Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 22.11.2013
Василь ЛАТАНСЬКИЙ: «МОЯ ХРЕЩЕНА МАТИ» — «КРИМСЬКА СВ╤ТЛИЦЯ»

З юв╕ле╓м!

18 листопада цього року давньому ╕ в╕дданому авторов╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕», поетов╕, критику, публ╕цисту, перекладачев╕, лауреатов╕ прем╕╖ ╕мен╕ Олекси Г╕рника ╕ передовс╕м педагогов╕ з майже п╕вв╕ковим стажем Василев╕ Григоровичу Латанському виповнилося 75 рок╕в в╕д дня народження. До розмови з ним ╕ спонукала ця поважна дата. Ми говорили з ним на р╕зн╕ теми як земляки ╕ як колеги: про те, чим ╕ як жив ╕ живе юв╕ляр, що написав нового, що чита╓, як оц╕ню╓ роль осв╕ти в наш╕й незалежн╕й держав╕.
— Почну, Василю Григоровичу, з традиц╕йного. Ви, як ╕ я, родом з благословенно╖ Черкащини, щоправда, з р╕зних район╕в. Цей край ╕ще називають Шевченковим. То яка ж вона, Ваша мала Батьк╕вщина?
— Колись поет ╤ван Драч пожартував, що кожен другий письменник ганяв у дитинств╕ курей з городу. Ганяв ╖х ╕ я в р╕дному сел╕ Лук╕вц╕ Звенигородського (нин╕ Катериноп╕льського) району. Ганяв не т╕льки курей. Уже з четвертого класу пас чужих кор╕в, бо сво╓╖ не було. Заробляв за л╕то на якусь одежину, п╕дручники для школи, зошити. Знаю, що таке суп-зат╕рка, заправлений-перетертий зернятами недозр╕лого жита з колгоспного поля, хл╕б з жолуд╕в, оладки з солодкого цв╕ту акац╕╖… Ц╕ «дел╕катеси» Ви, певне, теж скуштували. Адже ми, д╕ти в╕йни, сповна сьорбнули горя в т╕ голодн╕ пово╓нн╕ роки. Пас я кор╕вок укуп╕ з такими ж пастушками на берегах тихоплинного Т╕кича.
У ц╕й р╕чечц╕ колись народн╕ месники святили нож╕, про не╖ згаду╓ Тарас Шевченко у поем╕ «Гайдамаки»: «Гнилий Т╕кич кров’ю червон╕╓…». Там, у Лук╕вц╕, похован╕ мо╖ батьки, сестра, т╕тки, дядьки… Давненько вже ╖х нема╓. Живе там чимало двоюр╕дних брат╕в ╕ сестер, позаяк у родин╕ батька було десятеро д╕тей, в родин╕ матер╕ — шестеро. П╕всела з пр╕звищем «Латанськ╕»…
— Розкаж╕ть, будь ласка, де вчилися. Знаю, Ви хот╕ли стати студентом престижного Шевченк╕вського ун╕верситету ╕ — не судилося…
— ╤ще в шк╕льн╕ роки я захоплювався художн╕м словом, друкував статт╕ ╕ в╕рш╕ в районн╕й газет╕, де п╕сля десятир╕чки майже р╕к працював л╕тературним прац╕вником, аж поки не по╖хав на службу в арм╕ю. Перш╕ мо╖ школярськ╕ в╕рш╕ друкувалися в дитячих газетах ╕ журналах «З╕рка», «П╕онер╕я», «Барв╕нок»… Тому-то в 1957 роц╕ й по╖хав вступати на факультет журнал╕стики Ки╖вського державного ун╕верситету ╕мен╕ Тараса Шевченка. З добрим атестатом зр╕лост╕ ╕ рекомендац╕╓ю само╖ Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни за п╕дписом тод╕шнього голови Миколи Бажана. Окр╕м того, за мене клопотались мо╖ л╕тературн╕ наставники — поет-земляк Микола Г╕рник ╕ дитяча письменниця Мар╕я Пригара.
Вступн╕ екзамени я склав на «в╕дм╕нно» ╕… не пройшов за конкурсом — не було трудового стажу, який у т╕ хрущовськ╕ роки був начеб обов’язком при вступ╕ до вишу. Згодом я взнав, що мо╓ м╕сце зайняв синок високопоставленого чиновника, хоча в╕н теж, як ╕ я, не мав того трудового стажу. Отак╕ д╕ла.
— ╤ Ви взялися «п╕дкоряти» Льв╕в?
— Так. Прослуживши три роки в арм╕╖, я став студентом ф╕лолог╕чного факультету Льв╕вського державного ун╕верситету ╕мен╕ ╤вана Франка. ╤ н╕трохи не жалкую, що вчився не в столиц╕, а у Львов╕. Наш╕ викладач╕ — професори ╕ доценти Семен Шаховський, Михайло Рудницький, ╤ван Ковалик, Василь Лесин вчили нас в╕дчувати справжн╕й «смак» р╕дного слова, мислити по-сво╓му, не озираючись на авторитети.
— Тобто Ви хочете сказати, що вже тод╕ учили на л╕тератор╕в, як це нин╕ роблять у Шевченковому ун╕верситет╕, де на факультет╕ «Л╕тературна творч╕сть» студентам читають лекц╕╖ ╕з секрет╕в письменницько╖ прац╕?
— Зовс╕м н╕. З нас «л╕пили» ф╕лолог╕в високого класу. А вже пот╕м «у всякого своя доля ╕ св╕й шлях широкий». Одн╕ ставали вчителями, ╕нш╕ — письменниками ╕ журнал╕стами, як, наприклад, Роман Лубк╕вський, Роман Кудлик, Валер╕й Тарасов та ╕нш╕. Я «п╕шов» у вчител╕, оск╕льки про це мр╕яв з дитинства, як ╕ про фах журнал╕ста ╕ письменника. Мене, до реч╕, залишали в асп╕рантур╕ при ун╕верситет╕, бо я часто виступав з допов╕дями на наукових конференц╕ях, два роки очолював ун╕верситетську л╕тературну студ╕ю «Франкова кузня». В╕дмовився. Хот╕лось свободи ╕ «свого» хл╕ба. Сорок в╕с╕м рок╕в в╕ддав учительськ╕й робот╕ на одному м╕сц╕ — в степовому Сов╓тському район╕ Криму: вчив д╕ток р╕дно╖ мови, був ╕ зав╕дувачем районного в╕дд╕лу народно╖ осв╕ти (райвно), ╕ директором школи.
— Гаразд. А як прокладали стежки в л╕тературу? Хто Ваш╕ навчител╕?
— Непростими були т╕ стежки. Я вже згадував, що ще з╕ школи активно друкувався у всеукра╖нськ╕й пер╕одичн╕й прес╕, у зб╕рниках ╕ альманахах. Один з них — колективний зб╕рник поет╕в Криму ╕ Херсонщини «Яблуневий цв╕т», де я виступав з дитячими в╕ршами. До реч╕, редактором ╕ упорядником були ви, Даниле Андр╕йовичу, коли на початку 80-х рок╕в минулого (!) стол╕ття працювали редактором художньо╖ л╕тератури у С╕мферопольському державному видавництв╕ «Тавр╕я».
Та коли «з головою» поринув у педагог╕чну працю, то Муза, мабуть, образилась на мене за неувагу до не╖, ╕ я в╕ршував еп╕зодично б╕льш як два десятки рок╕в та писав лише статт╕ на осв╕тянськ╕ теми. ╤ тут в 1992 роц╕ з’явилася моя рят╕вниця — газета «Кримська св╕тлиця». Мене, як то кажуть, «прорвало». Пам’ята╓те, в О. Пушк╕на «И пальцы просятся к перу, перо к бумаге…». Чи не в кожному номер╕ «Св╕тлиц╕» публ╕кувались мо╖ в╕рш╕ для д╕тей на дитяч╕й стор╕нц╕ «Журавлик», що згодом виросла до восьмистор╕нкового дитячого додатку до «Кримсько╖ св╕тлиц╕» «Джерельце». Я вдячний ╕ Вам, Даниле Андр╕йовичу, ╕ як редактору в╕дд╕лу л╕тератури «Кримсько╖ св╕тлиц╕», а згодом, ╕ як шеф-редактору «Джерельця», ╕ сам╕й газет╕ «Кримська св╕тлиця», яка стала мо╓ю «хрещеною мат╕р’ю», а Ви — «хрещеним батьком» у подальш╕й мо╖й л╕тературн╕й справ╕.
Завдяки тим публ╕кац╕ям ╕, певна р╕ч, давн╕шим, мене 1995 року було прийнято до Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. А мо╖ три поетичн╕ книжки побачили св╕т трохи згодом. Щодо л╕тературних навчител╕в, то я ╖х називав. Повторюсь: у храм Поез╕╖ мене ввели Микола Г╕рник ╕ Мар╕я Пригара (царство небесне ╖м обом!..).
— Чи не важко по╓днувати л╕тературну працю ╕ вчителювання?
— Якби я викладав точн╕ дисципл╕ни, можливо, було б ╕ важкувато. Учительський ╕ письменницький фах як два р╕дн╕ брати: ╕ той, ╕ той вихову╓ словом. Окр╕м того, сп╕лкування з д╕тьми для мене добрий творчий ╕мпульс у пошуку тем ╕ нав╕ть ритму для в╕рш╕в…
— А якою, на Ваш погляд, ма╓ бути л╕тература для д╕тей?
— Книжку, як в╕домо, вит╕сняють комп’ютер ╕ ╤нтернет. Потужн╕ «опоненти»! Ось чому т╕, хто пише для д╕тей, повинн╕ зац╕кавити юного читача ╕ нестандартним сюжетом, ╕ химерними героями, ╕ яскравими малюнками, — одним словом, дивом дивувати, як це робить у сво╖х пов╕стях неперевершений дитячий письменник-патр╕арх Всеволод Нестайко. Головне, аби дитин╕ захот╕лося взяти книжку до рук, але, зда╓ться, я в╕дхилився в╕д теми запитання, яка потребу╓ ╜рунтовно╖ розмови.
— Чи ╓ у Вас книжки, до яких вряди-годи поверта╓тесь?
— Моя «Б╕бл╕я» на щодень — це «Кобзар» Т. Шевченка. Чимало його поез╕й знаю напам’ять. Вчуся в нього зачаровувати словом ╕ думками. Пер╕одично перечитую, вслухаючись у стиль ╕ багатющу мову, в╕тчизняну класику, зокрема твори ╤. Нечуй-Левицького, П. Мирного, О. Гончара, М. Стельмаха, М. Рильського, М. В╕нграновського, Д. Павличка, В. Симоненка, Л╕ни Костенко…
— Стежите за новинками укра╖нсько╖ л╕тератури?
— Ох, ╕ важке питання! Про новинки д╕знаюсь з пер╕одики, перш за все з «Л╕тературно╖ Укра╖ни» ╕ «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Одначе т╕ новинки для мене, с╕льського вчителя, за с╕мома замками! Бодай потримати б ╖х у руках, бо х╕ба купиш за м╕зерну пенс╕ю? Та й де купити в глибинц╕? Через р╕к-два, може, щось ╕ потрапить на полички с╕льсько╖ б╕бл╕отеки, але то вже буде не новеньке. Тож перечитую, знову повторюсь, класику ╕ те, що присилають як дарунок друз╕ ╕ колеги по перу. Принаг╕дно називаю ╖хн╕ ╕мена: М. Слабошпицький, О. Шугай, М. На╓нко, В. Дергач, Д. Кононенко, В╕ктор Стус, Б. Тимошенко, Л╕д╕я Огурцова, В. Качула, Т. Горд╕╓нко, М. Вишняк, Ф. Степанов, В. Негода… Спасиб╕ ╖м сердечне!
— Б╕льшу частину життя Ви в╕ддали школ╕ ╕, отже, не за чутками зна╓те осв╕тянськ╕ проблеми. Як╕, на Вашу думку, нин╕ найголовн╕ш╕?
— Ця тема дуже широка ╕ вимага╓, зв╕сно, непосп╕шливо╖ розмови. Наша школа, на превеликий жаль ╕ сором, дос╕ не стала глибоко нац╕ональною, не в╕ддзеркалю╓ душу народу. Не вважайте за патетику, але зараз школа не вчить жити чесно, по сов╕ст╕. А сов╕сть — це вроджений ╕ндикатор, який п╕дказу╓, що ╓ добре, а що — погане. З╕псований той ╕ндикатор. З виховного процесу та й навчальних програм вихолощу╓ться загальнолюдський, укра╖нський, гуман╕стичний зм╕ст. Д╕тей б╕льше турбу╓ не духовне, а матер╕альне, як ╕ ╖хн╕х батьк╕в. А чого варте страшне р╕шення осв╕тянського м╕н╕стерства про перех╕д в╕д 12-р╕чно╖ системи навчання (так ╕ не вт╕лено╖ в життя!) до 11-р╕чно╖? Довший терм╕н навчання, зв╕сно, зб╕льшу╓ суму знань. В оч╕куванн╕ тако╖ «реформи» переробляються п╕дручники, програми ╕ д╕ти змушен╕ вчитися як-небудь ╕ чому-небудь, тобто за тимчасовими п╕дручниками ╕ програмами. Кр╕м того, школи (теж дос╕!) ф╕нансуються не державою, а батьками — в╕д ╕нвентарю (в╕дра, в╕ники тощо) до закуп╕вл╕ обладнання для клас╕в ╕ ремонту прим╕щень.
— ╤ насамк╕нець. Ваш╕ побажання читачам «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
— Любов до Батьк╕вщини-Укра╖ни ма╓ бути не в пафосних фразах, а всередин╕, в серц╕. Патр╕отизм — це коли ти сво╖ми вчинками не шкодиш р╕дн╕й держав╕ ╕ р╕дному народов╕, трудишся не т╕льки для себе, а для блага ус╕х.
Зак╕нчу рядками сво╓╖ поез╕╖, присвячено╖ нашому Пророков╕ Тарасов╕ Шевченку, величний 200-р╕чний юв╕лей якого незабаром ми будемо в╕дзначати:

╢ ╕мена, ╓ дати, ╓ под╕╖,
Що спалахнуть, мов
блискавка, — й нема…
А в╕н нав╕к — ╕ д╕я, ╕ над╕я,
А в╕н, Тарас, —
то правдонька сама!
Живим ╕ мертвим,
╕ ненародженим
Лишив «Кобзар» —
молитву-запов╕т.
Як хл╕б насущний,
в су╓т╕ щоденн╕й
В╕н з нами, поки сонце,
поки св╕т!
╤ ск╕льки б ми його
не величали,
╤ ск╕льки б не робили
з нього див,
Усе це — мало, мало,
мало, мало, —
Люб╕м Вкра╖ну.
Так, як в╕н любив!

Сп╕лкувався
Данило КОНОНЕНКО


ЗЕМЛ╤ СВО╢╥ СИН
В. Г. Латанському

В╕н за походженням — селянський,
Статурою — козак, атлет.
Василь Григорович Латанський —
Словесник-вчитель ╕ поет.
Пров╕нц╕ал. ╤ з того гордий,
Що не столиц╕, а селу
Сво╖ натхненн╕ пише оди
╤ возда╓ йому хвалу.
В╕н зна: село — першооснова
Всьому, що родить ╕ цв╕те.
Села не буде — зникне мова, —
Кор╕ння наше золоте.
В╕н вчить д╕тей любить В╕тчизну
Як неньку-мат╕нку свою.
╤ р╕дний край, ╕ р╕дну п╕сню
У солов’╖ному гаю.
Свою тополю ╕ калину,
Що хилить грона до в╕кна.
╤ нашу славну Укра╖ну,
Що в ц╕л╕м св╕т╕ лиш одна.
Високий вчинок громадянський
В╕н творить як громадянин.
Учитель ╕ поет Латанський —
Земл╕ сво╓╖ славний син!

Данило КОНОНЕНКО


УСМ╤ХНЕН╤ В╤РШ╤ ПОЕТА ЛАТАНСЬКОГО

В дн╕ листопаду, коли ос╕нь в╕джива╓ в╕к,
Св╕й юв╕лей святку╓ св╕тлий чолов╕к,
Багатий розумом ╕ серцем мудро зрячий,
Василь Латанський – педагог, митець, поет дитячий.

╤ хто ╕з учител╕в того не зна╓:
Латанський н╕би жартома навча╓.
Пом╕тно прозира╓ усм╕шка з-пом╕ж рядк╕в
Поета-вчителя до юних школяр╕в.

У в╕ршах струменить л╕ричний усм╕х.
╤стор╕╖ весел╕ завжди мають усп╕х,
Адже сюжети ╖х ц╕кав╕, не марудн╕
Про д╕тлах╕в – про ╖х розваги ╕ учн╕вськ╕ будн╕.

Дотепн╕ й мудр╕ в╕рш╕ на ус╕ смаки
Напам’ять вчать у школах залюбки.
Прост╕ вони, роду не панського –
Усм╕хнен╕ в╕рш╕ поета Латанського.

Тож ск╕льки радост╕ прин╕с поет у св╕т
Сво╖ми в╕ршами за п’ять десятк╕в л╕т.
Тому гордитися л╕тами с╕мдесятьма п’ятьма
Вам варто в цьому св╕т╕ недарма!

Пиш╕ть, твор╕ть! Хай Слово процв╕та╓
На укра╖нськ╕й нив╕ у кримському кра╖.
Бажаю Вам наснаги для нового злету
Як публ╕цисту, як досл╕днику ╕ як поету!

Катерина СТЕПЧИН,
член НСПУ
Лен╕нський район, АР Крим


Василю Латанському до юв╕лею
ЗОРЯ

Я в╕таю тебе, Васю,
Та й ╕з повнол╕ттям.
Хай бринить воно на час╕
Дужокрилим в╕ттям.
 Час хай зло усе зм╕та╓
 ╤ веде до щастя.
 Дух хай святост╕ вита╓
 У тво╖х причастях.
╤ з роси, й води, поете!
Бадьорись всякчасно.
╤ в тво╖м отому лет╕
Хай зоря не гасне!

Фед╕р СТЕПАНОВ

НАСНАГИ ╤ КОЗАЦЬКОГО ЗДОРОВ’Я!

Шановний Василю Григоровичу! В╕д ╕мен╕ творчого об’╓днання укра╖номовних письменник╕в КРО НСПУ, редакц╕╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕» та С╕мферопольсько╖ м╕сько╖ «Просв╕ти» щиро в╕та╓мо Вас — знаного в Криму ╕ в ус╕й Укра╖н╕ Поета ╕ Вчителя з╕ славним юв╕ле╓м — 75-р╕ччям!
Житт╓во╖, творчо╖ наснаги Вам ╕ козацького здоров’я!

Михайло Вишняк, голова ТОУП КРО НСПУ;
В╕ктор Качула, головний редактор газети «Кримська св╕тлиця»; Павло Власенко, голова С╕мферопольсько╖ м╕сько╖ «Просв╕ти» ╕м. Тараса Шевченка

Поет Латанський написав рондел╕* –
Про кримський степ зворушливо сказав.
Однак я ╖х ос╕нн╕ми б назвав,
Бо нотки в них журлив╕, невесел╕.
Як журавлиний ключ повз Б╕лу скелю
Лет╕в й «курли» прощальне посилав,
Поет Латанський написав рондел╕, –
Про кримський степ зворушливо сказав.
Про хмарок плин ╕ неба синю стелю,
Про кримський степ, що вже в╕дпочивав
В╕д будн╕в л╕та. ╤ терпляче ждав,
Як буде спати в сн╕гов╕й постел╕…
Поет Латанський написав рондел╕.

Данило КОНОНЕНКО

* Рондель (французьке rondell – щось кругле, в╕д лат. rotundus – круглий) – вид зак╕нченого поетичного твору з 13 рядк╕в на 2 рими з повторенням першого рядка трич╕, а другого – дв╕ч╕

Baсиль ЛАТАНСЬКИЙ
РОНДЕЛ╤ КРИМСЬКОГО СТЕПУ

1
Тут берег м╕й —
 в Криму гн╕здо-хатина,
А за Дн╕пром —
 м╕й батьк╕вський пор╕г, —
╤ суть, ╕ плоть,
 ╕… непростимий гр╕х,
Бо той пор╕г
 давненько вже покинув.
Там вулиц╕ журливо тополин╕,
╤ яблун╕ кв╕тують на зор╕…
Тут берег м╕й —
 в Криму гн╕здо-хатина,
А за Дн╕пром —
 м╕й батьк╕вський пор╕г.
Там Т╕кич у в╕ки все плине й плине
В оправ╕ з р╕дних верб ╕ явор╕в.
На теплих берегах я постар╕в,
А й дос╕ на пороги отч╕ лину.
Тут берег м╕й —
 в Криму гн╕здо-хатина.
2
Над кримським степом —
 журавл╕в ключ╕
З╕бралися у вир╕й в╕дл╕тати.
Бентежать душу,
 кличуть вийти з хати,
Полинути за ними в далеч╕нь.
Птахи печальн╕, тр╕шки помовч╕ть!
На небеса мен╕ ще ранувато.
Над кримським степом —
 журавл╕в ключ╕
З╕бралися у вир╕й в╕дл╕тати.
╥х не лякають блискавиць меч╕ —
«Курли» й «курли»
 прощально презавзяте
Н╕ зупинити, н╕ перекричати,
Н╕ вдень не заховатись, н╕ вноч╕.
Над кримським степом —
 журавл╕в ключ╕.
3
Ясн╕ють хмари, наче б╕л╕ руж╕,
Що зд╕йнялися в небо з кв╕тника
Й пливуть соб╕ —
 справжн╕с╕нька р╕ка! —
Для св╕ту гр╕шного
 величн╕ ╕ байдуж╕.
Ген там в╕тряк на обр╕╖ нерушно
Когось, либонь, замр╕яний чека…
Ясн╕ють хмари, наче б╕л╕ руж╕,
Що зд╕йнялися в небо з кв╕тника.
На акварелях л╕течка навкружних
╤ сад рясний, й при берез╕ лука,
Й горобчики п╕рнають сторчака,
Купаючись у дощов╕й калюж╕.
Ясн╕ють хмари, наче б╕л╕ руж╕.
4
Сн╕ги груднев╕ — молод╕ ро╖
Танцюють тихо, трепетно, лапато.
Зима в степу розпочина╓ свято,
Запрошу╓ на входини сво╖.
Вже не спинити плину-теч╕╖
Зимовим дням, на радощ╕ багатим.
Сн╕ги груднев╕ — молод╕ ро╖
Танцюють тихо, трепетно, лапато.
Ще задзвенять хорали руча╖в,
Лелеки будуть вт╕шно клекотати.
Ти ж, зимонько,
 не будь ледачкувата —
Землицю кримську щедро напо╖!..
Сн╕ги груднев╕ — молод╕ ро╖.
5
Сьогодн╕ в мене гост╕ — сн╕гур╕!
Тож не лютуйте, б╕л╕ замет╕л╕!
У перехожих лиця заясн╕ли,
╤ св╕т немов скупався у добр╕.
╤ сонечко всм╕хнулось на пор╕,
Аж бурульки веселку народили.
Сьогодн╕ в мене гост╕ — сн╕гур╕!
Тож не лютуйте, б╕л╕ замет╕л╕!
Ось вам об╕д, калина край вор╕т!
Смакуйте, люб╕, весело ╕ вм╕ло.
А хочте — сядьте на оцей прич╕лок,
Де з бурульками промен╕ у гр╕.
Сьогодн╕ в мене гост╕ — сн╕гур╕!
6
Вмира село. Н╕ в╕ри, н╕ над╕╖,
Як цю б╕ду,
мов пошесть, пережить.
Не чути вже
 «Ой чий то к╕нь сто╖ть»,
Ру╖на скр╕зь, немов пройшли Бати╖.
Н╕му╓ пам’ять ╕ душа н╕м╕╓.
Св╕чки тополь
 ще св╕тять у блакить.
Вмира село. Н╕ в╕ри, н╕ над╕╖,
Як цю б╕ду,
 мов пошесть, пережить.
Село спилось. Село не молод╕╓.
Д╕тей лелека перестав носить.
Хто воскрес╕ння явить ждану мить,
Дасть по руках багатим лиход╕ям?
Вмира село. Н╕ в╕ри, н╕ над╕╖.
7
Це кохання, дивний дар в╕д Бога,
Знову, бач, явилося мен╕,
Хоч мо╖ вже скрон╕ в сивин╕, —
Що йому, шаленому, до того!
Утекти, сховатись неспромога.
Розрива╓ серце день при дн╕.
Це кохання, дивний дар в╕д Бога,
Знову, бач, явилося мен╕.
В юн╕сть би упасти бистроногу,
Перса й губи ц╕лувать хм╕льн╕.
Але юнь десь там, удалин╕,
Прил╕та лиш з вир╕ю як спогад.
Це кохання, дивний дар в╕д Бога.
8
Св╕тл╕й пам’ят╕ Валер╕я Тарасова
В╕дходять мо╖ друз╕, побратими.
Я ж топчу ряст за себе ╕ за них.
Ще б╕ль, бува, за тими не затих,
А вже сумую в споминах за цими.
Вже ╖хн╕ душ╕, —
 мовлю не для рими, —
Живуть в словах,
 мов кв╕ти, запашних.
В╕дходять мо╖ друз╕, побратими.
Я ж топчу ряст за себе ╕ за них.
Ус╕ ми в цьому св╕т╕ повторим╕
У д╕тях, травах, в щаст╕ серед лих,
╤ на безмежних пут╕вцях земних
Ус╕ ╓си одв╕чн╕ п╕л╕грими.
В╕дходять мо╖ друз╕, побратими.


БУЯЛА, ЯК ПЛОМ╤НЬ
Триптих про Лесю Укра╖нку

1
Черн╕г╕вка з батькового боку,
Полтавка по матер╕,
Народилася ╕ вважала
Себе волинянкою.
Не мала пост╕йного дому.
Та ц╕лий св╕т
Став ╖й цим домом.

2

«Мен╕ трапилось бачити початок сн╕гово╖ бур╕ на мор╕, се була така гранд╕озна картина хаосу, що я, певне, н╕коли ╖╖ не забуду…»
З листа Лес╕ Укра╖нки
до О. П. Косач (матер╕),
2 лютого 1898 р., Ялта

Море й море — ген до виднокраю.
Лютий в Ялту студ╕нь нав╕ва.
А на мор╕ — дик╕ водогра╖!
А на мор╕ — буря сн╕гова!
Вже й прибо╖ в╕д шаленства бур╕
Рвуться в м╕сто у сво╖й гульб╕.
А вона одна навпроти бур╕,
Н╕би кличе гостю на двоб╕й.
В╕дшумують шквали. Буде тиша.
╤ згада╓ Леся ╕ напише:
«Я вийду сама проти бур╕
╤ стану — пом╕ря╓м силу!»*

* Рядки з циклу «Мелод╕╖» в зб╕рц╕ Лес╕ Укра╖нки «Думи ╕ мр╕╖», 1899

3

«Не можна, гр╕х бути ╕нвал╕дом, коли так багато роботи…»
З листа Лес╕ Укра╖нки
до О. П. Косач (матер╕)
24 листопада 1897 р., Ялта

╥╖ душа вельми не вбога
На п╕сню ╕ на добрий чин.
Орала тяжко перелоги,
Доб╕рне зерно с╕ючи.
Те зерно — слово, н╕би криця,
Не нам промовлене х╕ба?
Вже ст╕льки л╕т воно ╕скриться
╤ виганя ╕з нас раба.
Учила недругам на подив
Св╕й край любить не крадькома,
Щоб ми ставали тим народом,
Якого нин╕ ще нема…
В житт╕ буяла, як той плом╕нь,
╤ з мужн╕стю була на «ти»…
Мен╕ б так╕ пут╕ вагом╕
В трудах, як Лесин╕, пройти!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12580

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков