"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Українці мої..."
#1 за 03.01.2014
ТВОРЕЦЬ НЕВМИРУЩОГО «ЗАПОРОЗЬКОГО МАРШУ»
Ось де, люди, наша слава!
ДО 110-р╕ччя ╢ВГЕНА АДАМЦЕВИЧА
Нелегкий житт╓вий та кобзарський шлях довелося пройти славному синов╕ Укра╖ни, кобзарев╕, авторов╕ «Запорозького маршу», що нин╕ вже звично часто луна╓ у програмах укра╖нського рад╕о, звучить на святах, урочистостях, велелюдних зборах, завжди до глибини душ╕ хвилюючи слухач╕в, будячи в серцях геро╖чний дух наших славних предк╕в. Народився ╢вген Адамцевич 1 с╕чня 1904 р. в с. Солониц╕ — тепер Полтавсько╖ област╕. У двор╕чному в╕ц╕ п╕сля хвороби осл╕п. Був в╕дданий до школи сл╕пих. Грати на бандур╕ вчився у кобзаря М. П. Олекс╕╓нка. Наприк╕нц╕ 1920-х рок╕в ув╕йшов до складу Миргородсько╖ капели бандурист╕в, з якою почалися його кобзарськ╕ мандри в╕д Сули до Чорного моря. У 1930-х роках виступав як бандурист-сол╕ст, кобзарював, подорожуючи з дружиною Л╕д╕╓ю, яка була його поводирем. Жив у м╕стечку Ромнах, граючи на м╕сцевому базар╕, але багато часу й дал╕ проводив у мандрах, щоб кобзарюванням заробити на прожиток. Музично обдарований, ╢вген Адамцевич привертав увагу шанувальник╕в музично╖ культури ╕ 1939 р. був запрошений на Республ╕канську нараду кобзар╕в у Ки╓в╕, а через р╕к брав участь у Всесоюзн╕й нарад╕ народних сп╕вц╕в у Москв╕. На жаль, комун╕стичний режим не сприяв розвитку народних талант╕в ╕, певна р╕ч, був неприйнятний для Адамцевича — патр╕ота р╕дного краю та давн╕х кобзарських традиц╕й. Йому знову доводилося грати-сп╕вати на ярмарках та базарах. У часи Друго╖ св╕тово╖ в╕йни Адамцевич знову мандру╓ по Укра╖н╕. Виконуючи патр╕отичн╕ твори, заклика╓ народ не коритися окупантам, боротися за свободу й незалежн╕сть. Тод╕ ж в╕н створю╓ «У невол╕», компону╓ ╕нш╕ твори. Побував кобзар ╕ в зах╕дних областях Укра╖ни. «Доводилось тод╕ мен╕, —признавався пота╓мно згодом Адамцевич, — виступати ╕ в одному ╕з з’╓днань Укра╖нсько╖ Повстансько╖ арм╕╖, грати-сп╕вати борцям за незалежн╕сть Укра╖ни. Повстанц╕ вже знали в╕д добрих людей про мою кобзарську д╕яльн╕сть ╕ тому, запросивши мене до себе, слухали мо╖ п╕сн╕ дуже уважно. А п╕сля виступу нагодували, обдарували чим могли ╕ дали нав╕ть «бомагу», в як╕й складали подяку за м╕й виступ». Нелегким було життя Адамцевича й у важкий п╕сляво╓нний пер╕од. «Про мене неначе забули», — згадував кобзар, якому знову доводилося грати на роменському базар╕. У 1960-х роках почалося мо╓ сп╕лкування з ╢вгеном Адамцевичем, про якого ще задовго до того я багато добрих сл╕в чув в╕д народних кобзар╕в та л╕рник╕в. У сво╖х листах до мене митець часто згадував про важкий стан свого здоров’я, п╕д╕рваного в часи нелегкого дитинства, голоду та во╓нного лихол╕ття. Через Центральне правл╕ння музично-хорового товариства в Ки╓в╕ вдалося тод╕ виклопотати пут╕вку на безплатне курортне л╕кування та в╕дпочинок кобзаря у Трускавц╕. Я зустр╕чав кобзаря з його нерозлучною супутницею — дружиною Л╕д╕╓ю у Львов╕ й супроводжував обох до Трускавця, де ╖х радо, з букетами кв╕т╕в, в╕тали бандуристи Льв╕вщини. Згодом про цю зустр╕ч кобзар ╕з великим захопленням розпов╕датиме письменнику Олекс╕ Ющенку: «У Трускавц╕ в╕тали мене учасники капел бандурист╕в «Струмок» та «Дн╕стер» ╕ заграли-засп╕вали на мою честь». Довелося грати ╕ сп╕вати тод╕ й Адамцевичу. Це був перший прилюдний виступ кобзаря на Льв╕вщин╕ в п╕сляво╓нний пер╕од. Тод╕ ж ми домовилися, що п╕сля в╕дпочинку у Трускавц╕ кобзар виступить у Дрогобич╕ та Новому Роздол╕. Кобзар дотримав слова. Наприк╕нц╕ л╕кування в╕дбулися концертн╕ виступи Адамцевича у Дрогобицькому педагог╕чному ╕нститут╕ та Новороздольськ╕й музичн╕й школ╕, к╕лька ╕нших виступ╕в у Дрогобич╕ та Новому Роздол╕. Захоплено сприйняли присутн╕ ориг╕нальн╕ «Суд Байди» та «╢вшан-з╕лля» (на слова М. Вороного), народн╕ ╕сторичн╕ п╕сн╕ «Про Морозенка», «Про Супруна», «Про Семена Пал╕я», задушевн╕ л╕ричн╕ п╕сн╕ та ╕нш╕ твори. Слухач╕ п╕сля виступу скандували: «Сп╕вцю ╓вшана — сердечна шана!». Високу оц╕нку майстерност╕ народного сп╕вця давала ╕ м╕сцева преса. Але т╕льки м╕сцева — прислужн╕ чиновники подбали, щоб нав╕ть обласна преса мовчала! Через деякий час, 1969 р., ╢вген Адамцевич ╕з групою кобзар╕в знову побував на Льв╕вщин╕. У Львов╕ вдалося зорган╕зувати два кобзарськ╕ виступи: у концертн╕й зал╕ Льв╕вського пол╕техн╕чного ╕нституту та на Льв╕вському завод╕ автонавантажувач╕в. На б╕льших сценах, зокрема льв╕вських театр╕в чи ф╕лармон╕╖, комун╕стичн╕ чиновники (незважаючи на наш╕ старання) народним кобзарям виступити не дозволили. Кр╕м Адамцевича, у Львов╕ тод╕ виступали визначн╕ кобзар╕ того часу: Григор╕й ╤льченко з Харкова, ╤ван Панченко та Георг╕й Ткаченко з Ки╓ва, Олександр Маркевич ╕з Б╕ло╖ Церкви, ки╖вський л╕рник Павло Чемерський та ╕н. Дал╕ ╢вген Адамцевич разом ╕з кращими кобзарями Укра╖ни виступав в ╤вано-Франк╕вськ╕й та Терноп╕льськ╕й областях, чаруючи численних слухач╕в в╕ртуозною грою та сп╕вом. У вересн╕ 1969 р. вдалося зорган╕зувати виступ кобзар╕в ╕ по Льв╕вському телебаченню (автор сценар╕ю — автор цих рядк╕в, режисер — Б. Мельник, редактор — О. Паламарчук). Адамцевич виконував «Суд Байди» ╕ «Запорозький марш». ╤ цього разу не об╕йшлося без тиску чиновник╕в комун╕стичного режиму, як╕ викреслювали у програм╕ виступу «Запорозький марш» або ж зам╕нювали назву на просто «Марш» чи «Козацький марш». На це кобзар реагував з обуренням, протестуючи проти перекручень та п╕дробок. Я протестував разом ╕з кобзарем, внасл╕док чого диктору було заборонено називати мо╓ пр╕звище як автора сценар╕ю. Пояснення були прост╕: «Жеплинский был репрессирован!». З приводу заборони називати його тв╕р «Запорозьким маршем» Адамцевич ╕з хвилюванням говорив: «Та х╕ба ж у тому суть? Гарний тв╕р, побудований на р╕дних народних мелод╕ях, житиме, як наше одв╕чне прагнення до вол╕, в╕чно! ╤ радуватиме людей, незважаючи на назву чи заборону!». В╕щими стали слова кобзаря. Його славнозв╕сний «Запорозький марш» — д╕йсно невмирущий! В╕н, як ╕ колись у невтомних мандрах ╢вгена Адамцевича, хвилю╓ ╕ тепер ус╕х, хто його слуха╓, виклика╓ захоплення ╕ щиру вдячн╕сть творцев╕ цього прекрасного шедевру кобзарського мистецтва.
Богдан ЖЕПЛИНСЬКИЙ, бандурист, науковець (З арх╕ву «КС»)
ЗАПОРОЗЬКИЙ МАРШ Мелод╕ю збер╕г кобзар ╢вген АДАМЦЕВИЧ Слова Миколи ОЛ╤ЙНИКА
Гримотять литаври, стяги пломен╕ють, Ген високе сонце осява╓ путь. А поп╕д горою яром-долиною. Козаченьки славн╕ у пох╕д ╕дуть. Слава ╖х чека╓,смерть на них чига╓, — Все те буде пот╕м, в кл екот╕ бо╖в. Нумо, браття, п╕сню! Гей, кобзарю, де ти? Вшкваримо, щоб гук наш до небес злет╕в. Кон╕ бистроног╕, с╕делечка ср╕бн╕, Шабля ╕ п╕стол╕ у несхиб-руц╕. Начувайся, враже! Ген у пол╕, в пол╕ Оборонц╕ вол╕ — с╕чов╕ стр╕льц╕. Розступ╕ться, терни! Роз╕грайся, море! Боже милостивий, путь ╖м освяти. Кафа й Берестечко, Царгород ╕ Збараж... Дай снаги ╕ сили. Тож як╕ св╕ти! Сурмач╕ засурмлять ╕ ревнуть гармати, Кинеться с╕рома у кривавий вир. На ясн╕╖ зор╕ ╕ на тих╕ води Верне ╕з невол╕ християнський мир. ...Отаке учора воскресив у серц╕ Нескладний до болю лейтмотив в╕к╕в, Бубон ╕ цимбали, скрипка ╕ соп╕лка, Цок╕т на св╕танку тисяч╕ п╕дк╕в. Кажуть: позабуте, автор нев╕домий. Гей же гей, однак, як╕ шолопа╖! Прад╕д сивочолий, пан╕брат хоч чорту Од свойого предка передав ╖╖. Гримотять литаври, стяги пломен╕ють, Ген високе сонце осява╓ путь... П╕сне наша р╕дна! З роду ╕ до роду Днесь живи ╕ з в╕ку у в╕ки пребудь.
"Кримська Свiтлиця" > #1 за 03.01.2014 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12771
|