Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2113)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 24.01.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 24.01.2014
«ЧИСТИЙ ПЕРЕД ЛЮДЬМИ ╤ СОВ╤СТЮ…»

До 85-р╕ччя в╕д дня народження актора ╕ драматурга Леон╕да НИКОНЕНКА

ВИТЯГ
з виробничо-творчо╖ характеристики на актора Кримського укра╖нського театру драми ╕ музично╖ комед╕╖ Никоненка Леон╕да Максимовича
(для вступу в члени Сп╕лки письменник╕в Укра╖ни)

Никоненко Л. М. при╖хав на роботу до Кримського укра╖нського театру драми ╕ музично╖ комед╕╖ в 1975 роц╕ п╕сля зак╕нчення Харк╕вського театрального ╕нституту. За час роботи в театр╕ з╕грав на сцен╕ понад сто ролей р╕зного жанру.
Актору притаманне перевт╕лення, вдумливе ставлення до доручених ролей. Його не раз було в╕дзначено дипломами ╕ грамотами за акторську майстерн╕сть.
Леон╕д Никоненко проявив себе ╕ талановитим драматургом. У 1973 роц╕ театр зд╕йснив постановку за п’╓сою Л. Никоненка «Голубий сл╕д», присвячену буд╕вникам П╕вн╕чно-Кримського каналу. Вистава мала великий усп╕х у глядач╕в, вона пройшла п╕втори сотн╕ раз╕в, стала базовою виставою при п╕дбитт╕ п╕дсумк╕в конкурсу М╕н╕стерства культури Укра╖ни на кращ╕ постановки про трудову людину, де здобула диплом ╕ прем╕ю, а виконавця головно╖ рол╕ бригадира Над╕ Аллу Петрову в╕дзначено дипломом першого ступеня ╕ прем╕╓ю за краще виконання ж╕ночо╖ рол╕.
В 1981 роц╕ за п’╓сою Л. Никоненка театр поставив виставу «Чужий». Ця гостросюжетна комед╕я, сповнена роздум╕в про проблеми сучасного села, вчить в╕др╕зняти справжн╕ духовн╕ ц╕нност╕ в╕д чужо╖ нам морал╕.
Вистава за п’╓сою «Чужий» йшла на сценах багатьох театр╕в Укра╖ни та в ╕нших республ╕ках, користувалася великою пошаною у глядач╕в. Т╕льки протягом одного 1984 року виставу показано в м╕стах: С╕мферопол╕ — 250 раз╕в, Херсон╕ — понад 300 раз╕в, Хмельницькому — 250 раз╕в, Черкасах — понад 300 раз╕в, Дрогобич╕ — 150 раз╕в, Луцьку — понад 200 раз╕в, Дн╕пропетровську — 200 раз╕в, Черн╕гов╕ — понад 300 раз╕в, Полтав╕ — 150 раз╕в, Житомир╕ — 230 раз╕в. Кр╕м Укра╖ни, п’╓са йшла у Б╕лорус╕╖ — В╕тебському театр╕ ╕м. Якуба Коласа. В Рос╕╖: в Сизран╕, в Курську. У В╕рмен╕╖.
У кв╕тн╕ 1985 року було прийнято до постановки нову п’╓су Леон╕да Никоненка «С╕льськ╕ д╕вчата». У С╕мферопол╕ вона пройшла понад 20 раз╕в. ╥╖ взяли до постановки театри Черн╕гова, В╕нниц╕, Житомира…
А тим часом Кримський укра╖нський театр драми ╕ музично╖ комед╕╖ продовжував роботу з автором над новою п’╓сою Леон╕да Никоненка «Н╕ч над Салгиром», що присвячена под╕ям громадянсько╖ в╕йни на теренах Криму в двадцятих роках двадцятого стол╕ття.
Гада╓мо, як зазначало в характеристиц╕ кер╕вництво театру, драматург Никоненко пораду╓ нас ще не одною ц╕кавою п’╓сою на сучасну тематику. Адже його твори в╕дзначаються актуальн╕стю, народн╕стю, сцен╕чн╕стю ╕ користуються великим усп╕хом у глядач╕в.
1 березня 1984 р.

Серед укра╖нських письменник╕в Криму ╓ чимало талановитих проза╖к╕в, поет╕в, л╕тературознавц╕в, сатирик╕в-гуморист╕в. ╢ й драматург. Це — Леон╕д Никоненко, автор п’╓с «Голубий сл╕д», «Чужий», «С╕льськ╕ д╕вчата», «Полин», «Гр╕ховодник» («Синдром»), «Розтрачене кохання», траг╕комед╕╖ «Чмо» та ╕нших.
Переважн╕й б╕льшост╕ цих твор╕в судилося довге ╕ прекрасне життя. Так, наприклад, т╕льки п’╓са «Голубий сл╕д», присвячена тем╕ буд╕вництва П╕вн╕чно-Кримського каналу, ставилась на сцен╕ Кримського укра╖нського музично-драматичного театру б╕льше 70 раз╕в. П’╓са «Чужий» йшла у чотирнадцяти театрах Укра╖ни, а також у театрах Рос╕╖ та Б╕лорус╕. ╤ншим п’╓сам також судилася довга щаслива доля. Скажемо в╕дверто, не кожному автору вда╓ться досягти таких в╕драдних усп╕х╕в. А Леон╕дов╕ Никоненку вдалося.
Леон╕д Максимович Никоненко народився 24 с╕чня 1929 року в сел╕ Будилка Лебединського району Сумсько╖ област╕. «Народився я на меж╕ Сумсько╖ ╕ Полтавсько╖ областей у закучерявленому вербами ╕ садками сел╕, — згаду╓ в автоб╕ограф╕╖ Леон╕д Никоненко. — З одного боку його оповила п╕стрява мережа пол╕в, з другого — гом╕нкий л╕с. В╕кова д╕брова ворожила, наш╕птувала долю, тиха журлива р╕чка Псел виколихувала мо╖ дитяч╕ мр╕╖».
Усп╕шно зак╕нчивши середню школу, юнак вступив до Сумського педагог╕чного ╕нституту. Пот╕м була арм╕йська служба в Прибайкалл╕. Саме на той час ╕ припадають активн╕ л╕тературн╕ пошуки: писав замальовки та нариси про арм╕йськ╕ будн╕, про сво╖х друз╕в ╕ друкував ╖х в арм╕йськ╕й та див╕з╕йн╕й газетах.
╤ все ж п╕сля служби гору взяв театр, а не журнал╕стика, хоч остання, як бачимо, згодом дала сво╖ щедр╕ плоди.
Зак╕нчивши Харк╕вський театральний ╕нститут — курс корифея укра╖нсько╖ сцени ╤вана Мар’яненка, при╖хав до Криму ╕ тридцять п’ять рок╕в працював актором укра╖нського театру драми та музично╖ комед╕╖, як в╕н тод╕ називався. «Я прийшов до театру, коли йому виповнилося два роки, — згаду╓ Леон╕д Максимович. – Дитячий в╕к. Але мене вразили монол╕тн╕сть трупи, наполеглива праця, вза╓морозум╕ння.
Театр створив ц╕кавий репертуар ╕ швидко завоював повагу глядача як у Криму, так ╕ в багатьох куточках колишнього Радянського Союзу. Вистави «Тремб╕та» Ю. М╕лют╕на, опера «Катерина» М. Аркаса, «Титар╕вна» за Т. Шевченком, «Правда» О. Корн╕йчука, «Остр╕в тво╓╖ мр╕╖» М. Зарудного, «Балада про хлопчак╕в» А. Гор╕на та С. Лаврського, «Голубий сл╕д» Л. Никоненка були свого часу в╕дзначен╕ дипломами ╕ грошовими прем╕ями на республ╕канських оглядах вистав. А заслужений артист Укра╖ни В. Жадан╕вський та актриса А. Петрова визнавалися кращими виконавцями чолов╕чих та ж╕ночих ролей року.
Не подумайте, що ми розкошували на лаврах. Радянська влада коштами не розкидалася. Покривала нам постановочн╕ затрати та ╕нод╕ оплачувала наш╕ в╕дпустки. На все ╕нше заробляли сам╕. Часто ви╖здили до найв╕ддален╕ших куточк╕в Криму в неохайн╕, неопалюван╕ клуби. ╤ так двадцять чотири рази на м╕сяць. Зв╕дси недоспан╕ ноч╕, три жахливих н╕чних автокатастрофи з людськими жертвами. Т╕льки люди, закохан╕ в театр, у свою профес╕ю, були спроможн╕ здолати це.
Серед тих, хто тягнув в╕з Мельпомени довг╕, понад 50 рок╕в, народн╕ артисти Укра╖ни М. Андрусенко, В. Бойко, В. Навроцький, заслужен╕ артисти Укра╖ни В. Верем╕╓нко, Н. Сороката, В. Франчук, О. Григораш, Б. Жадан╕вський, М. Бондаревський, М. Новик, М. Мар’яновська, ╤. Аносова, С. Вандалковська, ╤. Бурменко, В. Карпов та багато ╕нших. Т╕льки третина з них дожила до 50-р╕чного юв╕лею театру, яке ми в╕дзначали восени 2004 року. Хай ╖хня наполеглива праця буде зразком для покол╕ння, яке нин╕ трудиться на сцен╕ Кримського укра╖нського музичного театру». Десятки з╕граних Леон╕дом Никоненком ролей н╕коли не залишали байдужими глядач╕в. А грав в╕н з однаковим темпераментом ╕ майстерн╕стю як в п’╓сах укра╖нсько╖ класики, так ╕ в творах сучасних драматург╕в. Леон╕дов╕ Никоненку як людин╕ творч╕й, чутлив╕й до художнього слова хот╕лося б╕льшого, глибинного самовираження. Це й спонукало актора взятися за перо ╕ самому створювати т╕ сцен╕чн╕ образи, яких вимагало тогочасне життя. ╤ так╕ твори, як╕ ми вже згадували, в╕н написав.
«На мо╓ переконання, — д╕лився секретами сво╓╖ творчост╕ Леон╕д Максимович в одному з ╕нтерв’ю, — у драматург╕╖ важлив╕ не кол╕з╕╖, а вчасно знайдений ╕ введений у д╕ю тип. Якщо герой не сторонн╕й у дан╕й ситуац╕╖ (нав╕ть коли роль – к╕лькахвилинна), то в╕н сам п╕дкаже подальший розвиток сюжетних л╕н╕й, бо, зрештою, геро╖ створюють конфл╕кт твору. Я пишу переважно про село ╕ про ╕нтел╕генц╕ю – здавалося б, зовс╕м полярн╕ реч╕. Насправд╕ ж це не так! Родом я з села. Тут зак╕нчив школу. Мати – малоосв╕чена, колгоспниця, батько – працював на пошт╕, у в╕йну – партизанив. Хоч подальша доля моя по╓дналася з м╕стом, але село, його проблеми, тяжке життя селян – для мене не чуж╕! За 35 рок╕в сцен╕чного життя я жодного разу не в╕дпочивав на курортах чи в будинках творчост╕. М╕й в╕дпочинок був у р╕дному сел╕, на р╕чц╕ Псел, серед близьких мен╕ людей. Тут, а також в ╕нших по╖здках я знаходжу майбутн╕х прототип╕в для персонаж╕в сво╖х п’╓с, сво╖х вистав. Для письменника, я вважаю, найсутт╓в╕шими мусять бути чесн╕сть ╕ скромн╕сть, у творчост╕ ж головне, щоб тема твору не була «висмоктаною» з пальця. Працюючи над п’╓сою, стараюся, щоб не була вона одноденкою. Найкращий м╕й критик – не спец╕ал╕ст в╕д мистецтва, а глядач. Я пишу, бо ╓ потреба усе з╕ставити з життям, а точн╕ше – наше життя показати з╕ сцени таким, яким воно ╓. Мен╕ ближчий критичний реал╕зм. Маю переконання: людина повинна критично сприймати довколишн╓ життя. Я н╕чого не нав’язую, пишу про те, що болить мен╕, ╕ якщо глядачев╕ зрозум╕л╕ мо╖ переживання, значить, ми – однодумц╕».
Грав у власних п’╓сах сам, грали з великим задоволенням ╕ мали усп╕х у глядач╕в його друз╕-колеги. С╕мдесят╕-в╕с╕мдесят╕ роки були пл╕дними для Леон╕да Никоненка як актора, так ╕ драматурга.
П╕шовши з театру на заслужений в╕дпочинок, Леон╕д Никоненко ╕ в ц╕ складн╕ часи нашого життя-буття, особливо складн╕ й для л╕тератури, коли виника╓ дуже багато проблем з публ╕кац╕╓ю твор╕в, не залиша╓ пера. Його, як ╕ ран╕ше, хвилюють теми сьогодення ╕, зокрема, життя творчих людей, як╕ стали н╕кому не потр╕бн╕, чий талант використову╓ться далеко не за призначенням. Одне т╕шить серце драматурга, що його п’╓си ще й понин╕ йдуть у багатьох театрах Укра╖ни, значить, вони людям потр╕бн╕. А отже, варто жити ╕ працювати.
У видавництв╕ «Тавр╕я» 2004 року побачила св╕т колективна книга з доробку укра╖нських письменник╕в Криму. З-пом╕ж прозових та поетичних твор╕в тут ╓ й п’╓са драматурга Л. Никоненка «Гр╕ховодник» («Синдром»). Хоч вона й написана к╕лька рок╕в тому, але теми, як╕ порушу╓ в н╕й автор, дуже актуальн╕ й нин╕: людина з ╖╖ радощами й болями, ╖╖ доля в часи, коли над усе ц╕няться грош╕, а так╕ поняття, як честь ╕ сов╕сть, девальвуються. На зм╕ну ╖м приходять бездуховн╕сть, користолюбство, вседозволен╕сть, зажерлив╕сть...
Бути л╕тописцем сво╓╖ епохи справа нелегка, особливо тод╕, коли у творчий процес письменника-драматурга втручаються люди, далек╕ в╕д л╕тератури, в╕д мистецтва. Оце втручання ззовн╕ свого часу, у пострадянський пер╕од, в╕дчув на соб╕ й Леон╕д Никоненко.
«Коли я почав працювати над п’╓сою «Н╕ч над Салгиром», присвяченою 200-р╕ччю С╕мферополя, матер╕али збирав в арх╕вах м╕ста та Кримського обкому КПРС, — згаду╓ Леон╕д Максимович. – Мене вразили под╕╖ во╓нного лихол╕ття, люди, як╕ ╕нод╕ непом╕тно вершили подвиги… Коли рукопис був готовий, чинуш╕ в╕д культури в обком╕ заборонили постановку п’╓си, бо там розпов╕далося про людей р╕зних нац╕ональностей (╓вре╖в, кримського татарина, укра╖нц╕в, рос╕ян)… Це ж крамола, треба згадувати – ╕ особливо ж у головних ролях! – лише рос╕ян.
Конфл╕кт з обкомом парт╕╖ вдалося пригасити завдяки п╕дтримц╕ ветеран╕в в╕йни, котр╕ п╕сля прочитання п’╓си сердечно дякували мен╕. Приходило багато лист╕в на п╕дтримку… А от св╕й внутр╕шн╕й конфл╕кт подолати я не зм╕г: чому культурою заправляли люди байдуж╕, за╕деолог╕зован╕?»
Тривалий час Леон╕д Никоненко виношував ╕дею написати п’╓су про сина Богдана Хмельницького Тимоша. «Якби не його безглузда смерть, — з сумом розпов╕да╓ драматург, — якби доля зберегла його як спадко╓мця гетьмансько╖ булави – Укра╖на не стала б Ру╖ною майже на ц╕ле стор╕ччя, не була б роздертою 1663 року м╕ж Рос╕╓ю та Польщею… Дуже мен╕ болить ця втрата. ╤ дос╕ не можу зрозум╕ти, чому такий мудрий пол╕тик ╕ державний д╕яч, як Богдан Хмельницький, легковажив, посилаючи сина у не суть важлив╕ в╕йськов╕ походи до Молдови. Про Тимоша збереглося небагато в╕домостей, однак документи та св╕дчення р╕зних джерел п╕дтверджують, що з нього вийшов би сильний пол╕тик ╕ дипломат. Укра╖на мала б ╕нший ╕сторичний шлях розвитку, не зазнавши ст╕льки горя ╕ втрат. Про драму солдат╕в у кавказьких конфл╕ктах написана п’╓са «Розтрачене кохання»… Хот╕лося б звернутися до романтизму, але наш╕ реал╕╖ вимагають суворого реал╕зму. Бо життя – не п’╓са на задану тему. Багато не вигада╓ш нового. Зрештою переконаний: треба писати про те, що бачиш, що зна╓ш, що сам пережив. Життя саме розсудить, чи потр╕бна комусь моя творч╕сть про сьогодення. В╕рю, що колись ус╕ наш╕ труднощ╕ ск╕нчаться. Укра╖на вийде на шлях нормального сусп╕льно-пол╕тичного розвитку (я в це беззастережно в╕рю!)».
Нещодавно Леон╕д Никоненко власним пенс╕онерським коштом видав невелику, але надзвичайно ц╕каву ╕ ц╕нну книжку пошук╕в, спогад╕в, роздум╕в «Будилка».
Будилка — це назва р╕дного села актора ╕ драматурга Л. Никоненка. У ц╕й книжц╕ в╕дкрилася ще одна грань таланту нашого юв╕ляра — глибоке знання ╕стор╕╖ Укра╖ни ╕, зокрема, сво╓╖ мало╖ батьк╕вщини. Починаючи з сиво╖ давнини, автор крок за кроком аж до наших дн╕в досл╕джу╓ ╕стор╕ю сво╓╖ Сумщини, свого Лебединського району, на землях якого й розкинулося мальовниче село Будилка.
Автор з теплотою пише про сво╖х земляк╕в, разом з якими пережив ╕ страшн╕ голодн╕ 1930-т╕ роки, жахливу в╕йну 1941-1945 рр., тяжк╕ пово╓нн╕ роки. ╤ хоч пово╓нна юн╕сть була ╕ холодною, ╕ голодною, але вона була осяяна й щирими мр╕ями про майбутн╓ — сво╓ ╕ сво╓╖ Батьк╕вщини, про велике ╕ запов╕тне — стати актором.
Адже саме в пово╓нн╕ роки розкрива╓ться природний талант майбутнього профес╕йного актора Леон╕да Никоненка. В╕н разом з ╕ншими с╕льськими аматорами пробу╓ сво╖ творч╕ сили на с╕льськ╕й сцен╕ у виставах, в яких п╕зн╕ше доведеться грати на профес╕йн╕й сцен╕. Це — «Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниц╕», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Доки сонце з╕йде, роса оч╕ ви╖сть», «Назар Стодоля», «Безталанна», «Не судилось», «Наймичка» та ╕нш╕. «Вистави ц╕, — як згаду╓ автор, — користувалися великим усп╕хом, хоч з погляду сьогодн╕шнього митця вони виглядали убогими ╕ недосконалими. Адже готувалися посп╕хом, без належного знання тексту, не вистачало й гриму, рекв╕зиту, костюм╕в. Усе д╕ставалось з бабусиних скринь та з горищ. Однак ми захоплювались сценою. Так воно, мабуть, й було. Гуртки об’╓днували молодь, збагачували духовно. Ми наполегливо працювали, вчились, разом з тим вм╕ли й в╕дпочивати, повеселитись.
Дружбу ц╕нували — не було н╕ сварок, н╕ ворожнеч╕. З д╕вчатами поводились невимушено, по-с╕льському: коли закохувались — так гаряче, коли розлучались — так назавжди».
Це ж, певно, в╕дтод╕, з тих аматорських гуртк╕в бере св╕й початок любов Л. Никоненка до художнього слова, до театру, до сцени. Бо ж недарма п╕сля педагог╕чного ╕нституту все ж таки переважив Харк╕вський театральний...
Багато в╕дгук╕в надходить нин╕ Л. Никоненку на цю книгу. Пишуть персонаж╕ твору — однос╕льчани, ╖хн╕ д╕ти ╕ внуки з вдячн╕стю за правдиву розпов╕дь про давно пережите, просять, аби письменник продовжив роботу над книгою, доповнив ╖╖ нов╕тн╕ми под╕ями.
Про свою мемуарну книгу сам Леон╕д Никоненко говорить так: «Звичайно, хтось закине — це ретроспекц╕я, плач за втраченим, туга за минувшиною. Може, й так. Не буду перечити. Пишу спогади на схил╕ життя — пора невесела. Зате в такому в╕ц╕ гр╕х брехати ╕ кривити душею. В╕дчуваю себе чистим перед людьми ╕ сво╓ю сов╕стю. Не претендую на узагальнення — це мо╖ власн╕ думки, моя безкорислива данина р╕дному краю, який живив мене в╕д дитинства до сивих л╕т.
Спод╕ваюсь, що мо╖м землякам з Будилки мо╖ рядки нагадають пережит╕ лихол╕ття, тяжку молод╕сть. Повернуть б╕ль втраченого ╕ забутого. ╤ коли защемить п╕д серцем ╕ ненароком скотиться сльозина, не соромтесь — це найдорожч╕, найчист╕ш╕ сльози на земл╕».
У ц╕ дн╕, коли Леон╕д Максимович в╕дзнача╓ св╕й 85-р╕чний юв╕лей, друз╕ по перу, колеги по сцен╕, численн╕ шанувальники його таланту сердечно в╕тають актора ╕ драматурга, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни з його днем народження. Щастя, здоров’я, творчо╖ снаги Вам, дорогий друже!

Данило КОНОНЕНКО

На зн╕мку актор Кримського укра╖нського музично-драматичного театру Леон╕д Никоненко в рол╕ Гриця у вистав╕ «В нед╕лю рано з╕лля копала» за твором Ольги Кобилянсько╖

(З арх╕ву «КС»)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 24.01.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12822

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков