоправда, одного разу тато зателефонував матер╕, розпов╕в, що теж став ╕нвал╕дом, та у то╖ вже був ╕нший чолов╕к, ╕ Мар╕анна Васил╕вна в╕дпов╕ла, що на зустр╕ч не оч╕ку╓, бо не в змоз╕ утримувати хвору людину, сама потребу╓ допомоги. Так ╕ помер Д╕н Дз╕ М╕н десь на чужин╕, життя якого скал╕чила пол╕тика чужо╖ для нього держави, ╕ т╕льки розкос╕ оч╕ у дочки та онучок нагадують про те, що в╕н був колись на св╕т╕.
Довге життя — багато вражень ╕ спогад╕в. 1 листопада Май╖ Олександр╕вн╕ виповню╓ться 80 рок╕в. Вона вже не така жвава ╕ чорнява, якою запам’яталася, але активна ╕ натхненна, особливо коли згаду╓ Олександра ╤вановича, хоча ╕нод╕ на оч╕ й навертаються сльози. Сьогодн╕ вона живе за них обох, ╕ ми бажа╓мо, щоб ╖╖ життя у доброму здоров’╖ тривало ще довго-довго.
Для мене Майя Олександр╕вна — вз╕рець дружини, найкращо╖, найв╕ддан╕шо╖, ╕ до ц╕╓╖ ╖╖ м╕с╕╖ я ставлюся з особливим трепетом. Можливо, тому, що теж довелося бачити р╕зне. Особливо боляче згадувати останн╕ дн╕ одного в╕домого кримського поета ╕ письменника, редактором книг якого я колись була, а ще — ми просто товаришували. В╕н мав красуню-дружину, медика за фахом. Пам’ятаю рядки присвячених ╖й в╕рш╕в, адже разом вони були все життя. М╕й товариш, заслужений фронтовик, в╕дома в Криму людина, теж любив гуляти п╕шки, ╕ незабаром ходити для нього теж стало важко — це, як я тепер розум╕ю, було пов’язане ╕з проблемами з кровопостачанням, склеротичними явищами, чому посприяла прихильн╕сть поета до спиртного, що лилося р╕кою п╕д час регулярних дружн╕х заст╕ль.
Не побачивши його п╕д час святкування Дня Перемоги, я з букетом червоних гвоздик по╖хала до ветерана додому. На дзв╕нок н╕хто не в╕дпов╕в, а б╕ля вх╕дних дверей мене застали дружина ╕з сином. Коли ми ув╕йшли в квартиру, я була приголомшена побаченим: чолов╕к лежав у л╕жку в дерматинов╕й чорн╕й куртц╕, його борода та сиве волосся (якого майже не було) доросли до пояса, в╕н мене взагал╕ не вп╕знав, а дружина зам╕сть л╕к╕в принесла йому п╕вл╕трову пляшку гор╕лки. ╥╖ ╕ спустошував хворий лежачи, взагал╕ без закуски.
— Я приношу йому щодня по пляшц╕, — пояснила мен╕ колишня зав╕дувачка медично╖ лаборатор╕╖. А на мо╓ запитання, що говорять л╕кар╕, пов╕домила, що до них н╕хто не звертався, бо «госп╕таль далеко ╕ мен╕ важко туди ╖здити».
Але ж буд╕вля, де жило подружжя, примика╓ до територ╕╖ Республ╕кансько╖ кл╕н╕чно╖ л╕карн╕ ╕м. Семашка, м╕ж ними — лише вузенька дор╕жка, це не дал╕, н╕ж ларьок з оковитою! Я готова була прямо на ранок б╕гти туди, б╕гти куди завгодно, аби лише не жити з усв╕домленням, що дорогу мен╕ людину добивають гор╕лкою. Та мо╖ пропозиц╕╖ не зац╕кавили н╕ дружину, н╕ сина, москвича, теж л╕тератора, мого однол╕тка. ╤ чи могла я суперечити ╖хн╕й вол╕?
Б╕льше поета живим я не бачила, а помпезн╕ прощальн╕ церемон╕╖ лише посилювали обурення. В╕н був з того ж року, що ╕ Олександр Губар, в тому ж в╕ц╕ ╕ зак╕нчив св╕й житт╓вий шлях. Ось т╕льки дружина йому трапилася ╕нша. Н╕кому берегти його пам’ять, ╕ не знаю, чи, окр╕м мо╓╖ в одному ╕з кримських журнал╕в, була хоча б якась присвячена йому публ╕кац╕я. В н╕й я пропонувала один ╕з провулк╕в, де пройшла юн╕сть поета, назвати його ╕менем…
А Майя Олександр╕вна домоглася б, якби це стосувалося ╖╖ чолов╕ка. Час ╕стини все розставив по сво╖х м╕сцях, той страшний час, який з ус╕х зрива╓ маски ╕ оголя╓ людську душу.
Прац╕вники нашо╖ редакц╕╖ ╕ друз╕ Олександра Губаря бажають пан╕ Май╖ всього, чого м╕г побажати ╖й лише коханий чолов╕к, як, наприклад, у ц╕й лист╕вц╕: «Будь завжди рад╕сною, здоровою, щасливою, моя кв╕точко, моя кохана, красива, чиста!».
Жив╕ть довго ╕ щасливо, Май╓ Олександр╕вно, ╕ не сумуйте, бо ви ма╓те багато в╕дданих друз╕в, як╕ здатн╕ оц╕нити ваш ж╕ночий подвиг!

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2013 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12472

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков