Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2638)
З потоку життя (5717)
Душі криниця (3224)
Українці мої... (1419)
Резонанс (1424)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...


К╤БОРГИ: НАШЕ К╤НО ПРО НАШУ ╤СТОР╤Ю
В к╕нотеатр╕ «Гул╕вер» в╕дбувся прес-показ найоч╕куван╕шо╖ укра╖нсько╖ прем'╓ри,...


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо ус╕м читачам-шанувальникам «Кримсько╖ св╕тлиц╕» - т╕╓╖, справжньо╖, що в...


МОЛОД╤Й НЕЗАЛЕЖН╤Й УКРА╥Н╤ – МОЛОДИЙ ШЕВЧЕНКО
24 серпня, на День Незалежност╕ в м╕ст╕ ╤рпен╕ на Ки╖вщин╕ в╕дбулося урочисте в╕дкриття...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 17.01.2014
КИ╥ВСЬКА С╤Ч — ТЕРИТОР╤Я СВОБОДИ ╤ Г╤ДНОСТ╤

Ми ╓сть народ!

Кожен укра╖нець у глибин╕ душ╕ — повстанець. Н╕чого дивного нема в тому, що повагу до гайдамак╕в д╕д Тараса Шевченка прищепив сво╓му ген╕альному онуков╕. До реч╕, в тюркських мовах це слово означа╓ скор╕ше розб╕йник, ан╕ж повстанець. У нас же в╕тчизняна ╕стор╕я виплекала ╕ сво╓ укра╖нське бачення терм╕на — в ньому таки в╕дчува╓ться щось лицарське, геро╖чне. Це приспаний, до пори до часу, стан укра╖нсько╖ душ╕. Може, воно й погано? Може, укра╖нцям свого часу сл╕д було б╕льше вчитися у Заходу, краще вивчати основи парламентаризму? Може, й так. Але ╕стор╕╖ не перепишеш. Упродовж в╕к╕в повстанська жилка в укра╖нцях реал╕зувалася краще, ан╕ж ╕нш╕ якост╕. ╤ хоч наше просування в ╢вропу тепер призупинилося на невизначений час, зате тепер в самому центр╕ Ки╓ва ╕сну╓ повстанська республ╕ка. ╤ зна╓те, ╖╖ все част╕ше називають... КИ╥ВСЬКОЮ С╤ЧЧЮ. Той, хто дов╕в укра╖нц╕в до Майдану, дуже прорахувався. Краще б рег╕онали робили те, що об╕цяли, краще б Президент п╕дписав усе, що належиться, ╕ тод╕ вс╕ укра╖нц╕ мирно сид╕ли б по дом╕вках, зустр╕чаючи Новий р╕к. А пот╕м ╖ли б кутю на Р╕здво. Але сталося те, що сталося, ╕ загнати повстанського джина назад у пляшку тепер навряд чи скоро вдасться. ╢дина вт╕ха (╕ я особливо на цьому наголошую), що в укра╖нському розум╕нн╕ так╕ поняття, як гайдамака, холодноярець, махновець, — не позбавлен╕ позитивного забарвлення. Цей позитив варто розвивати — причому ефективн╕ше це робити саме в повстанськ╕й, с╕чов╕й парадигм╕. Чому? Я говорив про це вище — такий вже у нас генокод, такий стереотип мислення.

«В╤ТАЮ, БРАТЕ!» — ТАК ПРИВ╤ТАВСЯ З╤ МНОЮ ЗОВС╤М НЕЗНАЙОМИЙ СЛОБОЖАНЕЦЬ

Як було на Запорозьк╕й С╕ч╕? Як в╕талися козаки, якими були стосунки м╕ж ними? Зна╓мо про це не так вже й багато. Можна ще раз перечитати твори Миколи Гоголя або Дмитра Яворницького. А можна просто прийти на ки╖вський Майдан ╕ ходити по ньому з ранку до вечора. Неминуче в╕дчу╓те отой с╕човий дух, дух братерства ╕ вол╕. Хто не був на столичному Майдан╕, той багато втратив... А ось мен╕ буде що й онукам розпов╕сти. Скаж╕мо, одного разу, просуваючись велелюдним натовпом, я раптом з╕штовхнувся з немолодою людиною. Уважний погляд вусатого чолов’яги, схожого на канон╕чного запорожця, проп╕кав до к╕сток. «Цей козак, видно, багато у житт╕ побачив, — подумав я. — Певно, розбира╓ться в людях...». Може, майдан╕вець думки мо╖ прочитав? Бо т╕╓╖ ж мит╕ в╕н сказав: «В╕таю, брате!». Якусь секунду ми мовчки дивилися в оч╕ одне одному, а пот╕м рвучко обнялися. ╤ н╕кому з нас таке прив╕тання не здалося занадто емоц╕йним чи театральним. В тому то й справа, що це було нормальне прив╕тання, ц╕лком прийнятне для незнайомих людей з Майдану. Звичайно, не вс╕ м╕тингувальники мислять однаково, але ╓ великий в╕дсоток таких, що прийшли на територ╕ю, огороджену барикадами, в пошуках свого, р╕дного. Цей стан проявля╓ться у под╕бних прив╕таннях та у теплих братерських розмовах. Сподобалася людина — спинив ╖╖ та й почав бес╕ду... Там не чека╓ш ворога (барикади над╕йно охороняються добровольцями), там зника╓ насторожен╕сть, притаманна жителям великих м╕ст, навпаки — все укра╖нське ╓ство там нац╕лене на пошук... побратим╕в. Не знаю, як почувалися на Майдан╕ н╕мц╕, шведи чи поляки. Я зараз кажу про нас, укра╖нц╕в. Так ось, в╕д багатьох чув, що нав╕ть к╕лька годин, проведених на територ╕╖ Ки╖всько╖ С╕ч╕, були зоряним часом укра╖нсько╖ душ╕. Вже через п’ять хвилин я знав, що вусаня звуть Анатол╕╓м, що в╕н — вод╕й-далекоб╕йник, який народився в сел╕, котре розташоване майже на кордон╕ з Б╓лгородщиною (Рос╕йська Федерац╕я), а з 1979 року живе у самому Харков╕. Того ж таки року його, укра╖нця, змусили перейти на рос╕йську мову сп╕лкування. Мовляв, вод╕й-далекоб╕йник не повинен «говорить по-хохляцки». Хоча п╕зн╕ше, роз’╖жджаючи просторами СРСР, Анатол╕й Бутенко бачив, що кавказц╕, татари, башкири тримаються сво╓╖ мови, донськ╕ козаки також не комплексують з приводу сво╓╖ гов╕рки, а ось на укра╖нську в Харков╕ чомусь накладене табу... Прозр╕ння настало п╕сля Майдану 2004 року. Вир╕шив, що не годиться у столиц╕ Слобожанщини сп╕лкуватися лише рос╕йською — заговорив мовою д╕д╕в-прад╕д╕в. Звичайно, це не подобалося багатьом м╕грантам ╕ яничарам. Неодноразово били, — Анатол╕й нав╕ть взяв мою долоню ╕ п╕дн╕с до сво╓╖ щелепи, а пот╕м до зламаного носа. Травми, судячи з усього, були серйозними. Однак вони лише додали генетичному козаков╕ (а вс╕ слобожанц╕ козацького роду!) твердост╕ ╕ мужност╕. На нин╕шн╕й Майдан при╖хав за покликом серця, пам’ятаючи п’янкий дух свободи ╕ г╕дност╕ Майдану попереднього. Тр╕шки поговорили на мороз╕, а пот╕м я запропонував зайти разом ╕ погр╕тися в намет закарпатц╕в. Представники Ср╕бно╖ земл╕ зустр╕ли нас дуже гостинно ╕ з великою увагою слухали непоган╕ в╕рш╕ Анатол╕я про укра╖нську мову. У цей час ми вс╕ були братами по духу, справжн╕ми «с╕човиками». Зробив для Анатол╕я фото на згадку — буде колись сво╖м онукам показувати.

РОС╤ЯНИ ПРО ПОВСТАНСЬКУ РЕСПУБЛ╤КУ В КИ╢В╤ ТА ПРО ПОТРЕБУ ПОКАЯННЯ

В одн╕й з лист╕вок, що роздавали на ╢вромайдан╕, я прочитав статтю Л╕╖ Ахеджаково╖ «Украинцы дали нам урок бесстрашия». В╕дома рос╕йська к╕ноактриса пор╕вню╓ укра╖нц╕в ╕ рос╕ян:
«Когда два года назад начались протесты на Болотной, я ощутила восторг, благодарность, надежду, но сменилась она разочарованием. Это была отправная точка, когда люди проснулись. В первую очередь интеллигенция, средний класс, бизнесмены, студенты. Это хороший срез общества (...) Прошло два года, нас стало в разы меньше, а мы не научились ничему. Когда выходят несколько тысяч, их очень легко скрутить и так наказать, что страх скует все население. Я смотрю на то, что происходит в Украине, когда в Киеве вышел миллион, и чувствую огромное уважение к украинскому народу. Я им черной завистью завидую. Понятно, что Евросоюз им благополучия не принесет, но они не хотят удавку на шее, им не нужен старший брат. Украинцы нам дали урок гражданской активности и бесстрашия».
Ось так╕ тепл╕ слова улюблено╖ актриси, ╕ читати ╖х при╓мно. Пот╕м я купив у найближчому до Майдану к╕оску св╕жий номер газети «День». Там була стаття Андр╕я Безсмертного-Анзим╕рова (письменника, есе╖ста, к╕нокритика, перекладача богословсько╖ л╕тератури) «Удушение Украины как русская национальная идея». Зазначу, що Андр╕й Романович свого часу брав активну участь у правозахисн╕й д╕яльност╕ разом з отцем Гл╕бом Якун╕ним. Також був членом ╕н╕ц╕ативно╖ групи «Церковь и перестройка», що поясню╓ витоки його позиц╕╖ — глибинний християн╕зм, такий не характерний для сучасно╖ Рос╕йсько╖ православно╖ церкви. Отже, цитую:
«Я очень люблю Германию. Но с немцев вину за Холокост до сих пор не смыть ничем, хотя они-то как раз и покаялись. И так будет ещё лет сто. То же самое и с русскими. Вину за расстрелянное возрождение и за Голодомор с русских ничем не смыть. И здесь между русскими проходит водораздел — между теми, кто не выдумывает оправданий («сами украинцы тоже...», «русские гибли тоже...») и не призывает «ребята, давайте жить мирно», а безо всяких оговорок и иллюзий признаёт коллективную вину своей нации перед украинцами и кается перед ними. Украина – лакмусовая бумажка по выявлению в русской нации нормальных русских людей и хищных аморальных москалей.
Разумеется, покаяние — глубоко индивидуальная вещь. Речь идёт о векторе общественного сознания. О том, что люди в массе своей перестают оправдывать палачей и испытывают ужас и горечь от того, что было сделано их отцами и дедами.
Однако вместо покаяния перед Украиной и компенсации за нанесённый урон хотя бы бесплатными газом и нефтью, а не только передачей Крыма (как это сделал Хрущёв, искупая свою вину перед Украиной за Голодомор, о чём он говорил прямо), вместо всего этого нынешняя цель России — изолировать и парализовать Украину, по видимости, руками Януковича, а если эта спецоперация не удастся — прямо из Москвы. Не пустить Украину в Европу. Подмять её под грабительский «Таможенный союз». Отобрать у Украины Крым и Донбасс. Свести огромную богатую страну к очередной «отрасли» путинской экономики, основанной на круговой поруке, грабеже и коррупции. Коль скоро вместо покаяния и извинений Москва принимается в очередной раз тащить и не пущать украинцев в Европу, невольно возникает вопрос о психической нормальности московской администрации...».
Дал╕ ╓ ще в╕дверт╕ш╕ реч╕:
«Русские люди прекрасно знают, чьё мясо съели. Они прекрасно знают, что и они, и их отцы и деды предали Украину и предавали её в течение всей своей жизни. Все русские люди прекрасно знают, что третий век подряд попирают Украину и используют Украину, принимая как данность лживую пропаганду о «едином народе», выдуманную Катковым в 1863 году. Поэтому одни хают Украину, другие мрут от ненависти к Украине, матерятся и глумятся над ней, третьи катаются по полу в антиукраинской истерике, испуская пену, четвёртые ханжат и лицемерно-слезливо тянут кишки из оппонентов — «мы-де единый народ, мы, мол, так друг друга любим, уход Украины — такой удар по Украине и России»... А иные молчат-помалкивают. Обличаемые совестью. Так поступают все представители человеческой породы, старающиеся избавиться от чувства вины, не прибегая к единственному очищающему совесть методу — покаянию. Вместо последнего возникает иррациональная контрагрессия и украинофобская истерика.
«Ненависть в сочетании с презрением способна стряхнуть любое ярмо», — писал Вольтер. Оправданная ненависть к России разливается по украинским просторам здесь и теперь по инициативе самой России. Чего добиваются московские украинофобы всех мастей?
Презрения?
За этим дела не станет.
2013 год, во время событий на Майдане в ноябре».
Зда╓ться, н╕чого под╕бного, написаного рос╕янами, ми ще не читали. Принаймн╕ в третьому тисячол╕тт╕. Отже, перебування рос╕ян у Ки╓в╕, на ╢вромайдан╕, таки приносить певн╕ плоди. Прикро т╕льки, що безсмертних-анзим╕рових в рос╕йському сусп╕льств╕ поки небагато.

НАЙ╤НТЕЛЕКТУАЛЬН╤ША С╤Ч В УКРА╥НСЬК╤Й ╤СТОР╤╥

П╕сля розгрому Запорозько╖ С╕ч╕ укра╖нцям неодноразово доводилося в╕дтворювати щось под╕бне у зовс╕м нових ╕сторичних умовах. Це — Холодноярська республ╕ка (╕снувала в 1918-1922 роках на Черкащин╕), Карпатська С╕ч (1939 — Хуст, Закарпаття), Пол╕ська С╕ч (1941 — Олевськ, Житомирщина), Колк╕вська республ╕ка (Волинь — 1943). Тобто коли виникали бодай м╕н╕мальн╕ умови для орган╕зованого опору чужинцям та для орган╕зац╕╖ нац╕онально-культурного життя, то укра╖нц╕ неодм╕нно утворювали невеличк╕ «повстанськ╕ республ╕ки» — хай нав╕ть для початку на обмежен╕й територ╕╖. Якби не тотальне ф╕зичне винищення найпродуктивн╕ших сил сусп╕льства окупантами, то ц╕нний досв╕д цих невеликих республ╕к м╕г би бути сповна використаний при розбудов╕ незалежно╖ держави. Але в тому то й справа, що громадяни цих «с╕чей» ╕ «республ╕к» у кращому випадку опинялися в таборах ГУЛАГу, — найчаст╕ше ж вони просто не виживали. Натом╕сть Ки╖вська С╕ч ма╓ вс╕ шанси зберегти людей ╕ примножити безц╕нний досв╕д самоорган╕зац╕╖. Адже цього разу в столиц╕ з╕бралися представники з ус╕╓╖ Укра╖ни, завдяки ротац╕╖ нос╕ями правди про Майдан буде не менше 2-3 м╕льйон╕в людей. ╤ це переважно осв╕чен╕ люди. Як показують останн╕ досл╕дження, 64% ╓вромайдан╕вц╕в мають вищу осв╕ту, ще 12% — студенти. Виявля╓ться, що у суботу кияни складають 43% м╕тингувальник╕в, а в нед╕лю нав╕ть 57%. ╤ якщо льв╕в’яни ╕ тернополяни ╖дуть на Майдан сам╕, то кияни масово беруть ╕з собою д╕тей. Сидячи на плечах у батьк╕в (ще й загорнут╕ в синьо-жовт╕ прапори!), маленьк╕ кияни кричать разом з ус╕ма: «Слава Укра╖н╕!» ╕ разом з багатотисячним натовпом сп╕вають нац╕ональний г╕мн. Такого патр╕отизму в школах не навчать... Звичайно, добре знають кияни ╕ про Антимайдан, так що можуть пор╕внювати. Фактично ╕снують дв╕ Укра╖ни на територ╕╖ нашо╖ держави. Тому ╕ в Ки╓в╕ представлен╕ ц╕ дв╕ Укра╖ни... Йдеться не лише про Сх╕д ╕ Зах╕д, а про два типи св╕домост╕. Опосередковано це п╕дтверджують в╕рш╕ поета з Донбасу Миколи Джм╕ля. В╕н тримав синьо-жовтий прапор з написом «Горл╕вка», ╕ я, звичайно, не м╕г оминути цю симпатичну людину. Познайомилися майже так само, як ╕ з харк╕в’янином Анатол╕╓м Бутенком. Горл╕вський поет подарував мен╕ дв╕ книжечки сво╖х в╕рш╕в: «Долон╕ сонця» та «Джерело ╕стини». Виявля╓ться, донбаський поет також козацького роду, про що пишеться у передмов╕ до його останньо╖ книги: «Пращури Миколи Джм╕ля, як по батьк╕вськ╕й, так ╕ по материнськ╕й л╕н╕ях, були запорозькими козаками. ╥хн╕ пр╕звища Лисенки, Ковизи, Кбирзи, Марусенки...». Нема н╕чого дивного в тому, що нащадок запорозьких козак╕в прибув на Ки╖вську С╕ч. Адже ╕нту╖тивно в╕дчува╓, що попри географ╕чну приналежн╕сть до зрос╕йщеного Донбасу в╕н мусить в╕дстоювати саме укра╖нський св╕т, укра╖нську систему ц╕нностей. Бо ╓ й ╕нша Укра╖на, неукра╖нська, яка йому немила. Про це поет добре сказав у сво╓му рос╕йськомовному в╕рш╕ «Воскрешение»:

Есть две страны
 в одних пределах.
Как будто параллельный мир.
В одной — любовь,
 надежда, вера,
В другой — чумы
 зловонный пир...

«Чумы зловонный пир» кияни могли бачити на Антимайдан╕. «Т╕тушки» поламали там ус╕ лавки, залишили п╕сля себе гори см╕ття, повигр╕бали вс╕ запаси спиртного у найближчих гастрономах. Пот╕м ще орган╕зовували стих╕йн╕ бунти проти Парт╕╖ рег╕он╕в за те, що ╖м не заплатили або заплатили менше об╕цяного. Кажуть, повертаючись додому, зривали стоп-крани в по╖здах, вибивали в╕кна та завдавали ╕ншо╖ шкоди укра╖нськ╕й зал╕зниц╕. Зовс╕м ╕накше виглядали «люди св╕тла», як╕ складали великий в╕дсоток Майдану. Якось (я саме розмовляв з кримськими татарами) до нас п╕д╕йшов л╕тн╕й чолов╕к ╕ попросив дозволу трохи потримати голубий кримськотатарський прапор, сказавши при цьому: «Я також татарин...». Пот╕м з’ясувалося, що в╕н, поволзький татарин, останн╕ три десятил╕ття живе в Луганську, його дружина — укра╖нка. Махмуд-ага при╖хав п╕дтримати Майдан ╕, разом з тим, максимально популяризувати свою ╕дею «шк╕льних м╕стечок». Виявля╓ться, луганське подружжя одержиме ╕де╓ю покращення виховання нин╕шньо╖ молод╕. А також ╖╖ оздоровлення. Тому вважа╓, що наш╕ школи повинн╕ бути оточен╕... яблуневими садами. ╤ не т╕льки це, ╓ ще багато ц╕нних задумок. Ну що ж, дай, Боже, татарину ╕ укра╖нц╕ реал╕зувати сво╖ добр╕ нам╕ри! Пот╕м у переход╕ я побачив в╕домого ялтинського бандуриста Остапа К╕ндрачука. Причому саме в той момент, коли останн╕й дарував «Атлас ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ державност╕» сво╓му молодому ки╖вському шанувальнику Андр╕ю Мацьк╕ву. Мо╓ фото заф╕ксувало один ╕з способ╕в поширення ╕сторичних знань на ки╖вському ╢вромайдан╕. Пот╕м якийсь ╕нтел╕гентний чолов╕к всунув мен╕ в руки свою електронну адресу, в╕ддруковану на папер╕. Сказав, шо ц╕кавиться темою народовладдя ╕ тому запрошу╓ до сп╕впрац╕. Того ж дня випадково побачив у Головпоштамт╕ Риму Б╕лоцерк╕вську з Донбасу, яка не лише ц╕кавиться ц╕╓ю темою, але й бере активну участь у створенн╕ територ╕альних громад. Похвалилася, що таких громад в Укра╖н╕ вже 43, хоча м╕сяць тому було лише 38. Отже, Майдан прискорю╓ будь-яку корисну для держави роботу. Пот╕м там же, б╕ля Головпошти, побачив намет, у якому д╕вчата у в╕ночках р╕зними ╓вропейськими мовами розпов╕дали при╖жджим про суть ╢вромайдану. Така добра орган╕зац╕я могла викликати т╕льки захоплення. Донеччанин Микола Джм╕ль про цю «св╕тлу» Укра╖ну добре сказав у поетичн╕й форм╕:

Но есть еще одна страна —
Прекрасный мир, живое семя,
Добра и правды сторона,
Из солнца сотканное племя!

Пот╕м поет емоц╕йно читав сво╖ укра╖номовн╕ в╕рш╕ с╕човикам-побратимам, як╕ охороняли н╕чн╕ барикади. Мен╕ вдалося заф╕ксувати цей ╕сторичний момент на фото.

«ДОНСЬК╤ КОЗАКИ БУЛИ Б З НАМИ, А НЕ З «БЕРКУТОМ»

В р╕зних м╕сцях по периметру Майдану можна побачити написи: «Ласкаво просимо, але вх╕д у нетверезому стан╕ заборонено. Територ╕я в╕льна в╕д алкоголю». Я був св╕дком того, як козаки з В╕нниччини завернули групу хлопц╕в нап╕дпитку, як╕ поводилися неадекватно. Бачив, як в ╕ншому м╕сц╕ молодий хлопець у касц╕, на як╕й було написано «Одеса», також не пропустив двох значно вищих в╕д нього парубк╕в. Один з них, в╕дчувши, що зовс╕м ╕гнорувати охорону не можна, пробував щось пояснити, запевнив, що на територ╕╖ Майдану поводитиметься культурно. Щоправда, його супутник був значно агресивн╕шим, ╕ нав╕ть мен╕ збоку було видно, що пропускати такого не можна. Жоден з них на територ╕ю Майдану не потрапив. Я переконався, що охорона Ки╖всько╖ С╕ч╕ була представлена см╕ливими ╕ дисципл╕нованими б╕йцями, як╕ ч╕тко виконували сво╖ обов’язки. Познайомився з двома колоритними козаками — Олегом ╕ Василем, як╕ представляли козацтво В╕нниччини. Звернув увагу, що форма у них була незвична, дещо осучаснена, так тепер можуть одягатися ╕ рос╕йськ╕ козаки. Однак дух у хлопц╕в був повн╕стю нашим. Ми заторкнули тему роздробленост╕ нашого козацтва, а головне — р╕зно╖ ╕деолог╕чно╖ спрямованост╕. Значна частина укра╖нських (територ╕ально) козак╕в — пророс╕йськи налаштован╕. Проте Олег запевнив мене, що якби тут були кубанськ╕ чи нав╕ть донськ╕ козаки, то ╖х би негайно розм╕стили у сво╖х наметах ╕ нагодували укра╖нськ╕ побратими. Зате ц╕ рос╕йськ╕ козаки н╕коли не виступили б проти укра╖нц╕в. «Нав╕ть донськ╕ козаки були б з нами, а не з «Беркутом», я вже не кажу про кубанських...» — сказав Олег. Що ж, досить ц╕кава ╕нформац╕я. Бо ж кубанських, а тим паче донських козачк╕в, Рос╕я н╕би добре контролю╓. Але, як вважають ки╖вськ╕ с╕човики, — до пори до часу. Поки не з’явиться щось б╕льш прийнятне для степово╖, козацько╖ душ╕. ╤ це «щось» народжу╓ться саме тепер, у Ки╓в╕, в сам╕с╕нькому серц╕ Укра╖ни. Та куди ж под╕нуться донц╕ ╕ кубанц╕? Зазомбован╕ ╕мперською пропагандою у себе в Рос╕╖, тут, на Майдан╕, вони швидко прозр╕ють. Хоч я ╕ не зовс╕м под╕ляю такий оптим╕зм козак╕в-охоронц╕в Майдану, все ж яскравим доказом останньо╖ тези був кримчанин, який тримав прапор з написом «Ялта». Виявилося, що в╕н — колишн╕й прац╕вник м╕л╕ц╕╖, а за походженням наполовину донський козак, а наполовину укра╖нець, донеччанин. Не знаю, як би повелися «╕стинн╕» донськ╕ козаки, але те, що цей, сформований Донбасом ╕ Кримом громадянин Укра╖ни був би з захисниками Майдану я нав╕ть не сумн╕ваюся, бо мав достатньо часу з ним посп╕лкуватися.

ДУХ КАРПАТ ╤ АРГУНСЬКО╥ УЩЕЛИНИ, ДУХ БАМУТА ╤ ГРОЗНОГО

Хоча на Майдан╕ дуже часто можна почути рос╕йську мову, все ж в╕деозаписи силових з╕ткнень на столичних барикадах п╕дтверджують, що захисники барикад розмовляли переважно укра╖нською. Б╕льш╕сть з них були галичанами, прикарпатцями. Тако╖ ж думки був ╕ кримський татарин, з яким я перекинувся к╕лькома словами. В╕н шанобливо говорив про людей ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни, вважаючи, що саме вони складають к╕стяк н╕чного Майдану. В ╕нш╕, в╕дносно благополучн╕ дн╕ сини Карпат поводяться скромно, намагаються не вид╕лятися з загалу. Але саме вони п╕дготували повстанську н╕шу для мешканц╕в Наддн╕прянщини ╕ Сходу. Неодноразово зустр╕чався з кримчанами, як╕ на столичному Майдан╕ почувалися справжн╕ми «с╕човиками». Одного разу сфотографував б╕ля барикади ялтинц╕в Володимира Гаврилюка та Ореста ╤ванова. П╕зн╕ше побачив, як сх╕дн╕ п╕дступи до Майдану охороня╓ маленький хлопчик з саморобним щитом ╕ мечем. Очевидно, прийшов на короткий час п╕дм╕нити тата. Справд╕, багато киян ц╕леспрямовано приводять на Майдан д╕тей. Тут вже укра╖нц╕ вибилися в л╕дери, бо в двадцять першому стол╕тт╕ н╕ варшав’яни, н╕ в╕денц╕, н╕ мешканц╕ Риги чи Талл╕нна не мають потреби в барикадах ╕ не мають таких чудових можливостей для патр╕отичного виховання д╕тей. А ось нащадки Ки╖всько╖ Рус╕, виходить, мають. Хоч у цьому нам поталанило! П╕зн╕ше я з подивом дов╕дався, що на барикадах ╓ й чеченц╕. Один з них представля╓ чеченську д╕аспору Одеси, ╓ усп╕шним п╕дпри╓мцем. Коли почув про зв╕ряче побиття людей на ╢вромайдан╕, то все покинув ╕ по╖хав до столиц╕. ╤нший багато розпов╕дав про нин╕шню ситуац╕ю в Чечн╕. Я висловив свою думку, що тепер Чечня живе не так вже й погано, адже виграла в╕йну у Рос╕╖, ╕ остання регулярно сплачу╓ чималеньку данину нескорен╕й ╤чкер╕╖. Отже, гр╕х скаржитися на життя у склад╕ Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. Проте чеченець наполягав на сво╓му: сво╖ми подачками Рос╕я швидко псу╓ чеченський ментал╕тет, люди звикають до утриманства. Тому довго терп╕ти промосковського президента Рамзана Кадирова чеченц╕ не збираються. ╤ це, незважаючи на те, що столиця республ╕ки повн╕стю в╕дбудована за рос╕йськ╕ грош╕, ╕ в Грозному тепер височ╕╓ найб╕льша в ╢вроп╕ мечеть. Незважаючи на те, що стр╕мко в╕дроджу╓ться ╕слам ╕ зроста╓ населення республ╕ки. Але в Рос╕ю чеченц╕ не хочуть, бо надто люблять свободу. А ось при╖хати добров╕льно на укра╖нський Майдан — будь ласка, тут в╕дстань не ╓ перешкодою. При╖хали ╕ н╕би принесли з собою на барикади дух Аргунсько╖ ущелини, дух Бамута ╕ Грозного. ╤ галичани, ╕ прикарпатц╕, ╕ сх╕дняки до них ставилися тепло, тому чеченц╕ почувалися немовби в р╕дн╕й стих╕╖. Щось под╕бне в╕дчували б╕лоруси, литовц╕, поляки, грузини, казахи, з якими мен╕ особисто довелося сп╕лкуватися. Знайом╕ перепов╕дали, що нав╕ть шведи к╕лька дн╕в побули на Майдан╕ волонтерами. Для ус╕х в╕льних людей св╕ту Ки╖вська С╕ч ╓ кра╖ною, до яко╖ хочеться при╖хати хоча б на один день.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12787

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков