Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 15.11.2013
ШАХТАРКА
Василь МАРСЮК

Поез╕я

ПОЕМА – ПОВ╤СТЬ

Так ╕ звуть ╖╖ в нас – Шахтарка,
╕ давно вже у селищ╕ звуть.
Хоч ╕м’я в не╖ справжн╓ – Наталка,
т╕льки перше нам ближче, мабуть,
бо ╕ робу в нас звуть шахтаркою,
╕ бензинову лампу також,
так ╕ долю клянуть за чаркою.
В мене й мати – шахтарка. Отож…
Я згадав тут про лампу-бензинку,
яка важить ╕з два к╕ло, –
це якраз через не╖ ж╕нку
наше селище так нарекло.
Та про це розкажу я згодом,
щоб ╕нтрига була якась.
Сам я вир╕с з тутешн╕м народом,
на якому сто╖ть Донбас.
А Наталка зросла на Под╕лл╕
(Шепет╕вку ви чули? То там),
аж допоки колгоспн╕ арт╕л╕
не вчинили в сел╕ тарарам.
Батько мав т╕льки дв╕ десятини,
ще коня мав, корову, овець…
А в колгосп не п╕шов. Як скотину,
його вигнали з хати – капець.
На Кавказ у вагон╕ теляч╕м
всю с╕м’ю – хоч живи,
хоч здихай –
ж╕нку й доньку, раб╕в неначе,
привезли в осетинський край.
Ще Наталц╕ – п’ятнадцять рок╕в,
а вже сватань було та було
в╕д тутешн╕х джиг╕тських наскок╕в.
Але згодом прийшло письмо.
Однокласник писав ╕з Донбасу,
куди вигнало теж не добро:
«╥дь, Наталю, до мене з Кавказу!
╤з шахтарським прив╕том. Петро».
╤ по╖хала з-п╕д Казбеку,
з осетинських зелених г╕р
на Донеччину ту далеку,
де вуг╕лля витягують з н╕р.
Одружились, приблудн╕ обо╓,
без вес╕льних п╕сень, без в╕нка.
В╕н трудивсь до знемоги в забо╖,
а вона народила синка.
Б╕ля шахти зл╕пили хатину.
Але тут накотилась в╕йна.
Не вернувся Петро, загинув…
╤ пол╕зла у шахту вона,
щоб у ту пово╓нну розруху
заробляти голодний пайок,
щоб без хл╕ба сам╕й не опухнуть
╕ щоб вижив худенький синок.
Плитовою була. Вагонетки
по зал╕зних тягала листах –
ну, а це – не смоктати конфетки,
не ж╕ночий, зда╓ться, фах.
А Наталка тягла ц╕ упряжки*,
щоб росло ╕ училось дитя,
нароблялась до смерт╕ важко,
та ╖╖ не зламало життя.
На щоц╕ в не╖ цв╕в рум’янець,
тонкостанна була, м╕цна,
нав╕ть хлопц╕ усл╕д оглядались –
а жила по-чернечи вона.
Йшла ╕з шахти упевненим кроком
вечорами ╕ лампу несла,
щоб Колько поробив уроки,
та й чекали домашн╕ д╕ла,
бо електрика прийде пот╕м,
коли з’явиться хл╕б на стол╕.
Мало св╕тла було на робот╕
╕ не б╕льше у хатн╕й ╕мл╕.
Вже Миколц╕ було чотирнадцять,
худорлявим, бл╕деньким р╕с.
╤ то ж треба такому статись:
з шахти грудку вуг╕лля в╕н н╕с…
Це була тод╕ звична справа,
що шахтар щось ╕з шахти тяг,
╕ н╕хто не робив облави
на обвуглених роботяг.
Хлопчик н╕с на плеч╕ ту грудку,
а якраз тут начальник ╕шов
╕ Миколку вхопив за грудки,
та у вухо! – аж з носа кров.
* * *
Полежав хлопчина
у шахтн╕й пилюц╕
╕ мляво додому подавсь.
А мати уже у робоч╕й куртц╕
на зм╕ну збиралась якраз.
«О Боже, чого у кров╕ сорочка –
чорнюща, мов з лави явивсь!?»
Обмила, уклала
у пост╕ль синочка…
А шахта тут близько, близь…
╤ до начальника в гост╕ без стуку –
сидить, попиваючи чай…
«За що ти дитину скривавив, суко?!»
«Та я не хот╕в, вибачай!
А хлопець тв╕й просто граб╕жник,
вуг╕лля краде на очах…»
╤ мати ╕з серця зняла запоб╕жник –
по лисин╕ лампою – трах!
╤ в шахту на зм╕ну уже не пол╕зла,
на чортов╕ т╕ плита.
Будь проклята, каторго ти зал╕зна,
що з’╖ла найкращ╕ л╕та!
До сина вернулась,
борщу п╕д╕гр╕ла,
город об╕йшла ╕ сад…
А тут ╕ м╕л╕ц╕я п╕досп╕ла –
не скоро в╕дпустять назад.
Начальничок шахти
валявсь по л╕карнях,
як вийшов, то вже – ╕нвал╕д,
а ж╕нку судили (розб╕йницю карну)
╕ припаяли п’ять л╕т.
А що таке славна
радянська в’язниця,
напевно, ми зна╓мо вс╕.
На каторз╕ в шахт╕
була вже вдовиця –
побуде на н╕й ╕ в тайз╕.
Курорт╕в таких я не спробував,
 зв╕сно,
та р╕д м╕й насмакувавсь,
╕ знав я: сид╕тиму рано чи п╕зно,
погрози ╕шли весь час.
Який же за мною, пита╓те, злочин?
Державний. Правдив╕ в╕рш╕.
Бо сищики знали м╕й почерк
╕ що на душ╕.
Не т╕льки за писане слово,
а й сказане десь у гурт╕,
було КДБ готове
поставити хрест на житт╕.
Я лекц╕й читать не беруся,
та правда не любить меж.
Згадаймо про долю Стуса,
до реч╕, донбас╕вця теж.
╤ я не вт╕шаюсь даремно,
що тюрем не знав у житт╕,
бо й зараз кайлую недремно
на каторз╕ почутт╕в.
Натомлюю душу, як плеч╕
натомлюють в шахтн╕й нор╕,
хоч це дещо р╕зн╕ реч╕ –
пробачте, брати-шахтар╕!
* * *
А що ╕з Миколкою-сином
в такий горезв╕сний час?
По╖хав, як мати просила,
до д╕да, на той Кавказ.
╤з д╕дом робив на завод╕,
де цинк виплавляють з руди.
Недовго тут маявся врод╕,
а час уже в арм╕ю йти.
Постригли його п╕д нул╕вку:
«Исполни священный долг!».
Навчили тримати гвинт╕вку –
╕ в охоронний полк,
ну, себто послали на зону
засуджених стерегти,
на вишц╕ нести охорону,
щоб не змогли втекти.
Попав в╕н в ж╕ночий таб╕р,
що л╕с у Сиб╕ру валив,
листа написав в╕н мам╕ –
отримав – ╕ аж остовп╕в!
А в╕н же в т╕й сам╕й зон╕,
де мама вже п’ятий р╕к!
Принишк ╕ зчорн╕в в╕н зовн╕,
╕ головою поник.
Щодня оглядав ╕з вишки
зимовий тюремний дв╕р,
Ж╕нок виганяли п╕шки
в тайгу, де змерзав ╕ зв╕р.
Микола усе приглядався
до постатей у куфайках…
Якраз тут буран розгулявся,
засипав бараки ╕ шлях.
Вс╕х вигнали чистити зону.
Гребуться ж╕нки дотемна…
╤з вишки в╕н постать знайому
побачив близенько – вона!
╤ видихнув хлопець: «Мамо!»
Вона ж ос╕нилась хрестом
╕ мало не впала без тями,
╕ чистячи сн╕г п╕д постом,
все слухала синов╕ реч╕:
щоб разом втекти зв╕дс╕ля,
що харч в╕н збере для втеч╕,
як треба, то вс╕х постр╕ля,
хто стане у них на дороз╕ –
хай т╕льки спаде сн╕гов╕й…
Розпрямилась мати в тривоз╕:
«Тих╕ше, синочку м╕й!
Почують – обом буде г╕рше,
ще г╕рше, ан╕ж тепер.
Куди втечемо ми, гр╕шн╕?
Кругом же, кругом СССР!
Я скоро вже вийду з тюряги,
а ти вже сво╓ в╕дслужи.
Не треба тут, синку, в╕дваги!
Язик за зубами держи!
Хоч будемо бачитись
нишком…» –
╕ залилась сл╕зьми,
╕ стог╕н почувся
 ╕з вишки
серед н╕чно╖ п╕тьми…
* * *
Та вже не судилось
зустр╕тись ╖м знову,
бо хтось таки хитрий
п╕дслухав розмову,
╕ сина хот╕ли
судити за змову,
та шуму Начлаг**
не схот╕в п╕д╕ймать:
«Судить его надо…
но всё-таки мать…»

Понюхав Микола
лише гауптвахти,
де св╕тло доходить також
 через ╜рати,
затим в╕д╕слали його
не в тюрму –
а строк св╕й дослужувать
на Колиму.
За р╕к повернулась
Шахтарка додому,
а згодом ╕ син
скинув теж ун╕форму.
Трудилася мати тепер в лампов╕й***,
Микола ж пол╕з кайлувати в заб╕й.
А хата у них –
п╕д самим териконом,
порода вже в сад дол╕та╓ з розгону,
ще трохи – ╕ груддя
бомбитиме хату,
начальству однак на б╕ду цю
начхати.
Гримлять вагонетки ╕ вдень, ╕ вноч╕,
п╕д небо породу уже везучи.
Димить терикон,
що аж дихати н╕чим,
а шахта кача╓, кача╓ добичу.
Шахтарц╕ хоч знов
бери лампу до рук,
аби схаменувся начальник-дундук,
аби не мотав, наче к╕нь, головою –
та знов доведеться
зустр╕тись з тюрмою.
* * *
Тож люди з╕бралися на толоку
зл╕пити хатину вдов╕ хоч яку.
╤з шахти стягли стояк╕в ╕ розпил╕в,
ж╕нки ╕з соломою круг зам╕сили,
п╕днявши до стегон
подоли сп╕дниць,
аж любо поглянути на молодиць.
А д╕ти (╕ я не ловив з ними ╜ави)
солому ╕з поля носили до ями.
На пустц╕ безживн╕й,
 де тирлище к╕з,
будинок не днями –
годинами р╕с.
Кр╕пильники з дранок
поставили ст╕ни,
ж╕нки ╖х набили вальками ╕з глини.
За тиждень над хаткою
вир╕с дашок,
що толем покритий
 поверху дощок.
У дворику збили ще ст╕л
╕з обапол╕в,
╕ вдови кружком
засп╕вали-заплакали:
«Ой, ти м╕сяцю, а я зоря ясная!
Ой, ти парубче, а я д╕вка красная!..»
╤ падали зор╕, як сльози, вгор╕,
чуючи сп╕ви на пустир╕.
Тут вже назавжди
Шахтарка ос╕ла –
хай там росте терикон, як могила!
Перехот╕лося б╕дн╕й вдов╕
бити начальство по голов╕.
Син оженився, ╕ в злагод╕-мир╕
вже у нов╕й розкошу╓ квартир╕ –
з газом та з ванною – ач, запан╕в!
Взяти до себе ╕ мат╕р хот╕в,
т╕льки Шахтарка
в╕дмовилась зразу,
а перевезла батьк╕в ╕з Кавказу,
╖м все одно, що Кавказ, що Донбас,
р╕дне Под╕лля снилось весь час.
Як там не ╓, а Донбас – Укра╖на,
в мазанц╕ знову з╕бралась родина.
* * *
Б╕ля хатини вже вир╕с садок,
вир╕с ╕ мазанок ц╕лий гурток,
мовби гриби дощово╖ погоди,
зазелен╕ли сади ╕ городи.
З шахти струмок прокрада╓ться тут,
правда, чорнющий, наче мазут,
╕ вагонетки на естакад╕
все салютують, немов на парад╕.
Ну, а в колодязях добра вода,
мука╓ в когось корова руда,
нав╕ть дивак ╓, що гра на бандур╕,
думи козацьк╕ сп╕ва╓ в зажур╕,
╕ самогону тут гостю наллють,
чорно працюють – чорно ╕ п’ють.
Хай самов╕льний, не визнаний наче,
виселок вир╕с ╕ зветься Шахтарчин.
Вуличка, правда, така завузька,
що не пропустить сюди
 воронка.****
Ну, а кого тут посадиш за ╜рати?
Вже якщо треба, то вс╕х треба брати.

Вс╕ тут злочинц╕, ╕ немал╕,
бо незаконно живуть на земл╕,
котру вони називають сво╓ю –
це пустирище з кам╕ння та глею.
В них сво╖ правда, ╕ Бог, ╕ закон.
Марно обкурю╓ ╖х терикон.
Люди вже звикли. Наче т╕ бджоли,
трудяться в шахт╕. Д╕ти до школи
йдуть к╕лометр╕в, мабуть, ╕з п’ять.
Словом – комуна. Що ще додать?
Нин╕ Шахтарка вже геть постар╕ла,
у сивин╕, як та яблуня б╕ла,
все сновига╓ в сво╓му садку,
що найбагатший у нас на кутку:
в ньому, кр╕м вишень ╕ абрикос,
мабуть, росте ще банан чи кокос,
бо недарма вс╕ мал╕ шмаркач╕
лазять до не╖ в садок уноч╕.
Звуть ╖╖ в оч╕ – бабуся Наталка,
ну, а позаоч╕ – просто Шахтарка.
Т╕льки за це не гн╕виться вона:
доля-шахтарка у вс╕х тут одна.
* * *
Все! Час у пов╕ст╕ ставити крапку,
я розказав вам усе, що зум╕в.
Просто я зняв у поваз╕ шапку
перед минулим. А ви вже сам╕
трохи домисл╕ть, бо мало тут свята,
╕ не усе я зладнав до пуття,
розпов╕дь вийшла
 якась кострубата,
як ╕ саме життя...

╤Х-Х. 2013 р., Ки╖в, Коктебель

* Упряжка – шахтарська назва робочо╖ зм╕ни
** Начлаг (скорочення, рос╕йське) – начальник табору
*** Лампова – м╕сце заправки ╕ видач╕ бензинових ламп, а згодом – електро-акумуляторних
**** Воронок (народне) – м╕л╕цейський спецавтомоб╕ль

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12554

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков