Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2816)
З потоку життя (5952)
Душі криниця (3327)
Українці мої... (1435)
Резонанс (1446)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1634)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ПОПРОЩАЛИСЯ З ЛЕВКОМ ЛУК’ЯНЕНКОМ…
Левкo Лук’яненко був сп╕взасновником Укра╖нсько╖ гельс╕нсько╖ групи ╕ автором Акта...


СП╤ВЧУВА╢МО…
Нехай п╕дтримка р╕дних, друз╕в, колег по письменницькому ╕ журнал╕стському цеху розд╕лить г╕ркоту...


А НА РУСАН╤ВСЬКОМУ ОСТРОВ╤ ЗАБУЯЛИ КВ╤ТИ
В альбомах, що ╖х дбайливо збира╓ киянин В╕ктор Гострий, чого лишень нема╓.


НЕ СТАЛО ╤ВАНА ДРАЧА…
╤ван Драч був поетом, перекладачем, к╕носценаристом, драматургом, державним та громадським д╕ячем.


«РАТАЙ УКРА╥НСЬКОГО ЕФ╤РУ»
У Нац╕ональн╕й сп╕лц╕ журнал╕ст╕в Укра╖ни в╕дбулась презентац╕я книги спогад╕в про видатного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 03.01.2014
«ПЕРЕЙДУТЬ В╤КИ, …╤ Щ╤ЛКИ МО╥ ЗНОВ ПРОКИНУТЬСЯ, …В СОТН╤ ДУШ ЖИВИХ ПЕРЕКИНУТЬСЯ»

Постат╕

Так писав Степан Руданський, називаючи сво╖ в╕рш╕ «щ╕лками», в одному з них, датованому 17 серпня 1860 року. Писав тод╕, коли через р╕к мав зак╕нчити Петербурзьку медико-х╕рург╕чну академ╕ю. А його творчий доробок на той час уже нал╕чував не одну сотню поез╕й р╕зних жанр╕в. Перебував молодий поет у творчому злет╕, але був уже п╕дтятий важкою недугою леген╕в, спричиненою скрутними житт╓во-побутовими умовами — пост╕йними нестатками ╕ голодуванням (так виразно змальованими в його автоб╕ограф╕чному в╕рш╕ «Студент») та ще й мокрим петербурзьким кл╕матом. Прожити ж на невелику студентську стипенд╕ю (та й то призначену через р╕к навчання, бо лише 1856 року за заявою Руданського до Под╕льсько╖ духовно╖ консистор╕╖, в╕н, будучи сином священика, д╕став зв╕льнення в╕д духовного звання ╕ вже як людина цив╕льна мав право на не╖) було дуже важко. Батько ж його, Хомутинський священик, в╕дмовився допомагати синов╕ матер╕ально. Це сталося п╕сля того, як Степана Руданського, першого учня-в╕дм╕нника — випускника Кам’янець-Под╕льсько╖ духовно╖ сем╕нар╕╖, було направлено до Петербурзько╖ духовно╖ академ╕╖, а в╕н, всупереч батьк╕вському бажанню, вир╕шив стати не духовною особою, а зайнятися медициною. Мабуть, ╕нтерес саме до медицини виник у нього п╕д час навчання ще в сем╕нар╕╖, коли в цих закладах з метою наближення ╖хн╕х навчальних програм до св╕тських одним ╕з нововведених предмет╕в, кр╕м природознавства, с╕льського господарства та ╕нших, стала й медицина, якою, певно, захопився юний сем╕нарист.
Тож, зважаючи на свою хворобу ╕ розм╕рковуючи про майбутн╓ працевлаштування п╕сля зак╕нчення академ╕╖, Руданський за порадою л╕кар╕в ╕ перш за все в╕домого вченого, професора-терапевта С. П. Ботк╕на, який викладав тод╕ в цьому заклад╕ медицину ╕ л╕кував свого студента, подав заяву до конференц╕╖ (кер╕вництва) ╤мператорсько╖ медико-х╕рург╕чно╖ академ╕╖ з проханням посприяти призначенню його л╕карем десь на п╕вдн╕ кра╖ни. Конференц╕я академ╕╖ в свою чергу звернулася до Медичного департаменту М╕н╕стерства внутр╕шн╕х справ з в╕дпов╕дним клопотанням, зазначивши, що Руданський добре навчався ╕ п╕сля завершення навчання може з користю працювати на дов╕рен╕й йому посад╕.
За в╕дпов╕дним наказом медичного департаменту прохання кер╕вництва академ╕╖ було задоволене, ╕ Руданський отримав призначення на посаду м╕ського л╕каря Ялти, яка тод╕ входила до Тавр╕йсько╖ губерн╕╖. Приступити до роботи в╕н мав з 1 серпня 1861 року, однак до м╕сця служби прибув ╕з зап╕зненням, через що не отримав належно╖ йому грошово╖ п╕дтримки. Перед дорогою до Ялти Руданський в╕дв╕дав мат╕р та родич╕в у р╕дних Хомутинцях, а пот╕м рушив до Криму через Одесу, де зустр╕вся з друзями, з якими знався ще в Петербурз╕, — композитором ╕ перекладачем П. Н╕щинським та художником, котрий вчився разом з Тарасом Шевченком у Петербурзьк╕й академ╕╖ мистецтв ╕ нав╕ть квартирував ╕з ним в одн╕й к╕мнат╕, — В╕ктором Ковальовим.
На кримську землю, що стала Руданському прихистком до останн╕х дн╕в життя, в╕н ступив 20 жовтня у Севастопол╕, куди приплив пароплавом з Одеси. Дал╕ вирушив до С╕мферополя, де пробув до 24, а 25 ╕ 26 жовтня добирався вже до Ялти ц╕лих два дн╕, бо через нестачу грошей, щоб заплатити за пере╖зд поштарям, йому довелося заночувати на п╕вдороз╕ ╕ лише завдяки одному подорожньому татарину, який заплатив за нього два карбованц╕, в╕н, як пише в лист╕ до брата Григор╕я, «допхав до Ялти». К╕лька дн╕в п╕шло на поселення та облаштування, ╕ 2 листопада 1861 року м╕ський л╕кар Ялти Степан Руданський приступив до виконання сво╖х службових обов’язк╕в. Цим числом зачина╓ться останн╕й, ялтинський пер╕од життя л╕каря, громадського д╕яча, письменника Степана Руданського.
Збереглося чимало спогад╕в сучасник╕в, як╕ засв╕дчують жертовну ╕ самов╕ддану працю Руданського л╕карем. Один ╕з його друз╕в, художник В╕ктор Ковальов, зазнача╓ його гуманне ставлення до простих людей, яких в╕н л╕кував безкоштовно. Взагал╕ ж, робота Руданського л╕карем забирала, зважаючи на його надзвичайно добросов╕сне ставлення до сво╖х обов’язк╕в, багато сил ╕ часу. До того ж п╕зн╕ше в╕н став виконувати ще й обов’язки сан╕тарного л╕каря, а ще займався активно ╕ громадською роботою, обирався й почесним мировим суддею, очолював р╕зн╕ ком╕с╕╖, зокрема з благоустрою Ялти тощо.
Однак попри велику завантажен╕сть по робот╕ ╕ службов╕й, ╕ громадськ╕й, в╕н ще досл╕джував ╕стор╕ю Криму, продовжував вивчення мов, перш за все татарсько╖, захоплювався живописом, що привело до дружби з ╤ваном Айвазовським.
Що ж до його л╕тературно╖ творчост╕, то в ялтинський пер╕од життя було написано ним лише один ориг╕нальний художн╕й тв╕р, названий дивословом. Це був невеликий драматичний етюд «Чумак». Вочевидь, на певному згасанн╕ творчо╖ активност╕ Руданського позначились попередн╕ невдал╕ спроби видати сво╖ твори окремими зб╕рками. Перший раз це було в Петербурз╕, коли в╕н п╕сля публ╕кац╕╖ сво╖х твор╕в у петербурзькому тижневику «Русский мир» за 1859 р╕к п╕дготував рукописну зб╕рку твор╕в п╕д назвою «Нива» ╕ в╕д╕слав ╖╖ в Ки╖в до цензурного ком╕тету. Однак його схвального р╕шення так ╕ не отримав. А тим часом у журнал╕ «Основа» в 1861 роц╕, в першому його номер╕ поряд з творами в╕домих укра╖нських письменник╕в, у тому числ╕ й Шевченка, з’являються ╕ два в╕рш╕ Руданського «Гей, бики» та «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». А перед цим Руданський звернувся за дозволом на друкування сво╖х в╕рш╕в уже до петербурзького цензурного ком╕тету, який схвально оц╕нив його рукопис. Проте цього разу публ╕кац╕╖ завадили обставини. Руданський уже завершив сво╓ навчання в академ╕╖ ╕ збирався залишити Петербург, щоб працювати за фахом. Знайти ж у столиц╕ вчорашньому студентов╕ видавця, який би ризикнув видати в╕рш╕ малов╕домого автора, було проблематично. ╤ вже опинившись в Ялт╕, Руданський поринув у свою роботу л╕каря, але не полишав задуму все ж таки видати сво╖ твори. Попри величезну зайнят╕сть на служб╕, в╕н все ж знаходить час скомпонувати три рукописн╕ книги. Першим двом з них да╓ назву «Сп╕вомовки В╕нка Руданського». Кохаючись в ╕стор╕╖ Стародавньо╖ Грец╕╖ ╕ добре волод╕ючи ╖╖ мовою, в╕н обрав соб╕ це давньогрецьке ймення — В╕нок в╕д ╕мен╕ Стефанос. До першо╖ з цих книг були включен╕ в╕рш╕, написан╕ з 1851 до 1857 року, а до друго╖ — з 1857 до 1859 року. Третю свою рукописну книжку в╕н назвав «Сп╕вомовки В╕нка Руданського, 1859-1860. Петроп╕ль». Взагал╕, поет сп╕вомовками («мова музи» або «мова сп╕ву») означував ус╕ сво╖ поез╕╖. Та в критиц╕ сталося так, що словом «сп╕вомовки» стали називати лише його гумористичн╕ «сп╕ви». Сам же Руданський називав так╕ в╕рш╕ приказками. Розглядаючи творч╕сть поета, деяк╕ ╖╖ досл╕дники говорять про те, що найб╕льш пл╕дним для нього був петербурзький пер╕од, час навчання в медико-х╕рург╕чн╕й академ╕╖. Тод╕ в╕н написав переважну б╕льш╕сть сво╖х твор╕в. А в Ялт╕ його поетична наснага занепала. З такою думкою важко погодитись, хоч, справд╕, з ориг╕нальних писань ним створено б╕льш коротку драматичну д╕ю «Чумак», однак в╕н ╕ там жив активним л╕тературним творчим життям. Щоправда, багатогранна л╕карська ╕ громадська д╕яльн╕сть Степана Руданського потребу╓ окремо╖ розмови. Стосовно ж його л╕тературно╖ роботи варто зазначити, що в багатьох досл╕дженнях, пов’язаних з ялтинським пер╕одом життя поета, побуту╓ думка про те, що вся ця величезна завантажен╕сть об╕йманою посадою л╕каря була на завад╕ ╕ не залишала йому часу для л╕тературно╖ творчост╕. Однак треба мати на уваз╕ й те, що витоки його таланту генетично пов’язан╕ з перебуванням у р╕дн╕й стих╕╖, спершу в Хомутинцях, де в╕н ще з дитячих л╕т вбирав у себе людське життя у вс╕х його перипет╕ях, а дал╕ в Кам’янц╕-Под╕льському, де в╕н захопився народною творч╕стю ╕ активно ╖╖ збирав, пот╕м вже в Петербурз╕, де вирувало л╕тературне життя, де в╕н м╕г знайомитись з╕ зразками св╕тово╖ класики, читати й твори сво╖х сучасник╕в, зокрема Шевченка, ╕ де його дар повн╕стю розкв╕тнув. А Ялта, в як╕й в╕н пот╕м опинився, була на той час глухою пров╕нц╕╓ю. Поет був в╕д╕рваним в╕д л╕тературно-мистецького середовища. Тому, мабуть, в╕н ╕ уособився, а знаючи багато мов, вдався до переклад╕в, як╕ висв╕тлили ще одну грань його таланту — майстерного перекладача. Тут треба мати на уваз╕ ╕ його особисту невлаштован╕сть, в╕дсутн╕сть с╕мейного затишку.
Взагал╕, як житт╓ва, так ╕ творча доля була для Руданського немилостивою. Не зазнав в╕н щастя н╕ в особистому житт╕ з коханою людиною, не був пошанований за свого життя ╕ як письменник. Нав╕ть жодно╖, бодай невеличко╖ зб╕рочки сво╖х в╕рш╕в не м╕г видати, хоч ╕ був автором не одн╕╓╖ сотн╕ р╕зних твор╕в — ╕ малих, ╕ великих жанр╕в, окрем╕ з яких набули широко╖ популярност╕, бо «ходили серед народу».
Ще навчаючись у Кам’янець-Под╕льськ╕й сем╕нар╕╖, в╕н щиро покохав удовину доньку — красуню Мар╕йку Княгницьку. Вона в╕дпов╕ла йому вза╓мн╕стю. Однак до одруження тод╕ не д╕йшло, бо Степан виношував план про подальшу осв╕ту. Та кохана не дочекалась його, вийшла зам╕ж за ╕ншого, що глибоко вразило Руданського, лишило незаго╓ну рану в його душ╕ чи не на все життя. Св╕й душевний стан в╕д втраченого кохання юний тод╕ поет переда╓ у в╕ршах «Ти не моя», «Мене забудь…», а особливо в поез╕╖ «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», назван╕й одним ╕з досл╕дник╕в його творчост╕ Юр╕╓м Цековим «незр╕внянним л╕ричним шедевром», що став «щирим сплеском св╕тло╖ муки серця за нав╕ки втраченим коханням». В╕рш давно вже ╓ народною п╕снею ╕ разом з Шевченковим «Реве та стогне Дн╕пр широкий», ╕ншими його творами, елег╕╓ю Л. Гл╕бова «Сто╖ть гора високая» ув╕йшов до безсмертного золотого фонду укра╖нсько╖ народноп╕сенно╖ л╕рики.
Як нормальна людина Руданський мр╕яв про с╕мейний затишок. Уже працюючи в Ялт╕, в одному ╕з графських ма╓тк╕в, що обслуговував як л╕кар, в╕н п╕д час чергових в╕дв╕дин зустр╕в досить вродливу служницю ма╓тку ╢вдок╕ю Широку. Поет заприятелював ╕з нею, ╕ згодом вони стали жити разом. Ж╕нка мала трьох сво╖х д╕тей, а Руданському народила сина ╕ доньку. В╕дтод╕ йому довелося утримувати велику родину. Хоч в╕н ╕ не уклав шлюбу з т╕╓ю ж╕нкою, однак його висока шляхетн╕сть змушувала п╕клуватись ╕ про не╖, ╕ про д╕тей. Це теж стало причиною поетових житт╓вих негаразд╕в та душевного неспокою ╕ аж н╕як не сприяло його творч╕й насназ╕. Як розм╕ркову╓ з цього приводу один ╕з б╕бл╕ограф╕в Руданського Михайло Комаров, «як воно вийшло, що Руданський з’╓днався з нею (Явдохою — М. В.), напевно не зна╓мо; винувата тут була, мабуть, його поетична натура».
На жаль, жодна з рукописних зб╕рок поета, п╕дготовлена ним до друку, так ╕ не була опубл╕кована за його життя. Перша ж невеличка зб╕рка його твор╕в з’явилася лише в 1880 роц╕, коли поета вже не було в живих. Книгу п╕д назвою «Сп╕вомовки С. Руданського» видала за св╕й кошт Олена Пч╕лка, мати Лес╕ Укра╖нки, в╕дома на той час письменниця ╕ культурно-громадська д╕ячка. Згуртувавши на Волин╕, де проживала, навколо себе людей, небайдужих до р╕дного слова, вона орган╕зувала з ними гурток, члени якого пропагували твори л╕тератури, вели просв╕тницьку д╕яльн╕сть, поширювали друкован╕ твори. Видана нею книга була п╕дписана криптон╕мом «Н-й. Г. Волинський», що означало — «невеличкий гурток волинський». Зачинала це видання вступна стаття Олени Пч╕лки п╕д назвою «Присл╕в’я од видавця», а дал╕ м╕стилося 28 твор╕в поета. Ц╕ твори видавець взяла з рукопису, отриманого в Ки╓в╕ в╕д родича Руданського Синицького з об╕цянкою його видати. Там м╕стилися ╕ твори б╕льш╕, зокрема, поеми «Мазепа, гетьман укра╖нський» та «Павло Полуботок», а також переклад «Слова про ╤гор╕в пох╕д» з передмовою до нього, написаною самим Руданським. Однак до видано╖ зб╕рки вони не потрапили, бо О. Пч╕лка мала нам╕р видати ╖х оп╕сля, повернувши кошти за перше. Але ж цього не сталося, так ╖╖ бажання про другу книгу лишилося незд╕йсненним.
Та чим б╕льше л╕тературна спадщина Руданського ставала в╕дома ╖╖ шанувальникам ╕ досл╕дникам, тим част╕ше стали публ╕куватись його твори, як╕ в╕дшукувались, як ╕ вищеназван╕ рукописи. ╤ п╕онером в цьому ста╓ Льв╕в, де за книгою Олени Пч╕лки в 1886 роц╕ виходить наступна зб╕рка з╕ спадщини Руданського п╕д назвою «Поетичн╕ твори». А дал╕ там же, у Львов╕, почина╓ться видання «Твори Степана Руданського» в 7-ми томах (видавц╕ М. Комаров та Вас. Лукич). Починаючи з 5-го тому, наступн╕ книги стали друкуватися коштом Наукового товариства ╕м. Т. Г. Шевченка. Це, найб╕льш повне з╕брання твор╕в поета, було надруковано в 1903 роц╕. А з 1908 до 1912 року воно вийшло другим виданням.
Невдовз╕ твори Руданського стали з’являтися ╕ в ╕нших м╕стах, друкувались вони в Ки╓в╕, Кам’янц╕-Под╕льському, Харков╕, Одес╕. Окремими книгами з’явилися й ╕сторичн╕ його поеми, зб╕рка в╕рш╕в, сп╕вомовок-приказок, байок, вибраних твор╕в. Згодом твори Руданського почали перекладатись р╕зними мовами, найб╕льше — рос╕йською, ╕ виходити в р╕зних видавництвах Укра╖ни.
1955 року в с╕мферопольському видавництв╕ «Кримвидав» побачили св╕т в╕рш╕ поета рос╕йською мовою в переклад╕ Юр╕я Калуг╕на п╕д назвою «Юморески». В 1959 роц╕ там же з’явля╓ться б╕льш повне видання того ж автора — «Избранные юморески». А в 1963 «Кримвидав» друку╓ ще одну зб╕рку твор╕в Руданського рос╕йською мовою, перекладен╕ Михайлом Синюковим.
2002 року Кримське всеукра╖нське видавництво «Тавр╕я» публ╕ку╓ мовою ориг╕налу за програмою, в╕домою нин╕ п╕д назвою «Укра╖нська книга», вибран╕ твори Степана Руданського.
Лишив поет п╕сля себе значну й р╕зноман╕тну як за жанрами, так ╕ за тематикою художню спадщину. Йому належить чимало романтичних балад, створених за традиц╕ями ╕ ╓вропейсько╖, ╕ укра╖нсько╖ баладно╖ класики, названих ним «небилицями» («Вечорниц╕», «Тополя», «Верба», «Розмай» та ╕нш╕), багато л╕ричних в╕рш╕в, означених ним як «п╕сня» (до реч╕, в╕н сам до деяких ╕з них склав мелод╕╖ ╕ записав ╖х по нотах). П╕сенним шедевром стала народна п╕сня на його слова «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну». Звертався поет ╕ до традиц╕йного жанру — байки. Ним створено чотири байки — «Лев ╕ Пролев», «Ворона ╕ Лис», «Вовк, Собака ╕ К╕т» та «Старий Вовк».
Сво╖ ╕сторичн╕ поеми (╖х у нього с╕м), присвячен╕ в╕домим ╕сторичним постатям, в╕н об’╓днав п╕д назвою «Сп╕ви». Геро╖ цих поем змальован╕ автором у важлив╕, доленосн╕ для укра╖нського народу часи. Це — ╤ван Мазепа, ╤ван Скоропадський, Павло Полуботок, Павло Апостол та ╕нш╕.
До ц╕╓╖ групи Руданський включив ╕ твори, назван╕ ним «Байки св╕тов╕╖» (або «Л╕рников╕ думи»), створен╕ на основ╕ б╕бл╕йних легенд, в яких д╕ють Адам, цар Давид, Соломон та ╕нш╕ б╕бл╕йн╕ геро╖. У «Сп╕вах» м╕ститься ╕ величезний — з чотирьох розд╕л╕в — тв╕р «Цар Соловей», названий автором казкою, який ╕ нин╕ чи не найменше досл╕джений.
Та чи не найб╕льшу славу здобули «Приказки» С. Руданського, як╕ традиц╕йно з подач╕ ╤вана Франка стали називати сп╕вомовками. В них автор, використавши безсмертний укра╖нський фольклор, створив ориг╕нальн╕ л╕тературн╕ твори. Почутим в народ╕ присл╕в’ям, анекдотам, приказкам в╕н надав мовби нового дихання ╕ нового високохудожнього звучання, оздобленого в немеркнуч╕ перли народного см╕ху.
Окр╕м усього, Руданський виявив себе ╕ блискучим перекладачем. Будучи пол╕глотом, добре волод╕ючи десятьма мовами, в╕н переклав р╕дною йому укра╖нською мовою ╕ фольклорн╕, ╕ л╕тературн╕ твори з польсько╖, чесько╖, сербсько╖, н╕мецько╖ мов, з давньорусько╖ — «Слово про ╤гор╕в пох╕д», назвавши його «╤гор С╕верський», старочеськ╕ сп╕ви з «Краледворського рукопису», першу п╕сню Верг╕л╕╓во╖ «Ене╖ди», «Батрахом╕омах╕ю» («В╕йну жаб з мишами»), поему Лермонтова «Демон» (щоправда, цей переклад був не завершений, зак╕нчив переклад окремих його частин Михайло Старицький, п╕дписавши псевдон╕мом Гетьманець).
Та справжн╕м перекладацьким подвигом Руданського став повний переклад в╕домо╖ давньогрецько╖ поеми Гомера «╤л╕ада», названо╖ ним «Омирова ╤льйонянка». Цей переклад ╤ван Франко, упорядковуючи до видання, назвав «дуже ц╕нним здобутком нашо╖ л╕тератури».
Справжня шана ╕ слава прийшли до письменника вже п╕сля того, як його не стало. Про його талант заговорили одразу, як т╕льки в пер╕одиц╕ все част╕ше почали з’являтися твори Руданського, назван╕ ним сп╕вомовками-приказками. До реч╕, сам поет цим словом означував ус╕ сво╖ поетичн╕ писання. А досл╕дники його творчост╕ звузили це авторське жанрове означення лише до в╕рш╕в гумористично-сатиричного звучання, б╕льш╕сть з яких в сво╖й основ╕ мають зм╕стовн╕ витоки з укра╖нсько╖ народно╖ творчост╕. Тож варто навести з велико╖ к╕лькост╕ схвальних суджень про твори Руданського деяк╕ з них, мовлен╕ в╕домими ╖хн╕ми досл╕дниками. Михайло Драгоманов: «Руданський був одним з вельми небагатьох малорос╕йських поет╕в недавнього часу з╕ справжн╕м талантом та з╕ спробами торкнутися нових тем, а не т╕льки тих, як╕ за╖здили попередники й насл╕дувач╕ Шевченка, …був навдивовиж талановитою людиною».
Олена Пч╕лка: «Твори (Руданського — М. В.) ясують щирий талант, принаджують як тею живою думкою, що положена в ╖х, так ╕ тим живим словом, — голосним ╕ м╕цним, як гартована криця, — котрим вона виголошена. Що до мови в творах Руданського, то не зна╓мо, яку можна знайти ╖й догану: мовою сво╖х твор╕в Руданський не оступиться перед найкращими письмовцями укра╖нськими».
╤ван Франко: «В Степан╕ Руданськ╕м бачимо великий поетичний талант, об╕к Шевченка, найвизначн╕ший в укра╖нськ╕м письменств╕ Х╤Х в╕ку».
Максим Рильський: «Степан Руданський справд╕ заслугову╓ на найдорожчий у св╕т╕ титул — титул народного поета».
╤ нин╕, коли мина╓ 180-та р╕чниця в╕д дня народження Степана Руданського, з’являються ╕ нов╕ видання його твор╕в, ╕ нов╕ ╖хн╕ досл╕дження.
Укра╖нський народ свято шану╓ свого знаного майстра слова — Степана Руданського, бо воно, його слово, «перекинулось» не «в сотн╕ душ живих», про що в╕н мр╕яв, а в серця м╕льйон╕в вдячних йому читач╕в.

Михайло ВИШНЯК

ОФОРМИТИ ПЕРЕДПЛАТУ на всеукра╖нську загальнопол╕тичну ╕ л╕тературно-художню газету «Кримська св╕тлиця» та ╕нш╕ культуролог╕чн╕ видання ДП «Нац╕ональне газетно-журнальне видавництво» (газету «Культура ╕ життя», журнали «Укра╖нська культура», «Укра╖нський театр», «Театрально-концертний Ки╖в», «Музика», «Пам’ятки Укра╖ни: ╕стор╕я та культура») можна в будь-якому поштовому в╕дд╕ленн╕ зв’язку Укра╖ни. У кра╖нах далекого заруб╕жжя оформити передплату на ц╕ видання можна через сайт www.presa.ua на стор╕нц╕ «Передплата On-Line». Передплатити та придбати окрем╕ прим╕рники видань в електронн╕й верс╕╖ можна за адресою - http://presspoint.ua/. Така послуга доступна в будь-як╕й кра╖н╕ св╕ту. Дов╕дки за тел.: (044) 498-23-64; e-mail: nvu.kultura.porhun@gmail.com

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12761

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков