Версiя для друку Обговорити в форумi

ТРИПТИХ

СПОВІДЬ

Ох, не однаково мені!
Т. Шевченко

Там, де біжить полями траса
Й зійшлись на Моринці шляхи,
Спішу до батька, до Тараса
На сповідь про свої гріхи.
Що перший гріх: як Україна
Стогнала, гнулась день при дні
Перед Москвою на колінах, —
Було однаково мені.
Що другий гріх: як нашу мову
Палили й палять на вогні
«Брати» лукаві знову й знову, —
Було однаково мені.
А третій гріх: коли манкурти,
Ці перекинчики смішні,
Нас кличуть рідне все забути, —
Було однаково мені.
Було… Минулось, як та мука,
Як той кошмар у довгім сні…
І ось у серці б’ється-стука:
«Ох, не однаково мені!»

*   *   *

Є імена, є дати, є надії,
Що спалахнуть, як блискавка, —
й нема…
А він повік і дія, і надія,
А він, Тарас, —
 то правдонька сама.
Живим і мертвим,
і ненарожденним
Лишив «Кобзар» —
 молитву-заповіт.
Як хліб насущний
 в суєті щоденній,
Він з нами, поки сонце,
 поки світ.
І скільки б ми його не величали,
І скільки б не робили
 з нього див.
Усе це — мало, мало,
 мало, мало, —
Любіть Вкраїну.
 Так, як він любив!

ІЗ «КОБЗАРЕМ»

По «Кобзарю» я вчивсь читати
У повоєнні ті роки.
І світ ставав таким багатим,
Сяйним, просвітленим таким!
Слівце горнулося до слова,
Рядок горнувся до рядка…
Шлях Катерини був предовгим
І доленька була гірка.
Над її долею я плакав,
Ходив задуманий від «Дум»
І мріяв: так, як гайдамаки,
За кривду мститись і за глум.
За «Кобзарем» вчимося жити
Від юних літ до сивини…
Цю книгу, кулями прошиту,
Привіз мій батько із війни.
Казав, читали перед боєм
Вірші, опалені вогнем, —
«Борітеся — поборете!» —
Ішли в атаку з «Кобзарем»!
О, слів предивні самоцвіти
В святім, безсмертнім «Кобзарі».
Вам вічно жити і зоріти,
Як сонцю бути і горіть!

Василь ЛАТАНСЬКИЙ
с. Пруди, АР Крим

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2014 > Тема "Душі криниця"