Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2736)
З потоку життя (5825)
Душі криниця (3286)
Українці мої... (1425)
Резонанс (1439)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1620)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СОНЦЕ З М╤СЯЦЕМ ЗУСТР╤ЛИСЬ
21 кв╕тня у церквах сх╕дного обряду вшановують Святого Руфа — одного ╕з 70-ти апостол╕в,...


«НАБОЛ╤ЛО У ДУШ╤, НАКРИМИЛОСЬ...»
«Бог у пом╕ч творцям "Кримсько╖ св╕тлиц╕" ╕ ваш╕й газет╕, ус╕м укра╖нським патр╕отам Криму....


╤ван НИЗОВИЙ. «╤ Крим, ╕ Рим, ╕ м╕дн╕ труби…»
Ми й нин╕ щедр╕, Як були, Без м╕ри ╕ без меж: ╤ флот, ╕ море в╕ддали, ╤ Севастополь теж.


МАРТИН╤ВСЬКА ШКОЛЯРКА ЗАЙНЯЛА ПРИЗОВЕ М╤СЦЕ НА ВСЕУКРА╥НСЬКОМУ КОНКУРС╤
В╕длуння «Св╕тличного» конкурсу


СТИМУЛ ДЛЯ ТВОРЧОСТ╤
Зак╕нчилася зустр╕ч обм╕ном традиц╕йних подарунк╕в – книг та фотографуванням на згадку про...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 17.01.2014
«НАЗИВАВСЬ Я РОС╤ЙСЬКИМ ПОЕТОМ, ТА НАЗВАВСЬ УКРА╥НСЬКИМ НАВ╤К!»

Поет ╕ час

КАРАДАЗЬК╤ МОНОЛОГИ ЛЕОН╤ДА ВИШЕСЛАВСЬКОГО

Цього ╕мен╕ ще нема╓ на банер╕ з планом Старого Криму. Йдучи в центр м╕ста в╕д автостанц╕╖, розташовано╖ на трас╕ С╕мферополь — Феодос╕я, я д╕зналася за його схемою вулиць лише м╕сцезнаходження л╕тературних музе╖в Олександра Гр╕на ╕ Костянтина Паустовського. Однак незабаром поряд ╕з цими записами обов’язково буде ще й трет╕й рядок: культурний центр «Д╕м поета Леон╕да Вишеславського». ╤ знаходиться в╕н недалеко в╕д цих давно в╕домих туристам пам’ятних м╕сць нашо╖ духовност╕ та культури, на сус╕дн╕й в╕д них вулиц╕ ╕мен╕ Рози Люксембург. Просто новому л╕тературному осередку лише чотири м╕сяц╕. В╕дкриття його в╕дбулося в переддень святкування р╕чниц╕ Незалежност╕ Укра╖ни, 23 серпня минулого року, п╕дкреслюючи урочист╕сть ╕ важлив╕сть ц╕╓╖ под╕╖ для родини поета, лауреата Державно╖ прем╕╖ Укра╖ни ╕мен╕ Тараса Шевченка, автора понад п’ятдесяти книг поез╕й та прози, написаних рос╕йською та укра╖нською мовами. На в╕дкриття прибули письменники ╕ вчен╕ з Ки╓ва, С╕мферополя, багатьох рег╕он╕в Криму та гост╕ з Франц╕╖.
Двер╕ в двоповерхову споруду музею з фасадом ╕з скла мен╕ в╕дчиня╓ донька поета — ╤рина Вишеславська, живописець, граф╕к ╕ сценограф. У рол╕ екскурсовода власно╖ садиби, на територ╕╖ яко╖ розташований сад ╕з плодовими та парковими деревами, кущами ╕ кв╕тами, м╕ж якими прокладен╕ акуратн╕ тротуарн╕ дор╕жки, поряд знаходиться д╕м ╕з художньою майстернею, вона розпочина╓ свою розпов╕дь:
— У Ки╓в╕ ми збер╕га╓мо мемор╕альний каб╕нет у татов╕й квартир╕. А ╕дея створити повноц╕нний музей його ╕мен╕ в Старому Криму виникла п’ять рок╕в тому.
Л╕тературний фактаж ╖й допом╕г укласти ╕сторик, кра╓знавець, досл╕дник культурно╖ спадщини Сх╕дного Криму Олекс╕й Тимиргаз╕н. Формували експозиц╕ю ╕ розм╕щували ╕нформац╕йний та фото╕люстративний матер╕ал на стендах ╕ в╕тринах, а предмети побуту та особист╕ реч╕ поета — в ╕нтер’╓рах та ╕нсталяц╕ях разом з нею художниця Катерина Борисенко, син — художник ╕ мистецтвознавець Гл╕б Вишеславський та чолов╕к Жан-П’╓р Дюран, у минулому кап╕тан корабля. Вс╕ буд╕вельн╕ роботи виконали Рустем ╕ Айдер Тохтарови та ╤гор Бачанов. Особливу вдячн╕сть родина висловлю╓ Жану-Клоду Маркаде за значний внесок у створення в громадськ╕й орган╕зац╕╖ «Друз╕ творчост╕ Леон╕да Вишеславського» у Франц╕╖ б╕бл╕отеки про рос╕йський та укра╖нський авангард та Геннад╕ю Шебалк╕ну — за роботу з упорядкування територ╕╖.

«В БЕРЕГ ПЛЕЩЕ НЕБО, ПЕРЕТВОРЮЮЧИСЬ ЩОРАЗУ В ПРОЗОРУ ХВИЛЮ»

«З наполегливою старанн╕стю каменяра я напиляв за роки немало сл╕в ╕з щ╕льного вапняку душ╕, — писав Леон╕д Вишеславський. — З них збудував ц╕ле м╕сто ╕ заселив сво╖ми героями: любов’ю, думкою, дитинством, красою».
За довге життя в╕н об’╖хав майже всю Укра╖ну, творч╕ зустр╕ч╕ проводив у Москв╕ ╕ Лен╕нград╕, любив Алтайський край ╕ пушк╕нськ╕ м╕сця на Псковщин╕, зд╕йснив по╖здки в Азербайджан, Груз╕ю та В╕рмен╕ю, побував у багатьох кра╖нах ╢вропи: Польщ╕, Ф╕нлянд╕╖, ╤тал╕╖, Болгар╕╖, Голланд╕╖, Франц╕╖, Грец╕╖, Болгар╕╖ ╕ зв╕дус╕ль привозив нов╕ в╕рш╕, нариси, опов╕дання, як╕ публ╕кувалися на стор╕нках книг ╕ журнал╕в, стаючи неповторним явищем рос╕йсько╖ л╕тератури Укра╖ни.
Практично р╕дними м╕сцями стали для Л. Вишеславського багато куточк╕в Кримського п╕вострова, особливо Сх╕дного Криму, в яких в╕н побував ще в дитинств╕ ╕ де починалася його поетична творч╕сть. ╤ хоч формального робочого каб╕нету тут у нього не було, в культурному центр╕ «Д╕м поета Леон╕да Вишеславського» стоять письмовий ст╕л, кр╕сло, наст╕льна лампа, друкарська машинка. За нею в цьому ╕нтер’╓р╕ в╕н працював у французькому м╕ст╕ Ант╕б, перебуваючи в гостях у сво╓╖ дочки ╤рини. А в Криму, як стверджують ус╕, хто знав поета, його робочим каб╕нетом були Карадаг, Чорне море, древн╕ фортец╕ ╕ храми.
Леон╕д Вишеславський народився 18 березня 1914 року в м╕ст╕ Микола╖в у с╕м’╖ студента Донського пол╕техн╕чного ╕нституту Миколи Вишеславського ╕ Клеопатри Платоново╖, дочки священика. П╕сля зак╕нчення вишу батько працював ╕нженером-механ╕ком з електрообладнання на руднику «Суха балка» поблизу Кривого Рогу. Навесн╕ 1919 року молоде подружжя з п’ятир╕чним Леон╕дом, якого в с╕м’╖ звали Люс╕к, пере╖хало в Одесу. Там Клеопатра захвор╕ла на тиф ╕ потрапила в л╕карню. Переживши в революц╕йн╕ роки багато драматичних под╕й, с╕м’я в грудн╕ 1921 року повернулася в Микола╖в. Стосунки м╕ж батьками Л. Вишеславського пог╕ршувалися. Хвора мама по╖хала на л╕кування в Харк╕в, куди на початку 1922 року забрала й сина. У серпн╕ батьки розлучилися, а восени в житт╕ хлопчика з’явився в╕тчим — Леон╕д Платонов. Близьке сп╕лкування з ним неабияк вплинуло на формування особистост╕ майбутнього поета. Л. Платонов працював учителем б╕олог╕╖ ╕ був учасником експедиц╕й знаменитого вченого, академ╕ка Франца Лев╕нсона-Лесс╕нга в Криму та В╕рмен╕╖.
Вл╕тку 1925 року в╕дбулося перше знайомство 11-р╕чного Леон╕да з╕ Сх╕дним Кримом, де в╕тчим займався на Карадазьк╕й б╕останц╕╖ вивченням плактон╕в — сукупностей др╕бних орган╕зм╕в, що живуть у товщ╕ води, в тому числ╕ медуз, креветок, р╕зних водоростей. Одного разу в╕н показав п╕дл╕тку жерло застиглого вулкана, ╕ в╕дчуття в╕д побаченого були так╕ вражаюч╕, що стали поштовхом до передач╕ ╖х поетичними рядками. Так з’явилися перш╕ в╕рш╕, що стали початком становлення поета Вишеславського.
Бував Леон╕д на Карадазьк╕й б╕останц╕╖ ╕ в наступн╕ роки. У 1930 роц╕ в╕н познайомився в Коктебел╕ з поетом ╕ художником Максим╕л╕аном Волошиним, який пров╕в з ним к╕лька урок╕в малювання. Як згадка про т╕ дн╕ в родин╕ збер╕га╓ться подарована вчителем сво╓му учнев╕ акварель з видами Карадагу, що нин╕ знаходиться в музе╖.
Багато раз╕в повертався Л. Вишеславський у ц╕ м╕сця ╕ дорослим. У 1978 роц╕ в╕н писав: «Для мене, наприклад, та д╕лянка г╕рсько╖, крем’янисто╖ земл╕, яку Волошин назвав К╕ммер╕╓ю, вся вм╕щу╓ться в слов╕ Карадаг. З ╖╖ фантастичною красою я познайомився ще в дитинств╕ ╕ на все життя «захвор╕в» нею».
Згаслий вулкан Карадаг давно в╕дкритий для рос╕йсько╖ поез╕╖, насамперед ген╕альним «коктебельським сам╕тником» М. Волошиним з його лап╕дарними рядками: «Перешкодою в╕трам ╕ хвилям ст╕на розмитого вулкана». Писали про Карадаг й ╕нш╕ поети. Однак Л. Вишеславському в ряд╕ в╕рш╕в 1960-1980 рок╕в вдалося створити св╕й неповторний образ Карадагу. В них, як у застигл╕й магм╕ кратера, закарбувалися стежки, якими в╕н ходив ╕з роздумами про вогонь ╕ кам╕нь, про те, як навчити людей жити, не згинаючись н╕ перед ким, не звернути в глухий кут ╕ як полегшити сходження на високу гору.

«СОНЦЯ ЧУ╢ТЬСЯ ПУЛЬС В ЖАРКОМУ ТР╤СКУ ЦИКАД»

Ще одн╕╓ю особливою поетичною кра╖ною для Л. Вишеславського стала В╕рмен╕я. В╕н трич╕ побував у н╕й, в тому числ╕ на озер╕ Севан, можливост╕ якого для потреб ╕ригац╕╖ та енергетики вивчала експедиц╕я, до складу яко╖ входив його в╕тчим. «Севан — одне з найб╕льш високог╕рних озер у св╕т╕, — писав поет у нарис╕ «Б╕ля п╕дн╕жжя Арарату». — Майже дв╕ тисяч╕ метр╕в над р╕внем моря. Зда╓ться, в╕трила рибалки тут можуть торкнутися з╕рок».
Пост╕йне ╕ близьке сп╕лкування з дитячих рок╕в з в╕домими вченими привело до того, що наука, перш за все природознавство, стала в╕д╕гравати в св╕тогляд╕ Л. Вишеславського дом╕нуючу роль. ╤ перш╕ в╕рш╕ його були про природу, з╕рки, Всесв╕т. «Це — природна галузь мо╖х поетичних устремл╕нь, — говорив в╕н. — ╤ в цьому в╕дношенн╕ мен╕ поталанило: як поет я майже в╕дразу знайшов себе».
В експозиц╕╖ музею демонструються матер╕али, що св╕дчать про серйозн╕ науков╕ досл╕дження Л. Вишеславського. П╕д час навчання на б╕олог╕чному факультет╕ Харк╕вського ун╕верситету в╕н почав збирати колекц╕ю метелик╕в, яка загинула в роки Велико╖ В╕тчизняно╖ в╕йни. П╕зн╕ше в╕н з╕брав нову колекц╕ю, частина яко╖ збер╕га╓ться в Ки╓в╕, а частина — в Старому Криму. Поряд з нею в експозиц╕╖ музею перебувають запаян╕ троп╕чн╕ метелики, отриман╕ Вишеславським у подарунок в╕д свого друга, венесуельського поета Карлоса Аугусто Леона. Тут можна побачити також наб╕р для фотосправи 1950-х рок╕в — експонометр ╕ фотоапарат ФЕД, з яким поет не розлучався у сво╖х численних подорожах.
У 1930 роц╕ Л. Вишеславський зак╕нчив школу. Восени в╕н працював на Харк╕вському електромехан╕чному завод╕, брав участь у буд╕вництв╕ Харк╕вського тракторного заводу, доменно╖ печ╕ на Донбас╕. Водночас навчався на робфац╕ при Харк╕вському електротехн╕чному ╕нститут╕ ╕ в художн╕й школ╕, в╕дв╕дував л╕тературну студ╕ю в Будинку письменник╕в ╕м. В. Еллана-Блакитного. У цей пер╕од юнак знайомиться з Майком Йогансеном ╕ Григор╕╓м П╓тн╕ковим, як╕, за його словами, стали головними поетичними наставниками.
У 1932 роц╕ вступив до Харк╕вського електротехн╕чного ╕нституту ╕ того ж року перев╕вся на б╕олог╕чний факультет Харк╕вського ун╕верситету, а в 1934-му — на ф╕лолог╕чний. У зв’язку з тим, що в 1934 роц╕ столиця Укра╖ни з Харкова була перенесена в Ки╖в, разом ╕з сво╖м факультетом пере╖хав ╕ студент Вишеславський, до к╕нця сво╖х дн╕в залишившись киянином.
У 1938 роц╕ в Ки╓в╕ вийшла друком поетична книга «Здрастуй, сонце!», яку називають першою зб╕ркою Вишеславського. У не╖ вв╕йшли твори, написан╕ з 1930 до 1937 року. Це був сво╓р╕дний п╕дсумок поетичного учн╕вства молодого автора ╕ водночас переконлива заявка на майбутн╓.
У перш╕ дн╕ в╕йни поет в╕дправився на фронт у склад╕ групи письменник╕в п╕д кер╕вництвом Миколи Бажана. Був в╕йськовим кореспондентом, брав участь у визволенн╕ Ки╓ва, куди незабаром повернулися з евакуац╕╖ в Уфу дружина Агнеса та дочка ╤рина. Поет пройшов дорогами в╕йни у Польщ╕, Чехословаччин╕ та Н╕меччин╕, був нагороджений багатьма орденами та медалями.
П╕сля демоб╕л╕зац╕╖ в 1947 роц╕ з арм╕╖ викладав теор╕ю л╕тератури в Ки╖вському педагог╕чному ╕нститут╕, у 1948 роц╕ захистив дисертац╕ю на звання кандидата ф╕лолог╕чних наук на тему: «Творч╕сть В. Маяковського пер╕оду 1928-1930 рок╕в». Тод╕ ж був призначений головним редактором л╕тературного журналу «Радянська Укра╖на», який у 1963 роц╕ з його ╕н╕ц╕ативи перейменований в «Райдугу».

«П╤Д ЗНАКОМ СЛ╤В МОРЕ РОКОЧЕ ОРГАНОМ»

Леон╕д Вишеславський часто бував у Криму, особливо в 1960-1970-т╕ роки. У зр╕лому в╕ц╕, ставши в╕домим поетом, подовгу жив ╕ працював у Коктебел╕ в Будинку творчост╕, п╕дн╕мався на Карадаг, де з дитячих рок╕в знав кожне дерево, кожен кам╕нь, в╕дв╕дував Керч ╕ будинок Волошина. Захопившись зн╕манням любительського к╕но, зняв д╕м Волошина ╕ його хранительку Мар╕ю Волошину на стр╕чку. Був знайомий з Н╕ною Гр╕н, яка в т╕ роки вела во╕стину драматичну боротьбу за збереження будиночка Олександра Гр╕на в Старому Криму.
Однак особливу значущ╕сть для Л. Вишеславського Старий Крим набув п╕сля того, як у 1958 роц╕ тут поселився його харк╕вський поет-наставник, який тривалий час жив у П╕дмосков’╖, в Малоярославц╕, — Григор╕й П╓тн╕ков. ╤нод╕ в╕н залишався у нього на к╕лька дн╕в. Як пам’ять про Г. П╓тн╕кова в музе╖ оформлена велика експозиц╕я з матер╕алами про бурхливу епоху 20-х рок╕в минулого стол╕ття, епоху футуризму ╕ пошук╕в у мистецтв╕, яку нин╕ часто називають «харк╕вським в╕дродженням».
У третьому експозиц╕йному зал╕ першого поверху мою увагу привернув великий букет сухоцв╕ту.
— Це я трави з╕брала на Карадаз╕ ╕ засушила, — поясню╓ ╤рина Вишеславська.
А на ст╕н╕ над ц╕╓ю композиц╕╓ю кримсько╖ ек╕бани — портрет першого космонавта св╕ту Юр╕я Гагар╕на. В╕н тут розм╕щений не випадково. Йому з юнацьких рок╕в подобалися поез╕╖ Вишеславського. А про його з╕рков╕ сонети в╕н сказав: «Це краще, що за останн╕й час я читав про косм╕чн╕ польоти». Передмова Ю. Гагар╕на до ╖х видання у 1962 роц╕ в Москв╕ окремою зб╕ркою зак╕нчувалася словами: «Леон╕д Миколайович малою к╕льк╕стю сл╕в сказав багато. В його сонетах усе на м╕сц╕, над╕йно ╕ прекрасно, ╕ нема╓ н╕чого зайвого, все, як на косм╕чному корабл╕».
Ниточка в╕д ц╕╓╖ косм╕чно╖ теми в поез╕ях Вишеславського неспод╕вано протягнулася ще дал╕, за меж╕ польоту гагар╕нсько╖ орб╕ти, у Всесв╕т. ╤ в╕дбулося це в Криму. Коли в╕домий астроном, старший науковий сп╕вроб╕тник Кримсько╖ астроф╕зично╖ обсерватор╕╖, кандидат ф╕зико-математичних наук Микола Черних в╕дкрив астеро╖д, то запропонував назвати його ╕м’ям улюбленого поета. Так з 1986 року руха╓ться по ел╕птичн╕й орб╕т╕ в простор╕ м╕ж Марсом ╕ Юп╕тером мала планета «Вишеслав╕я».
На стендах музею багато фотограф╕й ╕ зб╕льшених коп╕й листування Л. Вишеславського з╕ сво╖м л╕тературним оточенням, в якому були так╕ в╕дом╕ поети, як Павло Тичина, Володимир Сосюра, Леон╕д Первомайський, Л╕на Костенко, Всеволод Рожд╓ственський.
— Матер╕али р╕зних пер╕од╕в перем╕шан╕ спец╕ально, як у наш╕й пам’ят╕, — коменту╓ концепц╕ю окремих фрагмент╕в експозиц╕╖ ╤рина Леон╕д╕вна, п╕дн╕маючись по сх╕дцях на другий поверх.
Там, у першому зал╕, з╕бран╕ матер╕али, умовно об’╓днан╕ темою «Вишеславський ╕ Укра╖на».

Укра╖на, де сонце ╕ морок,
Де жита в╕д села до села,
Кров’ю, працею, голодомором,
╤ дитинства чаруючим колом,
Наче Всесв╕т, кр╕зь мене пройшла, —

писав поет в одному з в╕рш╕в. В╕н слухав нев’янучу мову, що лунала, як ангельський сп╕в. ╤, називаючи себе радянським поетом, рос╕йським поетом, назвавсь укра╖нським нав╕к!
П’ять рок╕в тому родиною було засновано Фонд ╕мен╕ Леон╕да Вишеславського для п╕дтримки молодих поет╕в Укра╖ни, нагороджуючи ╖х за кращ╕ зб╕рки поез╕й прем╕╓ю «Планета поета» у двох ном╕нац╕ях. У перш╕й ном╕нац╕╖ для укра╖номовних поет╕в ╖╖ лауреатами стали Петро Осадчук, Св╕тлана Йовенко, Ел╕на Свенцицька, ╤гор Лап╕нський ╕ Григор╕й Фолькович, для рос╕йськомовних — Дмитро Бурагов, Натал╕я Горбаневська, Серг╕й Соловйов, Володимир Пучков та Олександр Кабанов.
18 жовтня 2012 року в Ант╕б╕, що, за словами ╤. Вишеславсько╖, знаходиться в 15-ти хвилинах ╖зди в╕д Канн, м╕сцевий театр «Ант╕беа» зд╕йснив постановку поетичного спектаклю за в╕ршами, створеними поетом п╕д час перебування в цьому м╕ст╕ та опубл╕кованими дочкою в 2007 роц╕ в переклад╕ з рос╕йсько╖ мови ориг╕налу на укра╖нську та французьку в книз╕ «Сон буття». ╥х декламували з╕ сцени французькою мовою — Домен╕к Чапски ╕ Жан Дюрен, рос╕йською — ╤рина Вишеславська. Свою екскурс╕ю по музею вона також супроводжувала читанням батькових в╕рш╕в та ╖хн╕х окремих строф. Серед них — з╕рков╕ сонети, «Ласт╕вка у клун╕», «С╕льський пейзаж» та ╕нш╕.
А в п’ятому, заключному зал╕ музею — галере╖ вона мовою свого фаху в образотворчому мистецтв╕ передала у б╕льш як 70-ти акварелях, л╕тограф╕ях, малюнках ол╕вцем та кульковою ручкою власне бачення Коктебеля 70-80-х рок╕в: колорит його пейзаж╕в, атмосферу на зустр╕чах поет╕в. ╢ в ц╕й художн╕й експозиц╕╖ ╕ два малюнки ╖╖ сина Гл╕ба, зроблен╕ ним у 13-р╕чному в╕ц╕ на набережн╕й Карадагу.
За три м╕сяц╕ з часу в╕дкриття в музе╖ побували орган╕зован╕ групи турист╕в з Харкова, Петербурга, учасники конференц╕╖ психолог╕в, в╕дв╕дувач╕ з числа в╕дпочивальник╕в на мор╕. З новим л╕тературним об’╓ктом у м╕ст╕ ознайомлюються м╕сцев╕ жител╕.
— А ви будете мо╖м останн╕м в╕дв╕дувачем у цьому роц╕, — сказала мен╕ в к╕нц╕ огляду ╤рина Леон╕д╕вна.
Вона готувалася з чолов╕ком до в╕д’╖зду, бо, за ╖╖ словами, живе на дв╕ кра╖ни — половину року в Укра╖н╕, половину — у Франц╕╖, розмовля╓ трьома мовами: укра╖нською, рос╕йською ╕ французькою. Однак без не╖ музей не стоятиме закритий, а з 1 грудня до 1 березня буде працювати за зимовим граф╕ком два дн╕ на тиждень — четвер ╕ нед╕лю. Екскурс╕╖ проводитиме за попередньою телефонною домовлен╕стю директор центру Натал╕я Шемпл╕нська.
Вх╕д у музей безкоштовний. А в╕дв╕дувач╕, що захочуть д╕знатися б╕льше про життя ╕ творч╕сть поета, яку л╕тературознавц╕ називають ф╕лософською л╕рикою, зможуть ознайомитися тут з книгами, виданими вже п╕сля його смерт╕ в 2002 роц╕. Серед них — зб╕рки поез╕╖ «На крутизне земных путей», «Сковородин╕вське коло», зб╕рник вибраних реценз╕й «Стежки ╕стор╕╖» та ╕нш╕. Вони п╕дготовлен╕ до друку та ╕люстрован╕ ╤риною Вишеславською.
— Батьки задали мен╕ тон високо╖ поез╕╖, що п╕дн╕ма╓ться над др╕б’язков╕стю повсякденност╕, — говорить вона. — ╤ це найголовн╕ше: життя — як частина поез╕╖.
Цього року виповню╓ться сто рок╕в з дня народження Леон╕да Вишеславського ╕ родина плану╓ в╕дзначити його в березн╕ у Ки╓в╕, в Нац╕ональному музе╖ л╕тератури Укра╖ни, представники якого, побувавши на в╕дкритт╕ кримського мемор╕алу поета, подарували в його експозиц╕ю вишитий укра╖нський рушник. А в к╕нц╕ серпня — на початку вересня шанувальник╕в його поетично╖ творчост╕ чекатимуть на Днях пам’ят╕ у Старому Криму.

Валентина НАСТ╤НА

Леон╕д ВИШЕСЛАВСЬКИЙ

БУДУВАЛИ ХАТУ...

Хата т╕льки в задум╕... Лежить
лише зруб низенький, — облям╕вка
кв╕т╕в тих, якими в теплу мить
залюбки пиша╓ться Павл╕вка.

Хата ледь почата, та лягли
пахощ╕ земл╕ в ╖╖ основу.
╤ вона з трави, як з-п╕д поли,
хоче в св╕т пронести всю будову.

Соняшничка крих╕тного лик,
зв╕роб╕й, душиця, хмелю грона...
Зрубом обрамований кв╕тник –
н╕би на земл╕ лежить ╕кона.
    
ШКОЛА

Оц╕ колоди ╕з п╕вн╕чних хащ╕в
колись привезли на волах сюди.
Здавалося: нема╓ школи краще,
вона до себе кликала завжди.
Коли, бувало, в╕тер з поля свище,
спостер╕гали ми в азарт╕ гри,
як кажани ширяють на горищ╕,
а пот╕м сплять ногами догори.
Бувало, друз╕ б╕гали до ставу,
та в клас╕ я з атраментом* сид╕в,
до мене посм╕хавсь Григор╕й Савич
з свого портрета, ╕з далеких дн╕в.
Усе це пам’ятаю ╕ понин╕,
все це лежить на дн╕ мо╖х уяв...
Там вчитель ф╕зики,
 старий сковородинець,
«природжен╕сть» мою перев╕ряв.

* Чорнило


╤СТОР╤Я

Тихо про мир наша мр╕яла хата,
гнулись над Мерлою
 верби поснул╕,
а п╕д тинами павл╕вськ╕ хлоп’ята
на самопали знаходили кул╕.
На полину була доля настояна,
╕ шепот╕ли зор╕ над нами:
— Ось подив╕ться: сама тут ╕стор╕я
в землю вкарбована копитами!
Стукав годинник в пов╕льному рус╕,
мати моя тяжко хвора лежала
╕ про сумну оту долю Катрус╕
╕з «Кобзаря» мен╕ розпов╕дала.


СВ╤ТАНОК

Струмочок кров╕ десь на небокра╖:
пор╕завсь веч╕р серпнем,
 як серпом,
╕ верби тихо, як пташин╕ згра╖,
пов╕льно ронять п╕р’я над ставком.
Мен╕ ясн╕ють в далях неозорих
чагарники ╕ колихання трав;
насправд╕ я, можливо, роси-зор╕
ще на св╕танку в душу назбирав.


ВОСЕНИ
Микол╕ Карпенку

Ледь-ледь на сход╕ ╕ на п╕вдн╕
св╕тл╕ша╓... Сп╕вають п╕вн╕.
Вся далина наскр╕зь в╕дкрита, —
╕де в╕дсп╕вування л╕та,
╕ аж до Кен╕гських л╕с╕в
той п╕внячий луна╓ сп╕в...
У церкв╕ – холод, дме з дверей,
на в╕кнах стуман╕ло скло.
╤ хрестить батюшка д╕тей
в сво╓му дом╕, де тепло.


СПРОБА ╤НСТАЛЯЦ╤╥
Гл╕бу

П╕ску надвор╕ нагребу лопатою,
дв╕ кол╕╖ там возом проведу,
╕ в клун╕, десь за батьк╕вською
 хатою,
ярмо, як дивний антиквар, знайду
╕ на п╕сок наритий покладу.
Без зайвих сл╕в,
 на хвил╕ ╕нсталяц╕й*,
я нагадаю людям, що жили
у «ком╕рах» великих, не ледач╕,
м╕цн╕ й розумн╕, доблесн╕ воли.
Бувало, нахиливши вперто роги,
серед стерн╕ або духмяних трав,
без «цоб-цобе» долали перелоги,
а ╖х господар на гарб╕ куняв.
Без них не уявлялися базари
╕ оранки давно минулих л╕т...
Не мамонти вони, не бронтозаври,
а ось п╕шли... ╖х загубився сл╕д...
Та недаремно, що в святу годину
саме вони, знайом╕ нам воли,
народжену п╕д з╕ркою дитину
сво╖м диханням в яслах берегли!

 * ╤нсталяц╕я – напрям у сучасному образотворчому мистецтв╕, коли зображення конкретних речей зам╕ню╓ться самими речами


ЛАСТ╤ВКА У КЛУН╤

Т╕льки в Укра╖н╕ ╓ так╕ куточки,
де для себе затишок
 я завжди знаходив,
н╕бито струмками дн╕ мо╖ ╕ ноч╕
там зливались всупереч
 будь-як╕й негод╕...
Ось у клуню с╕на
 нагребли навалом.
О, як воно диха╓ пахощами л╕та!
Ласт╕вка п╕д дахом
 д╕м св╕й збудувала
╕ л╕та╓ блискавкою
 з темряви до св╕тла.
Довгол╕тн╕ думи... Поривання юн╕.
Все вбира╓ в себе ласт╕вка у клун╕!


ГРИГОР╤Й СКОВОРОДА
(Пам’ятник на ки╖вському Подол╕)

Спинивсь в╕н цього разу ╕ застиг
б╕ля свойого ж пам’ятного знаку,
а ще пригр╕в-ут╕шив б╕ля н╕г
бездомного, приблудного собаку...

В╕н йде до нас уже немало дн╕в –
безсмертя стало за важку роботу...
╤ на чол╕ його сл╕ди рясних дощ╕в –
струмками поту.
(Переклав Микола Карпенко)


ТА╢МНИЦЯ

Немов н╕чний сигнал,
 що блима╓ несм╕ло,
 коли здалеку я побачив тв╕й пор╕г,
 метеликом н╕чним
в╕кно затр╕пот╕ло,
 пилок ╕скристий обтрусивши в сн╕г.
╤ зв╕дки це взялось —
 н╕кому нев╕домо:
 коли на ц╕лий св╕т худерлиця мела,
я вт╕к в╕д вогнища,
 в╕д тиш╕ ╕ в╕д дому,
а ти тягнулася до хатнього тепла.
Ялинка блимала
 в холодну н╕ч р╕здвяну,
а на шибках мороз
 казковий св╕т л╕пив.
Тривожний погляд тв╕й
 в ╕мл╕ св╕тився тьмяно,
немов у птиць,
 яких прожектор засл╕пив.
Оголена, мов т╕нь,
 спурхнула над в╕ками
понад брехню хвилин,
 над ╕стини час╕в
╕ затуляла з╕р безсилими руками,
немов у небесах
 десь вирок тв╕й вис╕в.
Початок ╕ к╕нець —
 де в╕дшукати нит╕?
А космос крилами
 над нами шелест╕в.
В╕дбилась в╕чн╕сть у ╓дин╕й мит╕,
неначе в атом╕ —
 структура вс╕х св╕т╕в.
(1969 р.)

* * *

У сел╕ слобожанськ╕м, на вол╕,
де життя мого ранн╕й причал,
в дивно-рублен╕й, пам’ятн╕й школ╕
я Тарасову мову вивчав.
Пощастило мен╕, Укра╖но,
у над╕ями сповнений час
захопити, бодай на хвилину,
тв╕й — двадцятих рок╕в — ренесанс.
Т╕льки все було знищено знову,
все невдовз╕ з╕йшло нан╕вець,
та Йогансена ╕ Хвильового
я для себе обрав за вз╕рець.
Як хот╕лося справжнього слова!
Як ми п╕сля пекельних бо╖в
ту нев’янучу слухали мову,
що лунала, як ангельський сп╕в!
Укра╖на, де сонце ╕ морок,
де жита в╕д села до села,
кров’ю, працею, голодомором,
╕ дитинства чаруючим колом,
наче Всесв╕т, кр╕зь мене пройшла.
Хуртовим, скажен╕ючим злетом
йшов за роком розбурханий р╕к…
Називавсь я радянським поетом,
називавсь я рос╕йським поетом,
та назвавсь укра╖нським нав╕к!
(1998 р.)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12791

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков