Версiя для друку Обговорити в форумi

До 200-річчя Кобзаря

ЧОМУ ТАК ТРАПИЛОСЯ, ЩО ШАМІЛЬ ЧИТАВ «КОБЗАР» ШЕВЧЕНКА У КИЄВІ?

Ще зі шкільних років ми знаємо Шаміля (1798–1871) як легендарного вождя народів Кавказу, який чверть століття — з 1834 до 1859 року — очолював збройну боротьбу за волю проти російських поневолювачів. Але є й інший, не всіма знаний Шаміль.
Закінчивши медресе (духовну школу), Шаміль заходився визбирувати в найвіддаленіших аулах пісенні скарби рідного народу, епічні шедеври про мужніх горців, романтичні легенди з уст учених кадіїв, мулл та простолюду. Його вражала жадоба народу до знань, і щоб реалізувати свій намір — вкрити рідні простори мережею світських шкіл, Шаміль вивчає педагогічний досвід європейців, удосконалює граматику дагестанської мови, прискіпливо студіює логіку, риторику, арабську словесність. У двадцятирічному віці він приступає до вивчення філософії, засад законодавства. Шаміль із такою потужністю засвоював різні види юриспруденції, що не мав собі рівних в усьому кавказькому регіоні.
У 1834 році 3-м імамом (правителем) Дагестану і Чечні став Шаміль. Особиста хоробрість, непримиримість в боротьбі і красномовність створили йому популярність серед горців. Звільнивши рабів і кріпаків ворожих йому князів, Шаміль ще більше укріпив своє становище. На початку 40-х років йому вдалося завдати низку поразок російським військам…
Але не будемо переповідати про подальшу військову і політичну діяльність імама, вона загальновідома. Нагадаємо лише про її трагічний кінець.
25 серпня 1859 року головнокомандувач кавказької армії генерал Баратинський телеграфував імператорові Олександрові II: «Гуніб взято, Шаміль у полоні».
Через кілька днів надійшла відповідь: «...Государь император высочайше соизволил: взятому в плен Шамилю назначить местом жительства г. Калугу и учредить за ним постоянный и бдительный надзор».
У листопаді 1868 року прийшло в Калугу «Высочайшее соизволение о перемещении Шамиля с семейством в г. Киев и 25-го числа сего месяца он отправился на место своего нового жительства».
* * *
Ось так і закинула зла доля Шаміля до золотоверхого Києва. Тут він жив у будинку № 2 по Кріпосному провулку. Тут із печерських пагорбів він любив спостерігати за могутньою течією Дніпра...
Тут, у Києві, Шаміль вивчив напам’ять Шевченків «Заповіт», ознайомився з іншими творами поета, закохався у нашу співочу мову, наполегливо оволодівав нею...
Твори Шевченка, зокрема його поема «Кавказ», повертали Шаміля туди, де «За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі...».
Шаміль, як свої, сприймав критичні слова-заклики:
«Борітеся — поборете,
Вам Бог помагає!
За вас правда, за вас слава
I воля святая!
...Встане правда!
Встане воля!
...Чурек і сакля — все твоє…
Шаміль пильно придивлявся до народу, серед якого йому довелося жити. Дивувався, певно, імам надлюдському терпінню талановитих «малоросів» — чому так довго тягнуть московські кайдани? Чому Шевченка — співця знедоленого народу, автора поеми «Кавказ», заслали на десятилітню каторгу аж у безводні степи Казахстану, а його, що знищив кілька російських армій, — до Києва? Чому?..
Відповідь Шаміль шукав у Корані, Біблії, творах Шевченка, і не знаходив… У пошуках істини він відправився в Мекку...
Із донесення жандармського полковника Смирнова: «Шамиль, 3-й имам Дагестана и Чечни, умер в 1871 году на пути в Мекку, в Медине (Аравия)».
* * *
Нині будинка, в якому жив у Києві Шаміль, вже давно немає. Збереглася лише пам’ять про нього на меморіальній дошці з його барельєфом та написом дагестанською та українською мовами: «Тут був будинок, де у 1868-1869 рр. жив один із засновників дружби українського і дагестанського народів, національний герой Дагестану Шаміль». Та вкарбовані в нашу пам’ять і свідомість поетичні рядки Шевченка:
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті,
I вам, лицарі великі,
Богом не забуті!
Пишучи це, Шевченко ніби заглянув творчим зором у наші дні. Сьогодні, як і в часи імама Шаміля і Тараса Шевченка, знову прийшла на Кавказ біда — російські генерали вимагають:
...тільки дайте
Свої сині гори
Останнії... бо вже взяли
І поле, і море.
Вже яке століття йде нескінченна кавказька війна, в якій ...лягло костьми
Людей муштрованих
чимало,
А сльоз, а крові...
Але що ці ріки сліз і крові як минулим, так і сучасним можновладцям Росії. Одне вони твердили і твердять:
Нам тільки сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш
 та вам не кинем,
Як тій собаці! Чом ви нам
Платить за сонце
 не повинні?!.
Сучасні можновладці Росії, як і двісті років тому їхні попередники, так і не зуміли зрозуміти суть істини: з чеченцем, інгушем, дагестанцем можна знайти спільну мову, але поставити їх на коліна ніколи і нікому не вдасться. На їхніх знаменах пломеніють Шевченкові слова: «Борітеся — поборете!».

Павло МАЗУР,
краєзнавець
м. Маріуполь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #49 за 06.12.2013 > Тема ""Білі плями" історії"