Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 15.11.2013
УКРА╥НА: З ГЛИБИН ТИСЯЧОЛ╤ТЬ

Творча майстерня

В╕ктор Стус. Помста атлант╕в. Стр╕ла для мудреця. – Мел╕тополь, 2012
В╕ктор Стус. Ар╕йський Спас. – С╕мферополь. 2013

Популярн╕сть твор╕в ╕сторично╖ тематики в ус╕ часи була незаперечною. Нин╕шн╕й приск╕пливий читач, по╕нформований, як н╕коли, про нашу давню ╕ нов╕тню минувшину, шука╓ в таких творах з деяким скептицизмом те, чого дос╕ не знав, що збагатило б його духовно. Та найголовн╕ше – прагне знайти в╕дпов╕д╕ на одв╕чн╕ запитання: чи╖ ми онуки чи д╕ти, де наше кор╕ння?
Скажу в╕дверто: вже в╕д початку «мандр╕вки в╕ками» у романах В╕ктора Стуса м╕й читацький скептицизм, мов в╕тром змело. Я д╕знався багато нового для себе, переосмислив ╕ переглянув в╕доме, переймаючись проблемами, якими жили люди у далек╕ в╕д нас епохи. Читав ╕ дивувався: чому наша щедра на похвали критика дотепер не пом╕тила цих талановитих книжок? Чи тому, що ми в╕двикли пом╕чати появу видань, як╕ здатн╕ стати под╕╓ю? ╤ не т╕льки л╕тературною? Чи через невеликий наклад вони просто не доходять до рук критик╕в?
Обидва ╕сторичн╕ романи В. Стуса, як на мене, можуть стати якраз такою под╕╓ю. ╤ ось чому. По-перше, спираючись на доступн╕ ус╕м ╕сторичн╕ джерела – «Ярилину книгу», «Книгу Велеса», на прац╕ невгамовних досл╕дник╕в давнини, таких, як Юр╕й Шилов, Серг╕й Плачинда, Олекса Воропай, Олександр Асов та ╕нших, автор спробував – довол╕ блискуче – осмислити наше минуле через призму тисячол╕ть. А точн╕ше, здолавши спресовану товщу часу, на основ╕ достов╕рних факт╕в ╕ потужно╖ творчо╖ уяви зд╕йснити мандр╕вку в дохристиянську Русь, оживити сиву давнину в душах сучасник╕в ╕ реставрувати найдавн╕ш╕ епохи з позиц╕й сьогодення.
А справд╕, що ж було на наш╕й земл╕ до так званого хрещення Рус╕, коли князь-юдей Володимир у 988 роц╕ примусово хрестив сво╖х п╕дданих, мешканц╕в Ки╓ва та власне в╕йсько? Виходячи з чисто наукових, найнов╕ших ╕стор╕ограф╕чних трактувань ╕ оц╕нок, В. Стус да╓ в названих книгах досить переконлив╕ пояснення. Так-от, ще в дохристиянськ╕ часи на величезн╕й територ╕╖ – в╕д Дунаю на заход╕ до Дону та Волги на сход╕, в╕д Балт╕йського моря на п╕вноч╕ ╕ до Чорного на п╕вдн╕ – жили от╕ сам╕ м╕стичн╕ руси-слов’яни. Вони знали грамоту, мали свою православну ведичну в╕ру, що не визнавала будь-якого рабства, ╕ управляли кра╖ною на принципах справжньо╖ демократ╕╖. Рада стар╕йшин (щось на зразок нашо╖ Верховно╖ Ради) пропонувала нев╕дкладн╕ питання на розгляд народних збор╕в – в╕че. Воно, в свою чергу, п╕сля приск╕пливого обговорення затверджувало необх╕дн╕ р╕шення ╕ зобов’язувало княз╕в-арсар╕в та во╓вод, яких саме ж ╕ затверджувало, виконувати. Духовна влада перебувала в руках волхв╕в або ради волхв╕в. Зрозум╕ло, всяк╕ аналог╕╖ кульгають. Проте така система була б╕льш демократичною ╕ справедливою, н╕ж тепер у н╕бито незалежн╕й Укра╖н╕.
По-друге, ретельно проанал╕зувавши тогочасн╕ реал╕╖, перекази та легенди, де збереглися витоки нашо╖ духовност╕, культури, св╕тосприйняття, автор доходить висновку: в╕д сотвор╕ння св╕ту на нашому ведичному календар╕ сьогодн╕ мало б бути число 7521, а не 2013 р╕к. Ст╕льки л╕т нашим слов’янським народам! Можна лише уявити, яких радостей та печалей зазнали вони на шляхах тисячол╕ть. Про це, зокрема, йдеться в роман╕ «Ар╕йський Спас». Проза╖к художньо вмотивову╓, здавалось би, сп╕рну власну альтернативну точку зору щодо християн╕зац╕╖ Укра╖ни-Рус╕, змушу╓ читача пов╕рити, що саме чужа в╕ра стала причиною для розколу колись могутньо╖ держави, братовбивчих м╕жусобиць ╕ занепаду. А тому виявилася неспроможною дати в╕дс╕ч татаро-монгольськ╕й навал╕. Тож князь Володимир-хреститель – не «красне сонечко», як дехто його велича╓, а горе-руйн╕вник Рус╕.
Сам автор, до реч╕, не претенду╓ на ╕стину в останн╕й ╕нстанц╕╖. У передмов╕ до згадуваного роману запрошу╓ до полем╕ки з приводу дискус╕йних питань. Адже давня ╕стор╕я Укра╖ни – надто складна царина, ╕ категоричн╕ твердження лише завадять пошукам ╕стини, яка почасти «хова╓ться» на перехрест╕ думок. А взагал╕-то ма╓мо досить р╕дк╕сний випадок: художн╕м текстам переду╓ авторський коментар. Сам В. Стус у розлог╕й «В╕дверт╕й бес╕д╕ з читачем» («Помста атлант╕в…») говорить: «Я тому так детально пояснюю, щоб читач мав ч╕тке уявлення про под╕╖, що розгортаються в роман╕».
Та пригляньмося пильн╕ше. Тематично романи р╕зняться х╕ба що в час╕. ╥х об’╓дну╓ сп╕льний задум: прийдешн╓ почина╓ться в минулому. Про це завжди нагадували древн╕ волхви, маги, пророки, в╕дуни. Що та як в╕дбувалося в давнину? Що зм╕нилося у св╕т╕, в душах людей? Допиту╓ться автор ╕ в себе, ╕ в нас.
Як уже мовилося, проза╖к щедро черпа╓ св╕дчення про нашу ╕стор╕ю з першоджерел – «Книги Велеса» та «Ярилино╖ книги». Передус╕м при написанн╕ роману «Ар╕йський Спас». Вона не випадково ма╓ такий заголовок. Саме так у IV стол╕тт╕ ново╖ ери називали князя Буса Б╕лояра, Божа, володаря Рус╕-Ар╕йстану. Ще його йменували Слов’янським Спасом. Вража╓ ц╕л╕сн╕сть його характеру, в╕рн╕сть велик╕й мет╕ – зберегти, як ╕ його батько Дажин-яр, терени, демократичний в╕човий лад, незалежн╕сть, волю Рус╕. Його доля в чомусь нагаду╓ долю ╤суса Христа. Власне, Бус ╕ ототожню╓ себе з ним. Одначе, порушивши запов╕ти пращур╕в ╕ батьк╕в запов╕т, «хот╕в по╓днати те, що не по╓дну╓ться, – ведичне та ╕удо-християнське в╕роспов╕дання» – ╕ гине. Слов’янського Спаса разом з братами, синами ╕ во╓водами полонили та роз╕пнули на хрестах готи в 368 роц╕. К╕нець цей символ╕чний: на спов╕д╕ перед Всевишн╕м Бус почина╓ розум╕ти свою фатальну помилку. ╤ що з того вийшло? Для обезглавлено╖ Рус╕ настали лют╕ часи. Готи, гуни, а згодом ╕ татаро-монголи хмарами пронеслись не т╕льки над Руссю, а й над вс╕╓ю ╢вропою. Нещастя могло не бути, наголошу╓ автор, якби прадавню ведичну в╕ру не поглинула чужа, що принесла слов’янам деспот╕ю, рабство ╕ деградац╕ю. А х╕ба в сучасн╕й Укра╖н╕ не в╕длунюються, зокрема в рел╕г╕йн╕й царин╕, т╕ страшн╕ часи?
Не менш драматичний, сповнений легенд, звича╖в, обряд╕в ╕ в╕рувань роман «Помста атлант╕в. Стр╕ла для мудреця», названий за жанровими ознаками як ╕сторико-м╕фо-езотеричний. Варто б додати – ╕ пригодницький. Головному герою твору – ск╕фському княжичу Анахарс╕су-Онохарку рада стар╕йшин та в╕че доручають очолити так зване Велике ск╕фське посольство до Грец╕╖. З 588 року до ново╖ ери (тор╕к виповнилося 2600 рок╕в в╕д початку т╕╓╖ благородно╖ м╕с╕╖), мандруючи кра╖нами, цей обдарований, осв╕чений мудрець зазна╓ вс╕ляких пригод. При цьому намага╓ться переконати тод╕шн╕х правител╕в, що можна жити без рабства та в╕йн, люблячи та поважаючи ближнього. Та не просто пере╕накшити багатих ╕ ситих. П╕сля багатол╕тн╕х понев╕рянь Анахарс╕с поверта╓ться до р╕дного краю ╕ знаходить смерть в╕д стр╕ли брата Савл╕я. Той вважав, що Анахарс╕с прин╕с чужу культуру на р╕дну землю. Можливо, саме через це у Ск╕ф╕╖-Сколот╕╖-Рус╕ ╕м’я видатного земляка п╕шло у небуття. Во╕стину, як мовив Пав-ло Тичина, «забудеш р╕дний край – тоб╕ тв╕й кор╕нь всохне».
Ще одна сюжетна л╕н╕я в цьому роман╕ – опов╕дь про легендарну остр╕вну рабовласницьку державу Атлантиду-Атлан╕ю-Альтлань. Вона ╕снувала за 9,5 тисяч╕ рок╕в до ново╖ ери. За верс╕╓ю автора, ус╕ б╕ди-пошест╕ на наш укра╖нський родов╕д – в╕д Атлантиди, знищено╖ вулканом небачено╖ сили. М╕ж ар╕ями та атлантами, що спов╕дували р╕зн╕ ц╕нност╕, йшла в╕йна з застосуванням нев╕домо╖ та╓мно╖ збро╖. Мешканц╕ т╕╓╖ держави, яким пощастило вц╕л╕ти, мовляв, ╕ дос╕ мстяться нам, нащадкам ар╕╖в-рус╕в. Як? Про це докладно ╕ захоплююче в роман╕.
Вража╓ густо заселений багатою письменницькою уявою св╕т в обох романах. Скаж╕мо, в роман╕ «Помста атлант╕в…» зустр╕ча╓мося з видатними людьми VI стол╕ття до ново╖ ери – окр╕м ф╕лософа Анахарс╕са, з аф╕нським архонтом Солоном, володарями Л╕д╕╖ та Перс╕╖ Крезом ╕ К╕ром ╤╤ Великим, поетами Сапфо ╕ Алке╓м, байкарем Езопом та багатьма ╕ншими персонажами – представниками р╕зних прошарк╕в древн╕х цив╕л╕зац╕й. Та найголовн╕ше – автор майстерно в╕дтворю╓ в цих романах дух найв╕ддален╕ших в╕д нас епох, коли наш╕ предки утверджували себе в ╕стор╕╖. Разом з тим автор «занурю╓» читача в життя-буття сус╕дн╕х держав, зокрема Еллади, ╢гипту, Л╕д╕╖, М╕д╕╖, ╕нших кра╖н Мало╖ Аз╕╖.
Якби моя воля, насамперед зобов’язав би учител╕в ╕стор╕╖ та чиновник╕в в╕д осв╕ти ознайомлювати учн╕в на уроках з книгами В. Стуса ╕, можливо, ввести ╖х до навчальних програм. Д╕ти мають знати у в╕тчизнян╕й ╕стор╕╖ все, що в╕дбувалося протягом тисячол╕ть на теренах нашо╖ кра╖ни. Т╕льки тод╕ зможуть упевнено простувати в майбутн╓.
╤сторична проза, зв╕сно, вимага╓ не т╕льки художнього осмислення минувшини, особливо╖ ╕нту╖ц╕╖, а й досл╕дницьких зусиль. Уже в перш╕й книз╕ ╕сторично╖ тематики «П╕сня амазонки» В. Стус, взявши в партнери в╕домих укра╖нознавц╕в С. Плачинду та Ю. Шилова, зарекомендував себе неабияким досл╕дником. В╕н стверджу╓, що вих╕дц╕ з Подн╕пров’я дали назви таким державам, як Етрур╕я (нин╕ ╤тал╕я), Порус╕я (Перс╕я), Ор╕ана (╤ран), Сур╕я (Сир╕я) тощо. Нав╕ть ╢русалим колись ╕менувався Русасалем (Рус╕в пост╕й). А ╓гипетськ╕ фараони «вкрали» титул сколотсько-ск╕фських володар╕в – хараон╕в. Чи не на кожн╕й стор╕нц╕ рецензованих книг надибу╓мо на коротк╕ авторськ╕ коментар╕ до назв, дат, ╕мен, пр╕звищ. Скаж╕мо, проза╖к зверта╓ увагу на те, що сл╕д писати не «слов’яни» чи «слов’янськ╕», а «слав’яни», бо назва походить в╕д ар╕йсько-русько╖ богин╕ перемоги Слави, зв╕дси й «православ’я».
Насамк╕нець хочу сказати, що В. Стус, не повторюючи н╕кого, вимережив власну манеру письма. ╤ розкошу╓ в притаманному т╕льки йому художньому св╕т╕. ╤ вже, можна сказати, в╕дбувся як письменник. Може, це ╕ ╓ пора зр╕лост╕? Вт╕м, почека╓мо його нових твор╕в.

Василь ЛАТАНСЬКИЙ,
письменник, член Кримсько╖
республ╕кансько╖ орган╕зац╕╖ НСПУ
* * *
P. S. Книги В╕ктора Стуса ╓ у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». Звертайтеся!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12552

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков