Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 29.11.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#48 за 29.11.2013
«ПИСАТИ ТРЕБА ТАК, ЯК ЛЮДИ ГОВОРЯТЬ!»

Дати

╤ван Нечуй-Левицький — цей в╕чно нежонатий в╕длюдник нашо╖ л╕тератури — завжди був постаттю загадковою. 1927 року Валер’ян П╕дмогильний цю загадку намагався розгадати за допомогою фройд╕вського психоанал╕зу. Виходило, що класик любив кв╕ти, а отже, мав несв╕домий потяг до матер╕, а батька боявся. От ╕ псевдон╕м соб╕ вигадав — Нечуй, щоб отець Семен не чув про сина-письменника.
В╕н народився 25 листопада 1838 року в Стеблев╕ на Черкащин╕ в родин╕ потомственого священика. Батько був суворий ╕ темпераментний, пропов╕дник ╕ просв╕титель, шанував козаччину й Шевченка. Мати — неписьменна, але чутливо╖ душ╕: не могла дослухати до к╕нця жит╕я якогось святого й плакала, а малий ╤ван усл╕д за нею.
Коли йому йшов 13-й р╕к, мати померла — дв╕ч╕ народжувала дв╕йнят, ╕ це п╕д╕рвало ╖╖ здоров’я. Саме на цьому факт╕ згодом будувався психоанал╕тичний портрет Нечуя. Мовляв, в╕н вважав батька причиною материно╖ смерт╕, тому не любив його й боявся.
В автоб╕ограф╕╖ Нечуй н╕чим не вида╓ ц╕╓╖ нелюбов╕. ╤ взагал╕ — ╓ враження, що боявся в╕н не так батька, як певного повторення дол╕ тих, в╕д кого народився. Бо гостро в╕дчував у соб╕ схож╕сть ╕ на батька, ╕ на мат╕р. В╕д отця Семена мав схильн╕сть до пропов╕дництва, а в╕д матер╕ — надзвичайну вразлив╕сть. ╤ не хот╕в, щоб одна з тих сил погубила в ньому ╕ншу — як то сталося в житт╕ батька й матер╕. Тому так бер╕г себе (в╕чно ходив ╕з парасолькою), тому й не оженився.
П╕сля зак╕нчення Ки╖всько╖ духовно╖ академ╕╖ ╤ван Левицький к╕лька рок╕в викладав у д╕вочих г╕мназ╕ях Царства Польського. ╤ вчителем був непоганим. Одначе не оженився. Сам вказував в автоб╕ограф╕╖ на одну деталь: польську мову тод╕ викидали з польських шк╕л, ╕ в╕н, учитель рос╕йсько╖, мимовол╕ став русиф╕катором того краю. Це наполохало його вразливу душу: а раптом в╕н повторю╓ батькову долю й ненароком, сам того не бажаючи, губить ж╕ноч╕ душ╕, й не одну, а багато.
╤ в╕н попросився на ╕нше м╕сце служби. Його не пускали, та ╤ван Левицький через скандал — ╓диний у сво╖й службов╕й кар’╓р╕ — все-таки напол╕г ╕ пере╖хав до Кишинева. Там ╕ служив до пенс╕╖. В атестат╕ значилося, що вийшов у в╕дставку статським радником, мав ордени Св. Анни ╤╤ та ╤╤╤ ступеня, Св. Стан╕слава ╤╤ ступеня, «в походах и сражениях против неприятеля не был, в штрафах, под следствием и судом не был, в отпуске и отставке не был». Цей скромний чолов╕к у 1880-х роках був ╓диним з визначних письменник╕в у межах Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, хто нагадував про те, що укра╖нська л╕тература ще ╕сну╓.
В╕н спов╕дував культ самотност╕. У Ки╓в╕ оселився у фл╕гел╕ на вул. Ново╓лизаветинськ╕й (тепер Пушк╕нська, 19). У двор╕ був садок, невеликий ставок ╕ пас╕ка. Тут в╕н прожив до 1909 року, коли д╕м знесли.
Нечуй-Левицький дивував киян сво╓ю пунктуальн╕стю: за його розпорядком можна було зв╕ряти годинники. Щодня у визначений час ╕шов гуляти одним ╕ тим самим маршрутом: нагору до Володимирсько╖, пот╕м до фун╕кулера й назад Хрещатиком додому, завжди п╕д парасолькою. Спиртного не пив зовс╕м. Суперечок не любив: хвор╕в по два тижн╕, коли доводилося з кимось посваритися. Спати лягав р╕вно о десят╕й, нав╕ть ╕з власного юв╕лею п╕шов спати, не дослухавши в╕тальних промов.
Один драматург згадував, як читав свою п’╓су в дом╕ Нечуя. Той слухав, а пот╕м у хат╕ щось клацало й в╕н п╕дстрибував на ст╕льц╕ з криком «╢!». Виявля╓ться, то клацала мишоловка — господар полював на мишей.
Про нього ходили анекдоти: що журнали читав не регулярно, а весь комплект наприк╕нц╕ року, ╕ пот╕м переказував ус╕м стар╕ новини з тих журнал╕в. Казав: «Ах, як шкода, що такий-то помер, добрий був чолов╕к!». А той п╕шов з життя ще р╕к тому, про нього вже й думати вс╕ забули.
Казали, що в нього бабський характер — недарма ж йому так добре вдалося описати Кайдашиху, бабу Параску та бабу Палажку. У селах над Россю й дос╕ хваляться тим, що прототипи для сво╖х знаменитих баб╕в Нечуй знаходив саме тут, ╕ кожне село хвалиться саме сво╓ю перш╕стю. В╕н в╕рив, що «в кожн╕й людин╕, одколи св╕т живот╕╓, сидить трохи чорта, трохи й Бога, або в декого й багато Бога, ╕ отой Бог вижене колись чорта та й прожене його на очерета та болота».
Маючи м’яку вдачу, ╤ван Нечуй-Левицький показував дивовижну тверд╕сть та категоричн╕сть, коли йшлося про свят╕ для нього реч╕. У цьому вдався в батька-священика. Ще в Кишинев╕ написав працю «Про непотр╕бн╕сть великорусько╖ л╕тератури для Укра╖ни та Слов’янщини». ╤шлося не про те, що ця л╕тература «г╕рша» за нашу — ц╕нував Л╓скова, Толстого, Островського, особливо Щедр╕на. Але вважав: рос╕йська л╕тература потр╕бна для Рос╕╖, а нам потр╕бна своя. Гр╕х нашо╖ ╕нтел╕генц╕╖, на думку Нечуя, саме в т╕м, що вона виховалася на рос╕йськ╕й л╕тератур╕, яка п╕дм╕нила власну.
Так само категоричним був щодо правопису: «Писати треба так, як люди говорять!». Тому не терп╕в л╕теру «╖», писав не «╖х», а «йих» ╕ т. ╕н. У запов╕тах вимагав, щоб так його друкували «на в╕ки в╕чн╕». Правописн╕ нововведення вважав «галицькою змовою». Нагадував ╕нкв╕зитора, готового спалити й власн╕ книжки, якщо там буде ╓ресь: «Хай краще згорять, н╕ж з отаким правописом!».
Живу мову в╕н знав. Пом╕чав русизми, полон╕зми й будь-як╕ ╕ншомовн╕ впливи й уникав ╖х. До реч╕, висл╕в «старанно уникав» вважав польським: «Я сказав би: падковито одмикував — це чисто народний ки╖вський вираз». Казав не «негативне», а «в╕дкидне», не «позитивне», а «покладне».
http://gazeta.ua/

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #48 за 29.11.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12618

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков