Версiя для друку Обговорити в форумi

До 200-річчя Кобзаря

На майстер-клас Яна (Йонаса) Рустема Тарас Шевченко потрапив у 1829 році й навчався до 1830-го. За браком архівних документів доволі важко встановити точно, скільки уроків Тарас відвідав. Дехто з дослідників стверджує, що шість, інші пишуть про десять. Але при цьому варто пам’ятати, що уроки малювання — так звані «майстер-класи» — відрізняються від звичайних академічних пар. Урок може бути розтягнутий у часі на декілька днів, місяців чи навіть років і складатися з кількох частин: теорії, практики, домашнього завдання. Таким чином, навіть 6-10 уроків — це не повний навчальний рік, але принаймні ніяк не менше одного семестру.
На той час Йонас Рустемас керував єдиною в місті художньою школою, бадьорий та жвавий, незважаючи на свої 70 років. Про нього серед вільнюських мешканців ходило литовське прислів’я: «Ян Рустем малює з густем», що українською означало «Ян Рустем малює зі смаком». Серед відомих робіт художника є серія автопортретів і портрети товариша Адама Міцкевича, поета Томаша Зана (1796–1851), професора й ректора Вільненського університету Яна Снядецького (1756–1830), молодшого брата Яна, біолога і професора Анджея Снядецького (1768–1838), невідомої жінки й начальника пошти Вільно, а також портрети поміщиків, університетських професорів, лікарів й інтелігенції міста.
Про своє навчання у відомого в усій Європі майстра живопису Яна Рустема Тарас Григорович пам’ятав усе життя — це ми знаємо напевно. В його листі до польського історика та художника-аматора Броніслава Залеського (1820-1880), написаному в Новопетровському укріпленні 10 лютого 1855 року, є такий уривок: «Ты спрашиваешь меня, можно ли тебе взять кисть и палитру. На это мне отвечать тебе и советовать довольно трудно, потому что я давно не видал твоих рисунков. И теперь я могу тебе сказать только, что говаривал когда-то ученикам своим старик Рустем, профессор рисования при бывшем Виленском университете: «Шесть лет рисуй и шесть месяцев малюй и будешь мастером». И я нахожу совет его весьма основательным. Вообще, нехорошо прежде времени приниматься за краски. Первое условие живописи — рисунок и круглота, второе — колорит. Не утвердившись в рисунке, браться за краски — это все равно, что отыскивать ночью дорогу» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. — 6. — К., 2003. — С. 87-88).
Що ж то був за чоловік і якого рівня майстер своєї справи, якщо його поради згадував Шевченко й через двадцять п’ять років після навчання в нього?
Про Яна Рустема написано чимало. Той самий мовознавець і перекладач Анатолій Непокупний детально описав у своєму творі «У Вільні, городі преславнім…» життя-буття славного вільненського майстра пензля. Однак творча доля Яна і його стосунки з «козачком» Тарасом вивчені ще не до кінця. Ймовірно, ще не всі документи віднайдені й проаналізовані, бо насправді в наукових розвідках наводяться доволі суперечливі відомості.
Одним із найбільш дискусійних питань є походження Яна Рустема. Так, зокрема, А. Непокупний пише: «Рустем (1762-21.VI.1835), якого в офіційних документах називали Іваном Францовичем, був сином, за однією версією, вірменина, за другою — турка, за третьою — грека та француженки» (Непокупний А. Балтійські зорі Тараса // У Вільні, городі преславнім. — К., 1985. — С. 259). Однак найвірогідніше, і це підтверджують українські дослідники, Ян по батькові був вірменином.
Цікава думка про Рустема дослідника історії культури Литви, автора тритомної монографії про Віленський університет Юзефа Бєлінського (1848–1926): «Рустем був професором рисунка, й саме як такий став екстраординарним професором. Жоден з тих, чиї свідчення були наведені, не згадує, коли він стає професором з живопису» (Там само).
Отже, народився Рустем у Константинополі в родині вірменського купця на ймення Францишек. Із раннього дитинства втратив батьків і, будучи сиротою, потрапив у рабство. В десятирічному віці хлопчика викупив із неволі польський генерал і меценат Адам Єжи Чарторийський (1770-1861), що першим помітив у юнака надзвичайні здібності до малювання. Це той князь Чарторийський, який був близьким дорадником царя Олександра І й міністром закордонних справ Російської імперії (1804-1806), а під час польського повстання 1830-1831 років очолював тимчасовий повстанський уряд, що намагався відновити Польщу в старих кордонах. У 1774 році Чарторийський виїхав із Константинополя до Львова й вивіз туди малого Яна.
Фахову мистецьку освіту Ян Рустем здобув у придворного художника короля Польщі Марчелло Бачареллі (1731-1818). Величезну роль у його формуванні відіграв також француз Жан П’єр Норблен де ла Гурден (1745-1830), який працював у будинку Чарторийських. Від Бачареллі Рустем успадкував пристрасне захоплення мистецтвом Рембрандта, що вплинуло в майбутньому на всю його творчу діяльність і систему викладання живопису.
Здобувши освіту, Рустем працював художником у Берліні й Варшаві, а 1798 року отримав престижну пропозицію викладати у Вільненському університеті. Тут свою кар’єру він розпочав як ад’юнкт — помічник професора Франциска Смуглевича, керівника факультету малюнка й живопису, організованого 1797 року. Саме Смуглевич зробив Вільненський університет (пізніше — Вільненську художню школу) основним художнім центром Литви. Після смерті Смуглевича (1807) Рустем у 1811 році став професором і завідувачем кафедри «витончених мистецтв», яку реорганізував і керував упродовж 25 років.
 В університеті Ян Рустем удосконалив програму навчання, запровадив «рисунок оголеної натури», з 1820 року регулярно організовував виставки студентських робіт. До речі, це був перший досвід проведення художніх виставок у Литві. Ян проявляв свій талант у різних галузях мистецтва: працював театральним художником, режисером «живих картин», писав міфологічні й релігійні композиції, жанрові сцени в дусі раннього романтизму («Турок з конем», «Бабуся і внучка»), портрети поміщиків, університетських професорів, лікарів й інтелігенції міста, пейзажі, акварелі й малюнки з міського й сільського життя з використанням різної техніки живопису.
Саме у Вільно Рустем досяг творчих успіхів і вершини слави: був удостоєний звання академіка мистецтв, отримав орден святої Ганни ІІ ступеня. Про нього навіть була складена в народі приказка: «Ян Рустем малює з густем», що означало: «Ян Рустем малює зі смаком». До сьогодні місто зберігає пам’ять про нього як про одного з найталановитіших художників тієї епохи: близько десяти картин і три автопортрети Рустема знаходяться в Литовському художньому музеї Вільнюса.
Професор Рустем був педагогом від Бога, любив і піклувався, допомагав бідним студентам отримувати стипендії й сам забезпечував фінансову підтримку. Серед його вихованців стали відомими художниками Казимир Бахматавичюс (1808-1837), Валентин Ванькович (1880-1842), Ян Дамель (1780–1840), Юзеф Озембловський (1805-1878), Юзеф Олешкевич (1777-1830), Наполеон Орда (1807-1883) та інші. До найбільш обдарованих учнів Рустемаса відносять і Канута Русецького (1800-1860) — польського художника, який творив у Вільно й похований на міському Бернардинському кладовищі.
Тепер спробуємо з’ясувати, чому саме міг навчитися юний Тарас у майстерні Яна Рустема. Київський мистецтвознавець Валентина Рубан пише про організацію навчального процесу у Вільненському університеті так: «Тут справа була налагоджена таким чином, що університетська програма повністю забезпечувала підготовку мистецьких сил, які складали оновлене ядро у розвитку художньої культури тодішньої Литви. Отже, не дивно, що Вільненський університет, який відіграв значну роль у мистецькому житті, був забезпечений викладачами високого професійного рівня й справляв досить помітний вплив на художній процес» (Рубан В. Український портретний живопис першої половини ХІХ ст. — К., 1984. — С. 191).
В університеті були створені кафедри архітектури (з 1773 року), живопису й рисунка (з 1797 року), скульптури (з 1803 року) й гравюри (з 1805 року). Три останні належали до гуманітарного факультету літератури, словесності й красних мистецтв, що дозволяло забезпечити високий рівень викладання, в тому числі загальноосвітніх дисциплін (естетики, історії мистецтв, історії літератури, філософії та іноземних мов). Університетські мистецькі кафедри готували вчителів рисунка, а найбільш обдарованим випускникам присуджували звання «художник».
Лекції з естетики читали Є. Словацький і Л. Боровський. Кафедру живопису й рисунка спочатку очолював основоположник литовської національної школи Франциск Смуглевич (1745-1807); а згодом — Ян Рустем. Кафедрою скульптури з 1803 року керував Алан де Брюн (1737-1811), а впродовж 1811-1832 років — Конч Ельскис (1782-1867); кафедру гравюри очолювали І. Вейс (з 1805 року), І. Саундерс (в 1810-1821 роках), Ф. Леман (з 1822 року).
Коротко охарактеризуємо також художню колекцію Вільненського університету, яку 1829 року, нам хочеться вірити, частково бачив у майстерні Яна Рустема юний маляр із України Тарас Шевченко. У кабінетах живопису, скульптури та гравірувального мистецтва зберігалися репродукційні гравюри з полотен Рафаеля, Мікеланджело, Тиціана, Тінторетто, Рубенса, Тенірса, Остаде, Воувермана, Карраччі, Сальватора Рози, Пуссена, Гверчіно, Гвідо Рені; оригінальні гравюри, офорти, естампи Альберта Дюрера, Луки Лейденського, Корта Корнеліуса, Генріха Гольціуса, учнів Рубенса Востермана та Пауля Понціуса, Маркантоніо Раймонді, Крісто фано Робетта; Федеріко Бароччі, Антоніо Фантуцці з Тренто, Стефано делла Белла, Джованні Франческо Грімальді, Франческо Бартолоцці, Робера Нантейля, Жана Жозефа Балешу, Антуана Массона, Жерара Еделінка, П’єра Сімона, Клода Лоррена, Ізраєля Сільвестра, Жака Калло, Шарля Ле Брена, Георга Вілле, Жака Леба, Жиля Демарто, Вільяма Вулле, Річарда Ірлома, Джона Бойделя, Джона Кейза Шервіна, Роберта Стренджа, Миколи Уткіна, Ігнатія Себастьяна Клаубера, Миколи Яковича Колпакова. Тут зберігалося також безліч скульптур, гіпсових фігур, гіпсових бюстів, найвідомішими з яких були Венера Медіцейська, Лаокоон та інші.
Вихованці Рустема, в тому числі й Тарас Шевченко, навчалися виготовляти популярні картини, зроблені технікою літографії. Це такий спосіб художнього виготовлення гравюри, коли фарба під тиском переноситься з плоскої друкарської форми на папір. При застосуванні літографії на кам’яній або металевій пластині створюється візерунок літографським олівцем чи літографською тушшю. Жирні місця, скажімо малюнок на камені, не змочуються фарбою, й він стає білим тлом.
Вуличні букіністи продавали ці літографії перехожим на вулицях Вільно. Спочатку такі малюнки були для хлопця з далекого українського села в дивину. В майстерні ж Рустема Тарас навчився виготовляти їх сам. Пізніше, під час перебування в Академії мистецтв, здобуті знання з техніки літографії дуже знадобилися Шевченкові в справі оформлення книжкових видань.
Мистецтвознавці доводять, що в обох художників було багато схожого в техніці малювання, обоє віддавали перевагу графіці, в обох переважав портрет, також вони виконували й складні пейзажі. Це — унікальна й щаслива доля, що на початку творчого життя Тарас Шевченко зустрів на своєму шляху професійного майстра пензля — Яна Рустема.

Віктор ЖАДЬКО,
письменник і публіцист, номінант на здобуття Національної премії ім. Т. Шевченка
Фото автора

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема ""Білі плями" історії"