Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2013 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 08.11.2013
ЗЛОЧИН №1 ХХ СТОЛ╤ТТЯ

Кривав╕ уроки ╕стор╕╖...

З давн╕х-давен повелося, що кожен монарх – фараон, ╕мператор, король, цар, султан ╕ т. п. вважалися особливими персонами у держав╕ ╕ користувалися необмеженою владою. Моно – означа╓ один. А якщо «один», то й незвичайний. А якщо «особливий», то й божественний, недоторканний. Християнська церква, наприклад, канон╕зувала царя, визнаючи його як помазаника Божого. «Вся влада в╕д Бога», – ц╕╓ю ╕стиною колись жили. Та б╕льшовики на чол╕ з Лен╕ним в╕дкинули рел╕г╕ю, в╕докремили ╖╖ в╕д держави. А значить, ╕ «помазаника Божого» — царя поставили поза законом.
Микола ╤╤, син Олександра ╤╤╤, ставши царем у 26 рок╕в, одружився з датською принцесою Ал╕сою Гессенською, внучкою королеви В╕ктор╕╖. Колишня лютеранка стала «православною великою княгинею Олександрою Федор╕вною». П’ять рок╕в вони знали одне одного, листувалися, а пота╓мн╕ почуття-спогади залишили у щоденниках. До наших дн╕в збереглося 50 об’╓мних зошит╕в ╕з записами нам╕сника престолу та його дружини.
«Чудный, незабвенный день в моей жизни, день моей помолвки с дорогой, ненаглядной моей Алекс»1, — писав щасливий Микола ╤╤ у щоденнику.
«Любовь захвачена в плен, я связала ей крылья. Больше она не скроется, не улетит от нас…». «Ты — мой, будь уверен. Ты заперт в моем сердце, ключик потерян, и тебе придется остаться там навсегда», — в ун╕сон в╕дпов╕дала Алекс2.
Сво╓ кохання вони не приховували. Щасливу пару вс╕ бачили ╕ пишалися нею. «Я никогда не видел двух людей, так любящих друг друга и более счастливых, нежели они», — пов╕домляв в Англ╕ю герцог Йоркський.
При коронац╕╖ у Москв╕ 26 травня 1896 року, яка тривала п’ять годин, Микола ╤╤ п╕сля молебню почав сходження на олтар, щоб прийняти причастя. Важкий ланцюг ордена Андр╕я Первозванного вислизнув з ши╖ царя ╕ з гуркотом упав на п╕длогу.
— Дурний знак, — зашепот╕ла знать3, що й справдилося згодом.
Бо колесо ╕стор╕╖ та дол╕ царя закрутилося, зупинити його було неможливо.
Коли перед коронац╕╓ю Микола одягнув на голову дружини корону, а перукар прикр╕пляв ╖╖ до волосся д╕амантовою шпилькою, та раптом вислизнула. Голка вп’ялась у шк╕ру голови з такою силою, що ╕мператриця зойкнула, корона Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ в╕дразу ж завдала ╖й болю.
— Дурний знак, — прошепот╕ла знать. ╤ це був другий «дзв╕нок» дол╕.
Наступного дня п╕сля коронац╕╖ народ гуляв. На Хотинському пол╕, де в╕дбувалися торжества, з╕бралося понад 50 тисяч людей. Хтось вигукнув, що пива вистачить лише першим. П╕сля пан╕ки м╕сце святкування стало схожим на «поле битви», лазарети заповнилися постраждалими.
— Дурний знак, — пролунало уже серед народу.
…Бог ╓ Любов. Любов – це життя. В╕д щасливого кохання народжуються гарн╕ д╕ти. Протягом десяти рок╕в цариця народила чотирьох дочок – здорових, милих ╕ красивих. Старших назвали Ольгою ╕ Тетяною. Ольга – схожа на батька: м’яка, н╕жна, з╕ св╕тло-русявим волоссям ╕ син╕ми очима. Тетяна — на п╕втора року молодша, ближча до матер╕. Висока, струнка й елегантна, з темно-каштановим волоссям ╕ с╕рими очима, талановит╕ша в╕д старшо╖ сестри: грала на фортеп╕ано ╕ любила виходити у св╕т. Третя дочка – Мар╕я була найпом╕тн╕шою ╕з чотирьох сестер. Красуня з рожевими щ╕чками ╕ великими темно-син╕ми очима. Наймолодша Анастас╕я, маленька й коренаста, росла невгамовною: любила залазити високо на дерева, що викликало хвилювання у прислуги та батьк╕в.
Десять рок╕в дружина царя молила Бога, щоб послав ╖м спадко╓мця престолу. Молились цар ╕ весь рос╕йський народ. ╤ в 32 роки Олександра (Ал╕са, Алекс) народила хлопчика, якого назвали Олекс╕╓м. Проте з самого народження над дитиною нависла чорна хмара. В╕н був уражений «корол╕вською хворобою» — гемоф╕л╕╓ю. (Останн╕ сто рок╕в захворювання спостер╕галося у правлячих дворах Британ╕╖, Рос╕╖ та ╤спан╕╖. ╤ дос╕ вважа╓ться одн╕╓ю з важких незрозум╕лих генетичних хвороб). Кров цесаревича не згорталась. Будь-яка травма могла викликати поступове просочування кров╕ в м’язи й тканини. Мати була в розпач╕, коли улюблений син плакав ╕ благав: «Мама, помоги мне!». Одного разу, коли царська родина в╕дпочивала в Польщ╕, у хлопчика почалися страшн╕ бол╕. Дитина стогнала ╕ плакала з криком: «Когда я умру, это не будет так больно?». Одинадцять дн╕в ╕ ночей сид╕ла Олександра б╕ля л╕жка сина. ╥╖ волосся ╕з золотого перетворилося у сиве. Вс╕ вважали, що цесаревич вмира╓. Мати, втративши над╕ю на л╕кар╕в ╕ спас╕ння сина, наказала телеграфувати Григор╕ю Распут╕ну. Той в╕дпов╕в одразу: «Бог услышал Ваши молитвы. Не убивайтесь. Маленький не умрет». Через день крововилив припинився. Хлопчик вижив. Н╕хто не м╕г пояснити це раптове зц╕лення, п╕сля чого цариця перейнялася дов╕рою до та╓мничого «старця» Григор╕я, називаючи його «наш друг», ╕ в╕дчинила перед ним двер╕ сво╖х палац╕в.
Ц╕кавим ╓ лист Г. Распут╕на, який передчував св╕й к╕нець. «Я чувствую, что расстанусь с жизнью до 1 января. Если я буду убит простыми русскими мужиками, ты, царь, можешь ничего не бояться за детей своих, они будут царствовать в России еще сотни лет. Но если меня убьют бояре, то они 25 лет не смоют кровь мою… Они покинут Россию. Братья будут убивать братьев, и за 25 лет не останется бояр в стране. Царь земли русской, если ты услышишь звон колокола, который возвестит тебя, что Григорий убит, ты должен знать: если это будет твой родственник, который причинил мне смерть, тогда никто из твоей семьи, никто из твоих детей или родных не останется в живых, не пройдет и двух лет. Они будут убиты русским народом…»4.
Пророцтво Распут╕на збулося до найменших подробиць. Його убив родич царя Фел╕кс Юсупов, який у 29 рок╕в став ╓диним нащадком величезних скарб╕в ╕ багатшим за царя. П╕сля вбивства ви╖хав з Рос╕╖ ╕ зак╕нчив життя в маленькому будиночку поблизу Парижа.
В сумн╕й дол╕ царя Миколи ╤╤ значну роль в╕д╕грав ╕ Олександр Керенський – голова Тимчасового уряду. В╕н боявся авторитету монарха ╕ перешкодив йому п╕сля Лютнево╖ революц╕╖ ем╕грувати за кордон, куди запрошували Миколу ╤╤ дек╕лька кра╖н-союзниць. Царя ╕ його близьких вир╕шили в╕дправити подал╕ в╕д столиц╕ – у Тобольськ, що прискорило трагед╕ю с╕м’╖.
П╕сля жовтневого перевороту б╕льшовики не стояли осторонь дол╕ царя та його родини. За життям монарха полювали не один десяток рок╕в. Так, 10 березня 1918 року Лен╕н п╕дписав постанову РНК «Про висилку Михайла Романова, Н. Джонсона, М. Власова ╕ П. Л. Знамеровського в Пермську губерн╕ю». Цин╕зм б╕льшовик╕в не знав меж. Адже 9 березня стало в╕домо, що великий князь Михайло письмово в╕дмовився в╕д престолу. 12 червня «претендента» на царський престол Михайла Романова та його секретаря Н. Джонсона насильно вивезли вноч╕ з пермського готелю на Мотов╕л╕х╕нський завод ╕ там розстр╕ляли. Пот╕м опубл╕кували оф╕ц╕йн╕ в╕домост╕ про ╖хню н╕бито втечу.
Царя ╕ його с╕м’ю перевезли з Тобольська в м. ╢катеринбург. Охорону – царську гвард╕ю зам╕нили червоноарм╕йцями. Було очевидно, що хмари над родиною згущаються. Проте цар не проявляв активност╕ щодо втеч╕, вважаючи, що це – нижче його г╕дност╕.
Розпочавши громадянську в╕йну, вожд╕ б╕льшовизму сперечалися м╕ж собою: розстр╕ляти одного царя чи всю родину. Б╕льш╕сть схилялася до того, що потр╕бно влаштувати показовий судовий процес над рос╕йським самодержавством. Щоб, мовляв, весь св╕т побачив злочини династ╕╖ Романових перед «трудящимися». Лен╕н спочатку теж п╕дтримував цю точку зору, але пот╕м р╕зко зм╕нив ╖╖.
Соратниця ╤лл╕ча М. В. Феофанова розпов╕дала: «Владимир Ильич… восторженно сказал: «…только послушайте, что пишет Нечаев! Он говорит, что надо уничтожить всю царскую семью. Браво, Нечаев!». Сделав небольшую паузу, Владимир Ильич продолжил: «То, что не удалось осуществить этому великому революционеру, сделаем мы»5.
╤нший близький соратник «вождя» пов╕домля╓: «Совершенно забывают, — говорил Владимир Ильич, — что Нечаев обладал особым талантом… Достаточно вспомнить его ответ в одной листовке, когда на вопрос – «Кого же надо уничтожать из царствующего дома?» — Нечаев дает точный ответ: «Всю большую ектению». Ведь это сформулировано так просто и ясно… Все знали, что на большой ектений вспоминается весь царствующий дом, все члены дома Романовых. Кого же уничтожить из них? – спросит себя самый простой читатель. – Да весь дом Романовых, — должен бы дать себе ответ. Ведь это просто до гениальности!»6.

ЗРЕЧЕННЯ

Чи справд╕ так складалися ╕сторичн╕ обставини, що зречення рос╕йського ╕мператора царя Миколи ╤╤ престолу (династ╕я про╕снувала понад 300 рок╕в, за трон загинули м╕льйони людей) зумовлене важливою необх╕дн╕стю? В радянськ╕ часи, послуговуючись на «Краткий курс истории КПСС», ╕сторики в один голос тараторили, що це — д╕йсно об’╓ктивна ╕сторична потреба; революц╕йна творч╕сть народних мас, як╕ стомилися в╕д ╕мпер╕ал╕стично╖ в╕йни. Т╕ н╕сен╕тниц╕ радянська професура верзла на студентських лекц╕ях, закарбовувала в п╕дручниках.
Ми ж подамо под╕╖, як╕ насправд╕ мали м╕сце в той пер╕од; без прикрас ╕ вигадок.
У вс╕ часи за владу боролися. В╕дкрито й агресивно, зухвало ╕ цин╕чно, лицем╕рно ╕ п╕дступно, хитро й розумно. Перемагав сильн╕ший, у якого краща команда. Сильного поважали, перед ним схиляли голову. Слабким сп╕вчували або ж знищували ╖х. Морально, а часто ф╕зично.
Чи ж була такою в╕дсталою Рос╕я, феодальна й незграбна, як це втовкмачувалося у «зоряний» комун╕стичний час? Ц╕лком, н╕. Нав╕ть Лен╕н написав фундаментальну працю «Развитие капитализма в России». А п╕сля проведення радикальних реформ прем’╓р-м╕н╕стром Столип╕ним кра╖на пос╕дала четверте м╕сце в св╕т╕ за економ╕чним розвитком та житт╓вим р╕внем. Отже, жодних причин на зречення в╕д престолу у царя Миколи ╤╤ не було.
Кр╕м того, в нього стояла «под ружьем» 15-м╕льйонна арм╕я з досв╕дченими генералами ╕ оф╕церами. Козач╕ корпуси та гвард╕я, в╕ддан╕ «государю-императору». Ще вс╕ пам’ятали 1913 р╕к, коли гранд╕озно святкували 300-р╕ччя династ╕╖ Романових. Молебн╕ ╕ тости, прив╕тання й фе╓рверки лунали майже м╕сяць. Напередодн╕ Першо╖ св╕тово╖ в╕йни Рос╕я була могутньою державою, як н╕коли7.
Не минуло й чотирьох рок╕в, як вектор усп╕ху ╕ тр╕умфу в╕д родини царя повернувся на 180 градус╕в. 2 березня 1917 року о 10 годин╕ ранку у вагон╕ царського потяга прозвучало «зречення в╕д престолу»8.

Олександр СЕРЕДЮК,
доктор ф╕лософ╕╖, письменник
м. Луцьк

Л╤ТЕРАТУРА
1. Рог Е. Ошибка императора. «Личности», №4, 2007. – С. 6-7.
2. Там само.
3. Там само.
4. Там само. – С. 6.
5. Истоки зла (тайна коммунизма). – Минск, 2002. — С. 67.
6. Там само. – С. 68.
7. Там само. – С. 17.

(Продовження в наступному номер╕)

Юр╕й МУШКЕТИК
БУФЕТ

ОПОВ╤ДАННЯ

У в╕с╕мдесятих роках мене включили в групу для по╖здки до Парижа на святкування двохсотр╕ччя Велико╖ французько╖ революц╕╖. Оф╕ц╕йна делегац╕я в╕длет╕ла ран╕ше, а наш╕й, маленьк╕й, туристичн╕й, за тод╕шн╕ми порядками довго морочили голови з в╕зами, й коли ми прилет╕ли, святкування, власне, вже зак╕нчилося. Квитки ж у нас — туди й назад, — отже, вилет╕ти назад ми зможемо т╕льки через десять дн╕в. У груп╕, кр╕м мене, — дв╕ молод╕ ж╕нки й дво╓ молодих чолов╕к╕в, ус╕ вони сказали, що вони — журнал╕сти. Зранку вони кудись зникали, десь моталися, носили з собою чимал╕ сумки, про щось шепот╕лися, щось рахували, — я зрозум╕в, що вони займалися якимсь генделем, — п╕д об╕д з’являлися: пооб╕дати в дешевому студентському кафе б╕ля готелю.
Було пом╕тно: вони давно знайом╕, верховодила ними Л╕ля — товстенька, рум’янощока, одначе вертка, рухлива, д╕яльна. Я ж залишився наодинц╕, чому був радий: зранку, в╕дстебнувши в╕д плаща хутряну п╕дкладку — в Ки╓в╕ ╕ Москв╕, зв╕дки ми в╕дл╕тали, вже ос╕нь, а тут тепло, ╕ я в легкому плащику, купивши в газетному к╕оску карту Парижа, знаючи к╕лька десятк╕в французьких сл╕в, мандрував м╕стом. Там була карта метро, й не важко було нав╕ть з мо╖м м╕зерним багажем французько╖ до╖хати куди потр╕бно, а до Ейфелево╖ веж╕, до Нотр-Даму, до Люксембурзького палацу можна було д╕йти п╕шки.
╤ ось одного разу, п╕сля несмачного об╕ду в кафе (макаронн╕ р╕жки з чорною г╕ркуватою п╕дливою) Л╕ля мен╕ каже:
— А ви б не хот╕ли п╕ти з нами до мадам Лу╖зи?
— А хто це така? — запитав я.
— Наша давня знайома.
Звичайно, мен╕ хот╕лося побувати хоч в одн╕й французьк╕й квартир╕.
Ми п╕шли по Сен-Жермен, повз церкву, б╕ля яко╖ пам’ятник Шевченков╕ (в Париж╕ ╖х три), через площу ╤нвал╕д╕в ╕ вийшли на вулицю, де жила мадам Лу╖за. П╕днялися на другий поверх. Мадам Лу╖за — л╕тня ж╕нка, висока, ставна, сухорлява, з типовим французьким носом, яскравою косметикою — очевидно, мо╖ колеги по подорож╕ ╖й зателефонували й вона нас чекала. Л╕ля щебетала з нею по-французьки, мадам Лу╖за в╕дпов╕дала нам рос╕йською мовою з акцентом. Почали лаштувати чаювання; я взяв з собою сухий ки╖вський торт ╕ пляшку шампанського. Мадам Лу╖за без ман╕рност╕ вихилила св╕й келих ╕ розливала чай. Заварка в пачках була грузинська. А я сид╕в ╕ дивився на буфет навпроти: доладний, на сферичних н╕жках, з р╕зьбою, легкою ╕нкрустац╕╓ю, очевидно французький, але в╕н мен╕ видався знайомим. ╤ коли п╕сля чаю мадам Лу╖за повела вс╕х на балкон: з нього в╕дкривався вид на Ейфелеву вежу, я затримався ╕ зазирнув на б╕чну ст╕нку буфета. Там, на до половини об╕рваному, прил╕пленому до ст╕нки пап╕рц╕, було написано: «Ф-ка Боженка». Тобто фабрика Боженка, ки╖вська. Це мене вельми зац╕кавило, ╕ коли ми повернулися до к╕мнати, я запитав, зв╕дки цей буфет. Мадам Лу╖за не зн╕яков╕ла, а навпаки, нав╕ть з якоюсь горд╕стю сказала:
— Буфет це рос╕йський, ╕ вс╕ мебл╕ в мене рос╕йськ╕, — а що на мо╓му обличч╕ виразився подив, вона пояснила: — ╤ квартирну плату за мене сплачу╓ Рос╕я, ╕ пенс╕ю також, ╕ один раз, а ╕нколи й дв╕ч╕, я ╖жджу на рос╕йськ╕ курорти.
Й розпов╕дала дал╕:
— М╕й чолов╕к — член пол╕тбюро французько╖ компарт╕╖, в╕н помер двадцять два роки тому.
Я був вражений: в╕н — один з десятка чи к╕лькох десятк╕в член╕в пол╕тбюро, його нема╓ двадцять два роки, а оп╕сля було ще десятки ╕ десятки ╖хн╕х член╕в пол╕тбюро, ╕ ╓ вони зараз, ╕ вс╕х ╖х ╕ ╖хн╕х ж╕нок, д╕тей, а отже, й онук╕в году╓ Радянський Союз, а власн╕ громадяни стоять у черз╕ за вареною ковбасою ╕ роками за недолугими меблями наших мебльових фабрик. Такий буфет я бачив т╕льки на виставц╕ у Ки╓в╕, ╕ коли запитав, де його можна придбати, мен╕ сказали — н╕де, ц╕ буфети — на експорт.
— Россия — страна очень богатая и щедрая, — торохт╕ла дал╕ мадам Лу╖за, — я когда бываю в Москве, меня принимают по-царски. А мой муж жил, боролся и умер за счастье.
У мене верт╕лося на думц╕: за чи╓ щастя?
— И когда социализм будет господствовать во всем мире, — втрутилася Л╕ля, — такие буфеты будут стоять в квартирах по всей Земле, — ╕ засм╕ялася.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2013 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12509

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков