Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 22.11.2013
ХУДОЖНИК ДВОХ НАРОД╤В ╤ НА ВС╤ В╤КИ

Шевченк╕ана
На здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Т. Шевченка

Укра╖нц╕ мають право пишатися перед Богом ╕ людством постаттю свого велета духу – поетом ╕ маляром — Тарасом Шевченком. Саме ф╕зична (Кобзар був у кожн╕й хат╕ в найжахлив╕ш╕ для народу часи!) ╕, найважлив╕ше, його духовна присутн╕сть у св╕домост╕ людей зберегли й зм╕цн╕ли нац╕ю. Св╕това л╕тература не зна╓ такого митця, в чи╓му слов╕ так пекучо й талановито вкарбувалися б ╕сторична пам’ять народу, сваволя кр╕пацтва й сягнистий погляд у завтрашн╕й день. Слово Шевченка глибинне, бо в╕н п╕дв╕вся до небаченого, граничного для особистост╕ розум╕ння буття.
А нин╕ мова п╕де про публ╕цистично-документальн╕ книги «╤демо за Шевченком» та «Шевченк╕в В╕льно» (2012). Здавалося, вже перегорнула останню стор╕нку, але ще й ще хочеться прочитати стор╕нки, помилуватися репродукц╕ями малюнк╕в Т. Г. Шевченка, перечитати м╕сця, як╕ вразили, розчулили або за╕нтригували. Це – ун╕кальн╕ видання, ╕люстрован╕ кольоровими св╕тлинами, — результат клоп╕тко╖ роботи двох автор╕в – укра╖нця В╕ктора Жадька ╕ литовця Раймундаса Лопати, як╕ не просто зд╕йснили подорож м╕стами, селами ╕ м╕стечками, де жив ╕ бував Т. Шевченко, а впродовж трьох рок╕в ╖здили, вивчали ╕сторичн╕ м╕сця й арх╕тектурн╕ пам’ятки, працювали в арх╕вах, шукали в╕дпов╕д╕ на суперечлив╕ думки в╕дносно яко╖сь под╕╖ чи людини. Вони зробили також багато св╕тлин сучасних кра╓вид╕в, щоб з╕ставити ╖х з малюнками Шевченка-художника, приск╕пливо вивчали не т╕льки дати, а й конкретн╕ м╕сця ╖х створення. Наприклад, Богданова гора, зв╕дки Шевченко малював «Чигирин з Субот╕вського шляху», або м╕сце, зв╕дки в╕дкривався найкращий вид для малюнка «Мотронин монастир». Автори використали малов╕дом╕ ╕сторико-л╕тературн╕ та мемуарн╕ джерела, арх╕вн╕ матер╕али, як╕ ще не були в об╕гу. У книз╕ широко подан╕ в╕домост╕ з ╕стор╕╖ тих кра╖в, якими мандрував Тарас Шевченко, та вичерпна характеристика людей, з якими звела його доля.
Книга «╤демо за Шевченком» м╕стить с╕м розд╕л╕в з промовистими назвами. У першому з них «Ген╕й слова ╕ пензля» автори наголошують, що духовна присутн╕сть поета в св╕домост╕ укра╖нц╕в зберегла нашу нац╕ю, що Т. Шевченко, за словами ╤вана Франка, «…був сином мужика – ╕ став володарем у царств╕. В╕н був кр╕паком – ╕ став велетнем у царств╕ людсько╖ культури. В╕н був самоуком – ╕ вказав нов╕, св╕тл╕ й в╕льн╕ шляхи професорам ╕ книжним вченим. Доля пересл╕дувала його в житт╕, ск╕льки лиш могла, та вона не зум╕ла ан╕ золота його душ╕, ан╕ його любов╕ до людей в ненависть ╕ погорду вкрити ╕ржою».
Автори переконують читача, що Шевченко-поет не набагато вищий за Шевченка-художника, у творчому доробку якого 835 твор╕в, живописних полотен, рисунк╕в, еск╕з╕в, з них близько 300 — не знайдено. В╕н — блискучий портретист, ╕з 150 портретних зображень 43 — автопортрети. «На його акварелях, малюнках чути церковний дзв╕н, сп╕в пташок, в╕дчува╓ться атмосфера козацько╖ слави, сонячна погода, прохолода тихоплинного ставка, стривожений шеп╕т дерев ╕ неслухняного в╕тру, пахощ╕ трав», — чита╓мо в цьому розд╕л╕ й нав╕ть в╕дчува╓мо та бачимо укра╖нську природу, в яку був закоханий Тарас.
Другий розд╕л «Охота ╕ кебета до малярства прокинулася в Тараса змалку» присвячений дитячим рокам Т. Шевченка. Тут детально описан╕ вс╕ села та м╕стечка, якими хлопчина блукав у пошуках учителя-маляра, подана ╖хня характеристика. Приверта╓ увагу малюнок В. Штернберга з назвою «Покарання р╕зками», ╕ малий Тарас у передчутт╕ екзекуц╕╖ сто╖ть перед лавою, чухаючи потилицю ╕ п╕дтримуючи трохи спущен╕ для цього штанц╕. Про цю дяк╕вську «науку» Штернберг, очевидно, м╕г д╕знатися в╕д самого Т. Шевченка.
Напевне, мало кому в╕дома роль Соф╕╖ Енгельгардт у житт╕ поета. На противагу чолов╕ку Павлов╕ Енгельгардту, з його брутальн╕стю ╕ суворим ставленням до кр╕пак╕в, дружина Соф╕я була людиною гуманною, ж╕нка повсякчас допомагала панському козачков╕ вивчати польську й рос╕йську мови, дозволяла слухати музику, нав╕ть бути присутн╕м на уроках французько╖ мови для ╖╖ д╕тей.
Працюючи в книгозб╕рнях, арх╕вах ╕ музеях Ки╓ва й С.-Петербурга, В╕льнюса ╕ Москви, головну увагу автори прид╕ляли виявленню неточностей чи перекручених факт╕в у висв╕тленн╕ життя ╕ творчост╕ Тараса Шевченка. Це стосу╓ться, зокрема, знайомства поета з ╤ваном Сошенком, часу проведення лотере╖, одержання «в╕льно╖» («в╕дпускно╖») та к╕лькост╕ людей, до не╖ причетних. Виявля╓ться, ╖х було значно б╕льше, н╕ж нам в╕домо ╕з ще радянських вта╓мничених джерел. Одним з таких, наприклад, був пом╕щик з в╕домого козацько-старшинського роду Петро Катеринич, в якого поет гостював ╕ намалював в╕с╕м портрет╕в — член╕в його родини. «Пр╕звище Сошенко з його роду, – пишуть автори, – було т╕льки в ╤вана Максимовича; художник «облагородився», додавши до пр╕звища «енко» в Петербурз╕, насправд╕ ж в╕н од д╕да й батька – Соха.
Загадкова ╕стор╕я ╕ з Богуславським музе╓м Сошенка, який в╕дкрився 15 грудня 1973 року: що це будинок Максима Сохи, батька ╤вана Максимовича, кра╓знавц╕ виявили навесн╕ 1954 року. Тут мешкала родина ╤вана Юхимовича Николенка, ╕сторика, автора книжки «Наш край Богуславщина». Навесн╕ в хат╕ зат╕яв ремонт ╕ в н╕ш╕ ст╕ни знайшов теку з документами, як╕ п╕дтверджували, що «Богуславський будинок належав Максимов╕ Сох╕».
З розд╕лу «Подорож перша в Укра╖ну: студент (1843-1844)» д╕зна╓мося, що Тарас Шевченко ви╖хав з Петербурга не з ╢вгеном Греб╕нкою, а з його товаришем Андр╕╓м Стороженком, геро╓м в╕йни 1812 року, колекц╕онером, письменником, етнографом, який збер╕г для Укра╖ни неоц╕ненний скарб – «Ре╓стр Войська Запорозького 1649 року». Ц╕каво знати, що засновник династ╕╖ Стороженк╕в ╤ван, одружившися з донькою Богдана Хмельницького Мар╕╓ю, оселився в сел╕ ╤ржавц╕ на Прилуччин╕, яке належало дядьков╕ Мар╕╖ — Якимов╕ Сомков╕. З роду Стороженк╕в ╕ Олекса Стороженко, р╕дний брат Андр╕я, письменник, автор опов╕дань з укра╖нського життя, пов╕ст╕ «Марко проклятий» та ╕н., а також Микола Стороженко, ╕сторик л╕тератури, професор Московського ун╕верситету, автор праць про Тараса Шевченка.
Багато уваги у виданн╕ прид╕лено опису садиби ╕ родини Тарнавських, «славному бджоляру» П. Прокоповичу ╕ ймов╕рному перебуванню у нього в Пальчиках Кобзаря.
Описуючи перебування Тараса Шевченка в «золотоверхому» Ки╓в╕, автори докладно анал╕зують обставини зустр╕ч╕ його з П. Кул╕шем ╕ м╕сця, як╕ вони разом в╕дв╕дували, зокрема й Межиг╕рський монастир. «Був я утор╕к на Укра╖н╕, був у Межигорського спаса ╕ на Хортиц╕, скр╕зь був ╕ все плакав, сплюндрували нашу Укра╖ну «катово╖ в╕ри» н╕мота з москалями, бодай вони переказилися», — напише поет 1844 року в лист╕ до товариша, наказного отамана Азовського козацького в╕йська Якова Кухаренка.
Межиг╕рський монастир у давнину мав т╕сн╕ зв’язки з С╕ччю, яка передавала значн╕ кошти на утримання шпиталю для старих запорожц╕в, а багатствами монастир поступався лише Ки╓во-Печерськ╕й Лавр╕. З 1672 року волод╕в виключним правом призначати священик╕в на С╕ч, йому п╕дпорядковувалися Самарська, Лебединська та Левк╕вська лаври. Зв╕дси монахи направлялися на Запорожжя викладати граматику, навчати д╕тей, козак╕в р╕зним наукам, просв╕щати. Визначну роль у козацькому житт╕ монастир в╕д╕гра╓ ще з час╕в гетьманування Сагайдачного. Кожен запорожець вважав обов’язком побувати в Межиг╕р’╖ й поклонитися «Спасу Межиг╕рському», даруючи на пам’ять ╕кону, лампади, церковн╕ предмети. Ср╕бло й золото направлялося до козацько╖ святин╕ з ус╕х усюд. Очевидно, не одна сотня турецьких черв╕нц╕в, здобута в битвах, перейшла до монастирсько╖ скарбниц╕, як ╕ скарби похилих вояк╕в, як╕ давали об╕тницю завершити в ньому останн╕ дн╕ життя та стриглися в монахи. Саме там за переказами деякий час був послушником ватажок Кол╕╖вщини Максим Зал╕зняк (1740-1768).
З Ки╓ва через Борисп╕ль ╕ Переяслав Тарас Шевченко по╖хав ╕ на Полтавщину. У Полтав╕ поет побував у будинку ╤. Котляревського, поклав кв╕ти на його могилу, поставив св╕чку в дерев’ян╕й церкв╕, яку й намалював, при╖здив у Решетил╕вку, ╕стор╕ю яко╖ добре знав.
Про перебування поета в Полтав╕ нагаду╓ «дуб Шевченка», посаджений м╕сцевою «Громадою» 6 травня 1861 року в час перепоховання поета в Укра╖н╕. Тод╕ громад╕вц╕ постановили: в день похорону Шевченка в Петербурз╕ в╕дслужити молебень в Успенськ╕й церкв╕, але отець-ключар в╕дмовився. Дозв╕л дав ╓пископ Полтавський Олександр, в╕домий тим, що 1865 року в╕дкрив пам’ятну плиту над могилою Петра Калнишевського на Соловках.
У св╕й другий при╖зд в Укра╖ну (1846 року) поет в╕дв╕дував ма╓ток П. Галагана в Д╕гтярях, Густинський монастир, Прилуки, Кралевець.
Не п╕зн╕ше вересня Т. Шевченко вдруге в╕дв╕дав Субот╕в ╕ Чигирин, Кирил╕вку, Звенигородку, Лисянку, В╕льшану, Умань, Корсунь, Черкаси. Через села Мельники й Кресальц╕ д╕стався Холодного Яру й Мотрониного монастиря, по╖хав на Кан╕вщину, знову на Полтавщину. Важко знайти на укра╖нськ╕й земл╕ населений пункт, де б не побував Кобзар, зокрема Миргород, Лубни, Велик╕ Сорочинц╕, Нов╕ Сонжари, Велика Бачачка, Веселий Под╕л, Кобеляки, Хорол, Переяслав. Вс╕ ц╕ м╕сця автори видання в╕дв╕дали, описали ╕стор╕ю створення тут Шевченкових малюнк╕в та населених пункт╕в, сфотографували сучасн╕ кра╓види, з╕ставивши ╖х з малюнками.
Восени 1846 року Т. Шевченко як член Археолог╕чно╖ ком╕с╕╖ д╕став нагоду п╕знати ╕ волинську землю.
У розд╕л╕ «Подорож третя в Укра╖ну: в козацький край, щоб одружитися ╕ збудувати хату» йдеться про перебування Шевченка у ма╓тку Д. Хрущова на хутор╕ Лихвин Лебединського пов╕ту, де заприятелював з братами Залеськими. Зв╕дси в╕н по╖хав у Богуслав ╕ через В╕льшану — востанн╓ до Кирил╕вки. А 13 червня 1859 року Т. Шевченко уже у Прохор╕вц╕, у професора Михайла Максимовича, який у 1841 роц╕ оселився на Михайлов╕й гор╕. Тут прожив поет б╕льше тижня, подарував дружин╕ Максимовича автограф в╕рша «Садок вишневий коло хати», намалював портрети подружжя.
Михайло Максимович, знаючи про запов╕тну мр╕ю Т. Шевченка назавжди оселитися на р╕дн╕й земл╕, запропонував йому частину сво╓╖ садиби, про що поет написав брату Варфолом╕ю: «Максимович уступив мен╕ таке саме добро, як ╕ в Парчевського, т╕льки не коло Дн╕пра, от мо╓ лихо! Видно Дн╕про, та здалека, а мен╕ його треба коло порога».
З Прохор╕вки Тарас Григорович д╕стався села Межир╕ччя до пом╕щика Парчевського з метою придбання д╕лянки земл╕ для власно╖ осел╕. Омр╕яна хата над Дн╕пром була для нього узагальненим образом щастя, яке в╕н бачив у сво╖х снах. Оск╕льки Шевченку не вдалося в Межир╕чч╕ домовитися про куп╕влю м╕сця для побудови хати, в╕н по╖хав у с. Пекар╕, яке теж було власн╕стю Парчевського. Про облюбоване ним м╕сце м╕ж Пекарями й Каневом Т. Шевченко пот╕м напише Варфолом╕ю: «...мен╕ й вдень, ╕ вноч╕ сниться та благодать... Дн╕про ╕ темний л╕с поп╕д горою». Пом╕щик побоявся мати сво╖м сус╕дом бунт╕вного поета ╕ в╕дмовився в╕д переговор╕в. П╕д час обм╕ру д╕лянки м╕ж Т. Шевченком ╕ службовцем Парчевського в╕дбулася «богословська» суперечка, яка й стала приводом для арешту поета. 13 липня Т. Шевченко був заарештований за к╕лька крок╕в в╕д саду Максимовича за наклепницьким доносом. Через Мошни «бунт╕вника» привезли до Черкас у будинок священика Макровського. Поки жандарми вир╕шували долю поета, Шевченко знайомився з м╕стом, написав поез╕╖ «Сестр╕», «Колись дурною головою», зробив малюнок «У Черкасах». Сфабриковану справу з приводу «богохульства» закрили за браком доказ╕в, але заборонили Шевченку оселитися в Укра╖н╕ – Тарас Григорович змушений був повернутись до Петербурга.
Розд╕л книги «В╕чний шлях в Укра╖ну: домовина» присвячений останн╕м дням життя нашого поета-страдника, поета-пророка, незбагненного апостола, його смерт╕ ╕ похорону в чуж╕й сторон╕ ╕ останн╕й дороз╕ додому на в╕чний спочинок на р╕дн╕й земл╕ — на запов╕тн╕й земл╕ Чернеч╕й.
Смертельно хворий Тарас Шевченко уже майже не виходив ╕з майстерн╕ в будинку Академ╕╖ мистецтв. На останньому автопортрет╕ бачимо стриман╕ кольори, чорн╕ тони, опущений долу байдужий погляд. Склада╓ться враження, що Шевченко в╕ддаля╓ться, розчиня╓ться в туман╕ з невеселими думами про «далеку дорогу», хоч душа його ще рветься в Укра╖ну.
Пророчими ╓ слова: «Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожал╕ла вт╕х, що били ╕з здорового джерела життя. Найкращий ╕ найц╕нн╕ший скарб доля дала йому лише по смерт╕ – невмирущу славу ╕ всерозкв╕таючу рад╕сть, яку в м╕льйон╕в людських сердець все наново збуджуватимуть його твори» (╤. Франко).
Видання «╤демо за Шевченком» та «Шевченк╕в В╕льно» — В╕ктора Жадька та Раймундаса Лопати, завданням якого було в╕дтворити також обставини життя Т. Шевченка з осен╕ 1829 року до осен╕ 1830 року у стародавньому прибалт╕йському В╕льно. У цьому ╓вропейському м╕ст╕ ш╕стнадцятир╕чний Тарас здобув два важлив╕ досв╕ди: по-перше, ступив на шлях профес╕йного вишколу — пройшов науку п╕д кер╕вництвом справжн╕х маляр╕в, зокрема в╕домого художника-портретиста Яна Рустема, а по-друге, в╕дкрив людську г╕дн╕сть у соб╕ ╕ вперше зустр╕вся з нац╕ональною проблемою, що оп╕сля переродилася в нього у концепц╕ю нац╕онально╖ г╕дност╕.
Але на час його перебування у В╕льно припада╓ ще важлив╕ший (з точки зору досл╕джувано╖ теми авторами) еп╕зод – перше св╕доме Тарасове кохання – хлопець заприязнився з д╕вчиною-полькою Ядвигою (Дзюня, Дуня) Гусиковською (Gsikowska). Красуня народилася у Варшав╕, але по смерт╕ батьк╕в жила в т╕тки у В╕льно. Хоч Дуня працювала швачкою, вона була грамотною ╕ ц╕кавилась тод╕шн╕м бурхливим культурно-пол╕тичним рухом студентства. А це були вагом╕ роки польського нац╕онального в╕дродження: молодь була охоплена системою аг╕тац╕йно╖ мереж╕. Дуня за традиц╕╓ю польсько╖ ж╕нки в╕дмовилася вживати ╕ншу мову, кр╕м польсько╖. Це ж змусило й Тараса вивчити польську мову, що оп╕сля дуже йому придалося. П╕д керуванням Дун╕ Шевченко зачитувався творами А. М╕цкевича та польською революц╕йною л╕тературою. Закохан╕ простуд╕ювали разом також деяк╕ твори ╕сторика й публ╕циста Йоахима Лелевеля. Тарас на все життя збер╕г добру пам’ять про Дуню — у сво╓му «Журнал╕» 5 вересня 1857 року в╕н записав: «Ув╕ сн╕ бачив церкву свято╖ Анни в В╕льн╕ та любу Дуню, чорнобриву Гусиковську, яка молилась у ц╕й церкв╕». Про В╕ленський пер╕од життя Тараса Шевченка написано у книз╕ «Шевченк╕в В╕льно» — ц╕каво, ╜рунтовно та захоплююче.
Видання «╤демо за Шевченком» та «Шевченк╕в В╕льно» – результат коп╕тко╖ пошуково╖ роботи автор╕в – укра╖нця ╕ литовця, як╕ упродовж багатьох рок╕в про╖хали увесь шлях, яким мандрував Тарас Шевченко, трич╕ при╖здивши в Укра╖ну. Вперше в Шевченкознавств╕ з об’╓ктивною достов╕рн╕стю вказан╕ м╕сця, як╕ художник змалював ╕ подано ╖хн╕ сучасн╕ св╕тлини, написана ╕стор╕я створення малюнк╕в та краю, який в╕дв╕дував Тарас Григорович, людей, з якими зустр╕чався.
У сво╖х публ╕цистично-документальних роботах В. Жадько ╕ Р. Лопата засв╕дчують низку важливих, актуальних проблем Шевченкознавства, використовуючи малов╕дом╕ ╕сторико-л╕тературн╕ та мемуарн╕ джерела, а то ╕ зовс╕м нев╕дом╕ арх╕вн╕ матер╕али. У книгах використано багатий матер╕ал культурно-компаратив╕стського ╕ культурно-герменевтичного характеру та ╓ ц╕нним внеском у Шевченк╕ану. Тому всеб╕чно п╕дтримую ц╕ кандидатури на здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Т. Г. Шевченка.

Л╕д╕я ОРЕЛ,
етнограф, досл╕дник народно╖ культури Батьк╕вщини Тараса Шевченка

В. Жадько на Тарасов╕й гор╕. Кан╕в, 2008 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12578

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков