Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2788)
З потоку життя (5915)
Душі криниця (3315)
Українці мої... (1431)
Резонанс (1445)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1629)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
МИТРОФАН НАВЧА╢ Д╤ВЧАТ МУДРОСТ╤
Ще з давн╕х час╕в чомусь саме з днем Митрофана (17 червня) пов'язували традиц╕ю передавати...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. В╕ктор╕я ТОРОН
Господинею сьогодн╕шньо╖ «Поетично╖ Св╕тлиц╕» ╓ В╕ктор╕я Торон з доб╕ркою ╖╖...


╢ВТИХ╤Й МА╢ БУТИ ТИХИЙ...
Уже засаджено городн╕ культури, зр╕ють хл╕бн╕ злаки на полях А яким буде врожай?


╤СТОР╤Я ФЕОДОС╤ЙСЬКО╥ «ПРОСВ╤ТИ» (1989-2012)
розпочина╓мо публ╕кац╕ю спогад╕в Алли Осадчо╖ ╕ продовжу╓мо писати нашу «Св╕тличну»...


ПОЕТИЧНА СВ╤ТЛИЦЯ. Володимир САЧКО
Нетерпимий до здирництва, хрун╕вства, цин╕чно╖ брехн╕, зради ╕ до «п╕вн╕чного...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 03.01.2014
«ЧЕРКАЩИНО, П╤СЕНЬ МО╥Х КОЛИСКО…»
Данило КОНОНЕНКО

На схил╕ життя все част╕ше хвилюють серце й душу спомини про р╕дний край, де народився, виростав, набирався сили й розуму. Пригадуються стежки, якими б╕гав малим, п╕знаючи св╕т, р╕чки, в яких купався, поля, на яких уперше в╕дчув себе хл╕боробським сином ╕, звичайно ж, люди, як╕ наставляли на ╕стинний шлях…
А ще ж бентежить серце геро╖чне ╕ давноминуле р╕дно╖ земл╕. А моя мала Батьк╕вщина — це Черкащина. А Черкащина — це край, який уславили сво╖ми ╕менами гетьман Укра╖ни Богдан Хмельницький, ген╕альний поет Тарас Шевченко, творець першо╖ укра╖нсько╖ опери «Запорожець за Дуна╓м» С. С. Гулак-Артемовський, учений, помолог ╕ плодовод Л. П. Симиренко, поет-«ш╕стдесятник» Василь Симоненко… Край, де одн╕ лиш назви збуджують уяву про славне минуле нашого народу — Чигирин, Корсунь, Кан╕в, Субот╕в, Холодний Яр…
Отож л╕та спливають за водою, ╕ згаду╓ться, пригаду╓ться, дума╓ться, пишеться, коли ╓ здоров’я та хоч зр╕дка ще пров╕ду╓ муза…
Пропоную дещо з циклу, присвяченого р╕дному Шевченковому краю — Черкащин╕, колисц╕ мо╖х в╕рш╕в ╕ п╕сень…

Автор

Данило КОНОНЕНКО
«ЧЕРКАЩИНО, П╤СЕНЬ МО╥Х КОЛИСКО…»

УКРА╥Н╤

Укра╖но моя нескорена,
Невпокорена ╕ свята!
Лихом — б╕дами переорана
╤ характером, ой, крута!
Ти не т╕льки за плугом ходила, —
Коли треба — дзвен╕ли й шабл╕!
Не зборола тебе вража сила —
Вор╕женьки п╕дступн╕ ╕ зл╕.
Ти — ╕ горда, ╕ нездоланна,
Тебе вславили нав╕ки
Козаки Богуна ╤вана
╤ Богдана Хмеля полки.
За твою за святу свободу,
Не шкодуючи свого життя,
Йшли сини тво╖ на Голготу,
Йшли ╕з в╕рою в майбуття!
Укра╖но, св╕танна зоре,
Незалежна, як Божий св╕т,
Хай тебе обмина╓ горе,
Хай росте наш козацький р╕д!

╤╤
Р╕дна, кохана, ╓дина, —
Сонце мо╖х над╕й,
Мат╕р моя Укра╖на,
Син я нав╕ки тв╕й.
Кращо╖ не шукаю —
Кращо╖ — не знайти!
Все, що найкраще маю,
Це, Батьк╕вщино, — ти!
Буду тебе любити
До дн╕в останн╕х сво╖х,
Буду тебе боронити
В╕д ус╕ляких лих.
Маю дочку ╕ сина,
Маю онук╕в я.
З тобою — одна-╓дина
Ми нав╕ки с╕м’я.
Ти — н╕жний цв╕т калини,
Ти — Чура╖вни п╕сня,
В╕льна моя Укра╖но,
Р╕дна моя В╕тчизно.

ВАСИЛЕВ╤ СИМОНЕНКУ

Василь живий у пам’ят╕ ╕ в слов╕,
У п╕сн╕-дум╕ виплекан╕й ним.
В╕н — брат мен╕ по духу ╕ по кров╕,
В╕н — м╕й земляк,
 ╕ я пишаюсь цим.
В╕н — укра╖нець. Син земл╕ сво╓╖,
Що ╖й в╕ддав вс╕ сили молод╕.
Горить його Поез╕я зорею
╤ нам прийдешн╕ осява╓ дн╕.
Свою ходу творив в╕н
 легко й пружно,
Любов’ю серце сповнював ущерть.
В╕н над усе ц╕нив життя ╕ дружбу
╤ ненавид╕в зраду, п╕дл╕сть, смерть.
Не м╕г терп╕ть н╕му захланну тишу
В житт╕ у неспок╕йному сво╖м.
Любив, як в╕тер дерево колише,
Як навесн╕ гуркоче перший гр╕м.
Любив в╕н сину розказати казку,
Як цар Плакс╕й ╕ Лоскотон жили.
Вс╕м серцем землю
 в╕н любив Черкаську,
Де люди в прац╕ славу здобули.
Любив Дн╕про ╕ Кан╕в,
 де Шевченко
Сто╖ть в задум╕, хмурячи чоло.
На гору до Тараса Симоненко
Ходив не раз, коли усе цв╕ло.
Василь, як батька, шанував Тараса,
В╕д нього набирався в╕н снаги.
Поез╕я — життя його окраса,
Духовност╕ кв╕туч╕ береги.
Василь живий.
В╕н у п╕снях ╕ в слов╕,
У в╕ршах, котр╕ встиг нам написать.
╤ в╕рш╕ т╕, як лебед╕ любов╕,
Над р╕дною Вкра╖ною летять.
Василь — живий.
Його слова чудов╕
Бринять у кожн╕м серц╕ молод╕м.
В╕н — брат мен╕ по духу ╕ по кров╕,
В╕н — м╕й земляк.
╤ я пишаюсь цим.
* * *
Везу онука й сина в Чигирин,
Везу у гост╕ до Богдана Хмеля,
Де над Горою неба синя стеля,
╤ Тясмина внизу спок╕йний плин.
Хвилюючих зазнали ми годин,
Отут, в столиц╕ давн╕й Укра╖ни.
В╕дв╕дали музей. Й фортечн╕ ст╕ни
Б╕йницями дивилися з картин.
Побачили, неначе наяву,
Як боронили козаки В╕тчизну,
Р╕шуч╕сть ╖хню й витримку зал╕зну.
╤ гетьманську всевладну булаву.
Тож збереж╕ть,
 сказав я внуку й сину,
В душ╕ сво╖й цю славу Чигирина.
* * *
Черкащино, мо╖х п╕сень колиско,
Земля свята, де народивсь Тарас,
Де б я не був, —
 далеко а чи близько, —
До тебе серцем лину повсякчас.
Тут Тясмин м╕й ╕з Кам’янки
 повз См╕лу
Петля лугами до Чигирина.
Козацьку славу, в битвах посив╕лу,
Дн╕про, немов в╕трило, напина.
Тут — Субот╕в, ╕ Кан╕в, ╕ Черкаси,
╤ Мл╕╖в мр╕╓ в марев╕ сад╕в.
Тут — Корсунь, Умань —
 горд╕сть ╕ окраса
Тво╖х минулих ╕ сучасних дн╕в.
Черкащино! ╤мен славетних краю,
Що вписан╕ в ╕стор╕ю нав╕к.
До тебе завжди серцем припадаю,
Тебе давно я мат╕р’ю нар╕к!
Люблю тво╖ лани широкопол╕,
Холодний Яр — прихисток бунтар╕в.
╤ верби р╕дн╕, ╕ струнк╕ топол╕,
Осп╕ван╕ у думах кобзар╕в.
Де Кам’янки обв╕трене кам╕ння
Над Тясмином у зат╕нку звелось, —
Мо╓ глибоке родове кор╕ння
У ц╕й земл╕ здавен переплелось.
Черкащино! Д╕дизно, материзно!
Земля-легенда ╕ п╕сень, ╕ див.
Для мене завжди будеш ти В╕тчизна,
Хоч ск╕льки б я отут, в Криму, не жив!

Р╤ЧКА МОГО ДИТИНСТВА

М╕й Тясмине,
Р╕чко мого дитинства,
Ну, як тоб╕ там течеться
У батьк╕вському краю?
Я згадую часто про тебе,
Коли розхвилю╓ться серце,
Й думки, н╕би хвил╕ п╕д в╕тром,
Пливуть через душу мою.
Пригадую, як уперше
Я мчав до гран╕тно╖ скел╕,
Що Пушк╕нською назвали,
Бо Пушк╕н колись тут ходив…
Тод╕ ми ще зовс╕м хлоп’ята —
╤ я, й мо╖ друз╕ весел╕
Купалися в хвилях ласкавих,
П╕рнали в об╕йми води.
А накупавшись уволю, —
На гол╕м кам╕нн╕ лежали,
На сонечку вигр╕вали
Худеньк╕ сво╖ т╕ла.
А наш╕ батьки десь жито
На пол╕ колгоспн╕м жали, —
Пора пово╓нна тод╕ ще
Голодна й убога була.
Та дн╕в тих мо╖х дитячих
Затьмарить н╕що не в змоз╕ —
Н╕ б╕дн╕сть, а н╕ убог╕сть,
Життя ж бо, як плин р╕ки…
Ми землю свою любили,
╤ р╕чку, ╕ верби, й лози, —
Маленьку В╕тчизну нашу,
Де наш╕ жили батьки.
Усе вже давно в минул╕м,
Усе нин╕ так далеко,
╤ в р╕чц╕ води немало
З роками спливло до Дн╕пра.
В левадах притясминських бродить
З дитинства мого лелека,
╤ райдуга в Тясмин╕ наш╕м
На щастя води набира.
* * *
Урочище Тростянка — давн╕й л╕с,
Тут схил барв╕нком ╕ плющем пор╕с.
Струмок в яру по кам╕нцях б╕жить
╤ дух конвал╕й голову п’янить.
А пом╕ж клен╕в, граб╕в ╕ дуб╕в —
Мов хтось нас╕яв яг╕д ╕ гриб╕в.
Сюди, в Тростянку, п╕д розлог╕ шати,
Любив колись Чайковський мандрувати.
Стежиною над Тясмином щоранку
╤з Кам’янки виходив по сн╕данку.
Пташиний сп╕в у тиш╕ наслухав
Серед дерев ╕ запахущих трав.
╤ звуки то╖ дивно╖ природи
Переливав у музики акорди.
Альбом створив, що зветься «Пори року»,
Т╕ п’╓си нас хвилюють ще н╕вроку!
В Тростянц╕ я ╕ сам не раз бував,
Сл╕дами композитора блукав.
З╕знаюся, чар╕вн╕шого м╕сця
Н╕де н╕коли я не зустр╕чав!
О, Кам’янко кохана, серцю мила,
Щасливий я, що ти мене зростила!

ЛАВРУСИХА
Село Ребедайл╕вка розташоване на в╕дстан╕ 4-х к╕лометр╕в в╕д райцентру м. Кам’янки на р╕чц╕ Лаврусиха.
(З ╕сторично╖ дов╕дки)

Долиною зеленою ╕ тихою,
Не знаючи спочинку н╕ на мить,
Ця р╕чечка, що зветься Лаврусихою,
До Тясмина б╕жить соб╕, б╕жить…
Вона тече ╕ в простор╕, ╕ в час╕,
Петля╓ пом╕ж верб ╕ лозняк╕в.
╤ голубою стр╕чкою вплелася
В зелен╕ гриви запашних луг╕в.
В ╖╖ вод╕ ╕ тепл╕й, ╕ прозор╕й
Я плюскався в дитинств╕ залюбки.
У не╖ з неба видивлялись зор╕,
В н╕й п╕скар╕в ловили кулики.
╥╖ нема на жодн╕й карт╕ св╕ту,
╥╖ лиш знають жител╕ села,
Але без не╖ я не зм╕г би жити, —
Вона моя в╕тчизнонька мала.
З ╖╖ джерел моя зростала доля
Й добром заколосилися л╕та.
╥╖ люблю й не розлюблю н╕коли, —
Вона мен╕, як мат╕нка, свята.
╥╖ й на море я не пром╕няю,
Хоч у Криму живу немало л╕т.
В ╖╖ водицю подумки п╕рнаю
╤ знов дитинства в╕дкриваю св╕т.
Моя ти, р╕чко, р╕чко невеличка,
У тебе вчусь не зупиняти б╕г.
В╕дкрий мен╕ сво╓ пречисте личко,
Аби тебе забути я не зм╕г.
Хлюпни у душу хвилечкою тихо
╤ розжени мо╖ сумн╕ жал╕.
Маленька р╕чко, р╕дна Лаврусихо,
Синенька жилка на чол╕ земл╕.
* * *
Так безрозсудно ще й втратимо
Р╕дний куточок земл╕.
См╕ттям-в╕дходами гатимо
Р╕ки й струмочки мал╕.
Скоро й дихнути не зможемо —
Гори довкола см╕ття.
Нашим дикунством знеможене
Занапаститься життя.
Що ж, земляки, нам на звалище
Разом з╕ см╕ттям ╕ти?!
Диму ядучого хмарища
Нам застилають св╕ти.
Нащо, скаж╕ть, захаращувать
Р╕ки, поля ╕ л╕си?
Вчитися б треба у пращур╕в
Не оскверняти краси.
Кожну травинку ╕ г╕лочку
Вм╕ли вони берегти.
╤ у хл╕бах переп╕лочку,
╤ на могилах хрести.
В см╕тт╕, в бензинових викидах
Дихати важко земл╕.
Жити нам треба, не нид╕ти,
Люди велик╕ й мал╕.
Будьмо ж природ╕ ми друзями,
А не ╖╖ вороги.
╤ в╕д бездушшя-короз╕╖
Нам ╖╖ сл╕д берегти.
В луз╕ джерельце почистимо
╤ нап’╓мося води…
Душ╕ ╕ помисли чистими
Будем тримати завжди!

КОЛИ СП╤ВА╢ ЧЕРКАСЬКИЙ НАРОДНИЙ ХОР

Рад╕сть в серц╕ закипа╓
бузковим кв╕том,
Як зачую по рад╕о
п╕сню Черкаського хору.
Бо вона мен╕
щирим дзвенить прив╕том
В╕д розложистих верб
╕ шумких осокор╕в.
Бо вона мен╕ пахне м’ятою
Духмяною ╕ не прим’ятою,
Хмелем в’юнким рукатим,
Що обн╕ма╓ться з маминою хатою.
Бо вона мен╕ шелест ниви
Приносить ╕з р╕дного краю,
╤ тихий шеп╕т чубатих трав,
Бо вона мен╕ юн╕сть мою нагаду╓
У т╕м «вишневому садочку,
Де соловейко щебетав…»
Бо у н╕й задушевн╕й, н╕жн╕й
Мен╕ чу╓ться голос неньки,
╤ ще голос т╕╓╖,
 котру кохаю-люблю…
Шле мен╕ з батьк╕вщини,
З краю Тараса Шевченка
Хор Черкаський до Криму
П╕сню-рад╕сть свою.

1963 р.

МОЯ ПЕРША Б╤БЛ╤ОТЕКАРКА
Св╕тл╕й пам’ят╕ Ганни Дмитр╕вни Гайдай — мо╓╖ першо╖ б╕бл╕отекарки Кам’янсько╖ районно╖ б╕бл╕отеки для д╕тей

Ск╕льки л╕т минуло вже — гай-гай…
Та у пам’ятку з тих дн╕в далеких,
Коли Ганна Дмитр╕вна Гайдай
Привела мене в б╕бл╕отеку.
У районну нашу, для д╕тей,
Де вона зв╕ддавна працювала.
╤ хоч був я ще малим, проте
Св╕т мен╕ книжковий в╕дкривала.
Ск╕льки книг тод╕ я прочитав,
Ск╕льки сл╕в поради чув в╕д не╖!
Ви — була наставниця свята
З царства книг моя ви добра фея!
Пастушка малого ╕з села
Прив╕тали ви тод╕ не марно:
Мчав до вас по книги
 й до книгарн╕,
Що якраз навпроти ще була!
Я кохався в книгах, я купався,
Поринав у ╖хню глибину…
З книгою н╕де не розлучався —
Полюбляв про мандри, про в╕йну,
Що недавно т╕льки в╕дгрим╕ла, —
Ще й не скр╕зь окопи заросли…
Ск╕льки нас тод╕ осирот╕лих
З в╕рою про кращ╕ дн╕ жили.
Примостившись в пол╕ на обн╕жку,
Де кор╕вка паслась пом╕ж трав,
Жив одним життям
 з геро╓м книжки —
Сп╕вчував ╕ сп╕впереживав.
Ск╕льки вже води т╕╖ спливло
В Тясмин╕ у наш╕м… Я ж ╕ дос╕
Пам’ятаю ваш при╖зд в село
В нашу школу в п’ятдесят╕м роц╕…
Ви мене пом╕тили тод╕,
Що до книг тягнувся я душею,
Говорили з мамою мо╓ю
(Ще ж так╕ обидв╕ молод╕!),
Попросили, щоб мене вона
Записала до б╕бл╕отеки…
Хоч вона й була в╕д нас далеко —
Зате книг ц╕кавих там сповна!
Ганно моя Дмитр╕вно, я вас
Не забуду — доки буду жити,
Як мене малого в скрутний час
Ви навчили з книгою дружити!
* * *
Кв╕ту╓ сад вишнево-яблуневий
Над Тясмином у р╕дному краю.
О, як в╕н душу схвилював мою
Той сад над Тясмином
вишнево-яблуневий!
Погожий ранок.
 Далеч╕нь травнева…
Про юнь далеку згадую свою…
Кв╕ту╓ сад вишнево-яблуневий,
Над Тясмином у р╕дному краю.

ЧУМАЦЬКА ДОЛЯ

…Ой ╕шов чумак молоденький
та ╕з Криму додому…
(З народно╖ п╕сн╕)

Чумацьким шляхом чумаки
Додому з Криму повертають,
На мажах проти сонця сяють
Др╕бочки сол╕, мов з╕рки.
Воли ревуть — додому йдуть,
Стомила дальня ╖х дорога.
╤ чумаченько молить Бога
Живим додомоньку вернуть.
«Бодай же ви, с╕р╕ воли,
Та в Крим по с╕ль не ходили,
Ой як ви мен╕ та й молодому
Ой та й жалю наробили:
Ой умер один чумаченько
Та в нед╕леньку вранц╕,
Ой поховали та й чумаченька
Та в зелен╕м байрац╕…»
Чумацька доленько, сл╕ди
Тво╖ в Криму жив╕ й понин╕ —
В журлив╕й п╕сн╕ з Укра╖ни,
В сльоз╕ з дн╕провсько╖ води.

 

ДО КАМ’ЯНКИ

Знову в Кам’янку подумки лину
До т╕╓╖ свято╖ земл╕,
Де колись посадив я калину
Б╕ля хати у р╕дн╕м сел╕.
Де ходив навпрошки через поле
В першу школу у восьмий «в» клас…
Я т╕ дн╕ не забуду н╕коли,
Не забуду я, друз╕, й про вас!
Дорог╕ вчител╕ мо╖, де ви?
Як живеться вам в р╕дн╕м краю?
Б╕лий цв╕т осипають дерева
╤ на голови ваш╕… й мою.
╤ розцв╕чену р╕дну калину
Знов ц╕лують в╕три на льоту.
Я до Кам’янки подумки лину —
На в╕тчизну мою золоту!
Р╕дна Кам’янко! Тут на роботу
До редакц╕╖ я посп╕шав,
Тут д╕вчатам ╕з машбудзаводу
Сво╖ в╕рш╕ л╕ричн╕ читав.
Тясмин-р╕чка ╕ парк Декабрист╕в,
╤ музей, весь у зелен╕ в╕т…
Сво╖ думи ╕ помисли чист╕
Я про вас бережу ст╕льки л╕т!
Вам я шлю ╕ любов, ╕ неспок╕й,
Дружн╕й потиск сво╓╖ руки
Кам’янчанки мо╖ кароок╕,
Дорог╕ ви мо╖ земляки!
Хай ося╓ вас днина пог╕дна,
Хай вам Бог вс╕м здоров’я да╓!
Я люблю тебе, Кам’янко р╕дна,
Найн╕жн╕ше кохання мо╓!
* * *
Будь славен, м╕й Черкаський р╕дний краю —
╤ Кам’янка, ╕ См╕ла, й Чигирин…
╤ наш Дн╕про, що в далеч неокраю
Несе до моря вод могутн╕й плин.
Благословенн╕ будьте, хл╕бн╕ ниви,
У ся╓в╕ ранково╖ зор╕.
Й Холодноярський л╕с — легенда сива,
╤ наш Тарас на Кан╕вськ╕й гор╕.
* * *
Засумую зненацька,
На душ╕ — полини.
Укра╖на козацька
Наплива з давнини.
Славн╕ лицар╕ наш╕
Гонти ╕ Богуни.
Незборим╕ звитяжц╕ —
Укра╖ни сини.
Як нам вас не стача╓
В цей розбурханий час…
Все ╕де, все мина╓,
Пам’ять зц╕лю╓ нас.

НЕ ВМРЕ КОЗАЦЬКИЙ ДУХ НАШ У В╤КАХ
Св╕тло╖ пам’ят╕ ватажк╕в селянського повстання п╕д назвою Кол╕╖вщина (1768-1769) ╤вана Гонти та Максима Зал╕зняка

Дорогою пом╕ж село Флярк╕вку*
Якось ╕шов соб╕ я в Жаботин,
Минаючи поля, яри, узг╕рки,
Пригадував: тут Зал╕зняк Максим,
Ватаг повстанц╕в — кол╕╖вц╕в см╕лих
Супроти зла й жорстокост╕ пан╕в
В╕в через Пруси л╕сом аж на См╕лу
Заг╕н ╕з козак╕в та злидар╕в.
В Яру Холодн╕м освятивши зброю —
Гострезн╕ коси, вила ╕ нож╕,
Укинувши в торби сух╕ корж╕,
Уперше в Жаботин╕ стали к бою.
Сполохавши на смерть конфедерат╕в,
Узявши штурмом замок на гор╕,
Рушниц╕ захопивши ╕ гармати,
П╕шли за волю битись бунтар╕.
…Гор╕ли Корсунь ╕ Черкаси, й См╕ла,
╤ Гонта кликав Умань визволять.
╤ вже шабл╕ кресали, а не вила, —
Вкра╖на п╕днялась кайдани рвать.
Котилась Кол╕╖вщина степами, —
Загони гайдамацьк╕ йшли у б╕й.
О, ще колись були ми козаками! —
Поет в поем╕ вигукне сво╖й!
…Вт╕ка╓ шляхта. Гнеться стигле жито.
Двигтить земля, йдуть Гонтин╕ полки.
О, ск╕льки кров╕ у полях пролито,
Що простяглися вздовж Дн╕пра-р╕ки.
Повстанц╕ йдуть на Умань, на Под╕лля,
Йдуть на Волинь ╕ на Галичину…
╤ гине п╕д шаблями враже з╕лля,
╤ визволено волость не одну.
╤дуть яреми в помст╕ сво╖й гн╕вн╕,
Наруги ярма скинути ╕дуть…
Та проти в╕йськ в них сили ж бо не р╕вн╕
Й в╕д куль солдатських тисяч╕ впадуть.
Програють, зв╕сно, битву цю запеклу,
Бо що бунтарськ╕ проти куль нож╕?!
Зал╕зняка зашлють в Сиб╕р далеку,
А Гонту четвертують палач╕…
Вс╕х бунтар╕в половлять, закатують —
Зженуть на гайдамаках зайди лють:
Кого на палю, а кого п╕д кулю…
Та в╕льний дух козацький не уб’ють.
В╕н — незнищенний. В╕н — у генах.
 В╕чний.
Бунту╓ кров супроти вс╕х заброд.
Ще буде тих повстань, тих кол╕╖вщин,
Поки народ не взна, що в╕н — народ!
╤ взна-таки. ╢, — скаже, — правда в св╕т╕,
Почу╓ Бог волаючого глас…
Стать в╕льними захочуть посполит╕
╤ воля ╖м всм╕хнеться ще не раз.
╤ прийде Незалежн╕сть. Й козаками
Пишатиметься в Укра╖н╕ всяк.
╤ на устах брин╕тимуть в╕ками
Слова священн╕: Гонта й Зал╕зняк.
…Я йшов у Жаботин веч╕рньою порою,
╤ в голов╕ ро╖лися думки…
Спасиб╕ вам за пам’ять, земляки,
Що вшанували ви в сел╕ геро╖в.
Вита Зал╕зняка тут гордий дух,
╤ Гонт╕ ╓ погруддя в Жаботин╕,
Встановлене без зайвих показух
Б╕йцю. Герою. Бунтарю. Людин╕.
Не вмре козацька слава, не загине,
Козацьк╕й слав╕ в нас нема╓ меж.
Пиша╓ться козацтвом Укра╖на —
Сво╖м минулим ╕ майбутн╕м теж.
Не вмре козацький дух наш у в╕ках,
╤ подвиг козак╕в не умира╓, —
Про козак╕в в нас кожен пам’ята╓,
╤ кожен у душ╕ в нас ╓ козак!

В╤ТА╢МО!
1 с╕чня Данило Андр╕йович Кононенко в╕дсвяткував св╕й день народження. «Св╕тлиця» й ус╕ «св╕тличани» сердечно в╕тають Вас з╕ святом, шановний Даниле Андр╕йовичу! Бажа╓мо Вам козацького здоров’я ╕ творчо╖ наснаги на довг╕-довг╕ роки, на багато-багато «Св╕тлиць»!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12764

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков