Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2013 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#50 за 13.12.2013
БОРИС ГР╤НЧЕНКО — «РОБ╤ТНИК БЕЗ ОДПОЧИНУ» НА НИВ╤ СЛУЖ╤ННЯ УКРА╥Н╤

Постат╕

150 РОК╤В ТОМУ НАРОДИВСЯ БОРИС ГР╤НЧЕНКО, УКРА╥НСЬКИЙ ПИСЬМЕННИК, ПЕДАГОГ, ЕТНОГРАФ, ЛЕКСИКОГРАФ, Л╤ТЕРАТУРОЗНАВЕЦЬ, ╤СТОРИК, ПУБЛ╤ЦИСТ, ГРОМАДСЬКО-КУЛЬТУРНИЙ Д╤ЯЧ

Борису Дмитровичу Гр╕нченку належить ч╕льне м╕сце в ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ культури, просв╕ти ╕ л╕тератури.
Народився в╕н 9 грудня 1863 року в др╕бн╕й дворянськ╕й с╕м’╖. Його батько — в╕дставний штабс-кап╕тан — був далеким родичем Г. Кв╕тки-Основ’яненка, сп╕лкувався з П. Гулаком-Артемовським та ╕ншими письменниками. Однак до простого люду ставився недоброзичливо, зневажав ╕ його, й укра╖нську мову. Проте хлопець зростав у селянському оточенн╕, був допитливим. Читати навчився з п’яти рок╕в. Захопився творами В. Скотта, В. Гюго, М. Гоголя, М. Некрасова та ╕н. А згодом, ставши учнем Харк╕всько╖ реально╖ школи, прочитав Шевченка, п╕сля чого ╕ сам спробував писати. Незважаючи на батькову зневагу до селян хлопець проникся глибоким сп╕вчуттям до знедолених, ╖хнього тяжкого життя. В╕н зблизився з такими ж, як ╕ сам, однодумцями, а п╕зн╕ше — з народниками ╕ почина╓ пропагувати ╖хн╕ погляди, поширю╓ заборонен╕ книжки, зокрема М. Драгоманова. За таке в╕льнодумство 16-л╕тнього юнака було заарештовано ╕ в╕дправлено до в’язниц╕, де в╕н пров╕в п╕втора м╕сяця. Одночасно його виключили й з 5-го класу г╕мназ╕╖. Йому заборонили надал╕ вчитися й встановили за ним жандармський нагляд. Та прагнучий до знань Гр╕нченко став активно займатися самоосв╕тою, вивча╓ ╕ноземн╕ мови, багато чита╓, починаючи з твор╕в античних час╕в до класик╕в св╕тово╖ л╕тератури, що сприяло формуванню в нього св╕тоглядних позиц╕й, що ╜рунтувалися на засадах людяност╕, добра й справедливост╕. В╕н под╕ля╓ погляди народник╕в, як╕ вели активну роботу щодо просв╕тництва трудящих. Гр╕нченко задуму╓ публ╕кац╕ю популярних ╕ доступних за ц╕ною книг для простого люду, як╕ поступово могли б скласти сво╓р╕дну народну б╕бл╕отеку. В 1881 роц╕ в╕н вида╓ три так╕ книги. Дбаючи про осв╕ту народу, Б. Гр╕нченко в╕дзначав особливу роль вчительства. ╤ сам готувався до майбутньо╖ педагог╕чно╖ прац╕. П╕сля усп╕шного складання ╕спиту на звання народного вчителя в╕н об╕йма╓ посаду педагога в с╕льськ╕й школ╕. Одночасно займа╓ться ╕ л╕тературною д╕яльн╕стю. Почина╓ як поет. В 1881 роц╕ в льв╕вському журнал╕ «Св╕т» з подання ╤. Франка була опубл╕кована доб╕рка його в╕рш╕в. Визначальним твором ц╕╓╖ доб╕рки ╓ в╕рш «До прац╕», що утверджу╓ активну д╕яльну позиц╕ю л╕ричного героя:

Праця ╓дина
з невол╕ нас вирве:
— Нумо до прац╕, брати!
Год╕ лякатись.
За д╕ло святе╓
См╕ливо будем ╕ти.

Працюючи понад 12 рок╕в у школ╕, Б. Гр╕нченко набув значного педагог╕чного досв╕ду, вивчив стан осв╕ти в Укра╖н╕ ╕ почав пропагувати в численних публ╕кац╕ях сво╖ погляди стосовно ╖╖ пол╕пшення. Особливого розголосу набули його статт╕ «Яка тепер народна школа на Вкра╖н╕» (1896), що написана на прохання ╤. Франка; «На безпросв╕тн╕м шляху. Про укра╖нську школу» (1905), рос╕йською мовою «Народн╕ вчител╕ ╕ укра╖нська школа» (1906) та ╕нш╕. Для навчання д╕тей грамот╕ ним створена ╕ книга-п╕дручник «Укра╖нська граматика» (1907). А в 1912 роц╕ вийшла друком укладена разом з дружиною Мар╕╓ю Заг╕рньою читанка укра╖нською мовою «Р╕дне слово».
Одночасно з педагог╕чною ╕ громадською роботою Б. Гр╕нченко продовжу╓ й л╕тературну творч╕сть. Протягом 1884-1887 рок╕в виходять зб╕рки його поез╕й: «П╕сн╕ Василя Чайченка», «П╕д с╕льською стр╕хою», «Нов╕ п╕сн╕ ╕ думи Василя Чайченка». В ц╕ ж роки пише в╕н й опов╕дання «Без хл╕ба», «Сама, зовс╕м сама», «Нелюб», «Серед чужих людей» та ╕нш╕, а також дв╕ пов╕ст╕ «Сонячний пром╕нь» та «На розпутт╕». Пробу╓ себе ╕ як драматург.
В художн╕х творах, як ╕ в публ╕цистиц╕, Б. Гр╕нченко пропагу╓ сво╖ просв╕тницьк╕ ╕де╖, п╕дносить роль знань ╕ осв╕ти в формуванн╕ нац╕онально╖ самосв╕домост╕ укра╖нського народу. Широкого розголосу набула дискус╕я, започаткована «Листами з Укра╖ни Наддн╕прянсько╖» Б. Гр╕нченка, як╕ публ╕кувалися протягом 1892-1893 рок╕в. На ц╕ листи в╕дгукнувся М. Драгоманов. ╤ Гр╕нченко, ╕ Драгоманов були палкими прихильниками укра╖нсько╖ л╕тератури, обстоювали ╖╖ ╕дентичн╕сть ╕ нац╕ональну самобутн╕сть та розвиток в контекст╕ ╓вропейсько╖ л╕тератури.
Ще б╕льше актив╕зувалась громадська, культурно-просв╕тницька, л╕тературна д╕яльн╕сть Б. Гр╕нченка п╕сля пере╖зду до Черн╕гова в 1893 роц╕, де в╕н разом з дружиною, заснувавши власне видавництво, поновлю╓ за св╕й кошт видання книг р╕дною мовою для простого люду. Всього ╖х вийшло б╕льше, н╕ж п’ятдесятьма назвами. Це була справд╕ подвижницька робота, особливо якщо зважати на посилен╕ цензурн╕ утиски та пол╕тику влади щодо укра╖нсько╖ мови.
Науковим подвигом Б. Гр╕нченка можна назвати ╕ укладання ним 4-томного «Словника укра╖нсько╖ мови» на замовлення редакц╕╖ журналу «Ки╖вська старовина». Мабуть, з цим пов’язаний ╕ його новий пере╖зд у 1902 роц╕ до Ки╓ва. Робота над словником була завершена за два роки ╕ здобула високу оц╕нку. Рос╕йська академ╕я наук в╕дзначила його автора прем╕╓ю ╕мен╕ Миколи Костомарова.
Належного пошанування заслугову╓ ╕ л╕рика Бориса Гр╕нченка, яка успадкувала кращ╕ надбання його попередник╕в ╕ засво╖ла нов╕ тенденц╕╖ й поетичн╕ в╕яння епохи. Вона позначена притаманними поету засобами ╕ндив╕дуального стилю, виявленими в творах як громадсько╖, так ╕ особисто╖ тематики. ╥й характерн╕ поглиблен╕ ф╕лософськ╕ розмисли, що особливо пом╕тно у в╕ршах «У житт╕ на бенкетах…», «Н╕, не каж╕ть прихильних сл╕в» та ╕нших. Заради борн╕ за людину, ╖╖ кращу долю л╕ричний герой поез╕╖ Гр╕нченка в╕дда╓ себе «прац╕ без вагання». Поет деклару╓ активну громадянську позиц╕ю («В╕ддав себе я прац╕ без вагання»).
В ╕нтимно-особист╕й л╕риц╕ Гр╕нченко звеличу╓ красу найвищих почутт╕в кохання, яке п╕дносить людину. Як г╕мн ж╕ноч╕й крас╕ сприймаються його в╕рш╕ «Христя», «Купання» та ╕нш╕. В╕чну тему кохання порушу╓ Гр╕нченко в творах б╕льших жанр╕в — поемах. Одна з них — «Перша ж╕нка», яку можна в╕днести до одного з кращих його твор╕в на означену тему. Геро╖ня твору — ж╕нка, створена Богом для Адама, окр╕м краси ф╕зично╖, поста╓ в поем╕ ╕ у вс╕й велич╕ краси духовно╖.
Не обминув Гр╕нченко ╕ жанру байки, послуговуючись при ╖хньому написанн╕ традиц╕йними сюжетами в╕д Езопа до Гл╕бова. В той же час його можна в╕днести ╕ до байкар╕в-новатор╕в, бо прагнув оновити жанр байки як зм╕стовно, так ╕ образно. Скаж╕мо, типовий персонаж байок Вовк в його байц╕ «Вовк та Гуси» поста╓ не лише як небезпечний ╕ страшний хижак, а й як боягуз, а В╕л у байц╕ «В╕л та комар» — не традиц╕йно безсловесним труд╕вником, а й здатним постояти за себе. Ц╕лий ряд байок Гр╕нченка будуються за мотивами народних присл╕в’╖в, на фольклорних сюжетах.
З народною творч╕стю близьк╕ ╕ його л╕тературн╕ казки у в╕ршах, як в╕рш-казка «Дурень думкою багат╕╓». Окремим виданням так╕ твори були з╕бран╕ в зб╕рц╕ п╕д назвою «Книга казок-в╕рш╕в», що вийшла в Черн╕гов╕ у 1984 роц╕.
На л╕тературн╕й творчост╕ Бориса Гр╕нченка позначилось ╕ його глибоке зац╕кавлення ╕стор╕╓ю Укра╖ни. Ним написано близько двадцяти поем, в яких автор прагнув не ст╕льки ╕сторично╖ достов╕рност╕ зображених под╕й, як змалювання ╖хн╕х геро╖в, що д╕ють в тих чи ╕нших обставинах, та зумовлен╕сть ╖хн╕х вчинк╕в. Такими бачаться персонаж╕ його поем «Отаман Музика», «╤ван Попович», «Лис, преславний гайдамака» та ╕нш╕.
Окр╕м ╕сторичних, Гр╕нченко ╓ автором ╕ к╕лькох поем сатиричних. В них розв╕нчуються представники ╕нтел╕генц╕╖ — лжепатр╕отизм науковця, як в поем╕ «Професор Пшик», та безд╕яльн╕сть ╕ боягузтво ╕ншого, як в поем╕ «Хома Маког╕н».
Окрем╕ поеми Гр╕нченка сво╖ми темами торкались под╕й не укра╖нських, як одна з них — «Мат╕льда Аграманте», присвячена боротьб╕ народу Куби проти ╕спанських колон╕затор╕в. Однак сво╓ю зм╕стовною частиною поема нагаду╓ читачам ╖хню р╕дну Укра╖ну, народ яко╖ так само потерпав в╕д невол╕. П╕зн╕ше цю традиц╕ю — бачити Укра╖ну через призму ╕сторичних под╕й не укра╖нських — продовжила Леся Укра╖нка в поем╕ «Роберт Брюс, король шотландський» та в ц╕лому ряд╕ драматичних поем.
Окр╕м поетично╖, лишив Гр╕нченко ╕ значну прозову спадщину. ╤ якщо в його л╕риц╕ нер╕дко поставала особист╕сть самого автора, вт╕лена в л╕ричному геро╓в╕, як вияв чутт╓вого сприймання св╕ту ╕ сусп╕льства, то прозов╕ твори продовжували ╕де╖, пропагован╕ ним у просв╕тянськ╕й публ╕цистиц╕, та в╕дтворювали велику правду життя в ╖╖ художн╕й ╕нтерпретац╕╖. Окрасою «мало╖» прози Гр╕нченка стали його опов╕дання «Без хл╕ба», «Серед чужих людей», «Покупка», «Хата», «Сама, зовс╕м сама» та ╕нш╕, в яких автор глибоко проника╓ в псих╕чний стан геро╖в, показу╓ ╖хн╕ переживання ╕ роздуми, спричинен╕ тими чи ╕ншими житт╓вими негараздами. Майстерно переда╓ в╕н ╕ психолог╕ю геро╖в у дитячих опов╕даннях («Кавуни», «Украла», «Грицько», «П╕дпал»).
Моральн╕ проблеми ╕ питання духовност╕ постають у «велик╕й» проз╕ письменника — його пов╕стях, починаючи з першо╖ — «Сонячний пром╕нь» (1898) та наступних — «На розпутт╕», дилог╕╖ «Серед темно╖ ноч╕» (1900) ╕ «П╕д тихими вербами» (1901). В них, окр╕м того, порушу╓ться ╕ проблема деградац╕╖ особистост╕, звиродн╕ння селян в умовах ╖хньо╖ в╕дсталост╕ ╕ неосв╕ченост╕ та боротьба за шматок хл╕ба ╕ виживання. В таких житт╓вих обставинах гине один з його геро╖в — З╕нько. Дилог╕я Гр╕нченка за сво╓ю художньою майстерн╕стю сто╖ть в одному ряду з творами таких класик╕в укра╖нсько╖ л╕тератури, як ╤. Нечуй-Левицький та П. Мирний.
Письменнику належить ╕ пов╕сть «Брат на брата», присвячена проблемам вза╓мин ╕нтел╕генц╕╖ з народом.
В╕домий Б. Гр╕нченко ╕ як драматург. В╕н — автор реал╕стичних драм «Степовий г╕сть», «Ясн╕ зор╕», «Серед бур╕». Як писав ╤. Франко, «в╕н (Борис Гр╕нченко — М. В.) покинув еп╕ку задля драми, силкуючись дати наш╕й л╕тератур╕ ╕сторико-патр╕отичну драму вищого стилю». Вже перша п’╓са Гр╕нченка була в╕дзначена прем╕╓ю журналу «Зоря» ╕ досить високо поц╕нована Франком, а наступну його драму в╕н поставив в один ряд з твором ╤. Карпенка-Карого «Сава Чалий».
Жанрово-тематична сво╓р╕дн╕сть драм Гр╕нченка досить р╕зноман╕тна. Окр╕м ╕сторичних, це соц╕альна драма, як тв╕р «На громадськ╕й робот╕», присвячений проблемам ╕нтел╕генц╕╖ ╕ ╖╖ стосункам з народом. Це ╕ комед╕я «Нахмарило» на ту ж тему, ╕ жарт-одноакт╕вка «Миротворц╕» та п’╓са «Неймов╕рний» як зразок побутово╖ драми (обидв╕ присвячен╕ перипет╕ям подружнього життя). Це ╕ драма психолог╕чна «На новий шлях». Загалом вс╕ назван╕ твори письменника засв╕дчили його наближення до нов╕тньо╖ ╓вропейсько╖ драми, яка запанувала в л╕тератур╕ к╕нця Х╤Х — початку ХХ стол╕ття.
Вража╓ ╕ перекладацька д╕яльн╕сть Гр╕нченка. До його творчого здобутку можна в╕днести переклади з Г. Гейне, А. Майкова, Ол. Плеще╓ва, О. Кольцова. Неперевершеним ╕ понин╕ ╓ його переклад «Л╕сового царя» Й. Гете. Ним зд╕йснено ╕ с╕м переклад╕в драм Г. ╤бсена, твори Г. Андерсена, М. Твена, А. Франса, як╕ засв╕дчили високу профес╕йну майстерн╕сть перекладача.
Останн╕ роки життя письменника склалися для нього дуже траг╕чно, коли майже одночасно не стало його доньки, внука ╕ матер╕. В╕н пережива╓ закриття «Просв╕ти», одним з орган╕затор╕в яко╖ був, цензурн╕ утиски. Письменник тяжко захвор╕в ╕ займа╓ грош╕ на л╕кування, вирушаючи до ╤тал╕╖ з над╕╓ю поправити сво╓ здоров’я. Однак не судилося. Його життя об╕рвалося 1910 року у 47-л╕тньому в╕ц╕, як ╕ в Шевченка.
Та ╕м’я Бориса Гр╕нченка було в Укра╖н╕ досить популярним ╕ потому. Але з остаточним утвердженням б╕льшовицько╖ влади воно стало все р╕дше згадуватись. Згодом комуно-б╕льшовицькою пропагандою в╕н був в╕днесений до письменник╕в л╕берально-буржуазного нац╕онал╕стичного табору.
Хоча до цього б╕льше десяти рок╕в за радянсько╖ влади Гр╕нченко ще згадувався в досл╕дженнях про укра╖нський л╕тпроцес ╕ культурно-громадську д╕яльн╕сть укра╖нських письменник╕в його епохи. А Серг╕й ╢фремов, в╕дносячи письменника до «найхарактерн╕ших ╕ найвизначн╕ших постатей серед л╕тературного покол╕ння 80-х рок╕в», окр╕м того, ще зазначив: «╤м’я Гр╕нченка стало для нас стягом». Цю фразу пригадали вченому п╕д час сл╕дства за сфабрикованим органами ГПУ процесом м╕ф╕чно╖ «Сп╕лки визволення Укра╖ни». ╢фремова зробили одним з ╖╖ орган╕затор╕в, спираючись на його близьк╕ стосунки з Гр╕нченком. П╕сля под╕й, пов’язаних з репрес╕ями влади щодо укра╖нсько╖ письменницько╖, культурно╖ ╕ науково╖ ел╕ти, ╕м’я Гр╕нченка було вилучено з ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури. Д╕йшло нав╕ть до руйнац╕╖ пам’ятник╕в. Так, в сел╕ Харк╕вц╕ на Полтавщин╕ було зруйновано пам’ятник Архипу Тесленку, встановлений на кошти дружини Гр╕нченка Мар╕╖ Заг╕рньо╖, бо на ньому були викарбуван╕ слова Гр╕нченка.
На к╕лька десятил╕ть ╕м’я письменника було вилучене з укра╖нського л╕тпроцесу. Нове його повернення в укра╖нську л╕тературу ╕ культуру почалося в 60-т╕ роки ХХ стол╕ття, коли в╕дбулася часткова реаб╕л╕тац╕я безвинно звинувачених та засуджених б╕льшовицьким режимом д╕яч╕в укра╖нсько╖ л╕тератури ╕ культури. Виходить його «Словник укра╖нсько╖ мови», друку╓ться двотомне з╕брання художн╕х твор╕в. Однак це повернення було досить обережне. ╤ в академ╕чн╕й двотомн╕й ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури, що дв╕ч╕ виходила в т╕ роки, ╕ в п╕зн╕ш╕й восьмитомн╕й — ╕м’я Гр╕нченка згаду╓ться лише принаг╕дно при загальному огляд╕ л╕тпроцесу в Укра╖н╕ останн╕х десятил╕ть Х╤Х — початку ХХ стол╕ття. Це ж стосу╓ться ╕ вуз╕вських п╕дручник╕в та ╕нших видань. В жодному з них не було нав╕ть короткого л╕тпортрета письменника. Зачинателями ж нов╕тн╕х студ╕й над творч╕стю Бориса Гр╕нченка стали М. Рильський та О. Б╕лецький, а за ними — В. Яременко, М. Сахно, В. Чорнов╕л, А. Погр╕бний та ╕нш╕.
П╕сля здобуття Укра╖ною Незалежност╕ ╕нтерес до спадщини письменника ╕ громадсько-культурного д╕яча значно посилився. За його творч╕стю вже захищено 20 дисертац╕й, пишуться ╕ нов╕ досл╕дження. Дума╓ться, що в справд╕ науков╕й дванадцятитомн╕й ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури, яка нин╕ готу╓ться ╤нститутом л╕тератури ╕м. Т. Шевченка НАН Укра╖ни, ╕м’я Б. Гр╕нченка буде належно поц╕новане так, як в╕н на це заслугову╓ сво╓ю подвижницькою працею. Адже справд╕ величезна л╕тературна, публ╕цистична, громадсько-просв╕тницька, педагог╕чна, л╕тературознавча, лексикограф╕чна та етнограф╕чна ╕ досл╕дницько-╕сторична д╕яльн╕сть великого патр╕ота Укра╖ни Бориса Гр╕нченка заслугову╓ на г╕дне ╖╖ пошанування укра╖нським народом, ради якого в╕н жив ╕ творив.

Михайло ВИШНЯК

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #50 за 13.12.2013 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12673

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков