Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ОТАМАН ОРЕЛ: «Н╤КОЛИ ЛЮДСЬКА КРОВ НЕ ЛЛ╢ТЬСЯ НА МАРНО!»
Нещодавно ╤сторичний клуб «Холодний Яр» видав у сер╕╖ «Отаман╕я ХХ...


З ЛЮБОВ'Ю ╤ ДОБРОМ. СЛОВО ПРО ДАНИЛА КОНОНЕНКА
Я н╕коли не був на Кримському п╕востров╕. Так якось склалося. Та з творч╕стю л╕тератор╕в-кримчан...


КОРСОВЕЦЬКИЙ ╤ ШЕВЧЕНКО
Не забудем пом’янути незлим, тихим словом…


ПОЛИНУВ ЖУРАВЛЕМ У НЕБО, ДО Р╤ДНО╥ ВКРА╥НСЬКО╥ ЗЕМЛ╤…
Сумна зв╕стка над╕йшла з Нью-Йорка. 8 с╕чня 2018 року в╕д╕йшов у в╕чн╕сть славний укра╖нець...


НА ЧЕСТЬ ВЕЛИКОГО ВКРА╥НЦЯ
Степан Руданський, поет ╕ л╕кар, класик укра╖нсько╖ л╕тератури, належав до яскравого...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#1 за 03.01.2014
ТВОРЕЦЬ НЕВМИРУЩОГО «ЗАПОРОЗЬКОГО МАРШУ»

Ось де, люди, наша слава!

ДО 110-р╕ччя ╢ВГЕНА АДАМЦЕВИЧА

Нелегкий житт╓вий та кобзарський шлях довелося пройти славному синов╕ Укра╖ни, кобзарев╕, авторов╕ «Запорозького маршу», що нин╕ вже звично часто луна╓ у програмах укра╖нського рад╕о, звучить на святах, урочистостях, велелюдних зборах, завжди до глибини душ╕ хвилюючи слухач╕в, будячи в серцях геро╖чний дух наших славних предк╕в.
Народився ╢вген Адамцевич 1 с╕чня 1904 р. в с. Солониц╕ — тепер Полтавсько╖ област╕. У двор╕чному в╕ц╕ п╕сля хвороби осл╕п. Був в╕дданий до школи сл╕пих. Грати на бандур╕ вчився у кобзаря М. П. Олекс╕╓нка. Наприк╕нц╕ 1920-х рок╕в ув╕йшов до складу Миргородсько╖ капели бандурист╕в, з якою почалися його кобзарськ╕ мандри в╕д Сули до Чорного моря. У 1930-х роках виступав як бандурист-сол╕ст, кобзарював, подорожуючи з дружиною Л╕д╕╓ю, яка була його поводирем.
Жив у м╕стечку Ромнах, граючи на м╕сцевому базар╕, але багато часу й дал╕ проводив у мандрах, щоб кобзарюванням заробити на прожиток.
Музично обдарований, ╢вген Адамцевич привертав увагу шанувальник╕в музично╖ культури ╕ 1939 р. був запрошений на Республ╕канську нараду кобзар╕в у Ки╓в╕, а через р╕к брав участь у Всесоюзн╕й нарад╕ народних сп╕вц╕в у Москв╕.
На жаль, комун╕стичний режим не сприяв розвитку народних талант╕в ╕, певна р╕ч, був неприйнятний для Адамцевича — патр╕ота р╕дного краю та давн╕х кобзарських традиц╕й. Йому знову доводилося грати-сп╕вати на ярмарках та базарах.
У часи Друго╖ св╕тово╖ в╕йни Адамцевич знову мандру╓ по Укра╖н╕. Виконуючи патр╕отичн╕ твори, заклика╓ народ не коритися окупантам, боротися за свободу й незалежн╕сть. Тод╕ ж в╕н створю╓ «У невол╕», компону╓ ╕нш╕ твори.
Побував кобзар ╕ в зах╕дних областях Укра╖ни. «Доводилось тод╕ мен╕, —признавався пота╓мно згодом Адамцевич, — виступати ╕ в одному ╕з з’╓днань Укра╖нсько╖ Повстансько╖ арм╕╖, грати-сп╕вати борцям за незалежн╕сть Укра╖ни. Повстанц╕ вже знали в╕д добрих людей про мою кобзарську д╕яльн╕сть ╕ тому, запросивши мене до себе, слухали мо╖ п╕сн╕ дуже уважно. А п╕сля виступу нагодували, обдарували чим могли ╕ дали нав╕ть «бомагу», в як╕й складали подяку за м╕й виступ».
Нелегким було життя Адамцевича й у важкий п╕сляво╓нний пер╕од. «Про мене неначе забули», — згадував кобзар, якому знову доводилося грати на роменському базар╕.
У 1960-х роках почалося мо╓ сп╕лкування з ╢вгеном Адамцевичем, про якого ще задовго до того я багато добрих сл╕в чув в╕д народних кобзар╕в та л╕рник╕в. У сво╖х листах до мене митець часто згадував про важкий стан свого здоров’я, п╕д╕рваного в часи нелегкого дитинства, голоду та во╓нного лихол╕ття. Через Центральне правл╕ння музично-хорового товариства в Ки╓в╕ вдалося тод╕ виклопотати пут╕вку на безплатне курортне л╕кування та в╕дпочинок кобзаря у Трускавц╕.
Я зустр╕чав кобзаря з його нерозлучною супутницею — дружиною Л╕д╕╓ю у Львов╕ й супроводжував обох до Трускавця, де ╖х радо, з букетами кв╕т╕в, в╕тали бандуристи Льв╕вщини.
Згодом про цю зустр╕ч кобзар ╕з великим захопленням розпов╕датиме письменнику Олекс╕ Ющенку: «У Трускавц╕ в╕тали мене учасники капел бандурист╕в «Струмок» та «Дн╕стер» ╕ заграли-засп╕вали на мою честь».
Довелося грати ╕ сп╕вати тод╕ й Адамцевичу. Це був перший прилюдний виступ кобзаря на Льв╕вщин╕ в п╕сляво╓нний пер╕од. Тод╕ ж ми домовилися, що п╕сля в╕дпочинку у Трускавц╕ кобзар виступить у Дрогобич╕ та Новому Роздол╕.
Кобзар дотримав слова. Наприк╕нц╕ л╕кування в╕дбулися концертн╕ виступи Адамцевича у Дрогобицькому педагог╕чному ╕нститут╕ та Новороздольськ╕й музичн╕й школ╕, к╕лька ╕нших виступ╕в у Дрогобич╕ та Новому Роздол╕. Захоплено сприйняли присутн╕ ориг╕нальн╕ «Суд Байди» та «╢вшан-з╕лля» (на слова М. Вороного), народн╕ ╕сторичн╕ п╕сн╕ «Про Морозенка», «Про Супруна», «Про Семена Пал╕я», задушевн╕ л╕ричн╕ п╕сн╕ та ╕нш╕ твори. Слухач╕ п╕сля виступу скандували: «Сп╕вцю ╓вшана — сердечна шана!». Високу оц╕нку майстерност╕ народного сп╕вця давала ╕ м╕сцева преса. Але т╕льки м╕сцева — прислужн╕ чиновники подбали, щоб нав╕ть обласна преса мовчала!
Через деякий час, 1969 р., ╢вген Адамцевич ╕з групою кобзар╕в знову побував на Льв╕вщин╕. У Львов╕ вдалося зорган╕зувати два кобзарськ╕ виступи: у концертн╕й зал╕ Льв╕вського пол╕техн╕чного ╕нституту та на Льв╕вському завод╕ автонавантажувач╕в. На б╕льших сценах, зокрема льв╕вських театр╕в чи ф╕лармон╕╖, комун╕стичн╕ чиновники (незважаючи на наш╕ старання) народним кобзарям виступити не дозволили. Кр╕м Адамцевича, у Львов╕ тод╕ виступали визначн╕ кобзар╕ того часу: Григор╕й ╤льченко з Харкова, ╤ван Панченко та Георг╕й Ткаченко з Ки╓ва, Олександр Маркевич ╕з Б╕ло╖ Церкви, ки╖вський л╕рник Павло Чемерський та ╕н.
Дал╕ ╢вген Адамцевич разом ╕з кращими кобзарями Укра╖ни виступав в ╤вано-Франк╕вськ╕й та Терноп╕льськ╕й областях, чаруючи численних слухач╕в в╕ртуозною грою та сп╕вом.
У вересн╕ 1969 р. вдалося зорган╕зувати виступ кобзар╕в ╕ по Льв╕вському телебаченню (автор сценар╕ю — автор цих рядк╕в, режисер — Б. Мельник, редактор — О. Паламарчук). Адамцевич виконував «Суд Байди» ╕ «Запорозький марш». ╤ цього разу не об╕йшлося без тиску чиновник╕в комун╕стичного режиму, як╕ викреслювали у програм╕ виступу «Запорозький марш» або ж зам╕нювали назву на просто «Марш» чи «Козацький марш». На це кобзар реагував з обуренням, протестуючи проти перекручень та п╕дробок. Я протестував разом ╕з кобзарем, внасл╕док чого диктору було заборонено називати мо╓ пр╕звище як автора сценар╕ю. Пояснення були прост╕: «Жеплинский был репрессирован!».
З приводу заборони називати його тв╕р «Запорозьким маршем» Адамцевич ╕з хвилюванням говорив: «Та х╕ба ж у тому суть? Гарний тв╕р, побудований на р╕дних народних мелод╕ях, житиме, як наше одв╕чне прагнення до вол╕, в╕чно! ╤ радуватиме людей, незважаючи на назву чи заборону!».
В╕щими стали слова кобзаря. Його славнозв╕сний «Запорозький марш» — д╕йсно невмирущий! В╕н, як ╕ колись у невтомних мандрах ╢вгена Адамцевича, хвилю╓ ╕ тепер ус╕х, хто його слуха╓, виклика╓ захоплення ╕ щиру вдячн╕сть творцев╕ цього прекрасного шедевру кобзарського мистецтва.

Богдан ЖЕПЛИНСЬКИЙ,
бандурист, науковець
(З арх╕ву «КС»)


ЗАПОРОЗЬКИЙ МАРШ
Мелод╕ю збер╕г кобзар ╢вген АДАМЦЕВИЧ
Слова Миколи ОЛ╤ЙНИКА

Гримотять литаври, стяги пломен╕ють,
Ген високе сонце осява╓ путь.
А поп╕д горою яром-долиною.
Козаченьки славн╕ у пох╕д ╕дуть.
Слава ╖х чека╓,смерть на них чига╓, —
Все те буде пот╕м, в кл екот╕ бо╖в.
Нумо, браття, п╕сню!
Гей, кобзарю, де ти?
Вшкваримо, щоб гук наш до небес злет╕в.
Кон╕ бистроног╕, с╕делечка ср╕бн╕,
Шабля ╕ п╕стол╕ у несхиб-руц╕.
Начувайся, враже! Ген у пол╕, в пол╕
Оборонц╕ вол╕ — с╕чов╕ стр╕льц╕.
Розступ╕ться, терни!
 Роз╕грайся, море!
Боже милостивий, путь ╖м освяти.
Кафа й Берестечко, Царгород ╕ Збараж...
Дай снаги ╕ сили. Тож як╕ св╕ти!
Сурмач╕ засурмлять ╕ ревнуть гармати,
Кинеться с╕рома у кривавий вир.
На ясн╕╖ зор╕ ╕ на тих╕ води
Верне ╕з невол╕ християнський мир.
...Отаке учора воскресив у серц╕
Нескладний до болю лейтмотив в╕к╕в,
Бубон ╕ цимбали, скрипка ╕ соп╕лка,
Цок╕т на св╕танку тисяч╕ п╕дк╕в.
Кажуть: позабуте, автор нев╕домий.
Гей же гей, однак, як╕ шолопа╖!
Прад╕д сивочолий, пан╕брат хоч чорту
Од свойого предка передав ╖╖.
Гримотять литаври, стяги пломен╕ють,
Ген високе сонце осява╓ путь...
П╕сне наша р╕дна! З роду ╕ до роду
Днесь живи ╕ з в╕ку у в╕ки пребудь.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12771

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков