Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#47 за 22.11.2013
КАЛНИШЕВСЬКИЙ ╤ НА СОЛОВКАХ РОЗМОВЛЯВ УКРА╥НСЬКОЮ...

╤з соловецького щоденника

╤стор╕ю життя останнього отамана Запорозько╖ С╕ч╕ Петра Калнишевського на Соловецькому остров╕, де в╕н пров╕в у кам’яному м╕шку каземату чверть стол╕ття, перепов╕дають не лише екскурсоводи, а й м╕сцев╕ мешканц╕. Помор, що майстрував на берез╕ Б╕лого моря рибальського човна, почувши укра╖нську, якою ми розмовляли, прямуючи до соловецького кремля, зупинив нас. Почав розпитувати зв╕дки ╕ чи при╖хали на прощу до монастиря, збудованого у перш╕й половин╕ XV стол╕ття, чи до Калнишевського. За роки його ув’язнення отамана бачило й чуло чимало людей – ченц╕, соловчани, прочани; мабуть, ус╕ вони перепов╕дали ╕ншим людям сво╖ враження в╕д зустр╕ч╕ з╕ старцем, якого тут поважали за його силу духу й незламн╕сть.
С╕човик, який прожив 112 рок╕в ╕ зак╕нчив сво╓ життя на великому Соловецькому остров╕, десь за дв╕ з половиною тисяч╕ к╕лометр╕в в╕д Укра╖ни, найв╕дом╕ший бранець свято╖ обител╕. Якщо пливти морем з Кем╕, ╖╖ храми й веж╕ кремля, вивершен╕ з в╕дшл╕фованих льодовиками валун╕в, видн╕ються здалеку, к╕лометр╕в за двадцять. З сус╕дн╕х невеличких остров╕в, з бухти Благополуччя фортеця, периметр яко╖ б╕льше к╕лометра, така ж велична, як ╕ сувора природа п╕вноч╕.
Коли бачиш хрести на банях, благочестивих монах╕в ╕ ╖хню обитель, що перебува╓ п╕д охороною ЮНЕСКО, важко пов╕рити, що монастир в╕д час╕в ╤вана Грозного ╕ до початку XX стол╕ття одночасно був м╕сцем молитви ╕ злов╕сною тюрмою, де в’язн╕ утримувалися в нелюдських умовах, в ямах ╕ кам’яних м╕шках.
Довгих двадцять п’ять рок╕в у мерехтлив╕ полярн╕ зор╕, шукаючи Чумацький шлях додому, кр╕зь маленьке за╜ратоване в╕конце каземату роками вдивлявся Петро Калнишевський. Мр╕яв хоч на день повернутися до родини, на р╕дну Вкра╖ну. Сюди, на холодний кам’яний остр╕в, де почина╓ться тундра, його вислала Катерина II за п╕дказкою свого фаворита, почесного козака Кущ╕вського куреня Грицька Нечеси, як називали на С╕ч╕ князя Григор╕я Потьомк╕на.

ПЕРШИЙ СОЛОВЕЦЬКИЙ ЕТАП

Саме у цьому курен╕, що формувався здеб╕льшого з родич╕в ╕ земляк╕в, починав козакувати Калниш. На С╕ч його привели дядьки Андр╕й, Давид ╕ Зинов╕й, як╕ доросли до козацько╖ старшини. Перша згадка про перебування П. Калнишевського на С╕ч╕ дату╓ться 1754 роком, тод╕ в╕н об╕ймав посаду в╕йськового осавула. Вроджений розум ╕ родинн╕ зв’язки допомагають йому швидко пом╕няти пернач на булаву. В╕н ста╓ в╕йськовим суддею, а згодом ╕ кошовим отаманом. З булавою в руках у 1762 роц╕ ╖де до Москви на коронац╕ю Катерини. ╤мператриц╕ отаман, який причорноморськ╕ степи активно заселяв вих╕дцями з полтавсько╖ й ╕нших губерн╕й та запровадив на п╕вдн╕ повномасштабне землеробство, завдяки чому Укра╖на стане «житницею ╢вропи», не сподобався з першого погляду ╕ вона вимага╓ його переобрати. За три роки Калнишевського вдруге обирають кошовим отаманом ╕ на ц╕й посад╕ в╕н залишатиметься до рокового дня – 4 червня 1775 року, коли до ст╕н с╕чово╖ фортец╕, в як╕й перебувало три тисяч╕ козак╕в, п╕д╕йшло стотисячне в╕йсько генерала Текел╕, що поверталося з рос╕йсько-турецько╖ в╕йни. Н╕ р╕шення старшинсько╖ ради ╕ духовенства не чинити опору, щоб «не проливати братню християнську кров», н╕ золот╕ медал╕ з д╕амантами, якими ╕мператриця в╕дзначила Калнишевського, а в його особ╕ В╕йсько Запорозьке за см╕лив╕сть, проявлену у рос╕йсько-турецьк╕й в╕йн╕, н╕ слова Потьомк╕на «люб’язний батьку» ╕ його поклони «кур╕нному отаману, товариству й ус╕м с╕ромахам» не врятували С╕ч з ╖╖ церквою, скарбницею, пушкарнею та гаванню в╕д руйнування, а козацьку старшину в╕д репрес╕й.
Кошового отамана як державного злочинця в╕дправили в Соловецький, в╕йськового суддю Павла Головатого – в Тобольський, в╕йськового писаря ╤вана Глобу – в Туруханський монастир╕.
Така жорсток╕сть до козацько╖ верх╕вки й козацтва взагал╕, що у 1768-1774 роках п╕д час турецько╖ кампан╕╖ були ударною силою, частинами регулярних в╕йськ рос╕йсько╖ арм╕╖, могла бути продиктованою т╕льки глибокою ненавистю до «першо╖ в ╢вроп╕ християнсько╖, демократично╖ республ╕ки». Використавши п╕д час в╕йни запорожц╕в, як╕ добре знали тактику турецько-татарських в╕йськ в умовах степу, були гарними розв╕дниками ╕ мали власну флотил╕ю, у той час, коли в ╕мпер╕╖ не було виходу до Чорного моря, ╕мператриця винесла смертний вирок ╕ С╕ч╕, ╕ ╖╖ старшин╕. Н╕хто з в╕дправлених у заслання додому вже не повернувся.
Розмови про знищення Запорожжя при двор╕ ходили давно. Там не подобалося, що Калнишевський з побратимами вперто в╕дстою╓ права ╕ вольност╕ козацьк╕, проводить свою пол╕тику, спрямовану на колон╕зац╕ю причорноморських степ╕в укра╖нцями, що визначило входження п╕вденних рег╕он╕в до ╓диного етнокультурного комплексу Укра╖ни. ╤з козацьких зим╕вник╕в згодом повиростали села й м╕ста, заснування яких приписують ╕мперськ╕й влад╕.
Ще у 1760 роц╕ канцлер М. Воронцов заявляв запорозьк╕й депутац╕╖, що прибула до Петербурга, коли козаки будуть гнуть сво╓, то ╖м знайдеться ╕нше м╕сце для поселення, ╖х виселять за Волгу, а найзухвал╕ших ще дал╕.
Про долю Петра Калнишевського н╕чого не було в╕домо майже сто рок╕в. Його побратими в одн╕й ╕з сво╖х п╕сень просили галку полет╕ти за Дон, принести в╕д Калниша в╕ст╕ – думали, що в╕н там, неподал╕к. Про м╕сце ув’язнення «державного злочинця» випадково дов╕дався революц╕онер-народник Петро Савович ╢фименко, котрий перебував у засланн╕ на узбережж╕ Б╕лого моря. Ул╕тку 1862 року в╕н, в╕дв╕давши село Ворзогори, що за 180 верст в╕д Соловецьких остров╕в, записав розпов╕дь м╕сцевого селянина, який був на прощ╕ у монастир╕ й бачив козацького отамана. Зац╕кавившись спогадами Лук╕на, ╢фименко розшукав в арх╕в╕ Архангельського губернського правл╕ння «Дело по сообщению государственной военной коллегии конторы об отсылке для содержания в Соловецкий монастырь кошевого Петра Калнишевского. Июля 11-го дня 1776 г.». На прохання ╢фименка члени Рос╕йського географ╕чного товариства П. Чубинський ╕ А. Гоздаво-Тишинський в╕дв╕дали арх╕пелаг ╕ знайшли ще два документи, що проливали св╕тло на долю отамана, його могилу, ╓вангел╕╓, подароване монастирю з нагоди зв╕льнення у 1801 роц╕. Зац╕кавившись пов╕домленням ╢фименка, надрукованим у журнал╕ «Русская старина», по╖хав на Соловки ╕ Д. Яворницький, автор «╤стор╕╖ запорозьких козак╕в». З╕бран╕ матер╕али в╕н узагальнив у к╕лькох сво╖х працях.

╤ В НЕВОЛ╤ ЗАЛИШАВСЯ «СПРАВНИМ КОЗАКОМ»

╤з документ╕в ╕ переказ╕в Петро Калнишевський поста╓ сильною, неперес╕чною особист╕стю, яку не зламали неволя й холодн╕ каземати. Сьогодн╕ камери, де 25 рок╕в пров╕в кошовий, показують п╕д час екскурс╕й Соловецьким монастирем. Спочатку м╕сцем ув’язнення отамана була Головленк╕вська тюрма, холодна й сира. Згодом його переводять до тепл╕ших кел╕й у Прядильн╕й башт╕. ╤нш╕ досл╕дники, так╕, як М. Колчин, автор ╕сторичного нарису «Ссыльные и заключенные в острог Соловецкого монастыря в XVI-XIX вв.», вказують на ймов╕рне перебування Калнишевського в Б╕л╕й башт╕, поблизу монастирського млина й так званого сушила. Саме ц╕ камери в╕дкрит╕ для екскурсант╕в. До них веде темний вузький прох╕д, над яким нависа╓ важка стеля. З коридору, де вдень ╕ вноч╕ стояли вартов╕, через масивн╕ двер╕ можна потрапити у дв╕ однаков╕ невелик╕ камери. Вони, як ╕ весь соловецький кремль, вимуруван╕ з валун╕в. П╕д ногами таке ж кам╕ння й п╕сок, навпроти дверей – маленьке за╜ратоване в╕конце. У нього ледь загляда╓ п╕вн╕чне сонце, яке з’явля╓ться у цих широтах не так часто – сн╕г ╕ зима панують на остров╕ з листопада до травня.
Щоб вижити в так╕й камер╕, де кам╕нь промерза╓ наскр╕зь ╕ не з╕гр╕ва╓ться нав╕ть коротким л╕том, треба було мати справд╕ козацьке здоров’я.
Дов╕чне утримання в одиночних камерах часто приводило до божев╕лля в’язн╕в. Калнишевський не лише збер╕г ясн╕сть розуму, а й людську г╕дн╕сть та в╕ру в Бога.
Тривалий час в ╕сторичн╕й л╕тератур╕ побутував м╕ф про те, що кошовий отаман у кам’ян╕м м╕шку здичав╕в, зар╕с, а одяг на ньому розсипався в╕д сирост╕ й часу. Арх╕вн╕ документи, хоч частина ╖х ╕ загубилася ╕ була знищена п╕д час пограбування багатющого монастиря б╕льшовиками, св╕дчать, що отаман як знатна особа щодня отримував в╕д уряду на прожиття один руб. За р╕к – понад 360 рубл╕в, тод╕ як р╕чне утримання ченця обходилося казн╕ у 9 рубл╕в, а простого каторжанина в╕д 10 до 30. ╢ св╕дчення про те, що Калнишевський власним коштом ремонтував вологу камеру у Головленк╕вськ╕й тюрм╕, де прот╕кав дах, ╕ наймав для цього роб╕тник╕в. Звичайно, на грош╕, котр╕ мав, м╕г замовити необх╕дний одяг та ╖жу, ╕нш╕ потр╕бн╕ реч╕.
З кел╕╖ отамана, котрого охороняли чотири солдати ╕ оф╕цер, виводили трич╕ на р╕к — на велик╕ церковн╕ свята, на Великдень, Преображення ╕ Р╕здво. Тод╕ ж його запрошували до монастирсько╖ трапезно╖. Поморськ╕ рибалки бачили старого козака ╕ залишили спогади, що був в╕н одягнений у син╕й китайковий сюртук з олов’яними ╜удзиками, а ╕ншим разом у червоний кармазин. ╤ син╕й, ╕ червоний – улюблен╕ кольори козацько╖ старшини, що диктувала моду ╕ на Запорожж╕, ╕ в Гетьманщин╕.
На краю земл╕, за сто ш╕стдесят к╕лометр╕в в╕д Полярного кола, Петро Калнишевський не в╕дцурався в╕д р╕дно╖ мови, не русиф╕кувався. На С╕ч╕, де в╕н управляв ус╕╓ю системою осв╕ти у центрах паланок, м╕стечках ╕ селах, навчання велося тогочасною укра╖нською. Надаючи мов╕ важливе значення чинника, що форму╓ нац╕ональний характер, обер╕га╓ звича╖ ╕ традиц╕╖, «справний козак» ╕ на Соловках розмовляв як в р╕дн╕й Укра╖н╕. Про це згадують помори: «Росту среднего, старый видом, седастые волосы; видно, что много сидел. Борода не долгая, белая… Говорил он не так чисто, как по-русски».
Особливою рисою укра╖нського козацтва впродовж 300-р╕чно╖ його ╕стор╕╖ була глибока рел╕г╕йн╕сть. Петро Калнишевський, який власним коштом збудував щонайменше п’ять церков, зокрема у р╕дн╕й Пустов╕йт╕вц╕ на Сумщин╕ (дерев’яний храм у 2006 роц╕ в╕дновлено), збер╕г традиц╕ю жертвувати храмам ╕ у каземат╕. На заощаджен╕ грош╕ в╕н для Свято-Преображенського собору замовив запрестольний хрест ╕з ср╕бла вагою б╕льше 30-ти фунт╕в, а на подяку за сво╓ зв╕льнення — ╓вангел╕╓ з коштовною оправою ╕з ср╕бла з позолотою, вага якого перевищувала два пуди.
Дари ц╕ не збереглися, вони разом з ╕ншими ц╕нностями були вивезен╕ з острова б╕льшовиками у 20-х роках минулого стол╕ття.
Цар Олександр подарував Калнишевському свободу, коли тому виповнилося 110 рок╕в. Сл╕пий отаман не наважився вирушати в далеку дорогу на р╕дну Укра╖ну, а як б╕льш╕сть старих чи зранених у боях козак╕в, вир╕шив доживати в╕ку у свят╕й обител╕.

НА ПОКЛ╤Н ДО ОТАМАНА

У Соловецьк╕й тюрм╕ сид╕ло багато в╕домих д╕яч╕в Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖. За даними ╕сторика Г. Фруменкова, щонайменше 400. Серед них – ╕гумен Тро╖це-Серг╕╓во╖ Лаври Артем╕й, дух╕вник ╤вана Грозного п╕п Сильвестр, улюбленець Петра I, глава Та╓мно╖ канцеляр╕╖ П. Толстой, граф Мус╕н-Пушк╕н та ╕нш╕.
Вт╕м, б╕ля входу до каземату розм╕щено ╕нформац╕ю лише про Калнишевського. Б╕ля зображення сивого старця — к╕лька речень про те, хто цей в’язень. Особлива увага до с╕човика, можливо, поясню╓ться тим, що на Соловках бува╓ багато укра╖нц╕в ╕ кожен ц╕кавиться кошовим отаманом. У пошуках його сл╕д╕в сюди при╖здили Яворницький, який знайшов нов╕ документи про Калнишевського в монастирському арх╕в╕, зокрема коп╕ю указу Катерини II, Немирович-Данченко. За стол╕ття, як╕ минули з дня смерт╕ Калнишевського, багато в╕домостей про нього втрачено. Зокрема, про те, в яких вежах ╕ в яких роках в╕н сид╕в, де саме похований. В╕домо, що останн╕й прихисток козак знайшов на монастирському цвинтар╕ поблизу Преображенського храму, «з п╕вденно╖ сторони», м╕ж могилами Авраам╕я Пал╕цина ╕ арх╕мандрита Феодорита.
Багато рок╕в як кладовища тут нема╓. Та частина монастирського двору завалена буд╕вельними матер╕алами, розпочалася реконструкц╕я храм╕в ╕ веж. Вт╕м, могила Пал╕цина в╕дновлена. А де саме поховання Калнишевського встановити чи то н╕кому, чи монастирю не потр╕бно. Плита з могили Петра ╤вановича багато раз╕в перем╕щувалася територ╕╓ю обител╕, зараз вона разом з ╕ншими збереженими надгробками збер╕га╓ться у створеному недавно некропол╕. На плит╕, завдовжки з п╕втора метра, вибито коротку б╕ограф╕ю отамана. Дан╕ про те, коли народився, коли помер, ким в╕дправлений у заслання ╕ коли встановлено плиту – у 1856 роц╕, через п’ятдесят три роки по смерт╕. Поряд з с╕рою гран╕тною брилою — погруддя козацького ватажка, якого у 2008 роц╕ Укра╖нська православна церква причислила до лику святих.
До погруддя отамана, який не випуска╓ з рук козацьку булаву, ми приходили щодня, ус╕╓ю укра╖нською делегац╕╓ю, котра брала участь у Днях пам’ят╕ жертв тотал╕тарного режиму, ╕ поодинц╕. Хтось н╕с до могильно╖ плити невеликий сн╕п пшениц╕, перев’язаний жовто-блакитною стр╕чкою, хтось — нац╕ональний прапор, вишитий рушник, кетяги калини. А в серцях — вдячн╕сть отаману за те, що явив св╕ту нездоланн╕сть козацького духу ╕ серед безкрайнього Б╕лого моря, серед моря розпуки й страждань не в╕др╕кся мови, а значить, ╕ тих принцип╕в, як╕ в╕дстоював у сво╓му житт╕.

Св╕тлана ЧОРНА
Ки╖в — Соловецьк╕ острови — Ки╖в

Пам’ятник Петру Калнишевському в Соловецькому монастир╕
Фото автора

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 22.11.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12589

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков