Версiя для друку Обговорити в форумi

Ми єсть народ!

Під час «майданних» подій кінця 2013 року я неодноразово замислювався над тим, як вони вплинуть на політичні установки кримського соціуму. Цікавило й інше: наскільки активно кримчани підтримують Майдан в столиці і на території АРК. Окрім цього, з’являлися певні можливості для популяризації «Кримської світлиці» в різних регіонах України. Адже на Майдані зібралися найактивніші представники як Заходу, так і Сходу України. Тож я пригадав про багато відкладених до кращих часів чисел «Світлички». Провівши декілька днів на Євромайдані, я вже орієнтувався в тому, які номери «Кримської світлиці» варто везти в Київ. Тож після короткочасного перепочинку у Львові прихопив із собою в Київ чимало газет, відібраних з минулорічних підшивок. Ось так: тримав-тримав про всяк випадок, а тут виявилося, що знадобилися!

«КРИМСЬКА СВІТЛИЦЯ» НІКОЛИ НЕ СТАРІЄ

Ну ось, скажімо, велика стаття Віктора Турчина з Джанкоя «Азовське козацьке військо» («КС» від 29.08. 2008). Кому вона може бути цікавою? Напевно, насамперед козакам, які охороняють Майдан. А ще — маріупольцям, мелітопольцям та іншим мешканцям Приазов’я. Є такі серед мітингувальників? Звичайно ж, є. У тому ж номері стаття «Маріупольське диво» місцевого краєзнавця Павла Мазура. А ще стаття Михайла Фалагашвілі «Сьогодні — Грузія. Завтра — Україна?». Напевно, вона буде цікавою грузинам, які приїхали підтримати Майдан. А тут що? Газета від 3 жовтня 2008 року із розповіддю Данила Кононенка про поета Василя Марсюка: «Кримська світлиця» для мене — світле українське вікно в Крим». А далі чудова поетична добірка київського поета під назвою «Кримський берег». Що у збірці? Переглядаю. Ага, ось:

Бахчисараю, що з тобою?
Де твій народ? Яка біда
Його скосила мов колосся?
У мене дибиться волосся
І в серці горлиця рида...

Це варто дати прочитати кримським татарам. Особливо молодшим, тим, хто вже добре володіє українською. Бо там дуже багато про них. І вислови які поетичні! Про нові кримськотатарські кам’яниці над Салгиром автор пише з великою симпатією: «Ракушнякові білі хати, повсталі з чорної судьби...». Так може писати тільки Марсюк! Безумовно, беру це. За таким принципом (максимальної доцільності) я і відбирав потрібні числа «Світлички». Була ще добірка білоруських віршів під загальною назвою «Талановитий? Значить, небезпечний...». Це у відносно свіжому числі «КС» від 1 листопада 2013 року. Там і Алесь Каско, і Ніна Матяш, і Анжеліна Добровольська, і Євгенія Яніщиць, і Алесь Пісьмянков, і Міхась Пазняков, і Юрась Свірка, і багато інших авторів. Тільки ж добірка подана не білоруською, а українською. Чудовий переклад нашою мовою зробив все той же незамінний «світличанин» Данило Кононенко. Інтелігентних білорусів на Майдані у вихідні зустріти не складно, тож хай везуть нашу газету у Білорусь. Якщо поталанить познайомитися з інтелектуальними донеччанами, то їм також можна буде подарувати це число газети. Адже там надруковано уривок з роману Василя Дергача «Протест», у якому йшлося про механізми русифікації Донбасу. Якщо трапляться люди з українським сентиментом, то їм це буде цікаво. А до кіровоградського намету можна буде занести «Кримську світлицю» від 11 липня 2008 року. Там чудова стаття колишнього політв’язня, кіровоградця Володимира Караташа «Прометей Заполяр’я». А пан Володимир, до того всього колишній повстанець, чи не єдиний з нині живих бійців групи військ «УПА — Південь». Тобто це досить ексклюзивний матеріал — «свободівці» та просвітяни оцінять.
Ну, а традиційний «Кримський майдан» — можна дати будь-якому українському громадянину, який хоч трохи цікавиться політикою. Скажімо, в «Кримському майдані» від 4 липня 2008 року були цікаві замітки Людмили Шумакової з Миколаєва, Валентини Лісогор з Керчі, сімферопольця Костянтина Петренка, донеччанина Григорія Понамаренка, алуштинця Вадима Литвина і незабутнього нашого автора Володимира Лещенка з Сімферополя. Думаю, будь-якому учаснику Євромайдану ці замітки були б цікавими. А якщо поталанить зустріти людину, небайдужу до пісні, то у мене з собою буде два диски пісень Юлії і Віктора Качул. Ось таким чином я намагався популяризувати нашу газету і кримське українство в цілому.

КРИМЧАНИ НА МАЙДАНІ

Якщо говорити про участь кримчан у київському Майдані, то розчарувань у мене не було. Звичайно, на початку грудня їх було набагато більше, адже вірилося у швидку перемогу опозиційних сил. На синьо-жовтих українських і синіх прапорах Євросоюзу протестувальники з Криму писали назви своїх населених пунктів. Були там і Ялта, і Сімферополь, і Джанкой, і Бахчисарай, і значно менші населені пункти. Причому давню столицю Кримського ханства представляли не лише кримські татари, але й українці, росіяни. Голова громадської організації «Український дім» Андрій Щекун привіз із собою чимало примірників бахчисарайської газети «Думка». Газета дуже швидко розійшлася серед майданівців. Потім я говорив із трьома російськомовними сімферопольцями. Зловив себе на думці, що у нас практично однакові оцінки лідерів «УДАРу», «Свободи» і «Батьківщини». Вони спочатку думали, що ми, галичани, молимося на Тягнибока, а я думав, що кримчани його ненавидять. А виявилося, що у нас позиції дуже близькі. Потім російськомовних кримчан стало менше, зате почали переважати кримські татари, адже вони дружніші, та й організація у них непогана. Видно, постійна присутність кримських татар на Майдані була схвалена Меджлісом. Якось у київській газеті «Вести» помітив замітку «Плов на 25 тысяч»: «Митингующих в Киеве крымчане подкармливали не только консервами, но и вкуснейшим крымскотатарским пловом. Предприниматель из Черноморского района Мустафа Османов угощал этим блюдом на Майдане всех желающих, но сейчас он вернулся домой. «Я пробыл на Майдане шесть дней. За это время восемь раз готовил большой казан плова, потратил около 25 тысяч гривен. Сейчас уехал домой отдохнуть и запастись продуктами, уже в ближайший четверг планирую поехать опять». Отже, плов і кримськотатарську присутність київські журналісти помітили. Це приємно. Вдвічі приємніше було мені, адже я не лише познайомився з Мустафою Османовим, а й переконався, що це той самий Мустафа, про якого колись писав незабутній наш «світличанин», поет і письменник Орест Корсовецький. Його вірш про Мустафу я вперше прочитав чи не в 1992 році... До речі, познайомився я з паном Османовим у незвичний спосіб. Заспівав пісню «Гузель Къырым» в черзі за пловом. Такий ось тоді був настрій: і оптимістичний, і ліричний. Текст цієї пісні мені колись надиктував немолодий киянин — під час служби в армії він командував взводом, у якому було декілька кримських татар. Оскільки цей офіцер співчував депортованим і володів «арко-дужним перевисанням до народів» (вислів Тичини), то запам’ятав цю пісню і при нагоді співав разом з підлеглими. І при мені виконав, не забув, хоч стільки літ минуло... Це виконання кримськотатарської пісні київським українцем стало й для мене поштовхом — надто вже захотілося вивчити одну з найвідоміших і найулюбленіших серед кримських татар пісень. Тож колишній офіцер написав мені текст пісні українськими літерами, а відредагували його і записали кримськотатарською вже наступного літа сестри Бєлялови з Кіровського району. З ними я також познайомився завдяки «Кримській світлиці». Причому одна із сестер — український філолог, а друга — викладачка кримськотатарської. Так що переклали точно, залишилося тільки вивчити. Зробив це чотири роки тому, а складати екзамен, як бачите, довелося на Євромайдані. І це було досить символічно, адже виконання кримськотатарської пісні українцем підтверджувало толерантність нашого народу і відданість його європейським цінностям. Цей перший у житті екзамен кримськотатарської склав на «відмінно», за що отримав потрійну порцію плову. І цей плов на революційному Майдані був мені найдорожчою нагородою.
Наступного дня зателефонували добрі знайомі з-під Києва і запропонували переночувати у них. Якщо є потреба, то навіть з групою мітингувальників. Ну, вести з собою десяток майданівців я не ризикнув, запросив лише двох кримчан — Володимира Гаврилюка і Ореста Іванова. Добре поспілкувалися з інтелігентною родиною, відігрілися і спокійно поспали. А наступного ранку — знову на Майдан. Хоч було ще досить рано, але ми побачили молоду симпатичну жінку, яка прибирала територію біля барикад. Виявилося, що вона не лише має вищу освіту, але на даний момент вже є кандидатом психологічних наук. До речі, білоруска за національністю. У Києві опинилася завдяки заміжжю. Оскільки добре знає, що таке диктатура, то вважає, що Майдан повинен стояти до перемоги. І не просто стояти, а бути прикладом європейськості. Тому треба якомога більше прибирати і заохочувати власним прикладом інших людей. Ми з хлопцями вирішили допомогти свідомій білорусочці. Звичайно, з нашою допомогою ділянку біля барикади вдалося прибрати набагато швидше.

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ГРОМАДИ — ДАВНЯ «СВІТЛИЧАНСЬКА» ТЕМА

Відомі люди зустрічалися на кожному кроці. Скажімо, на Головпошті випадково зустрів Риму Білоцерківську, про яку не так давно прочитав у журналі «Заповіт батьків». Там у статті «Територіальні громади повернуть нам землю і врятують від свавілля» автор писав про неї дуже тепло:
«Ім’я Білоцерківської стало широко відомим у ході виборчої кампанії 2012 року. Тоді вся країна дізналася, що жінку з Сєвєродонецька, яка організувала акцію протесту мешканців проти незаконної забудови, влада хоче запроторити до СІЗО за сфабрикованою кримінальною справою. Широкий резонанс і обурення громадськості врятувало Риму Білоцерківську від розправи. Сьогодні відома луганська правозахисниця сповнена оптимізму — що вже вражає у наш час. Вона не вірить політикам і в політику, зате сповнена віри в перемогу здорового глузду. Вірить, що власність може змінити свідомість навіть радянських людей. Рима Білоцерківська — з числа небагатьох, хто береться допомагати людям добитися справедливості і робить це успішно...»
В статті наводиться точка зору і самої правозахисниці: «Люди живуть у беззаконні, тому що законів вони не знають. Плюс звичка — «мені простіше за все заплатити». Та не простіше — весь мій п’ятнадцятирічний досвід говорить про це! Наприклад, мене дванадцять років ніхто не перевіряє — ось це простіше, ось це реально — майже Європа. Законодавство в Україні європейське, його просто мало хто знає. Простіше на коліна встати... А насправді простіше жити так, як живу я і мої однодумці».
Зрозуміло, що зустріч із такою людиною є неабияким везінням! Ще більшим везінням було те, що на пошті до нас приєднався давній «світличанин» з Рахова (Закарпаття) Микола Михайлюк. Про нього я писав ще в 2006 році у статті «Кримська світлиця» в центрі Європи». Отже, великий патріот Гуцульщини також вирішив підтримати Майдан! Що ж, познайомлю його з луганчанкою. Тим і добрий Євромайдан, що тут можна швидко перезнайомити людей з протилежних кінців України. Якщо Рима Білоцерківська представляла крайній схід України, то пан Михайлюк — крайній захід. Я, можна сказати, — крайній південь, бо південніше Криму — тільки Чорне море. Ох, як не вистачало нам представника української «крайньої півночі» — чернігівця Павла Семененка! Адже подвійним везінням була наявність у мене в той момент «Світлички» із статтею «Повного народовладдя ще немає, але ідея живе» («КС» від 08.09.2013), а також газети від 29.11.2013 року зі статтею згаданого мною Павла Дмитровича «Територіальна громада — основа державного демократичного устрою України». Звичайно, Рима Білоцерківська була вдячна «Кримській світлиці» за таку велику увагу до питань народовладдя. Вона говорила про те, що люди Майдану повинні не так сподіватися на зміну верхівки влади, скільки на підвищення активності народу і на масове утворення територіальних громад. Тоді питання демократії було б вирішене остаточно. Наступного дня біля намету з написом «Створи територіальну громаду! Поверни свою власність!» люди могли ознайомитися зі згаданою вище статтею Павла Семененка. Сім чи вісім примірників «Кримської світлиці» розійшлися дуже швидко. Але читали статтю не лише на Майдані. У ті ж дні у місто Щорс на Чернігівщині надійшов лист з села Красного Скадовського району Херсонської області. Виявляється, що це «світличанка» Стеценко Катерина відгукнулася на ту ж, згадану мною вище, публікацію. Вона пише: «В нашому селі і в місті Скадовську територіальної громади немає. А хотілося б мати. І якщо у вас є можливість допомогти нам, то ми будемо вам дуже вдячні. Просимо вас приїхати до нас! Поговоримо і вирішимо, як одне одному допомогти у дуже важливій справі — створенні сильної, дієздатної громади».
Не знаю, чи зможе 80-літній Павло Дмитрович поїхати на Херсонщину. Але цей красномовний факт говорить про внесок «Кримської світлиці» в утвердження народовладдя в Україні.

ПОДАРУНОК У ДЕНЬ 50-ЛІТТЯ

У статті «День гніву чи незапланована революція» я подав фото художниці, яка стояла на крутому схилі з мольбертом і працювала над полотном «Майдан-2013». Завдяки знайомому київському художнику мені пізніше вдалося «ідентифікувати» авторку. Я дізнався, що це Марина Соченко, і що незабаром у неї ювілей. І тут мені знову пощастило — пані Марина організувала на Майдані виставку своїх робіт саме в день 50-ліття. Тому не довелося довго ламати голову — що ж подарувати. Бо якраз було з собою згадане число газети. Оскільки зафіксовано для історії процес створення картини, то чому б не зробити приємне авторці? Тож нехай фото Марини Соченко з «Кримською світлицею» буде зайвим доказом того, що ми потрібні людям. Інколи нам вдається бути в потрібний час у потрібному місці.
Треба сказати, що окрім ялтинських «світличан» Володимира Гаврилюка і Ореста Іванова (а ще відомого бандуриста Остапа Кіндрачука) я зустрічав наших побратимів практично з усіх регіонів України. Випадково побачив у натовпі Віру Олеш із шахтарської Соснівки (Львівщина), багато примірників «Кримської світлиці» привезла і роздала на Майдані Софія Гладій з Івано-Франківська, потім я сфотографував групу «світличан» з Житомирщини разом з охоронцем Майдану — колишнім десантником. Була у повному складі «світличанська» родина Романюків з Коломиї, уважно слухав виступи політиків краєзнавець з Таращі (Київщина) Леонід Лащенко. Одним словом, «нашого цвіту — по цілому світу»! І дуже тішить думка, що у непрості майданні дні ми були разом з народом і послідовно пропагували міжнаціональну злагоду, толерантність та християнські цінності.

Сергій ЛАЩЕНКО

* * *
Прем’єр-міністр України Микола Азаров в інтерв’ю, яке він дав російському державному телеканалові «Росія-24» (за кілька днів до своєї відставки — Ред.), заявив, що «західні засоби масової інформації звертають увагу на один Майдан і не помічають іншого Майдану» (маючи на увазі зібраний Партією регіонів Антимайдан у Маріїнському парку Києва, біля будівлі парламенту). На цьому ж «іншому Майдані», за його словами, «представлена вся Україна».
«Якщо ж подивитися географію тих, а хто ж представляє київський загальновідомий Майдан, то ми там помітимо, що дуже мало людей із основних областей України, і представлені там лише три області: це Івано-Франківська, Львівська і Тернопільська. Все! А на Майдані, що розташований біля Верховної Ради, представлена вся Україна – практично вся Україна. І люди практично в усій Україні підтримують зараз політику уряду і президента», – заявив М. Азаров російським телеглядачам.
Як сказав прем’єр, відповідальність за останні події в Києві, де триває протистояння між радикальними демонстрантами і правоохоронцями на вулиці Грушевського, лежить перш за все на тих лідерах опозиційних партій, які, як він заявив, «створили цю ситуацію».
«Протягом найближчих днів вони мають чітко і ясно висловити свою позицію: якщо вони підтримують цих громил, цих екстремістів, провокаторів, то вони повинні сказати: так, ми разом. Якщо вони не підтримують, то вони повинні разом із владою забрати цих провокаторів із вулиць столиці», – заявив М. Азаров.
* * *
Соціолог, директор фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна спростувала заяву прем’єра Миколи Азарова про те, буцімто Майдан представляє, як він сказав, «лише три західні області». «Майдан представляє, звичайно, всю Україну, хоча більше там людей із Заходу і з Центру. Але там є також люди зі Сходу. А от в Антимайданах людей із Заходу і Центру дуже мало», — сказала І. Бекешкіна «Голосу Америки».
Вона також вважає, що якщо влада застосує проти мітингувальників зброю, масштаби спротиву зростуть.
«Якщо цей силовий сценарій буде тривати, я думаю, що Майдан буде розігнаний з кров’ю, з силою, але почнеться партизанська війна. Партизанська війна по всій – ну, принаймні по Західній Україні, по Центральній — це почнеться. Люди не дуже схильні до участі в силових акціях. Наприклад, у збройних об’єднаннях готові брати участь 0,9 відсотка. Але, з іншого боку, це немало. Це більш як 300 тисяч осіб. У Західній Україні це більше трьох відсотків. Західна Україна стане для влади Вандеєю», — сказала вона.
За словами І. Бекешкіної, «в Україні насадити авторитарний режим можна лише з допомогою кривавої диктатури, і то не всюди. І я підозрюю, що цей сценарій наростання агресії, ескалації насильства пишеться не в Україні. Тому що нікому в Україні він не потрібен, у тому числі Віктору Федоровичу Януковичу. Але навколо нього зараз, очевидно, взяла верх та команда, яка веде Україну до катастрофи».
* * *

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2014 > Тема "Урок української"