Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2973)
З потоку життя (6161)
Душі криниця (3396)
Українці мої... (1450)
Резонанс (1470)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1656)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДУХОВНИЙ УЧИТЕЛЬ: ╢ВГЕН СВЕРСТЮК
Яким був ╢вген Сверстюк ╕ як╕ повчання залишив у спадок новим покол╕нням, нам розпов╕ла зав╕дувач...


ЗАБУТЕ ╤М’Я Л╤КАРЯ МАР’ЯНА ПАНЧИШИНА
«Знання ╕ досв╕д – в ╕м’я збереження здоров’я укра╖нц╕в”, - таким...


ДОВГИЙ ШЛЯХ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ОСВ╤Т╤
З ЮВ╤ЛЕ╢М! РЕКТОРУ НАЦ╤ОНАЛЬНОГО ПЕДАГОГ╤ЧНОГО УН╤ВЕРСИТЕТУ ╤МЕН╤ М.П. ДРАГОМАНОВА В╤КТОРУ...


«ПОЧЕСНА В╤ДЗНАКА» - ПИСЬМЕННИКУ-ЮВ╤ЛЯРУ
Гост╕ тепло в╕тали Василя Григоровича Латанського.


╤ВАН БОБЕРСЬКИЙ: «ДЕ СИЛА, ТАМ ВОЛЯ ВИТА╢»
╤ван Боберський походив з╕ славетного роду, кор╕ння якого сягало княжих час╕в.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 03.01.2014
ЛУКАВИЙ ДРУГ ШЕВЧЕНКА — ПАНЬКО КУЛ╤Ш

До 200-р╕ччя Кобзаря

Оточення Тараса Шевченка

Шевченко ╕ Кул╕ш. Про вза╓мостосунки цих во╕стину ген╕альних укра╖нц╕в написано чимало. Вони — сперечалися, сварилися, мирилися й товаришували, але однозначно — шанували один одного й це було вза╓мно. Вони разом брали участь у д╕яльност╕ Кирило-Мефод╕╖вського товариства. Шевченко позитивно оц╕нив перше видання «Граматки» Кул╕ша ╕ особливо його «Записки о Южной Руси». Появу «Кобзаря» ╕ «Гайдамак╕в» Кул╕ш зустр╕в прихильно, але в╕дразу ж почав нав’язувати Шевченков╕ сво╖ ╕дейно-естетичн╕ уподобання. В╕н радив внести значн╕ виправлення в текст «Катерини», «╤вана П╕дкови», «До Основ’яненка». Майже вс╕ його поради Шевченко в╕дхилив. Це були перш╕ ознаки ╕дейно-художн╕х розходжень, що поступово розвели ╖х. Хоча ╕ за життя Кобзаря, ╕ особливо п╕сля його смерт╕ П. Кул╕ш багато зробив для збереження л╕тературного спадку Тараса Шевченка.

ЛУКАВИЙ ДРУГ ШЕВЧЕНКА — ПАНЬКО КУЛ╤Ш

Нагадаю трохи б╕ограф╕╖: Кул╕ш Пантелеймон Олександрович (л╕тературний псевдон╕м — Хуторянин, Панько Казюка, Данило Юс та ╕н.; 1819-1897) — письменник, ╕сторик, фольклорист, етнограф, критик ╕ перекладач. Чолов╕к письменниц╕ Ганни Барв╕нок — Олександри Михайл╕вни Б╕лозерсько╖; 1828 -1911.
 Розпов╕дати про Тараса Шевченка як художника та поета й не згадати про зустр╕ч Шевченка й Панька Кул╕ша в Ки╓в╕ 1843 року неможливо — приятел╕ в╕дв╕дали багато ╕сторичних м╕сць, як╕ Тарас замалював, вели задушевн╕ бес╕ди — вулиц╕ й набережна Дн╕пра це пам’ятають. Вже при перш╕й зустр╕ч╕, за св╕дченням Кул╕ша, виявилися ╖хн╕ р╕зн╕ характери. Шевченков╕ «не здалась до смаку... аристократичн╕сть Кул╕ша», а Кул╕ш «не зовс╕м уподобав Шевченка». Про сво╓ ставлення до поета П. Кул╕ш писав: «Можна сказати, що це з╕йшовся низовий кур╕нний с╕човик ╕з городовим козаком-кармазинником. А були справд╕ вони представител╕ двох половин козаччини. Шевченко репрезентував собою правобережну козаччину, що п╕сля Андрус╕вського договору зосталась без старшини й опинилась п╕д лядською кормигою, що вт╕кала на С╕ч, а з С╕ч╕в верталась у панськ╕ добра гайдамаками»...
 Досл╕дники сперечаються, коли мова заходить про час ╕ м╕сце ╖хньо╖ зустр╕ч╕: в «Шевченк╕вському словнику» чита╓мо, що Панько й Тарас «…познайомилися в 1843 роц╕» — не вказано н╕ м╕сця, ан╕ числа й м╕сяця. ╤ван Дзюба в книз╕ «Тарас Шевченко. Життя ╕ творч╕сть» пише: «Вже в перш╕ дн╕ перебування в Ки╓в╕ Шевченко знайомиться з Пантелеймоном Олександровичем Кул╕шем (1819-1897), ╕ це була доленосна для обох зустр╕ч» (Дзюба ╤. Тарас Шевченко. Життя ╕ творч╕сть. — К., 2008. — С. 2004).
 Як досл╕див Петро Жур, зустр╕ч Шевченка й Кул╕ша в╕дбулася в «Старому Ки╓в╕, неподал╕к в╕д Соф╕йського собору, де мешкав Панько. Ст╕ни сво╓╖ к╕мнати Кул╕ш розмальовував людськими постатями, кращих учн╕в нагороджував власними малюнками. У ц╕й к╕мнат╕ й застав Шевченко Панька за мольбертом. На поетов╕ був парусиновий балахон ╕ картуз, що зсувався на потилицю, под╕бно до козацького шлика. Кул╕ш згадував:
 — А вгадайте, хто? — це були перш╕ Тарасов╕ слова, промовлен╕ ним чар╕вно-веселим ╕ безтурботним голосом, що ним захоплювались ╕ ж╕нки, й д╕ти. Мабуть, Кул╕ш уже знав про при╖зд Тараса Григоровича до Ки╓ва, тому одразу ж догадався, хто зав╕тав:
 «Я в╕дпов╕в:
 — Шевченко.
 — В╕н, — в╕дпов╕в Тарас, засм╕явшись так, як см╕ються наш╕ молодиц╕. Вус╕в тод╕ не було ще в нього, ╕ в усьому обличч╕ багато було ж╕ночого» (Жур П. Шевченк╕вський Ки╖в. — К., 1991. — С. 30).
 Професор Григор╕й Серг╕╓нко в ╕сторико-б╕ограф╕чному нарис╕ «Шевченко ╕ Ки╖в» також, не вказуючи часу й м╕сця, т╕льки дода╓ сутт╓ву ╕нформац╕ю про «посередника» зустр╕ч╕: «За рекомендац╕╓ю ╕ посередництвом М. О. Максимовича в╕дбулося знайомство Тараса Шевченка з Пантелеймоном Кул╕шем, який тод╕ учителював у Ки╓в╕ — викладав ╕стор╕ю та географ╕ю в пов╕товому училищ╕ на Подол╕», але й це неточно.
 Шевченкознавець Микола Шудря (1935-2012) в документальн╕й розв╕дц╕ «З ким ╖хав Кобзар на Вкра╖ну?» стверджу╓, що вперше зустр╕лися й потоваришували Шевченко й Кул╕ш «…на Графськ╕й вулиц╕ (колишня садиба господаря Молдови, графа Костянтина ╤пс╕лант╕. — В. Ж.) над проваллям, у район╕ столично╖ станц╕╖ метро «Арсенальна» (Шудря М. З ким ╖хав Кобзар на Вкра╖ну // Демократична Укра╖на, 1995. — 18 листоп.). Тут, у будинку Функе, разом з Паньком жив його воронезький земляк ╕ задушевний приятель, студент ун╕верситету Петро Чуйкевич (1818-1874), який народився у м╕стечку Ворон╕ж Глух╕вського пов╕ту Черн╕г╕всько╖ губерн╕╖ (нин╕ селище м╕ського типу Шосткинського району Сумсько╖ област╕).
 Для встановлення обставин зустр╕ч╕ двох класик╕в укра╖нсько╖ культури розберемося докладно й звернемося до спогад╕в. Коли 1839 року Пантелеймон Кул╕ш вступив до ун╕верситету св. Володимира, студенти навчалися в найнятих прим╕щеннях на Печерську: в будинку «Присутственних м╕сць» (нин╕ М╕н╕стерство внутр╕шн╕х справ, столична вулиця Богомольця, 10), навпроти Царського (нин╕ Мар╕╖нського) палацу, та в ма╓тку генерала Бегечева (1724-1791) на вулиц╕ ╤нститутськ╕й над Хрещатиком (нин╕ М╕жнародний центр культури ╕ мистецтв). У зв’язку з буд╕вництвом корпусу для ун╕верситету через вали й ру╖ни храму свято╖ ╤рини почали прокладати вулицю Володимирську.
 Мешканц╕ л╕вого берега Дн╕пра прибували до Ки╓ва Десною й Дн╕пром. Ось що чита╓мо в спогадах Кул╕шевого земляка Михайла Чалого: «В 1840 г. наступила моя очередь поступать в университет. Приехав в Киев по Днепру на лодке из Остерского уезда, я пристал на Подоле напротив Бурсы и отправился искать земляков... Скоро отыскал я квартиру своих северян Кулиша и Чуйкевича. Неразлучные друзья-земляки жили на Графском переулке, позади известного в то время винного магазина Финке над Провальем» (Чалый М. Жизнь и произведения Тараса Шевченко. — К., 1882. — С. 31). Отже, не «вулиця» Графська, а провулок, садиба ж Костянтина ╤псилант╕ (1760–1816), як стверджу╓ авторка книжки «Вулиц╕ Ки╓ва», ки╓вознавець Л╕д╕я Пономаренко, знаходилася на вулиц╕ Велика Мик╕льська (нин╕ ╤вана Мазепи, 6), а не на «Графськ╕й вулиц╕». ╤ не в будинку «Функе», а, як розпов╕в ки╓вознавець В╕тал╕й Ковалинський, — у будинку Готл╕ба Андр╕йовича Ф╕нке. «Над проваллям» — не в розум╕нн╕ «над кручею»; йдеться про назву Печерського урочища «Провалля», яке знаходиться не «…в район╕ сучасно╖ станц╕╖ метро «Арсенальна», а розташоване на схилах Мар╕╖нського парку, в сторону Дн╕пра.
 Час початку заселення територ╕╖ Провалля нев╕домий. Першу ╕нформац╕ю можна в╕днести до друго╖ половини ХV╤╤╤ стол╕ття, в документах ╓ дата 1771 р╕к ╕ назва ╓дино╖ там вулиц╕ «Панкова». А Графська вулиця знаходилася, де нин╕шня Анищенка.
 Олександр Анищенко (1879–1918) — роб╕тник заводу «Арсенал», який загинув п╕д час С╕чневого повстання; похований на Байковому некропол╕. Але перед цим тут була вулиця Левандовська. Мешкали ж Кул╕ш ╕ Чуйкевич справд╕ у Графському провулку, але… на початку 1840-го року, як засв╕дчено про це в коментар╕ листа П. Чуйкевича до П. Кул╕ша.
 На час при╖зду Шевченка до Ки╓ва ан╕ вулиц╕ чи провулку Графського вже не було, м╕сцев╕сть «зачистили», виконуючи вказ╕вку губернатора, — розпочалося буд╕вництво Ки╖всько╖ фортец╕. Проектом, затвердженим Миколою ╤, передбачалося на ц╕й територ╕╖ розм╕стити укр╕плення разом з еспланадою на площ╕ 1000 гектар╕в. Для ╖╖ спорудження впродовж 1832-1842 рок╕в знесено 533 будинки: за роки зведення захисних споруд роз╕брано 1180 будинк╕в. П╕д час упорядження м╕сцевост╕ поблизу фортечних споруд прокладено вулицю в урочищ╕ Провалля. Про це ╓ в донесенн╕ Ки╖всько╖ губернсько╖ буд╕вельно╖ дорожно╖ ком╕с╕╖: «...среди прочих... повелеть соизволил... улицу против новой казармы на Провалье провести по тому направлению, которое было предложено». З друго╖ половини Х╤Х стол╕ття вулиця в╕дома вже п╕д назвою «Козловська» — за ╕м’ям одного з перших домовласник╕в ╕ займала частину сучасно╖ Парково╖ але╖ — в╕д сход╕в, що вели до Мар╕╖нського палацу й до Арсенально╖ площ╕. П╕д час розпод╕лу вулиць Ки╓ва на розряди Козловську на Провалл╕ в╕днесено до 4-го розряду.
 У спогадах Михайло Чалий пише про те, що саме тод╕ Кул╕ш працював над пов╕стю «Огненный змий» для «Киевлянина», опису╓ м╕сцев╕сть, де жили студенти й де п╕дшукав квартиру: «Небогатое студенчество большею частью ютилось тогда на Провалье (что ныне за Удельною конторою) — небольшом фольварке, находившемся вблизи университета при спуске к Днепру и состоявшем тогда из нескольких десятков домиков с огородами и садами, тянувшимися к самому обрыву. Между домами шла неровная, изрытая ручьями улица» (Чалый М. Жизнь и произведения Тараса Шевченко. — К., 1882. — С. 32). Ця м╕сцев╕сть м╕ж Мар╕╖нським палацом ╕ спуском до Дн╕пра б╕ля Аскольдово╖ могили зм╕нилася, як згаду╓ сучасник, уже через десяток рок╕в, останн╕й будинок «присутственных мест» роз╕брано 1853 року, починаючи з 1840 року — територ╕ю «было не узнать».
 П. Кул╕ш, як пише шевченкознавець П. Жур ╕ повторюють його припущення ╕нш╕ досл╕дники, мешкав «б╕ля Соф╕йського собору» не в 1843 роц╕, а в 20-х числах 1855 року, коли при╖хав до Ки╓ва без дружини й поселився в Старому м╕ст╕, у «фл╕гел╕ будинку Мартинова». Вже зв╕дси Панько пише записку В. Тарновському-молодшому, просить в╕дрядити когось придбати три сажен╕ дров, а також «...послати на Подол к живописцу Сенчиле в дворянское училище, чтобы забрать у него купленную для меня посуду и перевезти на мою квартиру»
 Так коли ж ╕ де зустр╕лися Кул╕ш ╕ Шевченко в Ки╓в╕? Якщо в╕рити Паньков╕, тому, що п╕д його записом п╕сн╕ «Да все луги, все береги, н╕де води напитися»: «1843, июня 13, в ночи на плыту, на Днепре против Межигорского монастыря», то цим ╕ заф╕ксована дата перебування Тараса в Межиг╕р’╖. А значить, най╕мов╕рн╕шу дату зустр╕ч╕ Шевченка й Кул╕ша найдоречн╕ше запам’ятати як «9 червня 1843 року». Це в╕дпов╕да╓ й пов╕домленню в газет╕ «Киевские ведомости» про дн╕ при╖зду Андр╕я Стороженка з поетом до Ки╓ва (в╕д 4 до 11 червня). До реч╕, в Ки╓в╕ митець розпочав малювати ол╕йними фарбами портрет Пантелеймона Кул╕ша, але завершити не встиг. А ╖хня перша зустр╕ч в╕дбулася на Житомирськ╕й вулиц╕, в будинку полковниц╕ Мих╓╓во╖. Кул╕ш так розпов╕в про цю рад╕сну мить: «Вв╕ходить хтось… у полотняному пальт╕.
 — Здоров╕ були. А вгадайте — хто?
 — Хто ж, як не Шевченко? (А н╕коли не бачив його й намальованого).
 — В╕н ╕ ╓! Чи нема у вас чарки гор╕лки?
 Тут уже й п╕шло справдешн╓ с╕чове балакання, а дал╕ й сп╕ви (Шевченко мав голос пречудовий, а Кул╕ш знав незл╕ченну силу п╕сень. В. Ж.). Почали пот╕м ╖здити навкруги Ки╓ва, рисувати, рибу за Дн╕пром варити» (Кул╕ш П. ПЗТ у 3-х т. —Т.1. — К., 2005. — С. 37).
 Без сумн╕ву, Шевченко д╕лився з Кул╕шем задумом видання альбому «Живописная Украина», в проспект╕ вказано Панькове ╕м’я як сп╕вроб╕тника. Приблизно тод╕ ж, 1843 року, художник познайомився й з польським критиком ╕ письменником М╕халом Грабовським (1804-1863), бо його ╕м’я теж ╓ в задум╕ альбому. Про те, що Грабовський не т╕льки вта╓мничений у плани Тараса Шевченка, а й мав бути причетний до написання пояснювальних текст╕в ╕ передплати, св╕дчить лист Кул╕ша до Шевченка з Ки╓ва 5 червня 1844 року: «Присилайте Ваш╕ картинки в Чигирин з надписом: «Михаилу Грабовскому». Я в його буду, ╕ в╕н знатиме, куди мен╕ ╖х переслать, да розтолкуйте мен╕ хорошенько, що й як ви хочете робить; а то не второпаю, що для вас компонувати».
 Про ки╖вську адресу М╕хала Грабовського д╕зна╓мося з╕ статт╕ Михайла Максимовича «О месте церкви св. Андрея». Вчений, згадуючи древн╕й храм Святого Симеона, розпов╕да╓, що в╕н стояв навпроти того м╕сця, де сад А. Муравйова межу╓ з садибою пок╕йного М╕хала Грабовського, тобто — вгор╕ Андр╕╖вського узвозу л╕воруч, як спускатися на Под╕л. Тут бував Кул╕ш, ймов╕рно, заходив ╕ Шевченко...
 Тод╕ ж Шевченко й Кул╕ш ╖здили до Межиг╕рського монастиря, про що ╓ запис в альбом╕ митця, в╕дв╕дали Ки╓во-Печерську Лавру, Видубицький монастир, ловили рибу на Дн╕пр╕ й записували народн╕ п╕сн╕. Щоб опинитися по той б╕к Дн╕пра, в Межиг╕р’╖ з давн╕м монастирем ╕ фаянсовою фабрикою, треба, насамперед, про╖хати ки╖вським Подолом й околицями до Вишгорода, а там уже, пройшовши берегом, дочекатися перевозу через р╕чку. Дорогою мандр╕вник╕в могла принадити мальовнича садиба господаря ма╓тку «Кинь-Грусть» Платона Лукашевича (1772-1845).
Вона вир╕знялася не т╕льки сво╓ю чар╕вн╕стю з-пом╕ж зелених дач ╕ зам╕ських будиночк╕в, а й гостинн╕стю «поважного лаг╕дного д╕дка», який дозволяв ус╕м, за незначну плату, гуляти в садах ╕ оранжереях, милуватися б╕лими лебедями на ставку, в╕дпочивати в альтанках, слухати музику в╕йськового оркестру й з висоти Княжо╖ гори оглядати схований у марев╕ Ки╖в. Сво╖х в╕дв╕дувач╕в пан Лукашевич неодм╕нно запрошував до к╕мнати пити чай ╕ кисляк, смакувати цукерками й оршадом.
Не розбудованою, майже ще пустелею була в сорокових роках Х╤Х стор╕ччя «Кинь — Грусть». Платон Лукашевич в╕дкупив ма╓ток ще 1838 року в генерала Б╓г╕чева п╕сля випуску небожем зб╕рки «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни». Ця особа не могла нe ц╕кавити Кул╕ша ╕ Шевченка й Сенчила-Стефановського, й вони, прямуючи до Межиг╕рського монастиря, звичайно, ненадовго затрималися в Лукашевича.
26 листопада 1844 року Тарас Шевченко написав у лист╕ до приятеля, генерал-майора Якова Кухаренка (1800-1862): «Був я утор╕к на Укра╖н╕ — був у Межигорского Спаса. ╤ на Хортиц╕, скр╕зь був ╕ все плакав, сплюндрували нашу Укра╖ну проклята н╕мота з москалями» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 31). П╕зн╕ше з’явився щоденниковий запис у «Журнал╕»: «Сегодня я, как и вчера, точно так же рано пришел на огород, долго лежал под вербою, слухал иволгу и, наконец, заснул. Видел во сне Межигорского Спаса, Дзвонковую криныцю и потом Выдубецкий монастырь. А потом — Петербург и свою милую Академию. С недавнего времени мне начали грезиться во сне знакомые, давно не виданные предметы. Скоро ли увижу все это я наяву?» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 42).
«Межигорський Спас» — так поет у творах, листах ╕ «Журнал╕» називав Межиг╕рський Спасо-Преображенський монастир. Чому ж наст╕льки глибоко лавра запала у Шевченкову душу, аж з’являлася вв╕ сн╕ й змушувала плакати? Межиг╕рський монастир у давнину мав т╕сн╕ зв’язки з С╕ччю, яка передавала йому значн╕ грошов╕ кошти на утримання шпиталю для старих запорожц╕в, а багатствами поступався лише Ки╓во-Печерськ╕й лавр╕. З 1672 року волод╕в виключним правом призначати священик╕в на С╕ч, йому п╕дпорядковувалися Самарська, Лебединська й Левк╕вська лаври. Зв╕дси направлялися на Запор╕жжя викладач╕ граматики, як╕ навчали д╕тей козак╕в у школах С╕ч╕. Визначну роль у козацькому житт╕ монастир в╕д╕гра╓ ще з час╕в гетьманування Сагайдачного при ╕гумен╕ Комментар╕╖. Запорожець вважав обов’язком побувати в монастир╕ й поклонитися «Спасу Межиг╕рському», даруючи на пам’ять ╕кону, лампади, церковн╕ предмети. Ср╕бло й золото йшло сюди з ус╕х бок╕в. Очевидно, не одна сотня турецьких червiнц╕в, здобута в битвах перейшла до монастирсько╖ скарбниц╕, як ╕ скарби похилих вояк╕в, як╕ давали об╕тницю завершити в ньому останн╕ дн╕ життя та стриглися в монахи. Саме там, за переказами, деякий час був послушником ватажок Кол╕╖вщини Максим Зал╕зняк (1740-1768).
У монастир╕ були похован╕ гетьман ╢встаф╕й (Остап) Гоголь, полковник Семен Пал╕й ╕ наказний гетьман Самусь, який 1704 року в Н╕жин╕ передав гетьманов╕ Мазеп╕ булаву й клейноди на правл╕ння в╕д польського короля. Рукописна книга «Синодникъ» багато розпов╕да╓ про донатор╕в й оп╕кун╕в Межиг╕рського монастиря, на який жертвував не т╕льки гетьман ╤ван Мазепа, але ╕ йогородич «Фед╕р з Ки╓ва». Коли храм в╕дв╕дували Шевченко й Кул╕ш, на ст╕нах одн╕╓╖ з церков розглядали портрети ватажк╕в, тод╕ ж митець записав народн╕ п╕сн╕ про Семена Пал╕я, ╤вана Бондаренка.
…28 лютого 1861 року П. Кул╕ш виголосив печальну промову над гробом Т. Шевченка: «Нема╓ з нас н╕ одного достойного проректи р╕дне укра╖нське слово над домовиною Шевченка: уся сила ╕ вся краса нашо╖ мови т╕льки йому одному одкрилася. А все ж ми через його ма╓мо велике й дороге нам право — оглашати р╕дним укра╖нським словом сю далеку землю. Такий поет, як Шевченко, не одним укра╖нцям р╕дний. Де б в╕н не вмер на великому слов’янському миров╕, чи в Серб╕╖, чи в Болгар╕╖, чи в Чехах, — всюди в╕н був би м╕ж сво╖ми. Боявся ╓си, Тарасе, що вмреш на чужин╕, м╕ж чужими людьми. Отже, н╕! Посеред р╕дно╖ велико╖ с╕м’╖ спочив ти одпочинком в╕чним. Н╕ в кого з укра╖нц╕в не було тако╖ с╕м’╖, як у тебе; н╕кого так, як тебе, на той св╕т не проводжали. Були в нас на Вкра╖н╕ велик╕ во╖ни, були велик╕ правител╕, а ти став вище вс╕х ╖х, ╕ с╕м’я р╕дна в тебе найб╕льша. Ти-бо, Тарасе, вчив нас не людей ╕з сього св╕ту згоняти, не городи й села опановувати: ти вчив нас правди свято╖ животворящо╖. От за сю-то науку з╕бралися до тебе ус╕х язик╕в люди, як д╕ти до р╕дного батька; через сю твою науку став ти вс╕м ╖м р╕дний, ╕ проводжають тебе на той св╕т з плачем ╕ жалем великим. Дяку╓мо Богу святому, що живемо не в такий в╕к, що за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах з╕бралися ми славити великого чолов╕ка за його науку праведну: з╕брались ми серед б╕лого дня, серед столиц╕ велико╖, ╕ всею громадою склада╓мо йому нашу щиру дяку за його животворне слово! Радуйся ж, Тарасе, що спочив ти не на чужин╕, бо нема╓ для тебе чужини на вс╕й Слов’янщин╕ — ╕ не чуж╕ люди тебе ховають, бо всяка добра ╕ розумна душа — тоб╕ р╕дна. Бажав ╓си, Тарасе, щоб тебе поховали над Дн╕пром-Славутою: ти ж бо його любив ╕ малював ╕ голосно прославив. Ма╓мо в Боз╕ над╕ю, що й се тво╓ бажання викона╓мо. Будеш лежати, Тарасе, на р╕дн╕й Укра╖н╕, на узбережж╕ славного Дн╕пра, ти ж бо його ╕м’я з сво╖м ╕м’ям нав╕ки з’╓дночив... Ще ж ти нам зоставив один зав╕т, Тарасе. Ти говорив сво╖й непорочн╕й муз╕:

Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли, — у нас нема
зерна неправди за собою...

Великий ╕ святий зав╕т! Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо ╕ н╕коли не звернемо з дороги, що ти нам проложив ╓си. Коли ж не стане в нас снаги тво╖м сл╕дом простувати, коли не можна буде нам, так як ти, безтрепетно святую правду глаголати, то лучче ми мовчатимем; — ╕ нехай одн╕ тво╖ велик╕ реч╕ говорять людям во в╕ки ╕ в╕ки чисту, нем╕шану правду!»
…Панько Кул╕ш, як н╕хто, перший зрозум╕в ╕ розкривав для ╕нших силу ген╕ального Кобзаревого слова, значення його для пробудження ╕ самоусв╕домлення народу. Згодом в╕н був ще й редактором низки Шевченкових твор╕в. П. Кул╕ш позитивно поставився до твор╕в Т.Шевченка, опубл╕кованих у «Кобзар╕» (1840) та поеми «Гайдамаки», побачив у ╖х автор╕ поета, який мав величезне значення для розвитку укра╖нсько╖ л╕тератури. П╕зн╕ше, згадуючи про зустр╕ч з поетом п╕сля при╖зду його на Укра╖ну 1845 року, в╕н писав: «Це вже був не Кобзар, а нац╕ональний пророк... Для мене ж сяйво духа його було чимся надприродн╕м».
У деяких поглядах вони, Тарас та Панько, бувало, й розходилися, але ж сходились у головному — в любов╕ до Укра╖ни, в бажанн╕ ╖й вол╕ та добра.

В╕ктор ЖАДЬКО,
заслужений прац╕вник осв╕ти, професор, письменник, публ╕цист, лауреат М╕жнародного культурно-наукового фонду Тараса Шевченка «В сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля» (2012), ном╕нант на здобуття Нац╕онально╖ прем╕╖ ╕м. Т. Шевченка
Фото автора

Список використаних джерел
Петров В. Т. Шевченко, П. Кул╕ш, В. Б╕лозерський — ╖х перш╕ стр╕ч╕ // Укра╖на. — 1925. — Кн. 1-2; ╤ванченко М. Цей невтомний Кул╕ш // В╕тчизна. — 1989. — № 5. — С. 154; Лубко М. Лисянка ╕ в╕дом╕ д╕яч╕ культури // Лисянщина. — 1993. — 31 березня. — С. 3; Охр╕менко П. Тарас Шевченко ╕ Пантелеймон Кул╕ш. — Суми, 1994. — 27 с.; Жадько В. У пам’ят╕ Ки╓ва. — К, 2007. — С. 288; Дзюба ╤. Тарас Шевченко. Життя ╕ творч╕сть. — К., 2008. — С. 677; Кул╕ш П. Слова над гробом Шевченка // «Основа», 1861. — Березень. — С. 5.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12759

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков