Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СОНЦЕ З М╤СЯЦЕМ ЗУСТР╤ЛИСЬ
21 кв╕тня у церквах сх╕дного обряду вшановують Святого Руфа — одного ╕з 70-ти апостол╕в,...


«НАБОЛ╤ЛО У ДУШ╤, НАКРИМИЛОСЬ...»
«Бог у пом╕ч творцям "Кримсько╖ св╕тлиц╕" ╕ ваш╕й газет╕, ус╕м укра╖нським патр╕отам Криму....


╤ван НИЗОВИЙ. «╤ Крим, ╕ Рим, ╕ м╕дн╕ труби…»
Ми й нин╕ щедр╕, Як були, Без м╕ри ╕ без меж: ╤ флот, ╕ море в╕ддали, ╤ Севастополь теж.


МАРТИН╤ВСЬКА ШКОЛЯРКА ЗАЙНЯЛА ПРИЗОВЕ М╤СЦЕ НА ВСЕУКРА╥НСЬКОМУ КОНКУРС╤
В╕длуння «Св╕тличного» конкурсу


СТИМУЛ ДЛЯ ТВОРЧОСТ╤
Зак╕нчилася зустр╕ч обм╕ном традиц╕йних подарунк╕в – книг та фотографуванням на згадку про...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 17.01.2014
ТР╤ЩИ НЕ ТР╤ЩИ, А ВЖЕ МИНУЛИ ВОДОХРЕЩ╤

Джерела

З церковних в╕дправ мен╕ найб╕льше запам’яталися т╕, що в╕дбуваються 19 с╕чня — на Водохреща, Йордан, Богоявлення Господн╓. Рано-вранц╕ — а до церкви, що в сус╕дньому сел╕, ш╕сть з гаком к╕лометр╕в, — зодягшись у святкову од╕ж, ми родиною вирушили на в╕дправу. Тато не забув прихопити ╕з собою «Тр╕йцю» — химерно зроблену напередодн╕ св╕чку, мама взяла бутлика, а я — пох╕дну карафку. Перш╕ пово╓нн╕ зими були багатосн╕жними й суворими. Дорогою то там, то там чулися людськ╕ погуки, порипування сн╕гу — поодинц╕ й гуртами ст╕кався люд до «Йордану», щоб запастися на увесь р╕к водохрещенською джерелицею, яка вважалася ц╕лющою, ╖╖ вживали при р╕зноман╕тних хворобах, змазували суглоби й хвор╕ м╕сця на т╕л╕, л╕кували пород╕ль при пологах, дитячий переляк, напували кор╕в, коли вони отелювалися, скроплювали в╕д злих дух╕в стайн╕, осел╕ та ниви при першому весняному зас╕в╕ тощо. В кожн╕й хат╕ впродовж року мала обов’язково стояти п╕д образами пляшечка з йорданською водою. ╤ що ц╕каво: вона н╕коли не «застоювалася», завше була св╕жою й придатною до вжитку; дехто вважа╓, що завдяки опусканню у воду ср╕бного хреста вона ╕он╕зу╓ться.
А ось ╕ м╕сток через Кам’янку. На широкому плес╕, скованому м╕цним льодом, возвеличувався хрест, що його випиляли с╕льськ╕ парубки ╕з льоду. Поруч з хрестом стояв престол, також зроблений з льоду й обвитий сосновими г╕лками — так зван╕ «царськ╕ врата».
На в╕дправу в церкв╕ ми прип╕знилися, ╕ процес╕я, супроводжувана священиком та п╕вчою, вже прошкувала до р╕чки. Статечн╕ш╕ люди несли хоругви й дерев’яного хреста. Я та й ус╕ присутн╕ уважно стежили, чи не пролетять поперед хоругов птиц╕, бо за пов╕р’ям, якщо з’являться горобц╕, то буде велика смерть на д╕тей, коли ж граки — на молодь, а гуси — на л╕тн╕х людей. На наше щастя, все було спок╕йно.
Довкола ополонки вже стояли люди, чекаючи на в╕дправу. П╕сля молитви священик, нахилившись, трич╕ вмочив у воду ср╕бного хреста, а дяк прихилив св╕чки: хор тим часом засп╕вав величально╖: «Велича╓м Тя, Живодавче Христе».
У цю мить над нами один за одним випурхували голуби, що ╖х принесли селяни. Зробивши к╕лька круг╕в, вони полет╕ли геть, а мисливц╕, що навмисне прийшли з рушницями, вчинили несамовиту стр╕лянину. Од неспод╕ванки я позатуляв пальцями вуха. Ненька нахилилися до мене, прошепот╕ли:
— Дурненький, не б╕йся. Це так треба, щоб «застр╕ляти коляду». Патрони у них пуст╕, лишень наповнен╕ клейтухом. Дивися, он тато вже вп╕ймав к╕лька шматк╕в паперу — «то для бдж╕л добре, щоб чуж╕ не за╖дали».
Озвича╖вшись, я побачив, як люди кинулися до прорубу, щоб якнайшвидше наповнити посудини водою, бо саме вона буде найц╕лющою. Просовуючись м╕ж ними, я також намагався не в╕дстати, та мама схопили мене за полу:
— Обережно, бо там слизько. Не дай, Боже, ще в ополонку впадеш. Колись тут був такий випадок — упав хлопчик ╕ зник п╕д льодом, аж весною знайшли б╕ля гребл╕...
К╕лька чолов╕к╕в, стоячи б╕ля води, остер╕гали нетерплячих паломник╕в. Набравши свячениц╕, ми од╕йшли вб╕к, тут же посмакували нею, а пот╕м ненька змастили ц╕╓ю ж водою оч╕ — «щоб добре бачили», вуха — «аби чули т╕льки гарн╕ слова» та лоба — «щоби мудрою була голова». А вже вдома, пооб╕цяли мама, об╕труть ще й т╕ло, щоб здоровим було, як вода...
Через деякий час до нас п╕д╕йшов ╕ тато, тримаючи в руках запалену «Тр╕йцю». Три вогники, полохливо похитуючись на морозяному пов╕тр╕, в╕ддавали при╓мним восковим запахом. Тим часом б╕ля ополонки, роздягнувшись, два см╕ливц╕ скочили у воду, занурились по шию й тут же вил╕зли; обтерши мокре т╕ло, що парувало на мороз╕, натягли од╕ж ╕ дременули додому. Як я д╕знався, той, хто скупа╓ться на Йордана — «бо в цей день хрестили ╤суса», — ц╕лий р╕к не хвор╕тиме.
Йдучи назад, я пом╕тив, що нас одна за одною обганяють д╕вчата.
— Бачте, як посп╕шають, — усм╕хнулися тато. — Хочуть якнайскор╕ше вийти зам╕ж, бо вважа╓ться, хто першим принесе додому свячену воду, т╕й д╕вчин╕ судитиметься щаслива доля...
Не заходячи в оселю, ми з татом п╕шли на пас╕ку ╕ саморобним кропилом освятили вс╕ вулики. Батько при цьому не забув проказати вже в╕дому мен╕ молитву:
— Мухи Бож╕, горопахи ц╕лоденн╕, здоровимо вас з╕ святами. Зиму виганя╓мо, лих╕ сили в голод╕ залиша╓мо, вас святою водою благословля╓мо!
Пот╕м об╕йшли т╕к ╕ кор╕вник, окропили хату. Мама тим часом виставили на ст╕л п╕сн╕ страви, ╕ вони смакотливо залоскотали н╕здр╕, адже ми ще не ╖ли. Скуштувавши ще раз свячено╖ води, с╕ли за ст╕л. Тато при цьому сказали:
— Ну що ж, сьогодн╕шн╕м днем проводжа╓мо зимов╕ свята. Дай, Боже, д╕ждати ╖х при здоров’╖ та злагод╕ ╕ наступного року!
Спочатку скуштували п╕сних, а пот╕м ╕ скоромних страв. Тато з мамою з ц╕╓╖ нагоди п╕дняли чарки, а мен╕ залишилося поринути в сумн╕ спогади, що так швидко з╕йшли ц╕ весел╕ р╕здвяно-новор╕чн╕ празники — з колядками ╕ щедр╕вками, з вертепними д╕йствами: Колядою, Меланкою, Козою, зас╕ванням, Д╕духом, проганянням кут╕ й закликанням морозу на вечерю, вс╕лякими ворож╕ннями та прогнозуванням...
Ус╕ т╕ д╕йства, що запам’яталися з дитинства, на все життя залишили незгасну пам’ять загадкового й дивовижного св╕ту, казково╖ ейфор╕╖, оповито╖ високою поетикою духовного самоочищення. Бурхливий час нещадно знищив усе, залишивши нам насолоджуватися спогадами ╕ джерелознавчими св╕дченнями.
Стосовно походження свята Водохрещ ╕сну╓ к╕лька думок. Одн╕ досл╕дники, зокрема ╕ О. Воропай, вважають: Йордан — «це чисто християнський звичай, що прийшов до нас на Укра╖ну разом ╕з християнством ╕ пос╕в одне з найпочесн╕ших м╕сць серед традиц╕йних свят нашого народу». Натом╕сть С. Килимник дотриму╓ться думки, що це свято певною м╕рою випада╓ з р╕здвяного циклу, мовби сто╖ть осторонь; воно сяга╓ кор╕нням у дайбозьк╕ часи, ╕ було присвячене «чистителю ╕ святителю давнини — вод╕, вигнанню зими та вшануванню ╕ прискоренню приходу весни».
Справд╕-бо, ц╕лий каскад обрядод╕й — свячення води, випускання голуб╕в чи ╕нших птах╕в, «застр╕лювання коляди» як злих сил, зос╕бна зими — символ╕зувало поворот сонця на весну. Зрештою освячення води — обряд безпосередньо дайбозький, тому перв╕сна назва «Водохреща» п╕зн╕ше п╕дм╕нилася християнським «Йордан», себто назвою р╕чки, на як╕й хрестили ╤суса. Попередн╕й терм╕н ми знаходимо вже в ╤пат╕╖всь-кому л╕топис╕ п╕д 1148 роком, де мовиться: «в нед╕лю по Водохрещах». У цей час, тобто оп╕вноч╕, «вода перетворю╓ться у вино», ╕ про це ╕сну╓ безл╕ч легенд та переказ╕в. Як засв╕дчують сучасники, в Ки╓в╕ щороку на Водохреща сходилося майже все населення, як на велике д╕йство освячення води на Дн╕пр╕, а найспритн╕ш╕ юнаки прагли неодм╕нно скупатись.
У процес╕ реформац╕╖ ново╖ рел╕г╕╖ створився сво╓р╕дний симб╕оз, а тому, як слушно зауважував Ф. Колесса, ма╓мо чимало ускладнень. «На слов’янському ╜рунт╕ наступило поплутання християнських та апокриф╕чних елемент╕в ╕з пережитками передхристиянського св╕тогляду, насл╕дком якого було й переношення м╕толог╕чних зображень на християнських святих (Юр╕я, Миколу, Васил╕я, ╤ллю) ╕ творення ново╖, християн╕зовано╖ м╕толог╕╖».
Про давньодайбозьке походження цього свята говорять ╕ рег╕ональн╕ обряди. На Гуцульщин╕ ╕снував звичай, коли хлопц╕ на Водохреща водили сво╖х д╕вчат до ополонки — «щоб с╕ умила ╕ красна була», а в ╕нших м╕сцевостях по об╕д╕ юнки сам╕ йшли до р╕чки вмиватися.
Ц╕кав╕ обрядов╕ сюжети заф╕ксував у центральних губерн╕ях Укра╖ни ╕ Павло Чубинський. До Водохрещ ж╕нки намагалися не полоскати у вод╕ б╕лизну — «бо там чорти сидять ╕ можуть вчепитися». Вважалося, що коли священик опускав хреста у воду, вся б╕сувата й нечиста сила вистрибу╓ геть ╕ залиша╓ться назовн╕ доти, доки котрась ╕з ж╕нок не прийде прати б╕лизни. Отод╕ вони знову п╕рнають у воду. Ось чому свекрухи забороняли сво╖м нев╕сткам упродовж тижня по Водохрещах ходити з б╕лизною до р╕чки — «щоб б╕льше вигибло нечисто╖ сили од йорданських мороз╕в».
Натом╕сть д╕вчата у посвячену воду клали калину чи корал╕ й умивалися, аби щоки були рум’яними. Загалом до Водохрещ — упродовж ус╕х трьох свят — ж╕нки не ходили по воду; це мали робити лише чолов╕ки, за що молодиц╕ на «посвятки» (наступного дня) ставили могорича — «за те, що справно виконували сво╖ обов’язки».
По об╕д╕ на Водохреща, як уже освятилася вода, на Л╕вобережн╕й Укра╖н╕ парубки роз╕грували «орден» — хрест з льоду. М╕ж обома сус╕дськими селами вчиняли б╕йку навкулачки; чий гурт перемагав, тому й залишався «йорданський хрест».
На всьому терен╕ в цей час уже не виконували колядок, окр╕м церковних обход╕в сво╖х параф╕ян з «малюванням хрест╕в» на дверях. Проте на Буковин╕, як засв╕дчу╓ Як╕в Головацький, збер╕гся звичай, коли парубки обходили односельц╕в ╕ сп╕вали ╖м величальних п╕сень такого зм╕сту:

Гей, ви, пане господарю,
Щасти, Боже, ╕з Йорданом,
╤ з водищев, ╕ з царицев,
З ус╕м домом, з ус╕м добром,
╤ з тво╓ю дружиною,
╤ з тво╓ю челядкою,
╤ з синами-соколами,
╤ з дочками, як ч╕чками.
Господарю, як королю,
Щасти, Боже, з ус╕м двором,
╤ з челядкою багатою,
╤ з роями, ╕ з ланами,
╤ з сус╕дами, ╕ з панами,
╤ з Господом Христом Богом,
На здоров’я, на л╕т много!

Ось так непом╕тно ╕ завершувалась ц╕ла вервечка свят зимового циклу. Селяни вже думали про майбутн╕й урожай. На Полтавщин╕, скаж╕мо, господар╕ виводили на вулицю молодих лошат та вол╕в, щоб «об’╖здити» — привчити ╖х до майбутньо╖ прац╕, ╖здили переважно верхи на конях доти, доки тварина не спот╕╓, а тод╕ кропили свяченою водою. Под╕бний обряд в деяких селах — запрягання в сани молодих лошат та вол╕в, так зване «гуртове об’╖ждження» — влаштовували ╕ на Новий р╕к.
У народ╕ свято в╕рили: з того часу, коли пролунали перш╕ постр╕ли при «розстр╕люванн╕ коляди», вовки полишали т╕чки й розб╕галися по сво╖х барлогах. Тому коли в л╕с╕ надвеч╕р ╕ зустр╕неться хижак, йому потр╕бно сказати: «Де ти, вовче, був тод╕, як ╤суса Христа на Йордан╕ кропили?» — ╕ в╕н, злякавшись, кинеться геть.

На Водохрещ╕ намагалися запрогнозувати й погоду.
Коли на Водохреща риба табунами ходить — на ро╖ добре.
На Водохрещ╕ день теплий — буде хл╕б темний.
Якщо хмариться — хл╕ба буде вдосталь.
Йде лапатий сн╕г — на врожай.
Якщо зоряна н╕ч — вродяться гор╕хи ╕ ягоди.
Коли на Водохрещ╕ випав повний м╕сяць — бути велик╕й вод╕.
Удень ╕де сн╕г — на врожай гречки: вранц╕ — ранньо╖, в об╕д — середньо╖, а ввечер╕ — для п╕зньо╖.
Якщо вдень з’явився ╕н╕й, то у в╕дпов╕дний день треба с╕яти пшеницю.
П╕д час освячення води йде сн╕г — добре ро╖тимуться бджоли ╕ колоситимуться хл╕ба.
Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хл╕ба будуть чист╕, а якщо хмурий, небо вкрите хмарами — у колосках буде багато «сажки».

Поп╕л п╕сля р╕здвяних свят не можна збер╕гати н╕ в хат╕, ан╕ в двор╕, бо буде пожежа; увечер╕ на Водохреща його треба винести на р╕чку ╕ висипати на л╕д.
Найм╕цн╕шими, як уже мовилося, вважалися йорданськ╕ холоди. «Яскрав╕ хрещенськ╕ морози, — казали з цього приводу, — городять б╕л╕ ярки». Але невдовз╕ вони почнуть слабнути, бо — «Тр╕щи не тр╕щи, а вже минули Водохрещ╕».

(З книги Василя Скурат╕вського «Святвеч╕р»)

Ки╖в, листопад 2003 року. Василь Тимоф╕йович Скурат╕вський з юв╕лейним - тисячним номером «Кримсько╖ св╕тлиц╕»... Не стало в╕домого укра╖нського письменника-народознавця 16 грудня 2005 р. (Фото В. Качули)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12775

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков