"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2013 > Тема "Душі криниця"
#44 за 01.11.2013
ГОЛОВНА П╤СНЯ УКРА╥НИ
Галина Вишневська
Джерела
Шановна редакц╕╓! Перший р╕к передплачую «Кримську св╕тлицю». Ран╕ше лише чула про не╖, сп╕вчувала ваш╕й боротьб╕ за ╖╖ виживання. Передплатила, щоб п╕дтримати, та не думала, що отримаю в╕д не╖ таку св╕тлу рад╕сть. Сердечно дякую колективов╕ за подвижницьку працю! Разом з тим надсилаю к╕лька сво╖х статей, як╕, як мен╕ зда╓ться, в╕дпов╕дають спрямуванню «Св╕тлиц╕». Бажаю здоров’я й усп╕х╕в в ус╕х починаннях! Галина ВИШНЕВСЬКА, кандидат ф╕лолог╕чних наук, доцент, м. Ки╖в
Основними атрибутами нац╕╖ ╓ герб, г╕мн ╕ прапор. Герб Укра╖ни ма╓ дуже глибоке кор╕ння. Це тризуб – родовий герб Ки╖вського княз╕вського роду Рюрикович╕в, у найдовершен╕ш╕й сво╖й форм╕ збережений на монетах князя Володимира Великого. Походження укра╖нського г╕мну, як ╕ прапора, не таке вже й давн╓. До реч╕, найдавн╕ший у св╕т╕ англ╕йський г╕мн. В╕н дату╓ться 1774 роком, а б╕льш╕сть ╓вропейських державних г╕мн╕в були створен╕ у Х╤Х стол╕тт╕. Саме тод╕ й укра╖нц╕ почали шукати п╕сню, яка б стала ознакою нац╕онально╖ ╕дентиф╕кац╕╖. Вперше така потреба постала п╕д час Весни народ╕в у 1848 роц╕. На Всеслов’янському з’╖зд╕ у Праз╕ укра╖нц╕ за в╕дсутност╕ оф╕ц╕йного г╕мну сп╕вали «Многая л╕та». На нац╕ональних ман╕фестац╕ях того часу в Галичин╕ залюбки сп╕вали складену Юл╕аном Добриловським (1760-1825) п╕сню «Дай Боже, в добрий час» ╕ тв╕р ╤вана Гушалевича (1823-1903) «Мир вам, браття, вс╕м приносим», визнаний Головною руською радою у Львов╕ (1848) як нац╕ональний г╕мн галицьких укра╖нц╕в. Карпатськ╕ укра╖нц╕ сп╕вали п╕сню Олександра Духновича (1803-1865) «Я русин бив, есьм ╕ буду». А на центральних ╕ сх╕дних землях роль нац╕онального г╕мну довгий час в╕д╕гравав «Запов╕т» Тараса Шевченка. Першим композитором, який поклав його на музику, був священик Михайло Вербицький. В╕н народився 4 березня 1815 року в сел╕ Яв╕рник Руський, що неподал╕к в╕д м╕ста Перемишля (нин╕ Польща), в с╕м’╖ священика. Ще за життя Вербицький здобув визнання як творець улюблених ╕ популярних хор╕в, солосп╕в╕в ╕ театрально╖ музики. Кантата-поема Вербицького «Запов╕т» прозвучала на святковому шевченк╕вському концерт╕ у Львов╕ у 1868 роц╕. Ц╕каво, що в цьому концерт╕ було виконано ще один «Запов╕т» для чолов╕чого хору, тенора, соло в супровод╕ фортеп╕ано. Це був тв╕р молодого, майже н╕кому нев╕домого тод╕ композитора з Ки╓ва Миколи Лисенка, який в╕дгукнувся на пропозиц╕ю льв╕всько╖ ╕нтел╕генц╕╖ написати хор на слова Шевченка. Ось так символ╕чно перетнулися творч╕ шляхи двох корифе╖в – зачинателя укра╖нсько╖ профес╕йно╖ музики в Галичин╕ ╕ фундатора укра╖нсько╖ школи. З цього часу розпочалася музична шевченк╕ана, що охоплю╓ понад п╕втисяч╕ твор╕в, авторами яких стали не т╕льки укра╖нськ╕ композитори (загалом б╕льше 120). Т╕льки одного «Запов╕ту» нал╕чу╓ться понад 50 музичних ╕нтерпретац╕й у р╕зних жанрах – в╕д п╕сн╕ до симфон╕чно╖ поеми. Спершу це була сольна п╕сня, яка незвично швидко спопуляризувалася. У 80-х ╕ 90-х роках Х╤Х стол╕ття ╖╖ сп╕вали майже на кожному концерт╕ й урочистост╕, а п╕сля ╖╖ переробки для хору вона стала нац╕ональним г╕мном. Нац╕ональний г╕мн «Ще не вмерла Укра╖на» вперше прозвучав 10 березня 1865 року в Перемишл╕ на першому в Зах╕дн╕й Укра╖н╕ шевченк╕вському концерт╕. П╕сля прем’╓ри п╕сня стала наст╕льки популярною, що вважалась народною. Насправд╕ ж слова до нац╕онального г╕мну «Ще не вмерла Укра╖на» написав Павло Чубинський (1839-1884) родом ╕з Борисполя на Ки╖вщин╕. Його товариш засв╕дчував, що на одн╕й ╕з зустр╕чей ки╖всько╖ громади з сербами в дом╕ на Велик╕й Васильк╕вськ╕й сп╕вали сербську п╕сню, в як╕й були слова: «Серце б╕е и кров л╕е за свою свободу». Чубинський раптом зник, а згодом повернувся з текстом «Ще не вмерла Укра╖на». Не виключено, що на наш г╕мн мав вплив польський «Марш Домбровського», б╕льше в╕домий за верс╕╓ю «╤еszсzе Роlska nie zginеla» («Ще не вмерла Польща»), почутий Чубинським в╕д польських засланц╕в (в╕домо, що за народницьку пропаганду в╕н був засланий в Архангельську губерн╕ю). У Х╤Х стол╕тт╕ польськ╕ революц╕йн╕ в╕яння були популярними серед багатьох поневолених ╕мпер╕ями народ╕в. Так, прим╕ром, мотиви «Маршу Домбровського» були у словацьк╕й та болгарськ╕й музичн╕й традиц╕╖. Текст Чубинського вперше було опубл╕ковано у грудневому числ╕ часопису «Мета», який фактично вийшов у с╕чн╕ 1864 року, ╕ незабаром був покладений на музику Вербицьким. Ця потужна патр╕отична композиц╕я одразу набула величезно╖ популярност╕ серед всього св╕домого укра╖нства. Спочатку вона поширювалася в численних переписах, а була надрукована значно п╕зн╕ше – у зб╕рнику «Кобзар» у Львов╕ в 1885 р. В роки Першо╖ св╕тово╖ в╕йни г╕мн П. Чубинського – М. Вербицького побачив св╕т у зб╕рнику укра╖нських бойових п╕сень – «Сп╕ванику великих дн╕в» за редакц╕╓ю Богдана Лепкого. Зд╕йснене у В╕дн╕ його видання роздавали укра╖нським воякам австр╕йсько╖ арм╕╖ та полоненим рос╕йсько╖ арм╕╖ укра╖нсько╖ нац╕ональност╕ в таборах полонених у Австр╕╖ та Н╕меччин╕. Незважаючи на те, що Укра╖нська нац╕ональна рада у 1918 р. вир╕шила виконувати в Галичин╕ старий г╕мн о. ╤. Гушалевича «Мир вам, браття, вс╕м приносим», громадськ╕сть та укра╖нськ╕ с╕чов╕ стр╕льц╕ на оф╕ц╕йних святах послуговувалися лише г╕мном П. Чубинського – М. Вербицького «Ще не вмерла Укра╖на». Перше виконання п╕сн╕ «Ще не вмерла Укра╖на» як державного г╕мну в╕дбулося в ╕сторичний момент – у день проголошення в Ки╓в╕ самост╕йност╕ Укра╖ни 22 с╕чня 1918 р., коли Укра╖нська Центральна Рада проголосила IV Ун╕версал. Присутн╕ в╕дсп╕вали врочисто, навкол╕шки, «Запов╕т» Т. Шевченка та п╕сню-г╕мн «Ще не вмерла Укра╖на». Через р╕к, п╕сля об’╓днання 22 с╕чня 1919 р. УНР ╕ ЗУНР, п╕сня стала оф╕ц╕йним г╕мном на вс╕й територ╕╖, охоплен╕й укра╖нською державн╕стю. Згодом, 15 березня 1939 року ╖╖ було прийнято державним г╕мном Карпатсько╖ Укра╖ни. П╕сля поразки укра╖нц╕в у буд╕вництв╕ незалежно╖ держави у 1917-1920 рр. г╕мн «Ще не вмерла Укра╖на» б╕льшовицька влада визнала проявом злочинного нац╕онал╕зму. Роль г╕мну на вс╕й територ╕╖ ново╖ ╕мпер╕╖ в╕дтод╕ виконував «╤нтернац╕онал», а з 1944 р. – Г╕мн Радянського Союзу. Одначе для розпорошено╖ по р╕зних кра╖нах св╕ту багатотисячно╖ укра╖нсько╖ ем╕грац╕╖, причетно╖ до незалежницьких змагань того часу, п╕сня «Ще не вмерла Укра╖на» залишалася символом над╕╖ на воскрес╕ння самост╕йно╖ держави. Лунала вона й на вс╕х урочистих зустр╕чах ╕ у тих м╕сцевостях Польщ╕, де поселилися колишн╕ вояки Арм╕╖ УНР. Мешканц╕ Зах╕дно╖ Укра╖ни, зокрема члени культурно-осв╕тн╕х товариств з╕ Львова та Перемишля, в╕дв╕дуючи село Млини п╕д Перемишлем, молилися за душу о. Михайла Вербицького в м╕сцев╕й церкв╕, в як╕й композитор ╕з 1856 р. був священиком ╕ де на церковному цвинтар╕ покояться його тл╕нн╕ останки. Згодом за д╕╓во╖ участ╕ льв╕вського чолов╕чого хору «Бандурист» тут споруджено пам’ятник, який освячено 17 червня 1934 р. У цей самий час в╕дбувалася ╕нша символ╕чна та н╕ким не передбачувана под╕я. Церкву в Яв╕рнику Руськ╕м, у як╕й був охрещений Михайло Вербицький, розмалювали виходець ╕з Полтавщини, ад’ютант Симона Петлюри, власник ╕конописно╖ роб╕тн╕ «В╕дродження» у Перемишл╕, полковник Борис Пал╕й-Не╖ло та виходець ╕з ╢лисаветграда, старшина Арм╕╖ УНР Павло Запор╕зький (до реч╕, вони були авторами розпис╕в ряду ╕нших церков Надсяння). П╕сля траг╕чних п╕сляво╓нних депортац╕й укра╖нц╕в ╕з Надсяння, Лемк╕вщини, Холмщини та П╕дляшшя у Млинах не стало кор╕нного населення. Церкву було перетворено на костел, а могилою композитора оп╕кувалась Мар╕я ╤ванник, 1912 р. н., яку доля зберегла в╕д переселень. У 1989 роц╕ молебн╕ над могилою М Вербицького в╕дновлено. По л╕тах небуття пам’ять композитора пошановують укра╖нц╕ Перемишля ╕ околиць, а також гост╕ з Укра╖ни, колишн╕ мешканц╕ Млин╕в, численна укра╖нська громада ╕з сус╕дньо╖ Явор╕вщини, Льв╕вщини, в тому числ╕ вих╕дц╕ ╕з Закерзоння, тобто Посяння, Лемк╕вщини, Холмщини, П╕вденного П╕дляшшя, Любач╕вщини. Врешт╕ майже одночасно з Помаранчевою революц╕╓ю в Укра╖н╕ тривала п╕дготовка до урочистого в╕дзначення 190-о╖ р╕чниц╕ в╕д дня народження композитора. Заходами Перемишльсько╖ консистор╕╖ та Льв╕всько╖ державно╖ адм╕н╕страц╕╖ на могил╕ визначного митця споруджено каплицю-пантеон. Г╕рко, однак, усв╕домлювати, що могила Вербицького знаходиться не в Укра╖н╕, а в ╕нш╕й держав╕, що м╕сто Перемишль, яке було столицею руського уд╕льного княз╕вства, пров╕дним центром укра╖нсько╖ культури на зах╕дних землях Руси-Укра╖ни ще з раннього середньов╕ччя, стал╕нською комун╕стичною владою п╕сля зак╕нчення Друго╖ св╕тово╖ в╕йни було подароване Польщ╕, як ╕ вся територ╕я уздовж р╕ки Сян (Надсяння), Холмщина, П╕дляшшя, Лемк╕вщина ╕ Любач╕вщина. П╕сня «Ще не вмерла Укра╖на», яка стала укра╖нським г╕мном на початку ХХ стол╕ття, п╕дтвердила св╕й нац╕ональний статус п╕сля референдуму 1 грудня 1991 року, коли Укра╖на стала незалежною державою. Оф╕ц╕йний текст Державного Г╕мну Укра╖ни був прийнятий Верховною Радою 7 березня 2003 року, в╕н звучить так:
Ще не вмерла Укра╖ни ╕ слава, ╕ воля, Ще нам, браття молод╕╖, усм╕хнеться доля. Згинуть наш╕ вор╕женьки, як роса на сонц╕. Запану╓м ╕ ми, браття, у сво╖й сторонц╕. Присп╕в: Душу й т╕ло ми положим за нашу свободу ╤ покажем, що ми, браття, козацького роду. Традиц╕йна верс╕я Г╕мну: 1. Ще не вмерла Укра╖на, н╕ слава, н╕ воля, Ще нам, браття молод╕╖, усм╕хнеться доля. Згинуть наш╕ вор╕женьки, як роса на сонц╕. Запану╓м ╕ ми, браття, у сво╖й сторонц╕. Присп╕в: Душу й т╕ло ми положим за нашу свободу ╤ покажем, що ми, браття, козацького роду. 2. Станем, браття, вс╕ за волю, в╕д Сяну до Дону, В р╕дн╕м краю панувати не дамо н╕кому; Чорне море ще всм╕хнеться, д╕д Дн╕про зрад╕╓, Ще на наш╕й Укра╖н╕ доленька насп╕╓. 3. А завзяття й праця щира свого ще докаже, Ще ся вол╕ в Укра╖н╕ п╕снь гучна розляже, За Карпати в╕д╕б’╓ться, згомонить степами. Укра╖ни слава стане пом╕ж народами.
ТИМ ЧАСОМ...
Каб╕нет М╕н╕стр╕в ма╓ вир╕шити питання спорудження пам’ятника автору тексту Державного г╕мну Укра╖ни Павлу Чубинському в м╕ст╕ Бориспол╕ Ки╖всько╖ област╕. В╕дпов╕дне доручення Президент В╕ктор Янукович дав за п╕дсумками ви╖зного зас╕дання Ради рег╕он╕в у Бориспол╕, ╕нформу╓ прес-служба Глави держави. «Дуже добре, що його (питання буд╕вництва пам’ятника) рег╕он вин╕с на державний р╕вень... ╤, безумовно, Миколо Яновичу, треба буде приймати це р╕шення Каб╕нету М╕н╕стр╕в, я маю на уваз╕, допомагати», — сказав Президент.
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 01.11.2013 > Тема "Душі криниця"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12490
|