Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 08.11.2013
ЧОРНА Д╤РА

╤ що б, здавалося, слова...

Тетяна ЛЕМЕШКО

ПРИДИБЕНЦ╤Я

Тетяна Лемешко — член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Авторка поетичних зб╕рок «Журавлиний б╕ль», «О св╕те м╕й, св╕те», прозових «Лет╕ла зозуля», «Калиновий в╕нок», «Душа зам╕сть мене».
Лауреат прем╕╖ «Благов╕ст» ╕ ╤Х Всеукра╖нського л╕тературного фестивалю «Просто так». Мешка╓ в м. Укра╖нка Ки╖всько╖ област╕.

Чи в╕рите ви в чорн╕ д╕ри?
От╕, що п╕д д╕╓ю всесв╕тнього тяж╕ння ковтають ╕ планети, ╕ галактики. А за людей н╕чого й говорити.
Не в╕рите? Правильно. Що подума╓ш — те накличеш...
Ось художник Антон стверджу╓: у наш╕й столиц╕ ╓ так╕ чортори╖, що космосу й не снилося. Отож йому ╕ приверзлося, що мчить на новеньк╕й «Хонд╕» прямо в чорну пащеку. Зоресв╕тн╕й ╕нфразвук гальм викида╓ Антона не лише з╕ сну, а й ╕з л╕жка...
— Пху, мара якась! Машини ж ╕ще нема╓, хоч курси про всяк випадок зак╕нчив. Вод╕йськ╕ права ось-ось отримаю, — думав, прямуючи до районно╖ пол╕кл╕н╕ки.
Т╕льки-но зв╕в голову до сонечка, як нев╕дь на чому послизнувся. Глянув п╕д ноги — чи╓сь мокротиння. «А пек тоб╕! Ще бабуся повчала: злий дух ╕з людського нутра всяким гидом виходить. Боронь Боже вступити!»
«МАЯК» — прочитав перед носом, витираючи черевик об траву. А нижче маленькими: «Пол╕кл╕н╕ка».
«Дивно, — подумав Антон, — чверть стор╕ччя ходив повз ╕ не пом╕чав тако╖».
Не постер╕г, коли й опинився у вестибюл╕. П╕д╕йшов до в╕конечка.
— Добридень, пан╕! Чи можна на медком╕с╕ю для вод╕╖в?
— Сто рубл╓й в кассу.
— А гривнями?
— Мужч╕на, н╓ морочт╓ голову! — лупнула булькатими очима ре╓страторка.
«Х╕ба можна заморочити те, чого нема╓?» — подумав, зиркнувши на фарбовану куделю, що пташиним гн╕здом звисла над мопсуватим видом.
Подав документи, вистоявши чималеньку чергу. Ре╓страторка тицьнула у в╕конечко бланк заяви. Коли заповнив ╕ повернув — проц╕дила кр╕зь зуби до наступного пац╕╓нта:
— П╕ш╕т╓ на русском!
Антон скип╕в: «Оце маяк! Чи не кремл╕вськими зорями п╕дсв╕чений?»
Добре, хоч л╕кар╕ небагатосл╕вн╕:
— Жалоби ╓сть?
— Нема.
— Год╓н.
Нарешт╕ вистояв чергу до останнього — псих╕атра.
— Добридень! Я — на медогляд.
Л╕карка глянула зизом. Марк╕тно зморщила лисячий носик:
— Травми голови бил╕?
— Н╕.
— Сознан╕╓ т╓рял╕?
— Н╕.
— Уд╕в╕т╓льно.
— ╤ що ж тут дивного?
— Да так, н╕ч╓го. Заплат╕т╓ в кассу ╕ пр╕ход╕т╓ за с╓рт╕ф╕катом.
П╕сля оплати довелося знову ставати в чергу. Антон наблизився до дверей, але в╕дчинив ╖х... якийсь держиморда. Нев╕дь-зв╕дки й узявся. Тут же з’явилися й дв╕ киц╕-сестриц╕. Круть-верть хвостиками. Хай-но двер╕ в╕дчиняться — шпиг — ╕ в каб╕нет╕.
— Шановн╕ — у чергу!
— Ми за сертиф╕катом.
— Я теж.
Л╕карка почула суперечку.
— Женщ╕нам нужно уступать! — заявила роздратовано.
Поступився. А коли нарешт╕ зайшов сам, почув категоричне:
— Прийом окончен.
— Ви ж об╕цяли сертиф╕кат!
— Прийдьот╓ завтра, — метнула хижими ╕скрами з-п╕д рудого чубчика, що прикривав вузеньку смужку лоба.
У дверях Антона ледве з н╕г не збили дво╓ чолов╕к╕в. Почекав у коридор╕: «Ану, чи ╖х теж спровадить?».
Та ба! Вийшли вдоволен╕ — ╕з сертиф╕катами.
Антон повернувся до каб╕нету:
— ╤ мен╕ ж забрати...
Л╕карка оскалилася:
— Он╕ сп╓шат на похорон. Ви ж н╓ хот╕т╓, чтоби у вас кто-то умер?
«Т╕пун тоб╕ на язик! Сам╕й би не завадило обстежитись у псих╕атра», — думав Антон, ╕дучи додому.
Н╕ч перекантувався. Н╕ св╕т н╕ зоря маячив п╕д «Маяком» — другий у черз╕. «Не десятий же, до об╕ду вправлюся...» Де там! Т╕льки-но зайшов перший пац╕╓нт, як за ним, наче зор╕ з неба, посипалися «колеги» в б╕лих халатах.
— А сов╕сть де?! — обурився Антон.
Нарешт╕ зайшов.
Л╕карка обнад╕йливо гортала медичну картку.
«Еге, держи в обидв╕ жмен╕...» — з╕рон╕зував подумки.
— Поч╓му н╓ говор╕т╓, что уже бил╕ у меня?
— А що казати? Послали в касу, а пот╕м не прийняли, бо нахаби йшли без черги. Не битися ж ╕з ними...
— Что-о-о? Ви ╓що ╕ драцца соб╕рал╕сь?
— ╤ не думав...
— Вас нужно обсл╓довать, зайдьот╓ позже!
— Ви вчора обстежили, ╕ я вже зайшов...
╤з ж╕ночо╖ подоби вищирилася г╕╓на:
— К упрямим я визиваю м╕л╕цию ╕ скорую ╕з пс╕хбольн╕ци.
— Радянський сценар╕й упокорення... ану ж бо!
Розлючено метнулася до дверей.
— Сл╓дующий! А ви... посл╓ вс╓х — на т╓ст╕рован╕╓!
Антон сплюнув ╕ вийшов. У вестибюл╕ — тиша. Черга розсмокталася, ╕ ре╓страторка нудилася, поз╕хаючи. «Хоч би долонею прикривалася», — подумав Антон, згадавши знову бабусю: «Не см╕й на людей поз╕хати! До комина одвернися — нечистий у нього й вискочить, а щоб назад не вернувся — ротик перехрести». Хм! Таку дуплину, як у ре╓страторки, не те що хрестом, а шлюзним щитом не затулиш. Отож нечисть ╖╖ «чорно╖ д╕ри» й окупувала весь медперсонал пол╕кл╕н╕ки...
Антон сам переконався, зайшовши до зав╕дуючо╖. Коли став пояснювати ситуац╕ю — об╕рвала на п╕вслов╕:
— Так что вам н╓ понятно? Проход╕т╓ т╓ст╕рован╕╓ ╕л╕ ми вас направ╕м на врач╓бно-консультат╕вную ком╕с╕ю.
— Я схожий на божев╕льного?
— Н╓ знаю. Пс╕х╕атру в╕дн╓╓.
«Оце халепа! — дратувався Антон. — Мало пол╕кл╕н╕к у Ки╓в╕? Треба ж у чорт╕вське болото вшелепатися! Гляди, ╕ справд╕ на психа перетворять? Е н╕-╕! Д╕д не зламався, ╕ я не ликом шитий... Отож-бо, Антоне, уперед!»
Знову став у хв╕ст к╕лькаметрово╖ черги...
Л╕карка зустр╕ла у╖дливо:
— Жаловаться н╓хорошо.
— Службу безпеки у Стал╕на запозичили?
— Умн╕чать дома буд╓т╓, а с╓йчас отн╕майт╓ от ста по тр╕надцать до ╓д╕н╕ци ╕ назад — усно.
— Я не математик.
— Ето тест.
Антон в╕дняв.
— На каком язик╓ буд╓м продолжать?
— Мовою кра╖ни, у як╕й живемо.
Удала, що не почула. Указала лакованим к╕гтем на альбом ╕з малюнками:
— Назов╕т╓ однородни╓.
Довелося сортувати картузи, брил╕, чашки, тар╕лки, курей, гусей, аж доки почув глузливе:
— Ето било д╓тско╓ задан╕╓, а т╓п╓рь пос╓рьйозн╓╓.
Розгорнула стор╕нку з кружечками, вибудуваними в конус.
— Ви должни ╕х оч╓нь бистро сч╕тать.
Доки т╕ кружечки були велик╕, Антон л╕чив правильно, а коли стали цяточками з мачинку — збився.
— Ц╕каво, чи ви ╖х бачите?
— Зд╓сь я задаю вопроси! — блиснула б╕лими ╕клами.
«Овва! Та це ж упириця!»
— Ладно, п╓р╓йдьом к загадкам.
Понад годину вичитувала ╖х ╕з книжки, жадаючи негайно╖ в╕дпов╕д╕. Спочатку Антон в╕дгадував правильно й швидко, пот╕м став помилятися.
Л╕карка зобразила жал╕сну гримасу:
— Ви, нав╓рно╓, устал╕?
— Не лукавте. Цей тест на виснаження — помста за мову? Невже дума╓те, що я терплю ц╕ знущання заради сертиф╕ката. М╕г би одразу покласти у вашу кишеньку кругленьку суму й в╕ддали б його мен╕ миттю, як ╕ вс╕м, хто заходив поза чергою. А ймов╕рн╕ше, п╕шов би в ╕ншу пол╕кл╕н╕ку. Чому залишився? До таких, як ви, псих╕атр╕в маю особливу «любов»...
Л╕карка пополотн╕ла.
Антон скористався ╖╖ сум’яттям.
— ...Мого д╕да, с╕льського вчителя, арештували 1937-го. У божев╕льн╕ намагалися викорчувати з нього «хахляцкую речь» разом ╕з жилами. Дарма. На «человеческом» д╕д не заговорив. При чергов╕й спроб╕ надягти гам╕вну сорочку — в╕дкусив л╕карю п╕вм╕зинця. Погамували нав╕ки...
Заглед╕вши к╕гтики, що скрадливо поповзли столом, Антон штовхнув телефон навстр╕ч.
— Ма╓те зв’язок з потаймиром? Пов╕домте НКВС, що затримали «укра╖нського буржуазного нац╕онал╕ста», затятого «тризуб╕вця» третього тисячол╕ття...
На обличч╕ л╕карки нервово с╕палося л╕ве в╕ко, але слухавки не зняла. Д╕стала сертиф╕кат ╕з шухляди й гаркнула чи то гавкнула:
— Пр╓крат╕т╓ етот театр!
— Я не артист.
Антон ╕ оком не змигнув, як щезла. Натом╕сть заглед╕в г╕╓ну: мотнула хвостом по ногах ╕ здим╕ла... Стенув плечима: «Привид╕лося...». Ледве не ступив на гадюку, ╕дучи коридором. Повзла вихилясом, як гетера в альков╕. Б╕ля каб╕нету зав╕дуючо╖ погрозливо зашип╕ла... Душа втекла в п’яти, Антон наддав ходи.
Ре╓страторка блиснула скляними очима:
— Бистр╓╓... давайт╓ докум╓нти, уже вс╓ ушл╕...
За к╕лька хвилин сунула в руку «Медичну дов╕дку». Спец╕альний бланк ╕з водяними знаками, надрукований державною мовою, був заповнений корявим почерком «общ╓понятним язиком».
Антонов╕ кров бухнула в скрон╕:
— Зг╕дно з 10 статтею Конституц╕╖ Укра╖ни...
╤... зац╕пило.
Зам╕сть ре╓страторки сука мопсувато╖ породи пильнувала кожен його рух.
Антон подумки намалював вогняне коло:
— Згинь, личино!
...От ╕ думайте, що це було. Чорна д╕ра чи не чорна?..

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 08.11.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12520

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков