Версiя для друку Обговорити в форумi

Кримський Майдан

ПРОШУ СЛОВА!

Останні два роки я досить регулярно займаюся тим, що роблю огляди ще неопублікованих творів сучасної англомовної літератури. Серед сотень проаналізованих книг було чимало творів жанру фентезі та того, що ми звикли йменувати науковою фантастикою. Твори трапляються різні, в більшості своїй дуже гарні. Траплялися такі, від яких просто перехоплювало дух, але були й такі (на щастя, всього декілька), де автор так закручує сюжет, що створений його уявою світ стає нестерпним не лише для його героїв, але навіть і для потенційного читача. Атмосфера безправ’я і насилля, відчуття несправедливості, якій не можеш зарадити, пригнічують настільки, що виникає непереборне бажання просто закинути те чтиво і ніколи більше до нього не повертатися.
З книгами все просто. Тим більше, що письменники – то люди інтелігентні, які з розумінням і вдячністю сприймають критику та, врахувавши зауваження колег, таки правлять свої тексти. А як щодо реального життя? Як щодо паноптикуму, в якому маємо нещастя перебувати самі? Це не книга, яку можна відкласти й забути. Ми наразі самі всередині цього похмурого сюжету.
Ще день тому наші владці на весь голос заявляли про свої євроінтеграційні пріоритети. Ще день тому у представників євроспільноти жевріла надія, що непереборну досі межу таки буде подолано. Але намарно. Насправді, гальмування йшло весь цей час, і що ближче до Вільнюського саміту, то сильнішим воно ставало. Це видно було з «роботи» погоджувальної ради, з «неголосувань» провладних парламентарів, з істеричних випадів депутатки з назавжди перекошеним від презирства обличчям, з поведінки спікера. Не бачити всього того міг хіба що сліпий. Ще більших сумнівів додавали зачастілі зустрічі на найвищому рівні з очільниками північно-східної сусідки, про предмет яких було мало що відомо. Але ж рано чи пізно все таємне стає явним. Ми можемо не знати, про що велись ті перемовини, але ж результат – ось він!
Насправді, «наша» влада вкотре загнала себе в глухий кут. Цілком очевидно, що попри голосні заяви, розраховані на потенційного виборця, який поза всяким сумнівом вже зробив свій вибір на користь Євросоюзу, вона не мала і не має жодного наміру «йти» в Європу. Чому? Чи може шановний читач уявити собі отого класичного Лиса Микиту, що вільно та комфортно займається своїм лисячим бізнесом серед білого дня та ще й прямісінько на базарнім майдані? Отож… «Світло явилося світу», каже Книга, «та люди віддали перевагу пітьмі, оскільки справи їх були темними».
Переборовши в більшості своїй віруси ідеологічних забобонів, упередженості щодо західних демократій, щеплених українцям протягом багатьох десятиліть, визирнувши крізь прочинені двері в «загниваючий» світ Заходу і переконавшись у відносності своїх уявлень про добробут і справедливість, пересічний українець вже, схоже, не має сумніву щодо того, яка модель розвитку держави є для нього більш прийнятною. Я мовлю про старше покоління, про тих, хто на собі спробував вудила комуністичної ідеології. Чи треба говорити, що молоде покоління, яке виросло там, де вже відчувались подихи вітру свободи, вже не загнати до тоталітарного стійла!
Постанова уряду Азарова, якою він вирішив призупинити процес підготовки до укладання угоди про асоціацію з ЄС, свідчить про те, що «люди» та їхні «смотрящіє», які узурпували владу в Україні, зроблять все, аби зберегти statusquo. Зважаючи на українські реалії, коли млява опозиція знову нерішуче тупцяє на місці, наївно сподіваючись, що, може, ще є шанси вирішити все тихо-мирно в парламенті, сподіваючись, що влада зомліє від одного вигляду виведеного нею на майдан люду, можемо втратити й цю нагоду врешті випростатись і взятися до відбудови країни.
Що ж робити? На вулицю виходити треба неодмінно, але й вимагати від тих, хто виводить вас туди, чіткого й зрозумілого плану дій, плану, який містив би всі варіанти можливого розвитку подій. Відсутність такого плану, розрахунок на спонтанність, на «порив мас» є очевидною ознакою нікчемності лідера. Тож вимагаймо того плану і чітких кроків щодо його втілення.
Ще одним, дуже важливим моментом є навчитися тримати своїх лідерів підконтрольними, як в час, коли вони потребують нас, так і в подальшому. Маю на увазі дієві важелі впливу народу на обрану ним владу. Це запорука того, що в подальшому наші очільники будуть діяти саме в наших інтересах.

Валентин БУТ
с. Міжводне Чорноморського
району, АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #48 за 29.11.2013 > Тема "З перших уст"