Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПРОКИНУВСЯ ВОДЯНИК
Наш╕ традиц╕╖


САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 15.11.2013
КУЛЬБАБЧИК
Василь ХОМЧАНКА

Бувальщина

Я мушу вам розказати про мого одностраждальця ╕з стал╕нського концтабору, про земляка-б╕лоруса, життя якого так траг╕чно ╕ рано об╕рвалося. Болюча пам’ять не да╓ про нього забути, н╕би осколок у серц╕ мучить, вола╓: згадай, розкажи людям. Може, знайдуться т╕, кому в╕н був близький, р╕дний.
Його так вс╕ й звали — Кульбабчиком. В╕н був схожий з кульбабкою — золотисто-рудий, особливо, коли волосся в╕дростало п╕сля примусово╖ стрижки. Зазвичай в рудих волосся пругке, а в нього було м’яким.
Арештували Кульбабчика, коли йому ще й п’ятнадцяти не було, на самому початку 1937 року за так звану антирадянську аг╕тац╕ю, ╕ засудили на ш╕сть рок╕в. Та ще додали три роки пораження в правах.
До в╕с╕мнадцяти рок╕в в╕н в╕дбував покарання в колон╕╖ для неповнол╕тн╕х, а пот╕м його перевели в нашу колон╕ю, в бригаду на л╕соповал.
В╕н був худенький ╕ зростом не вид╕лявся — певно, затримали р╕ст в’язниця ╕ колон╕я. Коли нарядник прив╕в до нас Кульбабчика, бригадир обурився:
— Що ти мен╕ це курча прив╕в? В╕н же пилку не потягне. Хто за нього буде кубики* давати?
— А куди його д╕ти? Йому в формуляр╕ записали ВФП — важка ф╕зична праця.
Про себе Кульбабчик розпов╕в усе у перший же веч╕р. В╕н — син вчителя з-п╕д В╕тебська, вчився в школ╕, вступив до комсомолу перед самим арештом. Нас, звичайно, зац╕кавило, яку ж в╕н проводив антирадянську аг╕тац╕ю, бо в╕двалили йому немало.
А сталося з ним ось що.
Кульбабчик мр╕яв стати артистом ╕, як пот╕м ми сам╕ побачили, мав добр╕ артистичн╕ зд╕бност╕. Вигадник, головний завод╕й в шк╕льн╕й самод╕яльност╕, в╕н став в╕домим не т╕льки в школ╕, а й у м╕стечку, де жив. Товариш╕ його ком╕ком прозвали.
В╕н сам писав п’╓ски, придумував репризи, жарти, сам сп╕вав ╕ декламував, виконував головн╕ рол╕ у виставах. Як правило, ус╕ ц╕ самод╕яльн╕ вистави були на шк╕льну тему. Але ж самод╕яльн╕стю керували вчител╕-парт╕йц╕, ╕ вони вимагали брати теми для самод╕яльних концерт╕в важлив╕, пол╕тично-злободенн╕. Ну, щоб у тих виставах на сцен╕ була й класова боротьба, ╕ вороги народу, як╕ перешкоджають наш╕й упевнен╕й ход╕ до комун╕зму, а славн╕ чек╕сти ╖х викривають.
Кульбабчик таку пол╕тично-злободенну п’╓су й написав. У н╕й д╕яв куркуль, який п╕д виглядом жебрака ходив по селах, по ярмарках ╕ проводив ворожу аг╕тац╕ю, поки його не затримали п╕онери ╕ не привели до м╕л╕ц╕╖. Роль куркуля у вистав╕ взявся виконувати сам Кульбабчик. Написана ним п’╓са пройшла, звичайно ж, сувору цензурну перев╕рку шк╕льного начальства, ╕ почалися репетиц╕╖. В т╕й п’╓с╕ була сцена, коли куркуль, перевдягнутий в жебрака, граючи на л╕р╕, сп╕ва╓ р╕зн╕ част╕вки й аг╕ту╓ проти радянсько╖ влади.
╤ ось йде вистава. Кульбабчик в рол╕ куркуля у дран╕й свитц╕, з кудлатою бородою, серед людей на ярмарку крутить за ручку л╕ру й сп╕ва╓ п╕сеньки. П╕сеньки необразлив╕, народн╕. А пом╕ж ними говорить щось проти колгосп╕в. Учням подобаються п╕сеньки ╕ част╕вки, вигукують ╕з залу, щоб б╕льше сп╕вав. У вистав╕ куркуль повинен був просп╕вати й ворож╕ част╕вки. ╥х Кульбабчик й придумав перед виставою, та не показав вчительц╕ — кер╕вниц╕ самод╕яльност╕. Одну з таких част╕вок в╕н ╕ просп╕вав:

Як були Лен╕н ╕ Троцький,
Було борошно на кльоцки.
А як став товариш Стал╕н,
То голодн╕ вс╕ ми стали.

Можна т╕льки уявити соб╕, як сприйняла начальниця цю част╕вку! На тому шк╕льному вечор╕ учн╕всько╖ самод╕яльност╕ були присутн╕, окр╕м директора школи ╕ вчител╕в, ще й представники райкому комсомолу ╕ районного в╕дд╕лу осв╕ти. Вс╕ вони були приголомшен╕, обурен╕ ╕ перелякан╕.
А школярам вистава сподобалась, ╕ част╕вка та запам’яталася. Вони почали бурхливо аплодувати й викликати артист╕в на сцену. Вийшли артисти, але без Кульбабчика. Його завели до каб╕нету директора ╕ почали допитувати, хто передав йому цю част╕вку.
На╖вний Кульбабчик, не розум╕ючи, яка нависла над ним б╕да, щиро з╕знався, що част╕вку придумав сам. В╕н вважа╓, що ворог мусить сп╕вати й аг╕тувати проти колгосп╕в ворожими п╕снями ╕ словами. Що ж це за ворог, який говорить ╕ сп╕ва╓ правильн╕ слова?
На цьому артистична д╕яльн╕сть ком╕ка Кульбабчика й ск╕нчилася, через п’ять дн╕в його арештували.
Бригадир наш, колишн╕й полковник, вислухавши цю ╕стор╕ю, вилаявся, Кульбабчика пожал╕в ╕ дав м╕сце на верхн╕х нарах пом╕ж собою ╕ священиком Крачковським, отцем Олекс╕╓м.
На л╕соповал разом з бригадою Кульбабчик виходив щодня, але на л╕сос╕ц╕ йому давали легшу роботу: обрубувати ╕ спалювати суччя, приносити воду з╕ струмка для бригади. Щоправда, Кульбабчик часто п╕дм╕няв когось з пильщик╕в, коли той хвор╕в чи стомлювався.
Як артист Кульбабчик швидко став в╕домий в ус╕й колон╕╖. В╕н ум╕в дотепно пот╕шити зек╕в сценками з таб╕рного життя. Здорово перевт╕лювався то в зека-неробу, доходягу, то в стр╕льця, нарядника, викликаючи в присутн╕х рег╕т. Придумував ╕ сп╕вав р╕зн╕ част╕вки на таб╕рн╕ теми. Бригадир спробував влаштувати хлопця у КВЧ — культурно-виховну частину, але туди його не взяли — контрик. Багато в’язн╕в, ╕ я в тому числ╕, упевнилися, що Кульбабчика, коли в╕н виживе, чека╓ славне артистичне майбуття. Нарядник, якого Кульбабчик так дотепно показував, захоплено вигукував: «Оце так, оце так, ну просто актор-ком╕к ╤гор ╤ль╖нський!».
З Кульбабчиком я заприятелював. Ми були майже однол╕тки, земляки з Б╕лорус╕, ╕ один в╕д одного не приховували н╕чого, дов╕ряли одне одному пота╓мн╕ плани, запов╕тн╕ мр╕╖.
Товаришуючи з╕ мною, Кульбабачик, однак, дуже горнувся до Олекс╕я. Той був йому н╕би батько.
— Життя — великий, неоц╕ненний подарунок. Треба ним дорожити ╕ рад╕ти, що живеш, — повторяв не раз Олекс╕й.
— Радуватись ╕ такому нашому життю? — дивувався Кульбабчик.
— Так, сину м╕й, ╕ йому. Умови життя м╕няються: сьогодн╕ ти в невол╕, раб, а завтра в ╕нших умовах будеш, в добрих. Головне, ти живеш, ╕ цим вже щасливий. А життя — не р╕чка, воно, як вода в кухл╕, яку можна випити в одну мить. Але знову цей кухоль вже н╕коли не наповниться. Треба жити ╕ терп╕ти, ╕ Бог витре сльозу з очей тво╖х.
Однак Кульбабчик, як ╕ вс╕ ми, не рад╕в такому життю. В╕н все б╕льше й б╕льше нудився, ставав тих╕шим, зовс╕м р╕дко почав пот╕шати барак ╕ бригаду, хоч зеки щовечора просили його що-небудь ком╕чне показати ╖м.
З дому йому йшли листи. Батьки намагалися якомога б╕льше писати про товариш╕в, ╖хн╕ справи, навчання, ╕ цим самим хлопця т╕льки засмучували, а не пот╕шали. Прочитавши, що його товариш Микола вчиться в театральн╕й студ╕╖, Кульбабчик геть занепав духом, ╕ я бачив к╕лька раз╕в, як в╕н плакав. В╕н заздрив товаришам ╕ н╕як не м╕г змиритися з╕ сво╓ю долею. А тут ще, як на лихо, Олекс╕я кудись перевели з нашо╖ колон╕╖, ╕ не було кому розрадити хлопця, як це м╕г робити священик-порадник.
— Слухай, — сказав мен╕ якось Кульбабчик, — давай втечемо.
— ╤ куди ми д╕йдемо? Без продукт╕в, документ╕в, грошей?
— А ми поживемо в тайз╕. Там же ягоди, гриби, ловитимемо рибу. ╤ йти, йти…
Коли на зека находить в╕дчай, в╕н наважу╓ться зробити одне з двох: або ут╕ка╓, або наклада╓ на себе руки.
Самогубство — це вже останн╕й ступ╕нь в╕дчаю. В Кульбабчика, значить, ще не настав. А надумавши вт╕кати, в╕н за сво╓ю на╖вн╕стю не м╕г уявити всю безрезультатн╕сть втеч╕. Не таких зелених, як в╕н, зек╕в ловили, приводили назад або розстр╕лювали на м╕сц╕, щоб не панькатися з ними, не вести до зони.
Як ╕ вс╕ ми, Кульбабчик над╕слав к╕лька скарг-заяв до Верховного суду, до прокуратури, Стал╕ну, просив скасувати йому терм╕н або зв╕льнити зовс╕м. В╕дпов╕д╕ на заяви не отримав.
Кульбабчик щовечора пом╕чав огризком ол╕вця на стояку нар, ск╕льки йому ще треба в╕дбути строку. ╤ чим менше лишалося до вол╕ — близько трьох рок╕в ще, — тим б╕льше сумував, замикався в соб╕, залишався на самот╕, ╕ ми вже майже не чули в╕д нього н╕ дотепно╖ част╕вки, н╕ жодно╖ весело╖ ╕стор╕йки. Почав ╕ мене сторонитися. П╕сля роботи як зал╕зе на нари, так ╕ не злазить до п╕дйому — увечер╕ чи спав, чи удавав, що спить, аби його не турбували. В╕н начеб н╕кого й не пом╕чав поруч з собою. Св╕т для нього зробився безлюдним, н╕би не ╕снувало в ньому н╕ добрих людей, н╕ взагал╕ н╕чого доброго, окр╕м цього табору, безправних зек╕в, не ╕снувало й майбутнього, а нин╕шньо╖ реальност╕ в╕н не сприймав.
Якось в╕н мен╕ сказав:
— Скажи, нав╕що людина стражда╓? Вона ж може ск╕нчити ц╕ страждання.
— Як ск╕нчити?
— Вмерти ╕ не страждати.
— Дурень, — засм╕явся я, — вмерти завжди встигнеш. Ти спробуй довго прожити. Згадай, що тоб╕ про життя казав Олекс╕й.
У черговому лист╕ батьки пов╕домляли Кульбабчику, що на ╖хню скаргу над╕йшла в╕дпов╕дь в╕д прокурора про в╕дмову перегляду справи. Написали також новини ╕ про товариш╕в: Петрусь одружився, Емма вийшла зам╕ж, а Микола вже знявся в художньому ф╕льм╕, щоправда, в еп╕зодичн╕й рол╕. Були ще й р╕зн╕ новини. ╤ краще б не писали ╕ листа того не присилали. Кульбабчику в╕н був, як с╕ль на рану. Це те саме, як голодному розказувати про смачну ╖жу, так ╕ позбавленому вол╕ — писати про волю ╕ щастя в╕льних людей.
Над Кульбабчиком все б╕льше й б╕льше брала владу чорна туга, його охопив псих╕чний зрив, який псих╕атри називають, зда╓ться, ман╕╓ю сво╓╖ н╕кчемност╕. З ц╕╓ю ман╕╓ю в╕н ╕ жив останн╕ тижн╕. Вона, ман╕я, й п╕дштовхнула врешт╕ на найв╕дчайдушн╕ший вчинок.
У вих╕дний день, одразу п╕сля сн╕данку, Кульбабчик в╕ддав мен╕ недо╖дену пайку хл╕ба. Я не здивувався так╕й щедрост╕, хл╕б взяв. Подумав, що Кульбабчик д╕став соб╕ якийсь додатковий харч. В╕ддавши мен╕ хл╕б, в╕н п╕шов з барака. Б╕ля дверей озирнувся на мене квапливо ╕ якось полохливо. Я хот╕в у нього про щось спитати, але в╕н зачинив двер╕.
П╕вдня Кульбабчика н╕де не було видно. Не прийшов в╕н ╕ на об╕д. А п╕сля об╕ду привезли пошту. До бараку ув╕йшов зек-конторник ╕, розмахуючи над головою телеграмою, погукав:
— Гей, Кульбабчику, танцюй! Тоб╕ воля! Воля тоб╕!
Телеграму ту конторник уголос прочитав: «Любий синку! Верховний суд тоб╕ скоротив терм╕н до в╕дбутого. Бумага про зв╕льнення над╕йде згодом. Чека╓мо на зустр╕ч. Щаслив╕ батько й мати».
Почали шукати Кульбабчика, дивилися в ╕нших бараках, в ╖дальн╕, в КВЧ — н╕де його не було.
Т╕льки п╕д веч╕р хтось уб╕г до барака ╕ сказав, що Кульбабчик — у петл╕, в недобудованому бараку.
Я з бригадиром поб╕гли мерщ╕й туди. На сволоку в петл╕ з електричного дроту вис╕в наш Кульбабчик. Б╕ля н╕г лежала повалена колода, на яку в╕н ставав, щоб зал╕зти в петлю.
Бригадир вийняв Кульбабчика з петл╕, поклав на п╕длогу, обличчя прикрив носовою хусточкою.
Був Кульбабчик без шапки. Сонячн╕ промен╕ падали на голову, ╕ волосся, що в╕дросло п╕сля стрижки, здавалося ще золотист╕шим ╕ пухнаст╕шим.
Убив все-таки себе хлопець, спинив страждання, об╕рвав довгий ланцюг свого родоводу, що тривав тисячол╕ттями, ╕ к╕нцем його став в╕н, Кульбабчик, ╕м’я й пр╕звище якого я забув.
Ну, що б тоб╕, хлопче, почекати ще п╕вдня! До ц╕╓╖ телеграми. Може, й став би ти в╕домим артистом, ╕ я рад╕в би, побачивши тебе на екран╕ чи на сцен╕. Талант у тебе був великий.

Переклав з б╕лорусько╖
Данило КОНОНЕНКО

* Кубики — кубометри заготовлено╖ деревини

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 15.11.2013 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12561

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков