Версiя для друку Обговорити в форумi

ОТАК ЖИВЕМО...

Вже понад місяць жодна аналітична передача на жодному телеканалі не обходиться без обговорення закону, який дозволить ув’язненим лікуватися за кордоном – на цьому сфокусовано все життя країни. Тож не дивно, що і програми новин розпочинаються не з чогось іншого. А закінчуються вони здебільшого показом маленьких діток, хворих на рак, в масках і без масок, поголених і ні, позаду у яких операції і виснажливі курси хіміотерапії, а попереду — єдиний шанс вижити — це пройти лікування в одній із закордонних клінік, яка дала згоду спробувати зберегти маленькі життя. Та звертаються туди батьки дітей, як правило, вже тоді, коли згасає остання надія, бо для закордонного лікування потрібні непідйомні для пересічних українців грошові суми, які доводиться збирати усім світом.
А ось ув’язнені, виявляється, дозволити собі усе це можуть, бо заробили, заслужили, оскільки живуть в якійсь іншій, найгуманнішій на планеті державі. Тільки не подумайте, що це стосується всіх. На прикладі колишнього Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко єврочиновники вирішили показати світові, що в Україні покінчено з вибірковим правосуддям (а також «лівосуддям»), а ще кілька відповідних законів – і у нас запанує справедливість.
Нинішній гість «Кримської світлиці» — далеко не олігарх, хоча і живе на Південному узбережжі Криму, в Алушті, і з десятьма ножовими пораненнями лікуватися за кордоном йому ніхто не пропонував. Та й коли з’ясувалося, з чиєї вини сталася трагедія, не забажали його лікувати і в рідному місті: зробили операцію, позашивали рани, вставили дренажі і відправили на сьомий день додому. Дарма, що ножові удари прийшлися на шию, голову (зокрема у скроню), обличчя та на інші життєво важливі частини тіла. Костянтина Олексійовича Пастухова (так звати потерпілого), що стікав кров’ю і кілька разів дорогою непритомнів, у медичний заклад було доставлено «Швидкою», а його нападник, Артем Г., у якого було зафіксовано лише поріз мізинця, пішов додому пішки. Подібні порізи не в дивину жодній господарці, якій доводилося шинкувати капусту, а він же «шинкував» живу людину, яка при цьому чинила спротив. І якби К. Пастухов не був майстром спорту з боротьби, на його житті, ймовірно, було б поставлено криваву крапку.
Та, як не дивно, за кілька днів Артем Г. зі своїм порізаним мізинцем опиняється в травматології. Його праву руку, якою завдавав ударів, уже було загіпсовано до ліктя, а експертиза відшукала на ній кілька різаних ран ще й перелом фаланги мізинця. Щоб такі ушкодження можна було кваліфікувати як середнього ступеня тяжкості, молодика тримали в лікарні 24 доби, тобто понад необхідний 21 день. Амбулаторне ж лікування Костянтина Пастухова тривало недовго, а 6 днів, проведені в лікарні, свідчили про поранення легкого ступеня тяжкості.
Втім, попереду у нього – госпіталізація в Кримську республіканську клінічну лікарню ім. Семашка, та й досі пошкоджені трійчастий та лицьовий нерви даються взнаки: важко їсти, болять зуби, не повністю закривається око, за щокою накопичується рідина. Бо голова та обличчя – це, звичайно ж, не мізинець на руці-вбивці, і тільки за щасливого збігу обставин жодна із завданих ран не стала фатальною.
А тепер ще раз про вибіркове правосуддя, і навіть не вибіркове, а коли просто заздалегідь призначається винний і всі державні інституції працюють на те, щоб все було «пучком». Потерпілим, згідно з медичними висновками, стає... Артем Г. Не беруться до уваги і самі обставини здійснення злочину, який відбувається в під’їзді будинку, де живе Костянтин Пастухов, на дев’ятому поверсі біля дверей його квартири. Чому там опинився Артем Г., який проживає в іншому місці і якого туди ніхто не запрошував? Чому у нього в руках був ніж із замотаною у поліетилен ручкою, аби на ній не залишалося слідів? Напав він на чоловіка, що повертався додому, зненацька, коли той виходив із ліфта, і почав його убивати...
На голові нападника була низько натягнена шапка, а в руках, окрім ножа, — газовий балончик, який не вдалося застосувати через малу відстань між супротивниками, що виникла під час бійки. Попередній план розправи не спрацював ще й тому, що Костянтину Пастухову вдалося виштовхнути нападника із ліфта, де той планував здійснити свій злочинний намір, заховавшись від можливих свідків.
Тож свідки таки з’явилися. На крик вийшов сусід В. Попов, який бачив все і якому, вихопивши у нападника ножа, передав його Костянтин Пастухов. Цей сусід викликав міліцію і «Швидку», до приїзду яких потерпілий утримував обеззброєного супротивника, навалившись на нього усім тілом. За цей час підійшли й інші люди, у тому числі й дружина Костянтина Пастухова разом з їхньою дитиною.
Здавалося б, тут немає чого і розслідувати – все на виду. Але… настав час повідомити найголовніше: якщо потерпілий є звичайним пересічним громадянином, то Артем Г. – працівник правоохоронних органів, інспектор із профпідготовки МУ ГУ МВС України в Криму, лейтенант міліції. А ще у правоохоронних органах працюють його рідна сестра майор міліції Вікторія Г. та двоюрідна сестра Світлана К., перша — старшим слідчим, а друга – слідчим.
Тож і довелося все ставити з ніг на голову, аби в результаті усіх цих маніпуляцій можна було порушити карну справу не проти брата-злочинця, а проти того, з ким він намагався розправитися. Саме це і впевненість у своїй безкарності дозволили двадцятип’ятирічному молодикові піти на такий цинічний злочин, здійснений з 11-ї до 12-ї години дня, без переконливих мотивів.
То що ж було спільного у цих чоловіків з віковою різницею у 16 років, не пов’язаних ні сумісним проживанням, ні працею, ні захопленнями? А спільною виявилася Марина М., яка за різних часів кожному із них була близькою людиною, можна сказати, «старшим товаришем» (за свого нинішнього цивільного чоловіка в погонах вона старша на 28 років).
Можливо, молодий хлопчина ніколи б не наважився підійти на вулиці до пані передпенсійного віку, та їх звела доля. Доля в особі його старшої сестри, старшого слідчого Вікторії Г., яка розслідувала справу, що її порушила пані Марина проти свого бізнес-партнера Костянтина, з яким вони спільно займалися купівлею-продажем об’єктів нерухомості. Невідомо, як вже там ці дві жінки порозумілися, але через кілька років безуспішного наступу на партнера по бізнесу Марині вдалося-таки домогтися для нього обвинувального вироку, яким передбачалося покарання у два роки умовно за шахрайство. На момент нового інциденту це покарання Костянтин Пастухов уже відбув, але судова тяганина з колишньою партнеркою з приводу спірних об’єктів нерухомості тривала. І, з його слів, у нового цивільного чоловіка Марини вже урвався терпець й він погрожував непокірному розправою.
І ось, не довівши свою справу до кінця з допомогою ножа, Артем Г. зі своєю групою підтримки вже домагаються порушення карної справи проти раніше судимого Костянтина Пастухова, а прокурор м. Алушти А. В. Шаповалов вбачає у пригоді звичайну бійку, під час якої «Артем Г. и Пастухов К. А. нанесли друг другу множественные удары ножом в область головы и туловища, также наносили удары кулаками в разные части тела». Причому Артем Г. постраждав значно більше, а Костянтин Пастухов відбувся короткочасним розлагодженням здоров’я, тож і має відповісти за завдані міліціонерові тілесні ушкодження.
Цілий рік довелося Костянтину Пастухову доводити, яких саме він зазнав травм, і нарешті вони були розцінені як середнього ступеня тяжкості, а не легкі подряпини. У той же час його суперник доводив, що це саме К. Пастухов напав на нього з ножем, а не навпаки, в результаті чого старший слідчий прокуратури м. Алушти К. Е. Тадеєв виголосив, що встановити, хто ж і стосовно кого здійснив правопорушення, виявилося неможливим, і закрив кримінальну справу, об’єднавши два позови: міліціонера і потерпілого, це при тому, що нібито були проведені всі належні слідчі дії та опитано 15 свідків, які бачили, як К. Пастухов вів до себе Артема Г. в гості.
У своїх подальших скаргах, що були направлені в алуштинський міський суд, уповноваженому з прав людини, народному депутату Е. Леонову та в інші інстанції, Костянтин Пастухов наголошує на парадоксальних суперечностях поміж первинними діагнозами, встановленими лікарями «Швидкої допомоги», та тими, що були зафіксовані згодом у слідчих документах, на тому, що, на відміну від нього самого, Артем Г. відмовився пройти експертизу на детекторі брехні, та на інших очевидних підтасовках фактів, але все це так і не береться до уваги.
Лейтенант Артем Г. як працював, так і працює в міліції. А відповіді на всі свої звернення скалічений чоловік одержує з тієї ж самої особисто зацікавленої інстанції. «Я не запрошував Артема Г. до себе додому і не просив його чекати мене біля ліфта дев’ятого поверху з ножем в руках», — все ще намагається переконати сліпу Феміду Костянтин Пастухов. Та що з неї візьмеш? Вона ж незряча і довіряє тільки своїми алуштинським поводирям, а серед них і люди з прізвищем, що стало вже одіозним. А лейтенанта Артема Г. шкода. Було б непогано послати його лікувати свого мізинця за кордон, та, по-перше, його ще й досі не ув’язнено, а по-друге, ухвалення цього закону перестало бути для України актуальним.
Хоча прогрес у судовій справі таки намічається: днями Костянтину Пастухову повідомили, що попереднє рішення суду скасоване і його позов вивчається у слідчому відділі прокуратури АРК.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 29.11.2013 > Тема "З потоку життя"