Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2638)
З потоку життя (5717)
Душі криниця (3224)
Українці мої... (1419)
Резонанс (1424)
Урок української (983)
"Білі плями" історії (1616)
Крим - наш дім (530)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СМОЛЕНСЬКА КАТАСТРОФА: КРИЛО Л╤ТАКА ЗНИЩИВ ВИБУХ ЗСЕРЕДИНИ
Про це йдеться в висновках польсько╖ п╕дком╕с╕╖, що займа╓ться повторним розсл╕дуванням...


ТР╤УМФ «ЧЕК╤СТ╤В» - ТРАГЕД╤Я РОС╤╥
Твор╕ння б╕льшовизму стол╕тньо╖ давност╕ – «ВЧК-ФСБ» – впевнено трима╓ за...


ПОМ╤ЧНИК КОМАНДУВАЧА ВМС РОЗПОВ╤ЛА ПРО ЗАВЕЗЕНИХ У 2014 «ЗЕЛЕНИХ ЧОЛОВ╤ЧК╤В»
Першими блокували в╕йськов╕ частини ╕ адм╕нбуд╕вл╕ Криму в лютому 2014 року спец╕ально привезен╕...


WP ОТРИМАЛА ЗВ╤Т ГРУ РФ ПРО ПРОПАГАНДУ В ПЕР╤ОД АНЕКС╤╥ КРИМУ
Команда ГРУ впливала на понад 30 укра╖нських груп в соц╕альних мережах, а також на 25 "пров╕дних...


КНИГУ МИКОЛИ СЕМЕНИ ПРО АНЕКС╤Ю КРИМУ ПЕРЕКЛАДУТЬ АНГЛ╤ЙСЬКОЮ
Про це сказав у четвер на презентац╕╖ "Кримського репортажу" в ки╖вському центр╕ "Кримський д╕м"...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 24.01.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 24.01.2014
ЕДУАРД СОВА

Шевченк╕ана
ОТОЧЕННЯ ШЕВЧЕНКА


Едуард Сова (справжн╓ пр╕звище — Едвард В╕тольд Жел╕говський; 1816-1864) — польський поет, учасник нац╕онально-визвольного руху в Литв╕, з яким Шевченко встановив близьк╕ особист╕ й творч╕ вза╓мини. 1838 року за участь у консп╕ративних студентських товариствах був ув’язнений ╕ висланий з В╕льно до Дерпта; 1851 року за опубл╕кування революц╕йно╖ драми «Йордан» (В╕льно, 1846) засланий до Петрозаводська, зв╕дки переведений до Оренбурзького краю. Тут заочно познайомився з Шевченком ╕ п╕дтримував з ним зв’язок за посередництвом Бр. Залеського, мав нам╕р перекладати твори Шевченка польською мовою. Шевченко ще на засланн╕ перекладав в╕рш╕ Жел╕говського, але переклади не збереглися.
Розпов╕даючи про узи дружби, як╕ пов’язували Тараса Шевченка з творчими особистостями, не можна не згадати поета, ф╕лософа й громадського д╕яча Едуарда Сову, який народився в литовському сел╕ Швенчен╕с ╕, як ╕ Бр. Залеський, навчався в Дерптському ун╕верситет╕. П╕сля розгрому орган╕зац╕╖ польського в╕йськовика, революц╕онера й журнал╕ста Шимона Конарського (1808-1839) Жел╕говського в 1850-му, як ╕ Тараса Шевченка в 1847 роц╕, притягли до в╕дпов╕дальност╕ за «неблагонам╕рен╕» л╕тературн╕ твори й «революц╕йн╕ погляди й виступи та╓мно». Едуард Сова активно боровся за виправлення морал╕, за осв╕ту селян, не випадково в╕ленськ╕ губернськ╕ власт╕ побачили в його поез╕╖ «думки й поняття справжнього комун╕зму». У с╕чн╕ 1851 року Едуард в╕дправлений п╕д нагляд пол╕ц╕╖ до Петрозаводська, де пробув у засланн╕ два роки. Наприк╕нц╕ травня 1853 року в Оренбург з М╕н╕стерства внутр╕шн╕х справ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ прибуло пов╕домлення: «Зважаючи на св╕дчення начальства Олонецько╖ губерн╕╖ про зразкову скромн╕сть, похвальну повед╕нку та благородний спос╕б життя дворянина Едварда Жел╕говського, який перебува╓ в Петрозаводську ╕ який в с╕чн╕ 1851 року за найвищим вел╕нням висланий ╕з В╕ленсько╖ губерн╕╖ з встановленням за ним нагляду, визнаючи за можливе задовольнити клопотання останнього про переведення його на жительство до Оренбурзько╖ губерн╕╖, де за порадою л╕кар╕в вживання кумису було б корисне для його здоров’я, ╕ пов╕домивши про виконання цього Олонецькому губернатору, я вважаю за обов’язок допов╕сти про це вашому превосходительству й укл╕нно просити вас, вельмишановний пане, зробити в╕дпов╕дне розпорядження про продовження встановленого за Жел╕говським пол╕цейського нагляду ╕ на новому м╕сц╕ його проживання» (Павлюк М. З л╕тературних вза╓мин оренбурзьких засланц╕в: Шевченко — Жел╕говський — Плеще╓в // Зб. праць дев’ятнадцято╖ науково╖ Шевченк╕всько╖ конференц╕╖. — К., 1972. — С. 110).
За переказами Е. Сова мав рукопис Шевченково╖ пов╕ст╕ «Варнак» й «дек╕лька зошит╕в поем ╕ п╕сень», як╕ були передан╕ Едуардом за кордон польському поетов╕ «укра╖нсько╖ школи» Юзефу-Богдану Залеському (1802-1886). Наприк╕нц╕ 1855 року Тарас Шевченко настирливо пише Бр. Залеському: «Мне давно хочется завести переписку с Совою, но не знаю, как и начать. По-польски я писать не умею, а по-русски как-то неловко, но на всякий случай сообщи мне его подробный адрес. Будешь писать ему, кланяйся и целуй его за меня» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 99). Згадки про Е. Сову зустр╕чаються й в ╕нших листах. Тарас Григорович з великою похвалою пише про поез╕╖ й переклади Едуарда, шле йому «найсердечн╕ше» прив╕тання. Т. Шевченко щиро зрад╕в, одержавши в╕д Бр. Залеського портрет польського поета Сови: «Что-то близкое, родное я вижу в этом добром, задумчивом лице; мне так любо, так отрадно смотреть на это изображение, что я нахожу в нем самого искреннего, самого задушевного собеседника!» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 96).
Т. Шевченко вперше зустр╕вся з Е. Совою на другий день п╕сля повернення до Санкт-Петербурга, про що зробив запис у «Журнал╕» 28 березня 1858 року: «Вечер провели мы у В. М. Белозерского, моего соузника и соседа по каземату в 1847 году. У него встретил я моих соигнанников оренбургских… Желяковского (Сова). Радостная, веселая встреча». (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 167). Едуард подарував Тарасов╕ свою зб╕рку «Poezye Antoniego Sowy. Petersburg», 11 кв╕тня 1858 року читав свою недруковану драму «Зорський», а через м╕сяць, 13 травня, вписав до Тарасового «Щоденника» в╕рша «Do brata Tarasa Szewczenki», який опубл╕кований в назван╕й зб╕рц╕ з цензурними зм╕нами.
1859 року Е. Сова став сп╕взасновником у Санкт-Петербурз╕ польсько╖ демократично╖ газети «Slowo» п╕д редакц╕╓ю юриста ╕ видавця Йосафата Огризка (1827-1890), до яко╖ виявляв зац╕кавлен╕сть й Т. Шевченко, плануючи друкувати поез╕ю та прозу. Вийшло лише 15 номер╕в — газета була заборонена жандармер╕╓ю через публ╕кац╕ю в № 15 листа польського ╕сторика й громадського д╕яча, ╕деолога польського демократичного руху Йоахима Лелевеля (1786-1861). Тарас Шевченко ознайомився з його ╕стор╕ософ╕чними й пол╕тичними концепц╕ями через студента Санкт-Петербурзького ун╕верситету Леонарда Демського, що т╕льки посилило укра╖нську нац╕ональну ╕дентичн╕сть. Т. Шевченко в пов╕ст╕ «Художник» писав про Лелевеля як ╕деолога-╕сторика, що н╕хто «…не превзойдет своего идола Лелевеля в отечественной истории, то по крайней мере сравниться с ним» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 4. — К., 2003. — С. 178).
Здобувши дозв╕л повернутися на батьк╕вщину, Едуард Сова оселився недалеко в╕д В╕льно й займався поез╕╓ю, а прославився поемою «Йордан», опубл╕кованою 1846 року, в як╕й талановито в╕добразив «обмежен╕сть дворянства» й жорсток╕сть у ставленн╕ до кр╕пак╕в. У ц╕й поем╕ Сова закликав народ сво╖ми силами визволятися в╕д гн╕ту панщини, його поетичну творч╕сть високо ц╕нили в╕ленськ╕ критики, як╕, зокрема, писали: «У В╕льно з перших балад Адама М╕цкевича до 1847 року жоден ╕з поет╕в не вм╕в так сильно вразити думку сп╕вв╕тчизник╕в ╕ так могутньо вплинути на них, як передчасно вгаслий автор «╤ордана». Згаданий тут ╤ордан — заголовок в╕домо╖ драми Сови-Жел╕говського, що вийшла 1846 року у В╕льно. Шевченко знав цю драму, ознайомився з нею, ймов╕рно, ще п╕д час заслання в Оренбурз╕, коли ближче з╕йшовся з поляками-засланцями. В лист╕ 25 вересня 1855 року, одержавши портрет Е. Сови, Т. Шевченко писав Бр. Залеському: «О, с каким бы наслаждением я прочитал бы теперь его «Иордана»! Но это желание несбыточное» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 96).
За пропагандистську д╕яльн╕сть Едуарда Сову 1851 року схоплено й заслано до Петропавл╕всько╖ фортец╕, згодом побрито в солдати й в╕дправлено в Оренбург на каторгу. З Шевченком Едуард листувався через посередництво Бр. Залеського й був серед в╕льнюсц╕в першим перекладачем поез╕й Шевченка польською мовою. «Если увидишь Сову или будешь писать ему, то расцелуй его за меня за его прекрасные сердечные стихи» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 8), — щиро писав Т. Шевченко ╕з заслання Брон╕славу 10 лютого 1855 року, — про як╕ тут в╕рш╕ Сови-Жел╕говського йдеться не зазначено. Може бути, що ц╕ слова стосуються взагал╕ поез╕╖ Сови, бо ╖╖ Шевченко ц╕нував високо. «Переводы Совы, — чита╓мо в лист╕ до Бр. Залеського 9 жовтня 1854 року з приводу думки його перекласти на польську «Катерину», — так прекрасны, как и его оригинальная поэзия» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 83). Але б╕льше п╕дстав гадати, що Тарас Шевченко ма╓ тут на уваз╕ конкретний в╕рш Сови, може, нав╕ть причетний до самого нашого митця: право на це да╓ ╕нтимна, особиста фразеолог╕я: «Расцелуй его за меня, за его прекрасные сердечные стихи». Ми зна╓мо, що згодом, вже в Санкт-Петербурз╕ Едуард Сова записав у Шевченковому журнал╕ 13 травня 1858 року св╕й в╕рш «Do bгаtа Тагаsа Szewczenki». Анал╕зуючи тв╕р, л╕тературознавець Василь Щурат (1871-1948) писав про те, що зазнав «малого розчарування», бо той самий в╕рш знайшов у друкован╕й зб╕рц╕ Сови, що вийшла перед присвятою його Шевченков╕ п╕д заголовком загальн╕шим «Dо роеtу ludu» ╕ без згадки про автора. «Справа ясна, — робить висновок В. Щурат, — Жел╕говський сфабрикував посвяту Шевченков╕ ╕з заготовленого ран╕ше перекладу з болгарсько╖, зм╕нивши в н╕м заголовок ╕ додавши одну строфу», ╕ це «будить деяк╕ рефлекс╕╖ на тему вартост╕ в╕дзиву Жел╕говського про Шевченка» (Див.: Щурат В. Шевченко — Жел╕говський — Чечот // Д╕ло. — 1910. — 28 трав.). Торкаючись цього Щуратового розчарування, л╕тературознавець, ╕сторик-арх╕в╕ст Володимир М╕яковський (1888-1972) висловив думку, що це «…все ж не в╕дкида╓ можливост╕, що й перв╕сний текст був написаний з думкою про Тараса Шевченка, а вс╕ одм╕ни двох текст╕в, як ╕ самий п╕дзаголовок «…це все могло бути зроблено, як тод╕ часто бувало, про цензорське око» (Див.: М╕яковський В. Книга про Кирило-Мефод╕╖вське братство // Сучасн╕сть. — Мюнхен, 1963. — № 3. Березень). Нам зда╓ться, що можна п╕ти дал╕ й на п╕дстав╕ ц╕╓╖ подяки од Т. Шевченка Е. Сов╕ в лист╕ до Бр. Залеського цю думку висловити б╕льш категорично. Сова, певне, ще 1855-го року через Бр. Залеського прислав Шевченков╕ присвяченого йому в╕рша, а коли, друкуючи 1857-го року, посвяту викинув ╕ зам╕нив на загальник «Dо роеtу ludu», то це зроблено з тих самих причин, з яких рос╕йський публ╕цист ╕ письменник Микола Чернишевський (1828-1889) у сво╖х «Очерках Гоголевского периода русской литературы» ╕м’я рос╕йського л╕тературного критика й публ╕циста В╕ссар╕она Б╓л╕нського (1811-1848) приховував п╕д усякими загальниками, ╕ Пантелеймон Кул╕ш (1819-1897) у «Запискахъ о Южной Руси» надрукував «Наймичку» з «…альбома хуторской барышни», а в «Эпилогъ къ Черной Радъ», розпов╕даючи про Тараса Шевченка як про «величайший талант южнорусской литературы», пр╕звище його не згаду╓. Причина тут одна: ╕м’я Шевченка до його амн╕ст╕╖ було п╕д забороною, ╕ зрозум╕ло, що Е. Сова того «жандармського табу» переступити не м╕г, проте посвяту не т╕льки «ранше» написав, але, мабуть, й послав Тарасов╕ в╕рш одразу, тобто 1855 року. Наведена Шевченкова подяка й була в╕дгуком саме на присланий йому тв╕р.
Одержавши в╕д Бр. Залеського портрет Едуарда Сови, Тарас Григорович з пошаною в╕дгуку╓ться про колегу: «Ты пишешь, — одпов╕да╓ Тарас Бр. Залеському, — что желал бы сблизить меня с ним покороче. Дай Бог, чтобы все люди были так коротко близки между собою, как мы с ним». (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 96). Певна р╕ч, ╕ тут б╕льше мова про л╕тературне спор╕днення, але важила й особиста симпат╕я до людини, що переживала так╕ ж, як ╕ Шевченко, муки заслання, його «глубоко трогает этот страдалец». Дякуючи Бр. Залеському за портрет Е. Сови, Тарас Шевченко дода╓: «Благодарю тебя, тысячу раз благодарю за этот сердешный подарок!» (Там само).
Коли Шевченко повернувся до Санкт-Петербурга 1858 pоку, в╕льнюсц╕, як╕ проживали там, гаряче в╕тали поета й влаштували на його честь веч╕р. «Радостная, веселая встреча, — писав Тарас Григорович у «Журнале». — После сердечных речей и милых родных песень мы расстались» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 167). У ц╕й ╕сторичн╕й зустр╕ч╕ брали участь найближч╕ друз╕ митця, колишн╕ оренбурзьк╕ засланц╕, прогресивн╕ д╕яч╕ — прапорщик Ян Станевич (1832-1904), Зигмунд Сераковський, а поет Е. Сова написав в╕рш «Братов╕ Тарасу Шевченку», переклад якого укра╖нською мовою зробив Максим Рильський (1895-1964):

Синов╕ й сп╕вцю народу
Личить горд╕сть,
 милий брате,
Лаври, пишна нагорода,
Чист╕, як тв╕й сум крилатий.
Ти в г╕рк╕й ╕ скорбн╕й дол╕
Два в╕нки д╕став кривав╕,
Не служив-бо марн╕й слав╕,
А братам, що у невол╕.
Тяжко плакав люд голодний,
Але й стог╕н був — виною!
Та могучою луною
П╕дхопив ти зойк народний.
Ти росив сльозами слово,
Кожна п╕сня — муки вияв...
╤ натхнення дух чудовий
Чоло страдника ов╕яв.
Чудо слова бачиш, брате?
Так, як сонця не сховати
В ясний день, —
 сховать не може
Слова жоден ╕з тиран╕в,
Бо воно, те слово Боже,
У сп╕вц╕в, не в капелан╕в!
Ут╕ка╓ морок з поля,
Коли день забагрян╕в.
Не за горами там воля,
Де народ сп╕вця родив!
(Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 416).

Поез╕я Кобзаря в царськ╕й столиц╕ в╕дразу була прийнята ╕з запалом, поширювалась й у В╕льно в рукописних списках та прес╕, перекладалася польською, литовською, б╕лоруською, рос╕йською мовами для м╕сцевого населення.
Отже, одним ╕з перших перекладач╕в поез╕╖ Тараса Григоровича Шевченка польською мовою був його «соизгнанник оренбургский» в╕льнюсець Едуард Сова, який ще в умовах заслання переклав «Два слова» Кобзаря, опубл╕кував його в зб╕рц╕ сво╖х в╕рш╕в. «Перевод, — писав Т. Шевченко Бр. Залеському 9 жовтня 1854 року, — хотя и передает идею верности, но хотелось бы изящнее стиха, хотелось бы, чтобы стих легче и глубже ложился в сердце, как это делается у Совы» (Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 6. — К., 2003. — С. 83).
Тарас Шевченко також не залишився в боргу перед в╕ленським товаришем ╕ написав в╕рш «Подражан╕╓ Едуарду Сов╕»:

Посажу коло хатини
На вспомин дружин╕
╤ яблуньку, ╕ грушеньку,
На вспомин ╓дин╕й!
Бог дасть, виростуть.
Дружина
П╕д древами тими
Сяде соб╕ в холодочку
З д╕тками малими.
А я буду груш╕ рвати,
Д╕ткам подавати...
З дружиною ╓диною
Тихо розмовляти.
— Тойд╕, серце, як бралися,
С╕ древа садив я...
Щасливий я! — ╤ я, друже,
З тобою щаслива!
(Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 1. — К., 2003. — С. 329).

В╕ктор ЖАДЬКО,
письменник, публ╕цист
Фото автора

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 24.01.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12818

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков