Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2963)
З потоку життя (6158)
Душі криниця (3392)
Українці мої... (1447)
Резонанс (1469)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1653)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У КИ╢В╤ ПРЕЗЕНТУВАЛИ ВИПУСК ЧАСОПИСУ "╥", ПРИСВЯЧЕНИЙ ╤СТОР╤╥ КРИМСЬКИХ ТАТАР
Джем╕л╓в високо оц╕нив зм╕ст часопису, але нар╕кнув, що наклад у тисячу прим╕рник╕в ╓ абсолютно...


СИЛА БОЖА
Неймов╕рну ╕стор╕ю розпов╕ли мен╕ мешканц╕ одного з с╕л на Терноп╕лл╕. Сталося це в радянському...


УКРА╥НА ВТРАТИЛА 3,9 МЛН НАСЕЛЕННЯ АБО 13% УКРА╥НЦ╤В П╤Д ЧАС ГОЛОДОМОРУ 1932-1933 РОК╤В
24 ЛИСТОПАДА - ДЕНЬ ПАМ’ЯТ╤ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ


В КИ╢В╤ ПРЕЗЕНТУВАЛИ СПОГАДИ ПРО МАЙДАН, ВИДАН╤ ДО 5-Р╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥ Г╤ДНОСТ╤
Видання п╕дготовлено за проектом Укра╖нського ╕нституту нац╕онально╖ пам'ят╕ «Майдан: усна...


Василь ╤льницький, ╕сторик, досл╕дник ОУН-УПА: НА ПУБЛ╤ЧНУ СТРАТУ УКРА╥НСЬКИХ П╤ДП╤ЛЬНИК╤В РАДЯНСЬК╤ СИЛОВИКИ ЗГАНЯЛИ СТАРШОКЛАСНИК╤В
знайомтесь: ╕нтел╕гентна, легка в сп╕лкуванн╕, симпатична ╕ розумна молода людина, яка глибоко...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#3 за 17.01.2014
КЛЕЙНОДИ У СПАДОК

Уроки ╕стор╕╖
8 С╤ЧНЯ 1654 РОКУ В╤ДБУЛАСЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА. БЛИЗЬКО 300 ОС╤Б Б╤ЛЬШ Н╤Ж НА 300 Л╤Т НАПЕРЕД ВИЗНАЧИЛИ ╥╥ ДОЛЮ – ЗАЛЕЖНОСТ╤ ТА РАБСТВА. НИН╤ СИТУАЦ╤Я ПОВТОРЮ╢ТЬСЯ: НАМ ЗНОВУ ОБИРАТИ ШЛЯХ – ДО ╢ВРОПЕЙСЬКОГО ЧИ ДО МИТНОГО СОЮЗУ...

КЛЕЙНОДИ У СПАДОК

ОПОВ╤ДКИ ПРО МИНУВШИНУ УКРА╥НИ-РУС╤ П╤СЛЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

К╕нець липня, 1657 р╕к (7165-й в╕д Сотвор╕ння Св╕ту). Гетьманська столиця Чигирин. Спекотне л╕то в розпал╕. На околицях м╕ста на пагорбах пожовкла трава г╕рчила. Т╕льки поб╕ля р╕чки вона тягнулася вгору, особливо кропива та чорнобильник. Над Руссю-Укра╖ною в╕дчуття тривожно╖ задухи.
Богдан-Зинов╕й Михайлович Хмельницький у сво╖й св╕тлиц╕, важко дихаючи, то ледь чутно промовляв, то надовго затихав. Щоб краще чути, старшини та полковники поближче обступили п╕вколом просторе л╕жко батька Хмеля.
– От про що, браття, я хочу вас попросити. Як п╕ду у св╕т предк╕в, а це станеться небавом, вруч╕ть гетьманську булаву мо╓му синов╕ Юрасю. Про це я вас уже просив у кв╕тн╕ на стр╕ч╕ з╕ старшинами, полковниками та запорожцями. Та вир╕шив нагадати. Я, звичайно, збирався передати клейноди сво╓му старшому – Тимошу. Та в╕н пол╕г в╕д гарматно╖ кул╕ в Молдав╕╖, визволяючи тестя Лупула. Тимош справився б, – непрошена сльоза викотилася з-п╕д пов╕ки на щоку ╕ сповзла у сив╕ вуса. – А Юрась – в╕н ще надто молодий. Та з вашою пом╕ччю згодом стане добрим проводирем. Чу╓те?
– Чу╓мо, батьку! – дружно загули козацьк╕ ватажки. – ╤ наставимо на шлях праведний, ╕ допоможемо. Не сумн╕вайся. А краще набирайся сил та п╕демо п╕д тво╓ю правицею громити ворог╕в нашо╖ неньки Рус╕-Укра╖ни.
А Богдан чомусь спинив потьмян╕лий погляд на сво╓му особистому писар╕ ╤ванов╕ Виговському. Мабуть, тому, що вважав його сво╓ю дов╕реною особою. Бо ж Виговський при ньому в╕в ╕ дипломатичн╕ в╕дносини, ╕ керував та╓мною розв╕дкою, писав ун╕версали. ╤ взагал╕ повсякчас був поруч з гетьманом у багатьох битвах. Богдан наче хот╕в заручитися п╕дтримкою Виговського. Той лише схвально кивав головою на знак згоди.
– Схоже, я вже в╕двоювався на цьому св╕т╕, побратими, – г╕рко осм╕хнувся Богдан. ╤ продовжив: – А до повнол╕ття регентом призначте генерального писаря ╤вана Виговського. В╕н ╕ розумом вдатний, ╕ його рука не здригнеться, коли доведеться за В╕тчизну постояти. В╕н показав, що вм╕╓ ╕ з Москвою домовлятися, ╕ з Кримом, ╕ Польщею, ╕ шведами… Я покладаюсь на тебе, м╕й в╕рний ╤ване.
Виговський укл╕нно в╕дпов╕в:
– Я вчиню так, як накажеш, гетьмане, заради Укра╖ни.
При згадц╕ про Виговського полковники позаду зашепот╕ли. Генеральний писар, права рука гетьмана, не вс╕м до вподоби. ╤ заздр╕сник╕в в╕н мав чимало. Схоже, Богдан почув оте переш╕птування й якомога голосн╕ше сказав:
– М╕цно тримайтеся одне одного. Т╕льки ╓дн╕сть здатна здолати ус╕ труднощ╕ та будь-якого ворога. ╤ лише злагода пом╕ж вами, старшинами та полковниками, збереже ц╕л╕сн╕сть Укра╖ни. ╤накше чужинц╕ роздеруть ╖╖ на шматки, а вас зроблять сво╖ми слугами. Ви мене зрозум╕ли, братове?
– Так, батьку! – знову забасили гост╕. – Як повелиш, так ╕ чинитимемо!
Богдан прикрив пов╕ками потьмян╕л╕ кар╕ оч╕. Задихав уривчасто, надсадно. Та з╕брався з силами ╕ знову заговорив, часто спиняючись:
– Та вольност╕ сво╖ береж╕ть, як з╕ницю ока. З Москов╕╓ю друж╕ть, але не п╕ддавайтеся. ╤ Польщ╕ – теж. ╤ кримцям та османам. Сво╖м розумом жив╕ть, а не чужинським. Та люд укра╖нський не зневажайте. В ньому ваша сила. Без нього ви н╕хто. Чу╓ш, Юрасю? Люби Батьк╕вщину б╕льше, н╕ж самого себе. Жертвуй для не╖ споко╓м ╕ життям сво╖м, – торкнувся кволою долонею його руки.
– Батьку, я вчиню так, як накажеш, – словами полковник╕в повторював п’ятнадцятир╕чний Юрась ╕ скулив, стоячи на кол╕нах б╕ля л╕жка гетьмана.
– Береж╕ть Укра╖ну, козаки. Б╕льше, н╕ж сво╓ життя. Зарубайте це соб╕ на лоб╕, – Богданов╕, схоже, було непереливки. ╤ в╕н попросив: – Я вам найголовн╕ше сказав. А тепер дайте мен╕ трохи в╕дпочити.
Старшини та полковники, пригинаючись у низьких дверях, неквапно побрели з╕ св╕тлиц╕. Останн╕ми — Юрась з Виговським.
27 липня батько Хмель спочив нав╕ки. Плакала вся Укра╖на. Подейкували, буц╕мто помер в╕д «пов╕льно╖» трутизни, яку п╕дсунув знатний поляк п╕д час сватання до його дочки. Люди з острахом питали один у одного: чи ж буде у них ще отакий захисник, який так палко боронитиме ╖х в╕д магнат╕в, ╓вре╖в-орендар╕в та лихвар╕в? Бо ж т╕ г╕рше пан╕в визискували посполитих, не дозволяли нав╕ть польським п╕дданим хрестити немовлят, вступати в шлюби чи в╕дмолити неб╕жчика, не заплативши податки. Фактично Укра╖на опинилася п╕д владою юде╖в. Хто ще отак самов╕ддано в╕дстоюватиме права та вольност╕ ╖х, рус╕в-укра╖нц╕в? В╕н не допускав усобиц╕ м╕ж козаками й голотою, м╕ж старшинами й козаками. А як тепер буде? Останн╕м часом козацька старшина, користуючись недугою батька Хмеля, почала в╕дсторонюватися в╕д простих козак╕в. Ще й хизувалася сво╓ю зверхн╕стю. ╥й було з кого приклад брати. Генеральна, полкова ╕ сотенна старшина без докор╕в сумл╕ння прихоплювала державне майно, сама соб╕ надавала земельн╕ д╕лянки, не рахувалася з думкою громади. Мовляв, нема чого з черню радитися – ╖╖ справа працювати та сплачувати подат╕. Урядовц╕, як ординц╕, взяли за звичай брати хабар╕. А оск╕льки у перес╕чних укра╖нц╕в кошт╕в катма, то чиновники оп╕кувалися лише багат╕ями. Зв╕сно, не за спасиб╕. ╤ наростала неприязнь, а то й ворожнеча м╕ж багачами й с╕ромою. Майже як тепер…
Люди гуртами й поодинц╕ посп╕шали до Чигирина, щоб в╕ддати шану Богдану Хмельницькому. А через м╕сяць у супровод╕ численних валок т╕ло гетьмана перевезли до р╕дного села Суботова та й поховали в ╤лл╕нськ╕й церкв╕.
Там же з╕бралася й та╓мна рада. Вона, як ╕ просив Хмельницький, призначила ╤вана Виговського гетьманом на три роки. Щоправда, цього разу не на С╕ч╕, як вел╕в звичай, а в Чигирин╕. Багато полковник╕в були в╕дсутн╕. Це породжувало чутки про незаконн╕сть обрання.
– Як споважн╕╓ Юрась Хмельниченко, – погодилися присутн╕ старшини, тод╕ ╕ вручимо йому булаву. А нин╕ нехай ума-розуму набира╓ться у р╕зних науках.
Виговський, високий, ставний, з великим носом ╕ св╕тлою бор╕дкою, кланявся старшин╕, дякував за дов╕ру.
– Т╕льки разом, у куп╕, як запов╕дав батько Хмель, ми — сила, – нагадав в╕н.
Юрася в╕двезли до Ки╓ва та в╕ддали у навчання Йоаник╕ю Галятовському, одному з найв╕дом╕ших письменник╕в того часу.
А Виговський, хоч був ╕ досв╕дчений полководець та дипломат, однак не мав т╕╓╖ п╕дтримки, що Богдан. Та все ж ч╕пко тримав булаву. Щоправда, невдовз╕ дехто ╕з старшин нишком критикував його. ╤ не ст╕льки для д╕ла, як з нам╕рами в майбутньому заволод╕ти клейнодами. Ц╕ настро╖ п╕дм╕чала й чернь. Мабуть, тод╕ народ ╕ придумав приказку: де три укра╖нц╕, там два гетьмани.
Щоб заручитися п╕дтримкою запорожц╕в, Виговський направив листа кошовому отаману Павлу Гомону, в якому пооб╕цяв усе чинити з в╕дома В╕йська Низового Запорозького, як ╕ пок╕йний гетьман Богдан Хмельницький. Деякою м╕рою в╕н лицем╕рив. Бо Корсунська рада, яку в╕н з╕брав 30 вересня 1657 року, знову-таки в╕дбулася без запорожц╕в. Схоже, шляхтич Виговський побоювався С╕ч╕, як згодом ╕ його наступники. Особливе невдоволення висловлювали кошов╕ Як╕в Клишенко та Дмитро С╕чена Щока. Коли вони прибули до Виговського з посланням запорожц╕в, в╕н розпорядився обох закувати в кайдани ╕ кинути до в’язниц╕. Це викликало ще б╕льше нар╕кань з боку запорожц╕в.
╤ тут як гр╕м серед ясного неба – полтавський полковник Мартин Пушкар п╕шов з в╕йськом на чигиринськ╕ земл╕. Кошовий отаман Запорозько╖ С╕ч╕ Як╕в Барабаш п╕дтримав його. Забули настанови Хмельницького. Дуже ╖х манила ота булава. Виговський в╕дправив до них посл╕в, прагнучи владнати непорозум╕ння мирно. Та т╕ затялися. Царськ╕ во╓води вс╕ляко п╕дтримували повстанц╕в, об╕цяючи ╖м значн╕ винагороди. Нав╕ть православн╕ дух╕вники взялися п╕дбурювати селян проти гетьмана. Москов╕ти вже тод╕ почали мр╕яти про те, як би п╕двести Укра╖ну п╕д царську руку. Окр╕м козак╕в полтавського та лубенського полк╕в, вони згуртували проти Виговського ще й дейнек╕в – селянськ╕ ватаги, озбро╓н╕ вилами, косами та дрючками. Гетьман розум╕в, що тут умовинами не об╕йтися. В╕н розпорядився оточити бунт╕вник╕в у Полтав╕:
– Щоби жодна хура з харчами до них не д╕сталася! Н╕ бочки пороху – бунтарям! Нехай посидять на вод╕ та пом╕зкують, куди штовхають Укра╖ну!

В╕ктор СТУС,
письменник, заслужений журнал╕ст Укра╖ни
(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #3 за 17.01.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12800

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков