Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 24.01.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#4 за 24.01.2014
КЛЕЙНОДИ У СПАДОК

Уроки ╕стор╕╖
8 С╤ЧНЯ 1654 РОКУ В╤ДБУЛАСЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА. БЛИЗЬКО 300 ОС╤Б Б╤ЛЬШ Н╤Ж НА 300 Л╤Т НАПЕРЕД ВИЗНАЧИЛИ ╥╥ ДОЛЮ – ЗАЛЕЖНОСТ╤ ТА РАБСТВА. НИН╤ СИТУАЦ╤Я ПОВТОРЮ╢ТЬСЯ: НАМ ЗНОВУ ОБИРАТИ ШЛЯХ – ДО ╢ВРОПЕЙСЬКОГО ЧИ ДО МИТНОГО СОЮЗУ...


ОПОВ╤ДКИ ПРО МИНУВШИНУ УКРА╥НИ-РУС╤ П╤СЛЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
(Продовження. Поч. у № 3)

Коли й ц╕ мирн╕ заходи не допомогли, Виговський вл╕тку 1658 року пов╕в в╕йська на Полтаву.
– Я вам покажу, як Батьк╕вщину продавати! – на в╕йськов╕й рад╕ Виговський, завжди стриманий та дел╕катний, раптом вибухнув, грюкнув кулачищем по столу. – Невже тим блазням невтямки, що ╖х використовують, як курай, – аби розпалити ворожнечу та перетворити Укра╖ну в ру╖ну? А ╖хн╕ хазя╖ поза кордонами, наче вовки, чекають хвил╕, щоб накинутися й розтерзати нещасну. Не бути цьому, доки я живий!
– Правильно, гетьмане! – забубон╕ла старшина.
╤ от на п╕дступах до Полтави 11 червня, ледь сонце, мов корж, облитий кров’ю, викотилося на край неба, зав’язалася братовбивча с╕ча. Укра╖нц╕ кидалися на укра╖нц╕в. Стогони, прокльони, погрози ╕ невситима ненависть… ╤ заради чого? Задля булави та п╕льг. Хто дума╓ про козак╕в? Н╕хто! Н╕ л╕в╕, н╕ прав╕. Бог в╕д них в╕двернувся, щоб не бачити, як його твор╕ння хижо користу╓ться в╕льним вибором, яким в╕н ╖х одарував…
В Москв╕, Варшав╕ та Стамбул╕ вдоволено потирали руки. Мовляв, нехай чубляться руси-укра╖нц╕, а тод╕ й наша черга настане. Козацьк╕ полки Виговського оточили пушкар╕вц╕в ╕ в╕дкрили по них небачений вогонь з гармат та рушниць. Згори ще й сипали стр╕лами. А тод╕ й к╕ннота ударила. В т╕й битв╕ пол╕г Пушкар – винуватець трагед╕╖. А Барабаш подався п╕д крило московського во╓води Григор╕я Ромодановського. Стало зрозум╕ло, п╕д чию музику грав цей кошовий. Козаки сп╕ймали його ╕ стратили – щоб ╕ ╕ншим це було уроком.
Слава про Виговського ширилася. Князь Ромодановський, як т╕льки д╕знався про поразку сво╖х висуванц╕в п╕д Полтавою, швиденько вив╕в сво╖ в╕йська за меж╕ Укра╖ни. А його сподвижник во╓вода Шеремет╓в зачинився у ки╖вськ╕й фортец╕, не знаючи, як д╕яти. У Виговського були вс╕ можливост╕ раз ╕ назавжди роз╕рвати невиг╕дн╕ для Укра╖ни Березнев╕ статт╕, як╕ змушений був п╕дписати ще Богдан Хмельницький, ╕ почати розбудовувати власну незалежну державу.
Виговський розум╕в, що для цього необх╕дн╕ дв╕ умови: дружн╕ стосунки з сус╕дн╕ми державами ╕ злагода в сам╕й Укра╖н╕. На Московщину не було над╕й, а от з Польщею треба, як в╕н вважав, шукати порозум╕ння. В сво╓му ун╕версал╕ до народу ╕ в ман╕фест╕ до сус╕дн╕х держав в╕н писав:
– Нав╕ть Польщ╕ не давали ми н╕коли причини порушити пакти, у всьому свято дотримувалися в╕рност╕, умов ╕ союз╕в.
У Польщ╕ це розц╕нили як натяк на сп╕впрацю. ╤ п╕сля недовгих перемовин 18 вересня 1658 року м╕ж Польщею й Укра╖ною п╕д Гадячем укладено догов╕р, який дозволяв ╖м мирно сп╕в╕снувати. Укра╖на мала власн╕ в╕йсько, уряд, монету, козаки зв╕льнялися в╕д ус╕ляких податей та тягар╕в. Скасовувалася ун╕я. Повсюди в д╕ловодств╕ запроваджувалася укра╖нська мова. Невдовз╕ було в╕дкрито два ун╕верситети. Проте козацька делегац╕я бажала б╕льшого – наполягала на тому, щоб на ╖╖ теренах було утворено окреме Велике Княз╕вство Руське. Одначе на це не погодилася польська сторона. Хоча за Гадяцьким трактатом Польща, Укра╖на й Литва утворили так звану конфедерац╕ю «Р╕ч Посполита трьох народ╕в». По сут╕, Укра╖на перетворювалася на сво╓р╕дну автоном╕ю п╕д протекторатом польського короля ╕ то лише в межах Придн╕прянщини. Це, зв╕сно, викликало неабияке невдоволення серед старшини, перш за все л╕вобережно╖, яка, отримуючи подачки, була налаштована на союз з Москвою.
Та Виговський, керуючись Гадяцькими статтями, на козацьк╕й рад╕ р╕шуче заявив:
– А тепер сл╕д зв╕льнити Ки╖в в╕д московсько╖ залоги. Н╕чого чужинцям порядкувати на наш╕й земл╕!
Очолити пох╕д на Ки╖в доручив сво╓му братов╕ Данилов╕ Виговському, який пов╕в п’ять полк╕в. Ки╖вський полковник Павло Яненко-Хмельницький об╕цяв допомогти. А сам гетьман пов╕в полки козак╕в та загони татар до кордону з Москов╕╓ю, де гуртувалося в╕йсько князя Ромодановського. Та про ц╕ нам╕ри хтось дон╕с ки╖вському во╓вод╕ Шеремет╓ву. В╕н сп╕шно з╕брав в╕йсько ╕ вир╕шив випередити козак╕в Данила Виговського, йому вдалося спинити ╖х п╕д Ки╓вом. Аби виграти час, царський уряд запропонував розпочати перемовини. А сам в╕дправив нове численне в╕йсько п╕д командуванням князя Трубецького п╕д Конотоп.
 Б╕льше двох м╕сяц╕в в╕дбивали атаки московит╕в козаки н╕жинського полковника Григор╕я Гуляницького, аж доки не прийшов на виручку гетьман ╤ван Виговський. Тут ╕ сталася 9 липня 1659 року славнозв╕сна Конотопська битва. В╕йсько Трубецького було розгромлено, в полон потрапили нав╕ть два во╓води – Пожарський ╕ Львов. Москал╕ так прудко вт╕кали, що залишили ╕ гармати, ╕ прапори. В т╕й битв╕ загинуло майже 40 тисяч москал╕в ╕ 15 тисяч потрапили в полон. Тако╖ поразки Москва давно не зазнавала. Цар був так наляканий, що в╕ддав наказ вс╕ляко укр╕пляти свою столицю. На ц╕ роботи вигнали практично вс╕х мешканц╕в м╕ста. Робили насипи, рили рови.
Чим би зак╕нчився переможний наступ об’╓днаних козацьких ╕ татарських в╕йськ, складно сказати. Виговський збирався таки йти на Москву. Щоб цьому завадити, та╓мн╕ царськ╕ радники за будь-яку ц╕ну намагалися створити опозиц╕ю Виговському. ╤ таку знайшли. Очолив ╖╖ п╕дкуплений полковник Безпалий, до нього при╓дналася продажна старшина Миргорода, Гадяча, Переяслава. Московськ╕ во╓води озбро╖ли ╖хн╕ полки, п╕дсилили загонами москал╕в. ╤ Безпалий почав напористо д╕яти. П╕дняв-таки повстання проти Виговського. Селяни, як╕ мало розум╕лися у ц╕й ганебн╕й пол╕тиц╕, пов╕рили брехн╕, яку розповсюджували московськ╕ п╕дбурювач╕. Безпалий, розбрехавшись, в╕дправив г╕нц╕в на Запорожжя до кошового отамана ╤вана С╕рка. Мовляв, Виговський перекинувся до поляк╕в, з’якшався з татарами. ╤ запропонував разом д╕яти проти ненависного «зрадника». С╕рков╕, який усе життя провоював з бусурманами, т╕льки свисни. В╕н вир╕шив провчити татар ╕ напав на кочовища та улуси ногайц╕в, погромив ╖х ╕ подався до Чигирина. В свою чергу татари, розлючен╕ таким п╕дступом, покинули Виговського ╕ засп╕шили додому. Вони не чекали нападу на сво╖ волод╕ння. По дороз╕ додому мстилися – грабували укра╖нськ╕ селища, а молодих забирали в ясир.
Можлив╕сть л╕кв╕дувати кабальн╕ та ще й п╕зн╕ше сфальшован╕ Березнев╕ статт╕ була втрачена.
– То що робитимемо, браття? – Виговський питав поради у старшин. – Не воювати ж нам з запорожцями.
– ╤ншого виходу нема╓, як перебратися з л╕вого на правий берег Дн╕пра, – врешт╕ вир╕шила старшина.
– Так тому й бути. Може, Безпалий втихомириться, як ми п╕демо. Не дай, Боже, нам ув’язатися в м╕жусобну в╕йну. ╤ так уже дров наламали.
Виговський як у воду дивився. Т╕льки в╕н з в╕йськом залишив Л╕вобережжя, там зчинилася небачена б╕йня. Безпалий з╕ сво╖ми прихильниками за участ╕ москал╕в жорстоко розправлявся з тими, хто так чи сяк п╕дтримував гетьмана. Зв╕дки й бралася у них ненависть до сво╖х земляк╕в. Вт╕м, для старшини народ як був черню, так нею й зостався. Тод╕ ж п╕д Биковом, б╕ля Н╕жина, в╕д рук повстанц╕в загинув ╕ мудрий та над╕йний сподвижник Виговського Юр╕й Немирич – чи не найголовн╕ший автор Гадяцького трактату.
Коли в черговий раз вив╕дники розпов╕ли князю Трубецькому, що д╕╓ться в Укра╖н╕, в╕н, з╕бравши во╓вод, потряс кулаком:
– А тепер ╕ наш час настав. Ми покладемо Укра╖ну до н╕г нашого самодержця!
Трубецькой кинув в╕йська на Л╕вобережжя. Змучен╕ та виснажен╕ громадянською в╕йною м╕ста та села не чинили н╕якого спротиву. Безборонно здавалися на мил╕сть переможця, яким вважав себе Трубецькой, ╕ беззастережно складали присягу на в╕рн╕сть московському царев╕.
Ту ж саму гру московити зат╕яли й на Правобережж╕ – т╕ земл╕ ╖м теж приглянулися. Виговський це швидко в╕дчув. Чимало старшин, д╕знаючись, як╕ п╕льги московський уряд нада╓ л╕вобережним полковникам, почали в╕дкрито висловлювати сво╓ невдоволення д╕ями гетьмана.
В гаю п╕д Герман╕вкою, б╕ля Б╕ло╖ Церкви, 21 вересня 1659 року Виговський з╕брав козацьку раду. Хот╕в ще раз переконати старшин, наск╕льки виг╕дн╕ для Укра╖ни Гадяцьк╕ статт╕. Насуплен╕, роздратован╕ старшини мовчки слухали доводи гетьмана. А тод╕ загули:
– Ми п╕д польського короля не п╕демо!
– Досить нам знущань загребущих магнат╕в!
– Ми хочемо жити в мир╕ та дружб╕ з православною Москов╕╓ю! Так запов╕дав батько Хмель!

В╕ктор СТУС,
письменник, заслужений
журнал╕ст Укра╖ни

На фото: ╤ван Виговський

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #4 за 24.01.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12826

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков